Загальні принципи управління в добровільних об'єднаннях. Правові та інші акти, що регулюють управління в добровільних об'єднаннях

Управління у добровільних об'єднаннях регулюється різними нормами – правовими і не правовими. Останні не мають юридичного характеру. Серед них – неписані норми моралі, традиції, звичаї та звичаї. Найбільш важливе значення в цьому регулювання мають писані норми: правові та норми громадських об'єднань, що містяться у відповідних актах, насамперед у законах та статутах об'єднань.

Основи управління в добровільних об'єднаннях, як правило, закріплені в законах, а не інших правових актах (лише в деяких країнах, що розвиваються це робиться указами президента). Майже у всіх державах у законах про асоціації, партії, профспілки, комерційних і некомерційних об'єднаннях, громадських об'єднаннях і т.д. є частини (розділи, голови), присвячені основам управління в цих організаціях.

Виходячи з принципу самоврядності добровільних об'єднань, законодавство встановлює, що внутрішній порядок управління в них визначається ними самостійно, закріплюється прийнятими ними статутами. Статут розробляється і приймається самим об'єднанням, його членами (учасниками) на загальних зборах або на загальних зборах представників, з'їзді, конференції, делегати яких обрані членами (учасниками) об'єднання. Зміст статуту також визначається самим об'єднанням, але нерідко закон встановлює, що в статуті повинні міститися положення, без яких об'єднання втрачає своєї визначеності. До обов'язкових для включення до статуту звичайно ставляться наступні положення: найменування і мети об'єднання; місце знаходження об'єднання; термін діяльності або вказівку на безстроковий характер діяльності; порядок і умови вступу до об'єднання; порядок ліквідації об'єднання; організаційна структура; порядок утворення і компетенція органів об'єднання; порядок внесення змін та доповнень до статуту та ін. Статут деяких видів об'єднань повинен містити ряд специфічних положень. Так, статут профспілкової організації повинен вказувати категорії і професійні групи поєднуваних громадян, статут сільськогосподарського кооперативу - умови про розмірі пайових внесків членів кооперативу і т.д.

Іноді вищестоящі органи спілок окремих об'єднань (наприклад, Рада Центросоюзу споживчої кооперації в Росії) видають типові статути для нижчестоящих об'єднань. Юридично типовий статут має рекомендаційний характер. Він не пов'язує об'єднання, яке має право прийняти свій статут у відповідності з нормами закону про даному виді об'єднання, але на практиці нижчі об'єднання слідують йому при ухваленні своїх статутів. У деяких тоталітарних і авторитарних державах (в колишніх країнах тоталітарного соціалізму, в Іраку, Сирії, деяких інших країнах) типові статути затверджувалися урядами або президентами і таким чином купували обов'язковий характер нормативного акта.

Документом, що містить положення про управління об’єднанням, може бути установчий договір, укладений його членами при створенні об’єднання. У деяких комерційних об'єднаннях (наприклад, товариствах) такий документ заміняє статут.

В окремих громадських об'єднаннях управлінську роль виконує програма, яка ставить мету і завдання перед об'єднанням. Члени громадського об'єднання, його органи зобов'язані брати участь у виконанні цих завдань. У Росії відповідно до Федерального закону від 11 липня 2001 р. "Про політичні партії" (в ред. від 23 червня 2003 р. програма – обов'язковий документ будь-якої політичної партії. У зарубіжних країнах партії зазвичай не мають програм (крім комуністичних партій і деяких інших), обмежуючись передвиборними маніфестами.

Нарешті, положення про управління об’єднанням можуть міститися і на практиці частково утримуються в рішеннях органів об'єднання (загальних зборів, з'їзду, правління, ради директорів і т.д.), а при створенні громадської установи – у вирішенні власника про створення установи (поряд з статутом об'єднання, який затверджується власником).