Тема: Методи вивчення та оцiнки фiзичного розвитку школяра.

Мета: Ознайомитися з методиками антропометричних дослiджень: соматометрiєю, фiзiометрiєю, соматоскопiєю. Навчитися давати оцiнку фiзичному розвитку школяра; методом соматоскопії визначати перші ознаки захворювання.

 

 

Організм людини – це складна ієрархічно організована система систем органів, яка забезпечує зв’язок з зовнішнім середовищем, підтримку гомеостазу та формування цілісної поведінки.

Збереження гомеостазу – сталого внутрішнього середовища – є абсолютно необхідною умовою існування будь-якого багатоклітинного організму.

Клітина – це структурна одиниця нашого організму, яка, в свою чергу, має надзвичайно складну будову і організацію. Сукупність клітин, які подібні за походженням, будовою та функцією, утворюють тканину. Розрізняють 4 основних типи тканин: сполучна, епітеліальна (покровна), м’язова та нервова. Кожна з них має певні властивості і виконує специфічні функції. Тканини утворюють органи, які складаються з кількох видів тканин, але одна з них завжди переважає і зумовлює головну функцію органу. Органи, які разом виконують певну функцію, утворюють систему органів (наприклад, дихальна, травна та ін.).

Тимчасове об’єднання різних органів і систем, спрямоване на виконання якоїсь одної функції в даний момент, називають функціональною системою. Цей рівень організації вищий, ніж системний, але нижчий, ніж організменний.

Клітини кожного організму безпосередньо не контактують із зовнішнім середовищем, вони омиваються кров’ю, лімфою, тканинною рідиною. Це і є внутрішнє середовище, сталий склад якого підтримується завдяки процесам саморегуляції. Саморегуляція – властивість біологічних систем підтримувати різноманітні фізіологічні та біохімічні показники на сталому рівні (температура, артеріальний тиск, склад крові та ін.).

Саморегуляція забезпечується нервовою та гуморальною регуляцією, які тісно пов’язані між собою і об’єднують організм в одне ціле, завдяки чому він стає значно стійкішим до змін внутрішнього і зовнішнього середовищ.

Серед інших загально-біологічних властивостей живої матерії важливе місце займають процеси росту та розвитку. Процес розвитку протікає стрибкоподібно, і в різні періоди життя відбуваються не тільки кількісні, але і якісні зміни. Розвиток організму в широкому розумінні – це підвищення рівня складності в організації і взаємодії всіх його систем. Розвиток включає в себе три основних процеси: ріст, диференціацію органів і тканин та формування (надбання організмом властивих йому форм).

До найважливіших закономірностей росту та розвитку дітей відносять нерівномірність та безперервність росту і розвитку, гетерохронію і явище випереджуючого дозрівання життєво важливих функціональних систем.

В процесі індивідуального розвитку окремі органи і системи дозрівають поступово і завершують свій розвиток в різному віці. Це і зумовлює особливості функціонування організму дітей в різні вікові періоди. Основними етапами розвитку є внутрішньоутробний (0-2 міс. – ембріональний і 2-9 міс. – плодовий, або фетальний) і постнатальний, який починається з моменту народження. Під час внутрішньоутробного розвитку відбувається закладка органів і тканин, їх диференціація. В постнатальному періоді продовжується дозрівання органів і систем, йде значна якісна перебудова в функціонуванні організму. Гетерохронія розвитку органів і систем зумовлює специфіку функціональних можливостей організму різного віку, що необхідно враховувати.

Ось чому виникла необхідність в створенні класифікації періодів росту та розвитку і їх вікових меж. Зараз найбільш розповсюдженою є наступна:

І – новонароджений – 1-10 днів

ІІ – грудний вік – 10 днів – 1 рік

ІІІ – раннє дитинство – 1-3 роки

IV – перше дитинство – 4-7 років

V – друге дитинство – 8-12 років – хлопчики; 8-11 років – дівчатка

VI – підлітковий вік – 13-16 років – хлопчики; 12-15 років – дівчатка

VII – юнацький вік – 17-21 – юнаки; 16-20 років – дівчата

VIII – зрілий вік, І період – 22-35 років – чоловіки; 21-35 років – жінки

IX – зрілий вік, ІІ період – 36-60 років – чоловіки; 36-55 років – жінки

Х – похилий вік – 61-74 роки – чоловіки; 56-74 роки – жінки

ХІ – старечій вік – 75-90 років

ХІІ – довгожителі – 90 років і більше.

Кожний віковий період характеризується своїми специфічними особливостями. Період від одного вікового етапу до наступного позначають як переломний етап індивідуального розвитку, або критичний період. Тривалість окремих вікових періодів може змінюватись за часом у окремих людей в залежності від цілого ряду факторів – соціальних, генетичних, екологічних, способу життя та ін. Дуже впливає на це стан здоров’я людини – хвороба може значно прискорювати хід біологічного годинника і скорочувати тривалість всіх періодів, тому формування і збереження здоров’я – одна з найважливіших задач вихователя і вчителя.