Системні функції держави і особливості регулюючих механізмів в економіці України

Держава, як особлива підсистема суспільства, для підтримання його цільності повинна відображати інтереси всіх верств суспільства з метою недопущення порушення рівноваги, збурень на мікро- та макрорівнях економіки, які розростаючись, могли б привести до руйнації системи в цілому. З іншого боку, як самостійна підсистема, держава сама є певною цільністю, яка може розвиватися незалежно від суспільства. На основі цих особливостей розглянемо функції держави по відношенню до економіки.

У якості представника всіх громадян країни держава за допомогою законодавчої, виконавчої та судової влади структурує і погоджує інтереси всіх членів суспільства і соціальних груп. Це проявляється у підтриманні правопорядку і регламентації взаємовідносин з іншими державами від імені і в інтересах самих громадян, тобто у реалізації загальнонаціональних інтересів. Держава формує правові межі функціонування економіки (розробляє правила гри) і гарантує їх виконання. Так, уряди забезпечують права власності, умови виконання угод, тобто створюють правовий простір для різного роду трансакцій в економіці.

Разом з цим держава підтримує існуючі економічні відносини і ринок як основну форму зв'язку між господарюючими суб'єктами, а також головну умову існування ринку - конкуренцію. У цій функції держава забезпечує вільний доступ на ринки і правове обмеження руйнівних форм прояву монопольної влади, які знижують ефективність використання ресурсів і наносять збиток споживачам і виробникам певних видів продукції.

Підтримуючи ринкову форму зв'язку, держава має враховувати і компенсувати зовнішні ефекти ринку (екстерналії). Останні представляють собою пов'язані з економічними трансакціями витрати (вигоди), які несуть (отримують) не продавці або споживачі, а особи, які безпосередньо не приймають участі в угодах. Самі учасники трансакцій не враховують екстерналії при вирішенні питання про свою діяльність. Прикладом таких зовнішніх ефектів може слугувати забруднення навколишнього середовища, яке супроводжує процеси виробництва і споживання продукції. Тому важливою функцією держави є управління такими втратами або вигодами з метою як підтримання ринкових стимулів у економічних агентів, так і забезпечення національних інтересів.

Оскільки для нормальної життєдіяльності суспільства є необхідним стійкий і по можливості безконфліктний розвиток всіх його підсистем, то перед державою виникає завдання гармонізації різних сфер суспільства. На практиці виявляється, що ринкова форма організації окремих елементів соціальної інфраструктури не завжди забезпечує їх прибуткове функціонування, а значить й інтерес приватного сектора. Тому держава бере на себе організацію діяльності або стимулює приватний сектор до бізнесу у таких галузях, як охорона здоров'я, освіта, культура, наука. Тим самим створюються умови гармонійного розвитку всіх сфер суспільства.

Необхідність зазначеної гармонізації вимагає від держави таких дій, які б запобігали конфліктам між поведінкою індивідів як суб'єктів ринкових відносин, і їх поведінкою, як суб'єктів інших соціальних відносин. Тому держава за рахунок перерозподілу доходів підтримує умови нормальної життєдіяльності всіх членів суспільства.

Економічна ситуація в Україні виходить далеко за рамки ліберальних концепцій, які так наполегливо пропонували прихильники Вашінгтонського консенсусу. Довготривалий і нерезультативний шлях реформування вітчизняної економіки у плані формування в ній моделі, націленої на розвиток, показав, що відсутність пізнання глибинних історичних особливостей країни приводить до впровадження таких варіантів реформ, які не сприймаються суспільною свідомістю.

Саме тому при побудові національної моделі регулювання нагальною потребою є пошук загальних закономірностей функціонування і взаємодії сфер ринку і держави, впливу на них громадянського регулювання, а також з'ясування того, як ці закономірності трансформуються у конкретних історичних умовах певної країни. Від розуміння характеру формування співвідношення регуляторів в економічній системі залежить і сама можливість вирішення конкретних питань про ефективність управління економічними процесами за допомогою заходів економічної політики.

За роки реформування в Україні виникли майже всі основні ринкові інститути. Старі інституціональні структури централізовано-планового управління зазнали серйозних модифікацій або зовсім були витіснені новими елементами. Ринок отримав можливість функціонувати на основі взаємодії попиту і пропозиції, які визначають відповідні економічні інтереси господарюючих суб'єктів. З іншого боку, сформувались важелі державного макроекономічного регулювання, які дозволяють у певних межах впливати на економічну поведінку. Однак, становлення і розвиток формальних інститутів ще далеко не завершено. Сьогодні в Україні старий інституціональний каркас вже зруйновано, а новий ще недобудовано. Все це вимагає відповідних змін ролі держави.

"Роль держави якісно відрізняється на етапах становлення, формування ринкової економіки і в умовах, коли функціонує добре злагоджена і відрегульована економіка ринкового типу. Самоорганізація, а ринок – класичний зразок самоорганізації, притаманна досить стійким системам і мало ефективна у період переходу від однієї системи до іншої", – стверджує відомий російський вчений Л. Абалкін. Очевидно, що лібералізація економіки при слабкості або деградації державних інститутів здатна привести до непередбачених результатів. Тут визначаюче значення має не просто радикалізм або ступінь лібералізації, не поступовість або швидкість темпів реформування, а сила або слабкість державних інститутів.

Отже, держава у перехідній економіці має бути сильною. Ця сила полягає в тому, що виступаючи ініціатором реформ і створюючи демократичні інститути, держава за рахунок жорсткого економічного регулювання могла б запроваджувати в життя нею ж самою прийняті закони. Якщо держава слабка, вона не може забезпечити регулятивних та інституціональних умов для функціонування ринку. Ніякий інститут, окрім держави, не може сформувати ринкову систему господарювання з усіма її інститутами і забезпечити виконання ринкових правил. Таким чином, з одного боку, держава у своїй економічній політиці має слідувати ліберальним тенденціям, а з іншого – вводити ринкові відносини у прийнятні для суспільства межі.

Аргументи на користь посилення регулюючих функцій держави в українському суспільстві знаходяться в площині історичних і національних особливостей країни, для якої були притаманні традиції сильної державності. Цьому сприяли:

1. Історично довготривалий час існування колективістських утворень. Так, на протязі значного історичного періоду найважливішим соціальним інститутом була селянська територіальна община. У її межах затверджувались принципи зрівнялівки, колективізму і особливої політичної культури. Корпоративна ж структура суспільства потребує сильної централізованої держави, яка пов'язує общини, здійснює функції управління, розпорядження власністю, ідеологічного, духовного, політичного контролю тощо. Влада при цьому є необмеженою і не стиснута ніякими рамками, повністю підпорядковує суспільство.

2. Християнська релігія і, в подальшому, як не парадоксально, комуністична ідеологія. Християнство виникло як вчення, що протистоїть класовій диференціації і соціальній нерівності, тому на ранніх етапах ідея соціалізму була виражена в ньому досить сильно. Православне християнство виховувало і стверджувало колективізм (соборність) і підтримувало державну владу, наділяючи правителя значною владою і оточуючи його особу містичними можливостями прийняття єдино вірного рішення.

3. Інертність економічного мислення. Планова система командної економіки і довготривале обмеження можливостей використання права економічного вибору сформували особливий тип суспільної свідомості, для якого характерні пасивність, нездатність до здійснення самостійної діяльності, надія на всемогутність державної влади.

Слід також визнати, що сучасне перехідне суспільство в нашій країні є неоднорідним за своєю соціальною структурою. До влади приходять представники різних соціальних верств і виражають, в першу чергу, власні інтереси. Останні далеко не завжди повною мірою співпадають із суспільними. Вивчаючи основні риси українського суспільства, дослідники відзначають нерозвиненість у ньому інститутів громадянського суспільства та його побудову на принципах олігархічної клановості. Приватні, корисливі групи олігархів всілякими способами деформують державну політику в інтересах власного збагачення. Це проявляється у тому, що економічна політика уникає тих напрямів, які невигідні олігархам і сприяє здійсненню тих цілей, які бажані для них. Так, олігархи всіляко гальмують розвиток прозорої конкуренції, дійового і неупередженого судочинства, не допускають вільного виходу на ринок і відходу з нього.

У таких умовах необхідно за рахунок суспільних механізмів протидіяти загрозам бюрократизації державного апарату, загостренню політичних суперечностей, які виникають між інтересами, програмами і діями різних партій і соціальних груп. А такі механізми можуть сформуватися тільки у громадянському суспільстві, яким, на жаль, наша держава ще не являється. Тому принципово важливим для закінчення перехідного періоду буде поєднання реформ у економічній і політичній сфері. У кінцевому рахунку тільки демократія дозволить створити ефективну модель соціально-економічного розвитку.