Статева соціалізація дитини в умовах сімейного виховання

Суттєвим у підготовці дітей до самостійного дорослого життя є відповіді на їх численні різноманітні питання, що стосуються міжстатевих зносин, сексуальної тематики, проблем шлюбу і сім'ї. Відповіді на запитання анкети..Характер статевої поінформованості школярів" засвідчили, що в пересічній сім’ї цій проблемі приділяється недостатня увага. Вважаємо ненормальним, що 68,2 % з опитаних 646 школярів різного віку вперше узнали про..таємницю дітонародження" в 10 років і пізніше, причому лише 7,4 % з них - від батьків. До настання менструацій не мали відповідної інформації про них 72.8 % дівчат. У хлопців, які вперше пережили полюції, не володіючи інформацією про їх природу, частка ще більша - 94,2 %. Лише 29,6 % школярів до 14 років володіли інформацією про інтимні стосунки статей, яку 92,8 % з них отримали від старших друзів чи з випадкових джерел.

Делікатну розмову дитина завжди починає першою. Західні дослідники вважають, що якщо до чотирьох років дитина не запитує, звідки вона взялася, значить їй хтось вже це розповів. Малюку потрібний загальний принцип, а не деталі. Звісно його не треба обманювати - розповідати байки про лелеку, капусту чи магазин. Недоцільно все переводити на жарт, відмахуватись, тим більше карати дітей за ці питання. Адже те саме питання про те, „звідки я взявся", не має яскраво вираженого гендерного забарвлення. Дослідження дали можливість вивчити еволюцію дитячих уявлень про механізм репродуктивної функції людини, виділивши при цьому три етапи:

1. Казково-міфологічна модель задоволення цікавості дитини (..дітей приносить лелека", „дитину знаходять в капусті"...дитину купують в магазині" і т. п. казки, всім відомі); ця модель базується на передачі міфологічних знань від авторитетних дорослих до довірливих дітей.

2. Формування стихійно-матеріалістичних уявлень про перебування дитини перед народженням у животі матері і механізму виходу на світ. Серед основних версій пояснення шляхів потрапляння ліпшій в живіт матері найчастіше фігурують наступні: версій про появ дитини від поцілунку: версія про появу дитини від фізичних дотиків чоловіка і жінки: версія про казкову фею, яка помахом чарівної палички поміщає в животі жінки малесеньку дитину, яка починає рости; версія про вміщення в живіт готової дитини; версія появи дитини від таблетки та ряд інших. Уявлення про способи появи дитини з утроби матері теж різнопланові: поява через пахви: через пупок; шляхом розрізання живота.

3. Засвоєння інформації про сексуальний механізм зачаття. Реакція дітей на фізіологічну вульгарно-сексуальну модель репродуктивної поведінки часто нагадує шок. Отримання інформації про коїтус (12-14 pp.) і копальний механізм зачаття може викликати ревнощі, а то й негативізм відносно до батьків, а часом і небажання в майбутньому одружуватися. Особливо непросто сприймається ця інформація дівчатками.

При цьому доцільно враховувати думку П. П. Блонського про те, що ряд питань для дитини не мають сексуального характеру. Неправильні відповіді батьків нерідко, як відзначає П. П. Блонський, збуджують питання вже небажаного характеру.

На термін перших питань, впливають особливості темпераменту, допитливості, комунікабельності, ставлення батьків до теми. Як відзначав американський психолог і медик В. Спокк, хвилюватись варто не тоді, коли діти задають питання, а коли вони чомусь їх довго не задають. Учені класифікують питання дітей таким чином: до 2-3 р. цікавить власне тіло, в тому числі статеві органи. При цьому з'ясовуються ознаки відмінності хлопчиків і дівчаток (материнські груди, різні пози сечопускання); до 3-4 р. - цікавлять питання, звідки беруться діти? хто їх приносить? чому в жінок виростають животи? до 5-6 р. — як потрапляють діти в живіт до матері, яким чином звідти виходять? як вони ростуть там і розвиваються? у 6—8 р. — яка роль батька в появі в сім'ї дітей? чому діти бувають схожими на своїх батьків? чи можуть народитися діти у дітей? чому тьоті і дяді одружуються і цілуються? А ось ті, котрим уже минуло 10-12 років, часто ставлять батьків перед складними проблемами: „Що таке справжня дружба?" - „Чи можуть дівчатка дружити з хлопчиками? Якщо можуть, то чому над ними сміються дорослі?" - „А правда, що у мене зовсім непогана фігура?" - „Чому дорослі забороняють хлопцям палити, а самі смалять?...".

Для того, щоб повніше використати виховні можливості відповідей на питання дитини, батькам необхідно: по-перше, вважати законним правом дитини задавати будь-які питання, якими б „непристойними" вони не видавалися, і своїм обов’язком відповідати на будь-яке з цих запитань; по-друге, цінувати той факт, що дитина з такими запитаннями звертається саме до них; по-третє, використовувати кожну відповідь в інтересах статевої соціалізації.

Відповіді мають бути: за своїм змістом - правдивими; за обсягом інформації і формою її подачі - на рівні, доступному розумінню дитини, вичерпними, щоб дитина була задоволена і не шукала інших джерел; цікавими, щоб дитина з черговим запитанням звернулася саме до батьків; коректними, навіть якщо запитується щось не зовсім пристойне з точки зору педагогіки; спонукаючими до пізнання чогось нового; з використанням наукових термінів, що стосуються інтимних стосунків; позбавленими менторства і грубих залякувань; спокійними за тоном, доброзичливими за характером.

Тривалий досвід роботи над проблемою дошлюбної підготовки дав можливість сформулювати прості правила обговорення питань статі з дітьми:

1. Природна манера ведення бесіди, як і в обговоренні інших тем.

2. Уникання менторства зі статевої проблематики, довгих повчальних лекцій - дитина хоче точності і конкретики.

3. Не обмежувати розмови на статеву тематику одними біологічними фактами. Дитині хочеться знати і про переживання, і про ставлення до проблеми.

4. Треба спокійно реагувати на непристойні слова в лексиконі дитини, пояснюючи чому цього робити не можна: „Іншим людям це неприємно чути". Злість чи жарти з приводу вживання дитиною непристойних слів спонукають її повторювати їх.

5. Вчити дитину захищатися від сексуального насилля, говорити „ні" дорослим.

6. Не можна приховувати інформацію про СНІД та інші венеричні хвороби.

7. У жодному випадку не можна годувати дитину байками про лелеку, капусту чи магазин: коли вона взнає правду, зрозуміє, що її обманули, і перестане довіряти батькам.

8. Якщо дитина вже взнала звідки-небудь про існування, скажімо, гомосексуалізму, не можна обмежуватися фразою..Що за дурниці? Ніколи про це не чули!. Все одно хтось розповість!

9. Треба серйозно ставитись до..секретів дітей.

10. Варто частіше розповідати дітям про свою юність, обговорювати свої помилки і труднощі. Це зближує батьків і дітей.

11. Є сенс обговорювати з дітьми їх майбутнє, інтереси, а також сприяти сублімації сексуальної енергії.

Якщо дорослий, до якого дитина звернулася з питанням, відчуває, що він не в змозі дати правильну і при тому щиру відповідь, він вчинить правильно, направивши дитину до когось компетентнішого, здатного дати дитині необхідну інформацію. Цією людиною може бути лікар, учитель, родич чи хтось інший з оточення дитини. Дуже важливо вміти сказати:,”Я не знаю”, - якщо у батьків немає відповіді, і допомогти дитині знайти потрібну інформацію. Відкритість батьків - запорука того, що хлопчик навчиться брати на себе відповідальність у сексуальних стосунках, стане людиною, що уміє дарувати кохання і відповідати на нього.

Перед сучасними батьками стоїть потрійне завдання. Більшість з них хотіли б говорити зі своїми дітьми чесніше, ніж це робили їх власні батьки. Таким чином, перше завдання - самим оволодіти необхідною інформацією. Друге завдання - відчувати себе впевненіше і передати цю інформацію своїм дітям. А третє завдання полягає в тому, щоб усвідомити, що цим самим здійснюється просвіта й інших членів сім’ї.

Для деяких батьків несподіванкою стають опосередковано-сексуальні питання, задані підлітками. Дочка, наприклад, може запитати, чому хлопці гак дивно дивляться на її збільшені груди? А не розуміючи еротичності свого молодого тіла, але, отримуючи задоволення від підвищеної уваги, дівчина може своєю поведінкою спровокувати юнаків і чоловіків на сексуальну агресію. І обов'язок матері роз'яснити їй це, адже такі знання самі не приходять. Дівчина - вчорашня дитина - не може знати про еротичну привабливість свого тіла.

Причиною підвищеної уваги до себе може стати й облягаючий одяг, в сексуальності якого часто не орієнтуються не тільки самі дівчата, але й їх батьки. І в цьому випадку, якщо батьки не зуміли привчити дівчину скромно і зі смаком одягатися, то вона буде пізніше копіювати цей стиль „вільних" жінок, що зробить її об'єктом підвищеної сексуальної уваги. Якщо дівчина хоче досягти цього свідомо — це її справа, але тих, які не мали цього на увазі, подібне може призвести до трагедії. І тут, безсумнівно, є вина батьків.

Дані засвідчують: як юнаки, так і дівчата зі сексуальним досвідом майже не спілкуються з батьками на сексуальні теми. Розмови ж з батьками у юнаків і дівчат без сексуального досвіду відверті. До того ж матері - як хлопцями, так і дівчатами -віддається перевага у відвертості. Але все ж таки значна частина дітей лишається поза увагою батьків.

Чому ж діти не можуть розмовляти з батьками відверто на ці теми? Насамперед цьому заважає ухиляння батьків від відповіді або неправдиві відповіді, які створюють бар’єр у спілкуванні з дітьми. У багатьох батьків ще з молодих років склалося ставлення до обговорення питань статевого життя як до чогось недопустимого. Батьки, які самі не отримали у своїх батьківських сім'ях відповідного виховання, не можуть або не вміють дати це своїм дітям. Як показало опитування, більшість з них не володіє знаннями з питань сексуального розвитку, не мають методичних вмінь розв'язання цього питання зі своїми дітьми. Некомпетентність у цих сферах і породжує неправильне ставлення до цього аспекту життя.

В ідеалі будь-який дорослий повинен уміти відповісти на дитячі запитання, що стосуються статі і гігієни. Але батьки часто вважають, що „з хлопчиками повинен говорити батько, а з дівчатками - матір". Це неправильна установка. Кожний з батьків повинен уміти вільно говорити з дітьми обох статей. Немає ніяких причин, через які батько не може пояснити дочці сутність менструацій, а матір синові — про полюції. Батьки не мають права сказати: „Я не знаю, тому що я іншої статі". Достатньо взяти книжку, інші матеріали, попросити когось пояснити суть проблеми і поділитись набутими знаннями зі своєю дитиною.

Батьки, незалежно від питання, поставленого дитиною, не повинні ніколи сердитися. Діти і підлітки понад усе бояться гніву батьків. Якщо в даний момент важко дати відповідь, варто сказати: „Мені потрібний час, щоб подумати, я обіцяю поговорити з тобою про це пізніше".

З метою сексуальної соціалізації дітей необхідно:

- звести до мінімуму час, що проводиться дитиною біля телевізора. Фільми і передачі, в яких демонструється відвертий секс, наочно пропагують чисто споживацьке ставлення до жінки. Дівчат вчать чекати, доки чоловік скористається їх тілом. Телевізійний секс нерідко пов'язаний з насиллям. Взаємини між телегероями здебільшого сексуальні, багатогранність стосунків між ними відкидається;

- доцільно, якщо немає інших можливостей, переглядати телепрограми і фільми разом з дитиною. Телепрограми і фільми зі сексуально-еротичним змістом надають можливість обговорити з дитиною окремі позитивні моменти, що стосуються інтимних стосунків, дати відповіді на окремі питання дитини з усією відвертістю. Однак слід виключати з перегляду ті передачі, де демонструються насильницькі сексуальні дії, акцентуючи увагу дитини на ту емоційну шкоду і фізичний тиск, якому піддані всі учасники цих подій.

Велике значення для статевої соціалізації має досвід спілкування дитини з дітьми іншої статі. У цей час, у період юнацьких захоплень і закоханостей, молоді люди „програють" і створюють той стиль взаємин, який перенесуть потім у свою сім'ю. Вони вчаться налагоджувати стосунки, сперечаються, ревнують, ображаються й миряться. Обов'язок дорослих - допомогти їм оволодіти непростою наукою спілкування, підказати, що можна, а чого не можна робити і говорити, коли хочеш зберегти дружбу, зберегти любов.

Великої шкоди вихованню почуття дружби завдають батьки, які в присутності дитини висміюють її друзів, безпідставно засуджують їхню поведінку, які з іронічною посмішкою слухають її захоплюючі розповіді про дружні відносини з тим чи іншим товаришем, вистежують своїх дітей, перехоплюють листи і записки, читають щоденники, забороняють зустрічатися. Вкрай шкідливо, коли батьки починають випитувати у дитини: „А що він сказав?", „А що ти йому відповіла?" і т. д., до найдрібніших деталей, і далі йде детальний інструктаж. Батькам не слід проявляти такої допитливості. Особливо недопустимі насмішки над дружбою хлопчиків і дівчат, коли дорослі розповідають всім про перше почуття сина чи дочки. Це калічить чисту дружбу, штовхає її знову ж таки на неправильний шлях. Не менш шкідливе і занадто серйозне ставлення дорослих до дружби дітей, коли об'єкт першої закоханості підлітка розглядається ними як завтрашній чоловік чи дружина. Підліток до такої перспективи не готовий, вона позбавляє першу закоханість властивого їй цнотливого зачарування.

Особливо делікатними слід бути батькам, коли дитині призначають побачення. Побачення - значна подія в житті дитини; воно може стати стимулом морального оновлення, але може викликати тривожну невпевненість, відразу до людей. Батьки можуть допомогти підліткові подолати незручності першого побачення, відчути всю повноту щастя і навчити відрізняти перше побачення від звичайного запрошення. Щоб батьки спокійно ставились до побачень дитини (особливо доньки) необхідно: завжди вчасно повертатися додому; завжди попереджати батьків про те, куди йдеш: запросити друга додому і познайомити з батьками; навіювати батькам думку, що спілкування з ним відбувається не наодинці, а в товаристві; ходити на побачення не лише у вечірній час; не балакати з батьками лише про нього; пам'ятати, що батькам навряд чи сподобаються набряклі чи скусані губи, як наслідок пристрасних поцілунків; не займати годинами телефон, балакаючи з ним. У випадках, коли дитина переживає розрив стосунків закоханості, батькам варто вчасно допомогти, втрутитися, причому зробити це обережно, тактовно. Треба поспівчувати дочці чи синові, десь пожаліти їх.

Батькам не варто обходити мовчанням приклади неправильної поведінки юнаків і дівчат, особливо випадки нестриманості, демонстрування „на публіку" своїх почуттів, прилюдних обіймів, девальвації почуттів дівочої честі і чоловічої поваги до жінки тощо. Необхідно розповісти дитині про небезпеку раннього початку статевого життя, навчити дівчину говорити „ні", коли хтось проти волі підштовхує її до вступу в інтимні стосунки, навчити обережності, щоб дівчинка не стала жертвою зґвалтування. Якщо ж з дитиною трапиться щось серйозне і їй буде потрібна допомога батьків, вона має знати, що вони її, як і раніше, люблять, не дивлячись ні на що, і завжди готові прийти на допомогу.

Проводячи з дитиною бесіду, слід розвіяти деякі типові помилки, характерні підліткам. Необхідно пояснити, зокрема, що настання вагітності можливе навіть у таких випадках: при першому сексуальному контакті, при рідкісних сексуальних контактах, в період менструації, при використанні позиції „стоячи" під час близькості; у випадку перерваного статевого акту. Варто підкреслити, що початок статевого життя зовсім не означає, що людина стала дорослою і зрілою, і зовсім не гарантує бажаного задоволення і щастя.

Якщо з раннього віку батьки допоможуть дитині засвоїти певні правила, то це послужить їй захистом від сексуальних домагань. Варто пояснити дитині, що деякі люди пристають до дітей, обіймають, цілують, зачіпають їх геніталії чи показують свої. Необхідно попередити дитину, що якщо хтось із дорослих, сторонніх чи навіть членів сім'ї, коли-небудь запропонує чи спробує зробити щось подібне, необхідно негайно піти чи втекти від нього, а якщо це складно - закричати. В такому випадку, навіть якщо були погрози, дитина повинна все розповісти батькам.

Дитина має взнати від батьків, що примус до близькості за допомогою сили чи залякування не тільки аморальний, але й злочинний. Дівчата повинні знати, що в жодному випадку не можна сідати в авто чи у ліфт з незнайомими людьми. Вечорами слід обирати по можливості добре освітлені маршрути, не ходити самим пізньої години, не допускати при зустрічах з чоловіками і юнаками висловлювань і дій, які можуть бути неправильно витлумачені. Дитині слід заборонити приймати пропозиції прокататися, а також будь-які подарунки від людей, яких вони не знають чи знають недостатньо добре. Ці заходи безпеки значною мірою зменшують ризик зґвалтування. Варто пояснити юнакам, що якщо вони під час побачення в будь-якій формі будуть чинити на дівчину тиск з метою схилити її до близькості в тому випадку, якщо вона цього не хоче, це може стати приводом для звинувачення у зґвалтуванні (навіть не дивлячись на алкогольне сп'яніння чи минулі сексуальні контакти).

Батькам варто серйозно ставитись до скарг дітей на сексуальні домагання і бути уважними до ознак сексуального насилля. До сексуальних домагань доцільно віднести такі типи поведінки: зауваження, жарти, жести, погляди сексуального характеру; зображення і помітки сексуального характеру, що показуються чи залишаються для огляду: написи на стінах туалетів: підглядування за дитиною іншої статі, коли вона одягається чи приймає душ: зачіпання, хватання сексуального характеру (що найчастіше здійснюється хлопцями відносно до дівчат); легкі дотики сексуального характеру; розповіді про сексуальні дії; анекдоти зі сексуальним змістом, які примушують вислухати; пісеньки і віршики сексуального характеру.

Для того, щоб діти могли захистити самі себе від сексуальних домагань і насилля вони повинні: а) знати і розуміти, що таке сексуальне насилля; б) вміти контролювати своє власне тіло при обміні фізичними знаками прив'язаності; в) вміти сказати комусь, щоб він чи вона його (її) не чіпали; г) бути впевненими в тому, що дорослий, якщо йому розповісти про те, що сталось, повірить їм і захистить їх.

У випадках, коли дитина стала жертвою сексуального насилля поведінка батьків має бути делікатною. Тут треба діяти за принципом „Не нашкодь!", оскільки негативна реакція батьків призводить до страшних психотравм. Батьки повинні висловити доньці своє співчуття і підтримку. Навіть, якщо вони вважають, що дочка сама винна, не варто говорити їй цього, адже вона вже достатньо покарана за свою легковажність. Часто підлітки приховують випадки сексуального насильства від батьків, боячись, що при цьому виясниться: вони робили те, що їм не дозволялось. Треба дати зрозуміти, що вони на стороні дитини незалежно ні від чого - для дитини це буде великим полегшенням. Добре, коли підліток сповна виразить свої почуття з приводу даного факту: образу, злість, біль. Не варто заважати плакати, кричати, тупати ногами; щоб заспокоїтись необхідно виплеснути назовні почуття. Треба бути уважним і співчутливим слухачем. У жодному разі не можна відповідати претензіями і докорами. Не варто примушувати дочку розповідати про подробиці того, що відбулося. Якщо дочка заговорила з батьками про це, слід дати їй зрозуміти, що вони цінують її довір’я. Якщо ж вона не хоче говорити з батьками, то варто показати їй, що їх це засмучує, але вони розуміють, як важко обговорювати таке з батьками. Тут можна задуматись, чому вона може уникати цієї розмови з ними. Не слід соромитись повторювати дочці, що секс існує як вираз кохання і він має бути приємним для обох, а не грубим і з примусу. Нехай ця травма не зіпсує її подальшого життя. В разі необхідності потрібно звернутись за порадою до психотерапевта.