Організаційно-правові форми підприємств та принципи функціонування підприємства (фірми) у ринковому середовищі
Інструментом здійснення підприємницької діяльності виступає підприємство. З правової точки зору підприємство – це самостійно господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання прибутку або доходу. Фірма – це установа, яка володіє одним або декількома підприємствами і організує на них господарську діяльність з метою максимізації прибутку. Необхідно розрізняти власне підприємство, як суб’єкт господарювання, від його правової форми. Підприємство за своєю сутністю – це історично визначена, основана на складній кооперації форма організації продуктивних сил, яка виступає як економічно уособлений суб’єкт господарювання, основна ланка народногосподарського комплексу. В цьому розумінні підприємство являє собою єдність двох сторін: - техніко-економічної – підприємство як механізм поєднання факторів виробництва на основі внутрішньої кооперації спеціалізованої праці, кооперації машин і відповідної технології; - соціально-економічної – підприємство як механізм поєднання факторів виробництва у специфічній суспільній формі, тобто арена реалізації соціально-економічних відносин, перш за все, відносин власності; підприємство як товаровиробник і суб’єкт підприємництва. Правова форма підприємства на відміну від власне підприємства – це комплекс правових норм, які визначають відносини учасників підприємства з оточуючим середовищем. Згідно з Господарським кодексом України, підприємство як юридична особа, має наступні ознаки: - організаційна єдність, що проявляється в організації трудового колективу відповідно внутрішній структурі та порядку управління підприємством; - майнова відособленість, тобто право на володіння власним майном, необхідним для організації виробництва товарів; - майнова відповідальність, або відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах чинного законодавства; - право на фірмову відмінність (назва, печатка, торговий знак). Підприємство має самостійний баланс, несе відповідальність, виступає у суді в ролях позивача і відповідача від власного імені. Важливим методом здійснення підприємницької діяльності є комерційний розрахунок, який базується на співставленні у грошовій формі виробничих і невиробничих витрат та одержаних результатів господарської діяльності. Зміст комерційного розрахунку деталізується виділенням у його структурі певних характеристик: - самоокупність (беззбитковість), тобто підприємство повинно здійснювати процес відтворення шляхом відшкодування господарських витрат; - рентабельність (прибутковість) означає створення умов для розширеного відтворення за рахунок одержання прибутку; - самофінансування передбачає використання у якості джерел фінансування господарської діяльності власних доходів; залучення на комерційній основі кредитних коштів; емісію і продаж акцій. За організаційно-правовою формою підприємств розрізняють одноосібне володіння, товариство (партнерство) і корпорацію. Одноосібне володіння – це підприємство, що належить одному власнику (або сім’ї), який сам здійснює керівництво, одержує увесь прибуток і відповідає по всіх зобов’язаннях. Відмінними рисами одноосібного володіння є простота в організації та мобільність; безроздільне володіння і розпорядження капіталом і результатами діяльності; мінімізація невиробничих витрат; високий рівень ризику і банкрутств, бо одноосібне володіння – суб’єкт необмеженої відповідальності. Партнерство – це об’єднання на договірній основі декількох осіб, як співвласників, (об’єднання фінансів, відповідальності, знань та досвіду), з метою спільної підприємницької діяльності. Переваги партнерства полягають у досить легкій процедурі організації; в поглибленій спеціалізації управління; можливості зниження бізнесового ризику, шляхом його розподілу між учасниками. Втім можливі труднощі в управлінні внаслідок розбіжності ділових інтересів партнерів; нестаток фінансових можливостей для здійснення масштабних інвестиційних проектів; висока ймовірність реорганізації і нестабільність. Різновиди партнерства залежать від ступеню відповідальності членів по його зобов’язанням і ступеню участі в процесі управління. Відповідно розрізняють: - товариство з обмеженою відповідальніст ю, коли партнери несуть відповідальність в межах частки участі у статутному капіталі; - товариство з додатковою відповідальністю, коли партнери несуть відповідальність у межах власного внеску, а у випадку нестачі коштів відповідають своїм майном у однаковому для всіх розмірі (межі відповідальності встановлюються при організації підприємства у статутних документах); - повне товариство характеризується повною і рівною для всіх членів відповідальністю у межах власних активів; - командитне підприємство характеризується розмежуванням відповідальності між партнерами. В залежності від статусу, одні несуть повну відповідальність, а відповідальність інших обмежена внеском у статутний фонд. Корпорація – це юридично незалежне підприємство, у якому власність та ризик розподілені на частини, відповідальність кожного члена обмежена його внеском у статутний капітал або вартістю акцій. Власники акцій отримують право володіння і користування (для працюючих на цьому підприємстві) майном підприємства і отримують частину прибутку у вигляді дивіденду. Корпорація характеризується розмежуванням функцій власності і управління, що суттєво підвищує ефективність управлінських рішень та ефективність підприємницької діяльності. З огляду на можливість залучення грошових капіталів через ринок цінних паперів корпорація має суттєві переваги у фінансуванні крупномасштабних інвестиційних проектів, інноваційному розвитку. Втім недоліками корпорації є: досить складна процедура реєстрації, фінансової та податкової звітності; подвійне оподаткування; наявність монополістичних тенденцій і відповідно можливість гальмування інноваційних проектів; високі невиробничі витрати; бюрократизація внутрішньофірмового управління. Підприємства (фірми) ринкової національної економіки класифікують за різними критеріями: § за типом власності; § за розмірами; § за видами і сферою діяльності. Виходячи з різних критеріїв, класифікація підприємств (фірм) може бути представлена у вигляді таблиці 4.1.
Таблиця 4.1. Класифікація підприємств (фірм) ринкової національної економіки
Державні підприємства функціонують на базі державної власності у галузях, заборонених для індивідуального і колективного підприємництва, у сфері державного управління і контролю, природної монополії. В Україні існує два типи державних підприємств: державні підприємства, що базуються на загальнодержавній власності (наприклад, на найвидатніші пам’ятники матеріальної і духовної культури) і ті, що засновані на комунальній власності. Особливу роль відіграють державні підприємства, що не підлягають приватизації. Мова йде про казенні (унітарні) підприємства, які функціонують в оборонній промисловості, випускають екологонебезпечну продукцію, або представляють монополію держави (пошта, зв’язок, митниця, виробництво горілчаних виробів тощо), а також бюджетні підприємства (переважно у соціальній сфері) і бюджетні установи, які не мають юридичної й господарської самостійності та функціонують в системі адміністративного державного управління. За своїм положенням вони безпосередньо підпорядковані або структурно входять до певних міністерств, відомств або органів місцевого самоврядування. Основою утворення недержавних підприємств в умовах перехідних національних економік є роздержавлення і приватизація. Роздержавлення представляє собою ліквідацію монополізму держави у всіх сферах суспільно-економічного життя, перш за все, у відносинах власності. Приватизація, як метод роздержавлення, передбачає трансформацію державної власності у будь-яку іншу форму, перш за все – приватну. Індивідуальне підприємство створюється і функціонує на базі приватної (особистої) власності громадян і виключно на індивідуальній праці власника. Сімейне підприємство базується на власності і праці членів сім’ї, наприклад, фермерське господарство. Приватне підприємство засноване на приватній власності і функціонує на основі праці найманих працівників. Законодавством України не обмежується ні розмір капіталу, який застосовує власник, ні кількість найманих працівників. Індивідуальне підприємство створюється і функціонує на базі приватної (особистої) власності громадян і виключно на індивідуальній праці власника. Колективні підприємства засновані на спільній (колективній) власності фізичних та юридичних осіб і виступають у наступних формах: колективне підприємство, що засноване на власності трудового колективу; кооператив; колективне підприємство, що засноване на власності громадської або релігійної організації. Посередницькі, виробничі та торговельні кооперативи функціонують на базі колективної власності, яка утворюється за рахунок грошових або майнових паїв, виробленої продукції, доходів від її реалізації та іншої діяльності, що передбачена уставом кооперативу. Діяльність орендного підприємства основана на договорі між орендарями і власниками про строкове, платне володіння і використання майна, необхідного для здійснення економічної діяльності. Акціонерне підприємство функціонує на основі статутного капіталу, поділеного на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Воно, як юридична особа, відокремлене від акціонерів, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки своїм майном. Акціонер відповідає за майно корпорації в межах своєї частки і відповідно до неї приймає участь в управлінні акціонерним підприємством. Спільне підприємство основане на об’єднанні майна різних власників (змішана форма власності), у числі яких можуть бути юридичні особи та громадяни інших держав. Законодавством України дозволено відкриття і функціонування підприємств зі стовідсотковим іноземним капіталом. За розмірами та масштабами діяльності виділяютьвеликі, середні і малі підприємства. В Україні, згідно з Господарським кодексом, до малих підприємств належать підприємства: в промисловості і будівництві – з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб; у невиробничій сфері – до 25 осіб; у роздрібній торгівлі – до 15 осіб. Домінуючою організаційно-правовою формою малого і середнього бізнесу виступають одноосібне володіння і товариство. Великий бізнес функціонує переважно у корпоративній формі. На пострадянському просторі розвиток малого бізнесу почався з 90-х років 20-го століття і був представлений переважно торговцями, що цілком природно для періоду первісного нагромадження капіталу. В останній час частка малого і середнього бізнесу у торгівлі зменшується – його витісняють великі роздрібні мережі. Водночас зростає частка малого бізнесу у сфері послуг, будівництві та виробництві. Загальна кількість підприємств малого і середнього бізнесу в Україні постійно зростає і у 2007 р. збільшилась майже до 2,5 млн. одиниць, з яких 50,5 тис. - середні підприємства, 309,3 тис. - малі підприємства, 42,9 тис. - фермерські господарства, 2058,2 тис. - фізичні особи-підприємці. Кількість суб’єктів малого підприємництва на 10 тис. населення в середньому по країні складає 478 одиниць. Питома вага зайнятих на малих підприємствах досягає 20% від економічно активного населення країни. За оцінками Держкомстату, малий і середній бізнес формує до 16% ВВП (з урахуванням тіньової економіки). Основними формами і механізмами господарської взаємодії малого, середнього та великого бізнесу виступає створення об’єднань, підприємницьких сіток, “інкубаторів” малого і середнього бізнесу, система субпідряду, лізинг, франчайзінг тощо. Так, об’єднання – це юридичні особи, що створюються на добровільних засадах підприємствами чи установами для спільної діяльності на основі комерційного розрахунку. Залежно від специфіки структурної організації, управління і контролю розрізняють такі форми об’єднань: концерни, конгломерати, консорціуми, господарчі асоціації тощо. Інтеграція малого, середнього та великого бізнесу, що відбувається у економічно розвинутих країнах, створює нові господарські системи – фінансово-промислові групи. ФПГ – це комплекс різногалузевих виробничих підприємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), об’єднаних спільними економічними і фінансовими інтересами і здійснюючих скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою завоювання або збереження домінуючих позицій на відповідному ринку.
|
