Навчальний матеріал. Пункт 1. Інструкції:прочитайте пункт 1., та спробуйте відповісти на запитання: „Що таке прихований навчальний план?”.

Інструкції: прочитайте пункт 1., та спробуйте відповісти на запитання: „Що таке прихований навчальний план?”.

Батьківська сім'я - важливий фактор морального та емоційного виховання дітей, але власне сексуальної просвіти вона не дає і дати не може. Це роблять інші соціальні інститути - засоби масової інформації, товариства однолітків, але передовсім - школа. Діти часто бояться розмовляти з батьками про свої проблеми, оскільки не бачать в них сексуальності. Більше того, з віком бажані підлітками джерела інформації змінюються, причому вони хотіли б отримувати більше інформації з позасімейних джерел. Серед 14-річних хлопчиків 26 % назвали бажаним джерелом інформації матір, а серед 17-річних - 20 %. батька назвали відповідно 30 % і 18 %. У дівчат бажання обговорювати ці питання з матір'ю зменшується з 49 % > 14 років до 29 % у 17 років, а з батьком - з 10 % до 5 %. При цьому сексуально..освічені" підлітки схильні менше довіряти батькам і частіше воліють звертатися в консультативні центри.

Як сексуальні просвітителі батьки не особливо ефективні. І справа не тільки і не стільки в браку в них інформації, що саме і як розповідати дітям різного віку. Дослідження, що проводились у різних країнах, показують, що єдиний працюючий канал сімейної сексуальної просвіти — це лінія матір - дочка (статева гігієна, менструації і т. п.). З хлопчиками зазвичай не говорять на ці теми ні матері, ні батьки. І в архаїчних суспільствах підготовкою підлітків до статевого життя зазвичай займались не батьки, а хтось зі старших членів роду, наділений спеціальними повноваженнями і знаннями. Інформація інтимного характеру, якщо її повідомляє близька людина, створює напружене емоційно-еротичне поле, в якому обидві сторони почуваються незатишно. Ось чому більшість підлітків воліє отримувати цю інформацію іншим шляхом. Бесіда з батьками на ці теми може їх шокувати. Через це сексуальною просвітою повинні займатися інші соціальні інститути - товариство однолітків, засоби масової інформації, але передовсім - школа.

Багато хто з учених, які займаються проблемами сексуальної просвіти, вважають, що сімейне виховання має доповнюватись позасімейними програмами (М. Колдероун, Е. Джонсон). Це зумовлено наступними причинами:

- деякі батьки і діти соромляться обговорювати проблеми, що мають стосунок до сексуальності („мама говорить, щоб я поговорила на цю тему з татом, а тато каже, що він зайнятий");

- окремі батьки чекають, поки діти почнуть задавати їм питання про сексуальність, але діти про це не питають, або батьки не помічають питань, заданих в непрямій формі;

- багато батьків просто не мають необхідної інформації, щоб відповісти на питання своїх дітей:

- часто людям, що мають спеціальну педагогічну підготовку, простіше повідомити дітям інформацію ясно, дохідливо та об'єктивно, ніж батькам, які надзвичайно емоційно ставляться до своїх дітей;

- у більшості сімей у дітей мало можливостей поговорити про питання статі і сексуальності зі своїми однолітками, а саме такі бесіди допомагають підготувати хлопчиків і дівчат до взаєморозуміння із своїми майбутніми шлюбними партнерами, навчити їх приймати розумні рішення й нести за них відповідальність;

- у класі можна створити..безпечну" ситуацію, в якій молодим людям легше висловитися, ніж в інтимнішій сімейній обстановці.

Потужним засобом, за допомогою якого суспільство відтворює гендер і соціальні стосунки, є система освіти. В освітніх закладах учні отримують різноманітні уроки гендерних відносин: „У школах та університетах ми взнаємо, хто важливий для суспільства, а хто — ні, хто вплинув на хід історії, на розвиток науки, мистецтва, літератури, які можливості і яка відповідальність існує для різних людей у суспільстві... Сама організація освіти, як і пануючі тут гендерні ролі „вбудовують" у нас модель „нормального життя " і диктують нам жіночі й чоловічі статусні позиції";.

Аналіз педагогічної літератури зі статевого виховання свідчить, що вітчизняна школа ніколи не була „безстатевою", як часто говорили. Навпаки, школа через навчально-виховний процес і педагогічну взаємодію активно реалізувала статеворолеву парадигму гендерної соціалізації учнів. Саме школі, на думку багатьох феміністських дослідниць, належить заслуга проведення ідей про природну ролеву обмеженість жінок, формування комплексів професійної неповноцінності і соціальної депривації дівчат.

Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі стосунки в учбово-виховних закладах відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок, як підлеглих, залежних, таких, що не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і „успішних". Цей процес не є явною чи навмисною метою освіти і небагато-хто з учителів усвідомлює, що він відбувається. Проте, освітні установи дають дуже впливові уроки гендерних стосунків. Справа в тому, що окрім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські установки. Прихований навчальний план - це. по-перше, організація самого закладу, гендерні стосунки на роботі, гендерна стратифікація учительської професії. По-друге, сюди відноситься зміст предметів, а по-третє, стиль викладання. Ці три виміри невидимого навчального плану не просто відображають гендерні стереотипи, але й підтримують гендерну нерівність, віддаючи перевагу чоловічому і домінантному й недооцінюючи жіноче і нетипове.

Сьогодні має місце неадекватна репрезентація жінок у навчальних матеріалах. По-перше, учні можуть непомітно для самих себе прийти до висновку, що саме чоловіки є стандартом і саме вони відіграють найзначущі ролі у суспільстві й культурі. По-друге, тим самим обмежуються знання учнів про те. який внесок зробили жінки в культуру, а також про ті сфери нашого життя, які традиційно вважаються жіночими. По-третє, на індивідуальному рівні стереотипи, що містяться в освітніх програмах, більшою мірою заохочують на досягнення юнаків, тоді як дівчата виучують моделі поведінки, що менше співвідносяться з лідерством і управлінням.

Деструктивні суперечності школи, навчального процесу виражаються також у явно технократичному, природничонауковому, тобто по суті „чоловічому" характері змісту освіти в середній школі і в домінуванні „жіночих" форм організації навчання, що вимагають наполегливості, дисципліни, старанності. Було доведено зокрема, що панівні форми викладання спираються на маскулінні способи спілкування. Так, Л. В. Попова відзначає, що дівчат спонукають відходити на другий план в освітньому процесі, а хлопчиків заохочують бути активними. Це проявляється в тому, що хлопчикам приділяється більше учительського часу, а від дівчат в основному вимагають акуратності і слухняності, а не ініціативи. Проступки хлопців, дрібні порушення дисципліни легше пробачаються, ніж дівчаткам.

Важливим каналом трансляції і формування соціокультурних стереотипів, чинником гендерної просвіти є зміст навчального матеріалу підручників і посібників. Конвент-аналіз підручників з метою з'ясування характеру гендерних стереотипів, що містяться в них, дав можливість: виявити гендерні стереотипи, які формуються в молодших школярів у ході навчання; проаналізувати, чи відтворюють підручники патріархальні стереотипи гендерних відносин; визначити, які професії фігурують як чоловічі/жіночі; визначити, які фемінінні/маскулінні риси впроваджуються у свідомість дітей; вияснити роль шкільних підручників у ранній гендерній соціалізації, в засвоєнні статеворолевих стереотипів.

Автори, які займались аналізом уже виконаних у межах даної проблеми досліджень, стверджують, що, як і раніше, професії чоловіків і жінок на сторінках „Букваря", „Читанки"' та інших книжок полярно диференціюються. Так, чоловіки постають космонавтами, механізаторами, водіями, робітниками, вченими, а жінки представляють переважно професії, пов'язані з доглядом за іншою людиною, - домогосподарки, медсестри, вчительки, лікарки. Жіночі персонажі в більшості ілюстрацій, розповідей та вправ мають стереотипні характеристики: їх рятують, захищають, повчають. Таким чином, на сторінках шкільних підручників хлопчики мають явні переваги в можливості „знайти себе", ідентифікувати себе з героями оповідань і вправ, тоді як дівчаткам важко знайти для себе рольові моделі.

Чоловіки, хлопчики на картинках зображені енергійними, активними, жінки й дівчатка - пасивними, залежними, кимось опікуваними. Наприклад, у підручнику для 1-го класу „Рідна мова" за 1994 р. дівчатка переважно допомагають, асистують, миють, чистять, в'яжуть, а хлопчики майструють, розпалюють багаття, встановлюють годівничку для птахів, катаються на ковзанці тощо. У змісті оповідань та ілюстрацій чоловіки і хлопчики зображені особами, які створюють подію, здійснюють вчинок, нехай навіть і бешкетний. Так, вони запускають змія, ремонтують велосипед, садять дерево, дражнять півня тощо. Водночас жінки і дівчата тільки пожинають плоди діяльності сильної статі (дівчатка підтримують деревця, які садять хлопці, спостерігають за різними діями, обговорюють їх). Дівчатка мають справу переважно з обставинами, які склалися, з пригодами, які трапились поза їхнім волевиявленнням та участю.

У своїй більшості шкільні підручники і книги для дітей написані традиційною мовою, яка змальовує хлопчиків і чоловіків як людей, здатних на великі звершення (підкорення стихій, перемога у війні, створення нового), а дівчат і жінок - орієнтованих тільки на успіхи в „приватній сфері" сім'ї. При цьому традиційно „жіноча" діяльність зображається, зазвичай, зневажливо, а жінки представлені як подруги, дружини або, в кращому випадку, помічниці, які сприяють успіхові чоловіків. Як малюнки, так і тестові вправи підкреслюють, що мама купує продукти, годує дітей, одягає їх. Вказані заняття цілком співвідносяться з такими традиційними рисами, як турбота, емоційність, ласка, які приписуються жінці. А головними заняттями чоловіка є робота, іноді навчання сина якійсь практичній справі.

Разом з тим варто зазначити, що сьогодні спостерігається певний прогрес у забезпеченні гендерної рівності. Останні підручники розширяють коло занять жінок їх наближенням до чоловічих професій і навпаки. Порівняння комплектів українських підручників 60-70-х та 80-90-х років XX ст. показало, що останні вигідно відрізняються від попередніх у плані розширення кола занять жіночої статі, її наближенням до чоловічих професій і, навпаки, тобто прогресом у забезпеченні гендерної рівності. Проте ця тенденція ще слабка і великою мірою визначається статтю авторів підручників. Помічено, що коли авторами підручників є жінки, вони і в текстовому матеріалі і в малюнках прагнуть уникати статевого протиставлення поведінки. Стереотип „він діє, а вона обслуговує" змінюється однаковими заняттями: школярка так само працює з комп'ютером, як і її одноліток. Дівчинка, як хлопчик, садить дерево, а не тільки допомагає його тримати та ін. У читанці для першого класу „Первоцвіт", підготовленій двома авторами-жінками. останні свідомо намагаються уникати стереотипізованих ролей чоловіків і жінок. Так, на малюнку „У колі рідної сім'ї" мати забавляє малюка, а тато в цей час витирає посуд і робить це не менш кваліфіковано, ніж жінка.