Методика оцінки вартості інтелектуальної власності

Методика оцінки вартості інтелектуальної власності розроблюється до відповідного об’єкту під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв’язку з відчуженням відповідних виключних прав або не виключних прав.

При здійсненні розрахунків вартості об’єктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий. Кожний з них має свої методи та методологію (рис. 4.4.).

 

 

 

Рис. 4.4. Методи оцінки майна та майнових прав підприємства

 

Доходний підхід передбачає, що ніхто не буде вкладати свій капітал в придбання того чи іншого об’єкта нематеріального характеру, якщо такий же дохід можливо отримати яким-будь іншим способом.

Методологія цього підходу базується на встановленні причинного зв’язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та ін.) якостями об’єкта інтелектуальної власності, який використовується у конкретному об’єкті техніки (технології), та майбутніми доходами від його використання. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об’єкта в цей момент обумовлено очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання.

На практиці в кожному об’єкті техніки (технології), як правило, одночасно використовуються декілька об’єктів інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення) та на кожний об’єкт приходиться лише відповідна частка вартості прав на весь об’єкт техніки (технології) в цілому. Тому, використовуючи доходний підхід, перш за все, необхідно визначити розмір частки участі кожного конкретного суб’єкта інтелектуальної вартості в загальному прибутку (доході).

Основними методами, які реалізують це методологічне направлення, є методи дисконтування та капіталізації.

В основу метода дисконтування покладено один з головних фінансових законів, який формулюється так: сучасні гроші вартістю дорожче, чим завтрашні.

Співвідношення поточної та майбутньої вартості об’єкта інтелектуальної власності описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка, за результатами чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна побічна вартість майбутніх грошових потоків.

Під капіталізацією взагалі розуміють процес переводу доходів від якого-небудь майна в його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

Метод прямої капіталізації використовується, в основному, в якості експрес-методу для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об’єкта (іноді для оцінки об’єктів, термін життя яких практично необмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об’єкта як частки відділеного щорічного доходу (чистого прибутку після податків, чистого операційного доходу), який отримано від комерційного використання об’єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації.

До переваг доходного підходу належать:

- враховується ринкова ситуація, оскільки приведення чистого операційного доходу (грошового потоку) в поточну вартість враховує ризик інвестицій в об'єкт оцінки відносно загального інвестиційного ризику;

- доходний підхід є таким, за яким дозволяється здійснити оцінку майбутньої доходності об'єкту оцінки, а також він надає можливість врахувати перспективність і значення об'єкту на ринку виробництва і реалізації продукції з використанням об'єктів інтелектуальної власності.

До недоліків доходного підходу відносять те, що:

- в основу підходу покладено прогнозування, а не тільки фактична інформація про результати діяльності;

- оцінка ризиків є достатньо суб'єктивним процесом в Україні;

- підхід дає надійні результати лише в випадках можливості чіткого прогнозування доходів, передбачених витрат, процентної ставки доходу на довгострокову перспективу;

- в умовах нестабільної економіки здійснення точного прогнозування є складною задачею і потребує високої кваліфікації оцінників.

Витратний підхід оснований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет покупки, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого об’єкта в складі нематеріальних активів тієї ж корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первісної вартості об’єкта інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його послідуючих покращень чи його заміни за відрахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об’єкта з метою встановлення його реальної вартості. Для об’єктів нематеріального характеру властивий строковий і моральний знос.

Основними методами, які реалізують витратний підхід є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод відновленої вартості. Вартість інтелектуальної вартості, яка визначається за методом визначення початкових витрат, має назву історичної, так як вона перш за все базується на фактично здійсненних витратах згідно бухгалтерської звітності підприємства за декілька років.

При оцінці інтелектуальної вартості за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, згідно якого максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно сплатити при купівлі об’єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання чи аналогічного за споживчою вартістю.

Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятний для розрахунку вартості прав на унікальні об’єкти інтелектуальної власності. Відновлювана вартість об’єкта інтелектуальної власності визначається як сума витрат, які потрібні для створення нової точної копії оцінюваного об’єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючі витрати тощо.

До переваг витратного підходу відносять:

- можливість проведення достатньо точної оцінки витрат, пов'язаних зі створенням об'єктів інтелектуальної власності;

- можливість поелементної оцінки складових цілісного об'єкту;

- нормативно-методична урегульованість.

До недоліків витратного підходу відносять:

- обмеженість використання ринкової інформації в оцінці;

- трудомісткість всіх оціночних процедур;

- труднощі оцінки об'єктів з великим строком використання у зв'язку зі складністю визначення зносу і прибутку підприємця..

Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної вартості передбачає використання методу порівняльних продаж. Суть цього методу полягає в прямому порівнянні оцінюваного об’єкта з іншими, аналогічними по якості, призначенню і користі, які були продані в зіставленому часі на аналогічному ринку.

Порівняльний підхід передбачає аналіз цін пропозиції чи продажу об'єктів, які аналогічні оцінюваному, та подальше коректування цих цін з метою врахування відмінностей між об'єктами порівняння і об'єктом оцінки.

Використання порівняльного підходу дозволяє визначити, в першу чергу, ринкову вартість і ліквідаційну вартість.

До переваг ринкового підходу належать:

- визначення ціни об'єкту на основі фактичної ціни купівлі-продажу аналогічних об'єктів в аналогічних умовах придбання з використанням коректування, забезпечуючи співставлення аналога з оцінюваним об'єктом;

- відображення фактично досягнутих результатів експлуатації об'єкта;

- реальне відображення попиту на даний об'єкт інвестування.

До недоліків ринкового підходу відносять:

- ігнорування перспектив розвитку об'єкта в майбутньому;

- потреба у збиранні повної і достовірної інформації по великій кількості аналогів, що є достатньо трудомістким процесом;

- потреба виконання складних корегувань в процесі нівелювання різниць об'єкта оцінки і аналогів для визначення підсумкового розміру вартості.

В процесі оцінки використовують також комбінації означених вище підходів. За результатами використання різних підходів до оцінки одного і того ж об'єкта отримуються різні значення вартості. За кінцевий розмір обирається, як правило, одне із значень (менше за все середнє, середнє зважене чи інтегральне).

Слід зауважити, що ні один з підходів не має вирішальних переваг перед іншими. Кожен з них використовується для конкретних об'єктів і цілей оцінки.