Поезія Горація. Творчість Овідія

Відомості про життєвий шлях Горація. Поетичний доробок митця. Тема поета і поезії у його творах. Ідейний зміст оди «До Мельпомени». «Посланя до Пізонів» – віршований трактат про поетичне мистецтво. Особливості поетичного стилю Горація. Життєвий і творчий шлях Овідія. Художні особливості поеми «Метаморфози». Традиції Горація та Овідія у світовій літературі.

Квінт Горацій Флакк, другий уславлений в століттях римський, поет-лірик доби Октавіана Августа, народився в містечку Венузія чи на півдні Італії. Батько Горація був рабом, що отримав звільнення. У Римській державі такі люди вважалися громадянами другого сор­ту. Батько поета все життя важко працював і з усіх сил намагався дати єдиному сину пристойну освіту. Заради сина сім'я переїздить до Риму, де батько Горація стає збирачем податків, а він сам спочат­ку вчиться у початковій школі, потім – у граматичній та рито­ричній. Хлопчик вивчав ораторське мистецтво й філософію, грець­ку мову й літературу, із захопленням слухав промови самого Ціцерона. Горацій закінчив своє навчання в Афінах, де займався грецькою поезією та філософією. Там же він познайомився із Юнієм Брутом, одним із убивць Гая Юлія Цезаря, непримиренним во­рогом деспотії та диктатури. Під його виливом Горацій, якому демократичні ідеали були близькими й зрозумілими, вступив до лав республіканської партії й очолив легіон республіканців, хоча й не мав здібностей до військової справи. За часів громадянської війни Горацій зі зброєю в руках боронив республіку. Згодом, підсумову­ючи здобутки і втрати цього періоду свого життя, поет скаже: «За привидом свободи водив нас відчайдушний Брут». У листопаді 42 р. до н. є. Горацій зі своїм легіоном брав участь у битві біля міста Філіп у Македонії. У цій битві війська Октавіана вщент розбили республіканців. «Привид свободи» розтанув, республіка зазнала оста­точної поразки. Після оголошення амністії Горацій повернувся до Риму, де на нього чекала сумна звістка про смерть батька й конфі­скацію всього батькового майна. Відчай охопив Горація. За його словами, «відважні злидні» підштовхнули його до поетичної твор­чості. Перші літературні спроби Горація привернули увагу Вергі­лія, який і познайомив його з Меценатом, керманичем творчості поетів і провідником політики Октавіана Августа. Знайомство з Меценатом, а згодом і дружба з ним забезпечили поетові не тіль­ки високе покровительство, а й матеріальний достаток упродовж: усього життя. Крім усього іншого, Меценат також подарував Горацію маєток у Сабінських горах, неподалік від Рима. Подібно до Вергілія, Горацій поступово стає співцем імператорського Риму. Новому устрою повинна була відповідати і нова мораль. І Горацій приймає цю мораль: поет заповідає все своє майно імператорові – жест, що мав засвідчити вірнопіддані почуття поета. Так Горацій став «Августовим співцем», як назвав його О.Пушкін.

Вступ Горація до літературного гуртка Мецената змінив його до­лю. Він прославляє імператора Августа, пише оди на честь Мецена­та. Проте все це, і, у першу чергу, його повна залежність від сильних світу цього, починає гнітити поета. Зовні Горацій активний провід­ник нового офіційного курсу. Але щоразу в його віршах відчутна непоштивна іронія, критична думка, біль розчавленої людської гідності, яка змушена була все життя плазувати перед імператором. Причетний, як і Вергілій, до створення міфу про божественне по­ходження Августа, поет, усупереч офіційній тенденції, інколи ризи­кує твердити: «Всі ми – смертні... чи скіпетр в світі носили, чи хліборобське тримали рало» (ода до Постума). Але, якщо хтось і зас­луговує на безсмертя, то це – поет. Орел був символом безсмертя імператора. Лебідь стає символом безсмертя поета у творчості Горація. По смерті поета білий лебідь лине над землею, і слава поета сягає далекої Африки й Колхіди. Поет живий, поки жива його по­езія. Це переконання пронизує низку творів Горація. У його серці постійно точилася боротьба між «Августовим співцем» і вчорашнім республіканцем. Горацій ніколи не був бійцем, і, врешті-решт, він вирішує відійти від політичної суєти й обирає для себе роль «друга природи». Честолюбство, слава, політика, гроші не варті того, щоб марнувати заради них життя. Його ідеал – затишний садочок, лю­ба дівчина, невимушена розмова двох друзів за келихом вина. Він живе під девізом: «Живи сьогодні, бо чи житимеш завтра». Більшу частину року Горацій проводить у Сабінському маєтку: «Наче в твердині якій, я на хуторі в горах укрився». Тепер його життя підпорядковане гаслу: ніяких надмірностей ні в чому. Поет нама­гається знайти внутрішню рівновагу, злагоду із самим собою. Шлях до неї – гармонія, поміркованість, «золота середина». На думку Го­рація, порятунком від суперечностей є вдоволення середнім достат­ком, тільки це дає людині справжнє щастя.

Майже вся літературна спадщина поета дійшла до нас. Вона скла­дається із двох книг сатир, однієї книги еподів (ліричних віршів), чо­тирьох книг од (пісень), ювілейного гімну й двох книг послань. «Еподи» («приспівки») – це написані ямбом ліричні вірші, що супроводжуються короткими приспівками. Збірка еподів Горація складається із 17 віршів. За своїм змістом деякі з них ближче до са­тир, деякі – до од. Взагалі зміст еподів відрізняється розмаїттям тем: від пропагування сільського життя – до проголошення полі­тичних лозунгів «золотої доби» Августа.

Ліричні вірші Горація ще в античності стали називати одами, і ця назва збереглася до наших часів. Оди поета вважаються бездоган­ними за формою, а художня досконалість його ліричних творів по­лягає у цілісності та ясності поетичної думки. Перша збірка од складається із 38 віршів. Перші шість од третьої книги отримали назву «римських од». У них поет прославляє Рим і політику Августа. Найвідомішою одою поета вважається 30-та, яка у перекладі А.Содомори дістала, назву «До Мельпомени».

Численні пам'ятники з мармуру й бронзи мали увінчати особу імператора Августа. Горацій упевнений, що поетові дарує безсмер­тя ліра, тому слава поета вища за славу імператора. Створюючи свій знаменитий вірш «Пам'ятник», О.Пушкін нади­хався двома одами Горація: «До Мельпомени» та «Лебідь». Тема оди Горація, що стала традиційною у творчості всесвітньо відомих поетів, знайшла відображення у «Пам'ятнику» М.Рильського, який побудував свій вірш на антитезі до Горацієвої оди. Саме Горацій за­початкував у світовій літературі традицію, за якою поети наприкін­ці життя прагнуть підбити підсумок своєї творчості.

Захоплюючись грецькою поезією, Горацій убачав власну заслу­гу перед нащадками в тому, що він «вперше скласти зумів по-італійському Еолійські пісні», тобто перенести на римський ґрунт грецьку лірику – мистецтво Алкея, Сапфо, Анакреонта. Любов до них він проніс до кінця свого життя.

Наприкінці 20-х років з'являється перша книга «Послань» Го­рація. Як епістолярний жанр поетичні послання існували і раніше, але тільки Горацій надав їм закінченого художнього оформлення. Послання Горація адресовані різним особам, реальним або вигаданим. Найбільшої уваги заслуговує «Послання до Пізонів» – братів, що писали драматичні твори. Цей твір, написаний віршами, вважають науковим трактатом про поезію. У ньому Горацій розгля­дає важливі для того часу питання естетики: про значення поезії, про талант у мистецтві, про єдність змісту й форми, про мову, зна­чення літературної критики, жанр трагедії тощо.

Афористичні «Послання...» Горація були дуже популярними в Європі, особливо у Франції XVII ст., де правили за канон для «Пое­тики» теоретика класицизму Буало. Цей же трактат Горація постійно згадує й ректор Києво-Могилянської академії Ф.Прокопович у праці «Про поетичне мистецтво», написаній для юнацтва 1705 р.

Горацій створив надзвичайно багатий поетичний світ. Він скла­дається з конкретних, дуже виразних, навіть «заземлених» образів: ниви у Горація завжди сардинські, лівійські чи фракійські; сади – кампанські; луки – калабрійські, виноградники – каленські; кедр – понтійський; панцир – іспанський; товари – сірійські. Ху­дожній простір у творчості поета стає, таким чином, конкретним і зримим, але водночас за допомогою тих же «географічних» образі її він розширюється до загальноземних меж. Не менш конкретний у творчості поета і художній час (хронос). Він тісно пов'язаний з мину­лим, легендарною історією та міфологією. Сучасність, почуття та настрої поета вкупі з міфологічними чи історико-легендарними іме­нами створюють цілісний образ художнього хроносу в його поезіях.

Горацій-лірик мав винятковий успіх у всій Європі. В Україні особливі заслуги у справі популяризації поезії Горація належать письменнику-гуманісту П.Русину з Кросна (помер 1517 р.). Твори видатного римського поета вивчались у братських школах, вони входили до програм Києво-Могилянської академії, на його наукові трактати про поезію посилалися частіше, ніж на твори інших латинців. Ф.Прокопович закликав українських поетів учитись майстерності у Горація. Г.Сковорода «перетолковал малоросійським діалектом» його оди, зокрема мотиви поезій Горація звучать у збірці українського філософа і поета «Сад божественних пісень». Горацій приваблював Сковороду, у першу чергу, своєю мудрістю, нехтуванням славою й багатством заради свободи творчості. Про широку популярність Горація в Україні свідчить і той факт, що гоголівський Тарас Бульба, жартуючи, згадує римського поета.

Горація «українізовували» і переробляли П.Гулак-Артемовський та Л.Боровиковський. Поезія Горація знайшла нове життя в перекладах І.Франка та В.Щурата. Поезії Горація перекладали М.Білик, М.Зеров, А.Содомора, Б.Тен та ін. Серед античних ав­торів твори Горація мали найбільший вплив на Т.Шевченка. «Стоїко-епікурейські принципи гораціанської мудрості (життя у межах своєї природи, міри, гармонії, злагоди з собою, задоволення най­меншим тощо), засвоєні через Сковороду, поет розгорне у багать­ох творах. Мотив творчого усамітнення у «Перебенді» також веде до Горація... Саме тому в повісті «Близнецьі» поруч з Гомером Шев­ченко поставить ім'я Горація як двох найбільших авторитетів ан­тичного світу».

Публій Овідій Назон народився у невеличкому містечку, яке розташовано неподалік від Рима, у багатій і знатній ро­дині. Батько майбутнього поета мріяв побачити свого сина впливовим державним чиновником, та цим мріям не судилося здійснитися. Ду­же швидко він переконався у цілковитій непридатності свого на­щадка до судейських і адміністративних посад, які, за його настійними вимогами, син деякий час посідав. Проте досить рано в юнака прокинувся дар поета.

Отримавши в Римі блискучу риторичну освіту, Овідій невдовзі залишає службову діяльність і цілком присвячує себе поезії. Знат­не походження й вдале одруження з багатою римлянкою відкривають йому доступ до вищих римських аристократичних кіл і двору імператора Августа. Поет увійшов у літературний гурток Мессали, здружився з поетами Тібуллом, Проперцієм і навіть з Горацієм, не зважаючи на відчутну різницю в літах. Незабаром Овідій стає першим поетом Риму, визнаним главою римських поетів «золо­тої» молоді. Минуть століття, і Овідія називатимуть «співцем кохання». Разом з Тібулом, Проперцієм і Галлом він є представником літературного напрямку, що культивував любовну елегію.

Елегія – одна з жанрових форм лірики, яка виникла в Старо­давній Греції. Спочатку тематика елегій була досить різноманітною: поряд із патріотичними мотивами, оспівуванням громадянських і військових доблестей в елегіях на повний голос звучать і особисті переживання поета – радість і горе кохання. В античній літературі олександрійського й римського періодів коло тем елегій звужуєть­ся. Переважаючими стають мотиви особистих переживань: самот­ності, туги, знехтуваного кохання, розчарування і страждання. Та, незалежно від змісту, елегія, як правило, складається з двовіршів, які виражають закінчену думку. Римський поет Овідій вніс в елегії нову, невідому до нього тональність – іронію, надав їй риторичної забарвленості та блискучої дотепності. У своїх елегіях Овідій проголосив кохання і поезію вищим сенсом життя людини. Слава поета й коханця для нього вища за славу ратних і державних діянь. Слава царів, з їх тріумфом і почетом, – ніщо у порівнянні зі славою поета, бо поета поважають закохані, а почуття закоханих – найглибші та найщиріші, і тільки заздрісники, стверджує Овідій у «Любов­них елегіях», роблять вигляд, що заняття поезією їх зовсім не приваблює, а поетичну творчість взагалі вважають даремною тратою часу (елегія «Заздрощі»).

З першого погляду життя поета в Римі здається легким і безтур­ботним, та насправді все було значно складніше. Овідій байдужо ставився й до політики, і до офіційної ідеології, а імператору Августу потрібні були солдати. Рим перетворювався на світову імперію. Мрійник Вергілій закликав римських громадян на ратному полі примножувати славу Риму і розширювати кордони імперії, а його учень Овідій надавав перевагу «коханцю перед солдатом». Імпера­тор Август мріяв відродити суворі «староримські ідеали», а поет Овідій заявляв: «Нехай інші прославляють минуле, я щасливий з того, що живу тепер».

Сприймалась як виклик загальноприйнятій моралі і написана приблизно у той же час знаменита поема Овідія «Наука кохання», в якій автор дуже витончено іронізує над моральним законодавством Августа. Поема складається з елегій, в яких Овідій «поваж­но» розмірковує про пестощі та принади кохання. На той час такі твори Овідія сприймались як виклик, як протидія справам Августа. У Римі прихильники імпе­ратора поширювали чутки про те, що нібито рід «божественного» Августа походить від славетного Енея, оспіваного Вергілієм. А Овідій мимохідь зауважує, що чутки про добропорядність і ге­роїзм Енея - справжнісінька брехня. Його Дідона кидає в обличчя Енею звинувачення в тому, що він не тільки зрадливий коханець, а взагалі «фальшива» людина: «Все брехня в тебе! Брехати язик твій почав не від мене!» (лист Дідони до Енея у збірці «Героїди»). Таким чином, у імператора Августа були підстави гніва­тись на Овідія.

Однак у плани поета зовсім не входило вступати в конфлікт із са­мим імператором. Намагаючись засвідчити Августу свою повагу і шанобливе ставлення до його державної політики та ідеології, Овідій береться за створення одразу двох поем: «Фасти» (Календар) і «Метаморфози». Але це запізніле каяття вже не могло врятувати поета.

8 р. н. є. Овідій, знаходячись на вершині слави та життєвого бла­гополуччя, несподівано, за наказом імператора Августа, був відправлений на заслання в північне Причорномор'я – у місто То­ми. Сам поет про причини вигнання говорить дуже загадково, тож. вони залишаються не зовсім зрозумілими дотепер

У «хладній Скіфії» він прожив останні 10 років свого життя: нужденного, сповненого тугою за батьківщиною й рідними. Тут Овідій створює останні свої поезії: збірку сумних елегій «Трістії» (5 книжок) та «Послання з Понту» (4 книж­ки). У «Сумних елегіях» особистість поета розкривається особливо зворушливо й безпосередньо. Розповідаючи про пережите у скор­ботну ніч розставання, поет писав: «Як пригадаю цю ніч, коли все я найближче покинув, ще і сьогодні з очей котяться сльози рясні» (Переклад І.Франка). Звістка про заслання була настільки несподіваною, згадує поет, що «я остовпів, не інакше, як той, хто вра­жений громом». «Тричі ставав на поріг я – тричі вертався: самі-бо ноги, в догоду душі, мовби загрузли мені» (Переклад І.Франка). Да­ремно благав поет про милість усіх богів, уже ніщо не могло зміни­ти його долю, бо «незламний наказ гнав до світання мене... Вийшов я (краще сказать – мене винесли без похорону)...». Доля поета привела його до холодної країни, де «нещасний, що оре, плуг у одній, меч держить у другій руці...». Поет назавжди залишився в пам'яті народів, серед яких жим у вигнанні, здобувши славу співця кохання й свободи. Публій Овідій Назон був улюбленим поетом Шекспіра, Ґете, Пушкіна. І.Франко написав ґрунтовне дослідження про творчість Овідія. Одним із перших познайомив українського читача з творчістю Овідія Ф.Прокопович. Г.Сковорода переклав українською мовою уривок із книги Овідія «Фасти» під назвою «Похвала Астрономії», дав своє оригінальне тлумачення міфів про Нарциса, Актеона, Фаетона, переказаних Овідієм у «Метаморфозах».

Література

1. Галич О.А., Дмитренко В.І., Фоменко В.Г., Шпетна С.А. Історія зарубіжної літератури. – Луганськ, 2004.
2. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література. – К., 2001.
3. Султанов Ю. "Муза до тих пісень кликала душу мою..." // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1999. – № 9.
4. Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. В.Маслюк. – Л., 2000.
5. Федоров Н., Мирошенкова В. Античная литература. Рим: Хрестоматия. – М., 1981.