ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ РОБОТИ ОБ'ЄКТІВ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА В НАДЗВИЧАЙНИХ УМОВАХ 4 страница

Виходячи з рекомендації, початок випасання м'ясної худоби до­зволяється при рівні радіації на пасовищі 0,5 Р/год, молочної — 0,1 Р/год, а з використанням молока дітям — 0,01 Р/год.

Після аварії на АЕС у період "йодної небезпеки" худобу доцільно перевести на стійлове утримання і годувати кормами, заготовлени­ми в минулому сезоні. Найбільш чисті кормові культури мають бути в раціоні дійних і тільних корів. Такими кормовими культурами є сіяні злакові трави, коренебульбоплоди (особливо картопля), куку­рудза, горох, боби, люпин.

Для захисту щитовидної залози від відкладання в ній радіоізо­топів йоду рекомендується у перші тижні всім тваринам давати таб­летки йодистих препаратів.

Дійним тваринам доцільно вводити в раціон більше кормових із родини хрестоцвітних (капуста, бруква, куузика, ріпак). Досліджен­ня показали, що при згодовуванні таких кормових культур виділен­ня з молоком радіонуклідів йоду зменшується вдвічі.

Забруднені м'ясо і м'ясопродукти вище допустимі норми направля­ють на технологічну переробку, що забезпечує виготовлення кінцевого продукту, придатного для харчового використання. Якщо це неможли­во, то таке м'ясо і м'ясопродукти переробляють на тваринні корми.

Ведення тваринництва у наступні роки — період кореневого над­ходження радіоізотопів у сільськогосподарську продукцію — має свої особливості. За щільністю забруднення довгоживучими радіону-

 

 

 

 

 

 

 

клідами сільськогосподарські угіддя поділяються на три зони. Ви­ходячи з щільності забруднення рекомендуються й особливості ве­дення тваринництва для кожної з них.

У зоні забруднення стронцієм-90 до 3 Кі/км² і цезієм-137 до 15 Кі/км² ніяких обмежень у годівлі й утриманні сільськогосподар­ських тварин і птиці не вводиться. Одержувана продукція вибірко­во підлягає радіометричному контролю.

При забрудненні території стронцієм-90 від 3 до 10 Кі/км² і це­зієм-137 до 40 Кі/км² до проведення робіт з докорінного поліпшен­ня не використовувати природні пасовища і сіножаті для випасання продуктивних корів молочного напрямку і відгодівельної худоби, призначеної на м'ясо. На цих угіддях можна випасати відгодівель-ний (до одного року) і ремонтний молодняк великої рогатої худоби, робочих коней або продуктивних корів з наступною переробкою одер­жаного від них молока на масло.

На другий рік після випадання радіонуклідів організувати стійло­во-вигульне утримання корів, молоко від яких використовують не­збираним або переробляють на молочнокислі продукти. Годують цих тварин тільки зеленою масою сіяних трав і однорічних культур (зе­леного конвеєру), а також концентрованими кормами.

Ветеринарні й агрохімічні лабораторії контролюють вміст радіо­активних речовин у продуктах рослинництва і тваринництва.

При перевищенні нормативного вмісту радіонуклідів у молоці з'ясовують причини і вживають заходів для зменшення його за­бруднення (переведення на інше пасовище, зміна кормів), а продук­цію даного господарства відправляють на спеціальну переробку (на масло) Через 20 днів перевірку повторюють. За її результатами при­ймається рішення про використання молока.

В особистих підсобних господарствах вирощування і відгодівля свиней, великої рогатої худоби, птиці допускаються без обмежень. Проте за 1,5—2 місяці до забою худоба переводиться на прив'язне (без вигульне) утримання при годівлі її "чистими" кормами. Місцеві корми з цією метою можна використовувати тільки після їх пере­вірки на вміст радіонуклідів.

Молочних корів і кіз можна утримувати за умови, що будуть ви­ділені спеціальні окультурені пасовища і сіножаті. Використання не-окультурених природних (особливо лісових) пасовищ забороняється. Території радіоактивного забруднення стронцієм-90 понад 10 Кі/км² і цезієм-137 понад 40 Кі/км² використовують тільки при суворому контролі ведення сільськогосподарського виробництва. Природні па­совища не використовують. У випадку крайньої необхідності можливе випасання робочої худоби і ремонтного молодняку від 6- до 15-місяч-

 

 

 

ного віку. Сіножаті й пасовища підлягають докорінному поліпшенню, після чого вони можуть бути використані для всіх видів тварин, крім молочної худоби. Випасання худоби індивідуального сектору на пасо­вищах із рівнем забруднення більше 40 Кі/км² забороняється.

Під час догляду за худобою обслуговуючому персоналу слід за­стосовувати 313 — пов'язки з чотирьох шарів марлі або респіратор "Пелюстка". У кінці робочого дня їх витрушують, перуть і викорис­товують повторно.

Польові роботи і роботи з догляду за тваринами проводити в спец­одязі (комбінезони, куртки, штани, головні убори: кепки, ковпаки, пов'язки).

Зооінженеру і лікарю ветеринарної медицини господарства нале­жить: організувати годівлю тварин і визначити типи утримання; скла­сти кормовий баланс господарства з урахуванням радіоактивного за­бруднення кормів власного виробництва, річний план (окремо на літній і зимовий періоди) одержання продукції з прогнозованим радіоактив­ним забрудненням; розробити пропозиції щодо збереження або зміни структури тваринництва (чи стада), проводити регулярні диспансерні обстеження не менше 10 % ремонтного молодняку і продуктивного стада великої рогатої худоби; вжити протиепізоотичних заходів.

В умовах радіоактивного забруднення може бути масове уражен­ня тварин, тому необхідно розробити заходи надання допомоги тва­ринам і продуктивного використання їх.

Тваринам, які знаходилися в зонах радіоактивного забруднення, проводять ветеринарно-радіаційне обстеження. За даними обстеження їх розподіляють на такі групи: тварини, які підлягають утриманню і використанню за прямим виробничим призначенням; тварини, які підлягають вимушеному забою; тварини, які підлягають знищенню або утилізації.

Дози опромінення, одержані тваринами, визначають розрахунко­вим шляхом, за зовнішніми ознаками ураження, даними дозиметрів і даними аналізу крові.

Для вирішення питання господарського використання тварин, що опромінилися, розподіляють на три групи: перша група — тварини, що одержали дозу опромінення легкого ступеня; друга — середнього ступеня; третя — тварини, що одержали важкий ступінь ураження.

При радіаційних ураженнях важкого і надзвичайно важкого сту­пеня лікування тварин економічно недоцільне та й продуктивність тварин після лікування не досягне потрібного рівня. Таких тварин слід направити на забій на м'ясо або на утилізацію. У першу чергу забивають тварин з комбінованими ураженнями (гамма-опромінення,

 

 

 

травми) і тварин, які одержали дози опромінення понад 600 Р. їх забивають на м'ясо у перші 3—4 дні після ураження. У другу чергу забивають на м'ясо тварин при можливому розвитку важкого ступеня променевої хвороби, на 3—10-й день після ураження.

При легкому ступені ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо через 2—3 тижні після забруднення або одужування.

При середньому і важких ступенях ураження тварини можуть бути забиті на м'ясо між 6-м і 12-м днями після закінчення надхо­дження РР в організм. За цей період радіоактивність у м'яких тка­нинах організму зменшиться в 10 і більше разів.

До забою не допускають тварин, які мають виражені клінічні симп­томи променевої хвороби з підвищеною температурою тіла і в яких поверхня тіла забруднена РР понад допустиму дозу.

М'ясо та інші продукти забою з вмістом РР понад допустимі нор­ми закладають на зберігання, за час якого радіоактивність буде змен­шуватися внаслідок розпаду радіоізотопів. Туші та інші продукти забою після зберігання перед реалізацією перевіряють на вміст PP. Забій тварин, уражених РР, проводять на м'ясокомбінаті або на забій­ному пункті господарства після забою здорових тварин, або на спеці­альному пункті.

Для забезпечення стійкості роботи галузі тваринництва в умовах хімічного і біологічного зараження місцевості необхідне проведення комплексу таких заходів: оцінювання обстановки, яка може склас­тися на об'єкті; заходи щодо збереження або рятування тварин і зниження втрат продукції тваринництва; протиепізоотичні заходи введення карантину і обсервації; встановлення розмірів і орієнтов­них меж осередку хімічного і біологічного зараження та ураження; надання профілактичної допомоги ураженим тваринам; знезаражу­вання території, тваринницьких приміщень, кормів, води, техніки.

Отруйні й сильнодіючі ядучі речовини токсичні для тварин, тому залежно від дії тієї чи іншої з цих груп речовин необхідно проводи­ти антидотне і симптоматичне лікування тварин.

У разі ураження тварин отруйними чи сильнодіючими ядучими речовинами потрібно терміново ввести тваринам антидоти на місці ураження груповим або індивідуальним способом; при зараженні крапельно-рідинними хімічними речовинами провести часткову ве­теринарну обробку шкірних покривів; організувати евакуацію тва­рин із зон зараження; застосувати засоби індивідуального захисту поза зоною зараження, при потребі провести повну ветеринарну об­робку шкірних покривів, нейтралізацію ОР чи СДЯР, які потрапили з кормами і водою в організм тварини.

 

 

 

 

При ураженні зарином, зоманом, Ві-Ікс як антидоти застосовують тарен, пентафен, фосфалітин (найефективніший з цих препаратів) у вигляді 75 % водної суміші або в сполученні 3: 1 з реактиватором холінестерази — препаратом ТМБ-4 (20 % -й водний розчин), що підви­щує ефективність фосфалітину, введеного внутрішньом'язово.

При ураженні люїзитом як антидот тваринам вводять 5 % -й вод­ний розчин унітіолу з розрахунку 5 мг/кг маси.

Тварини, уражені отруйними і сильнодіючими ядучими речови­нами, іноді підлягають вимушеному забою. їм обов'язково прово­дять ветогляд, навіть до обов'язкової ветеринарної обробки і анти-дотного лікування. Уражених ОР і СДЯР тварин, що підлягають забою на м'ясо, доцільно забити у перші 2 год з моменту їх заражен­ня (крім тварин з клінікою важкого ураження люїзитом). Якщо такої можливості немає, встановлюють черговість забою.

У першу чергу направляють на забій тварин, уражених фосфо­рорганічними ОР: типу зарин — важкого ступеня; іпритом — при явищах вираженого неспокою, прискореного дихання, порушенні сер­цевої діяльності й набряку шкіри в місцях ураження; люїзитом — середнього і легкого ступеня не пізніше 2 год з моменту зараження.

У другу чергу — уражених фосфорорганічними ОР: типу зарин незалежно від шляхів зараження, в яких уже припинилися судоми і відновилися зоровий і слуховий рефлекси; через органи дихання парами іприту, люїзиту та ОР задушливої дії, при явищах набряку легень, підвищенні температури тіла і порушенні серцевої діяльності.

У третю чергу направляють на забій тварин уражених: іпритом і люїзитом через органи травлення, при сильній слинотечі, набряку губ і слизової оболонки ротової порожнини; люїзитом — середнього і легкого ступеня, незабитих у перші 2 год після зараження. Ці тва­рини можуть бути забиті не раніше, ніж через 12—14 год, тому що в проміжку від 2 до 8 год після зараження у м'язах нагромаджується миш'як, а надалі його кількість поступово зменшується.

При одночасному ураженні тварин стійкими ОР (іприт, трихлор-триетиламін та ін.) через шкірні покриви, органи дихання і травлен­ня час забою їх визначають, головним чином, залежно від ступеня ураження через шкірні покриви.

Тварини, уражені ОР легкого ступеня зі слабо вираженими озна­ками і уражені фосфорорганічними отруйними речовинами, але з проведеною ефективною антидотною терапією, можуть бути забиті у будь-який час залежно від потреби в м'ясі.

Ветеринарно-санітарна експертиза туш і органів проводиться за загальними правилами, але з урахуванням патологоанатомічних змін, характерних при ураженнях тією чи іншою хімічною речовиною.

 

 

 

 

Заходи ліквідації осередку біологічного (бактеріального) заражен­ня проводять у два етапи. Перший етап — з моменту застосування чи потрапляння у навколишнє середовище біологічних засобів до встановлення виду збудника інфекційної хвороби. За цей період необхідно провести загальні профілактичні й протиепізоотичні за­ходи, встановити карантин, визначити розмір осередку зараження, провести дезінфекцію, неспецифічну терапію антибіотиками широ­кого спектру дії та інші заходи, спрямовані на локалізацію осередку зараження. Основним завданням служби захисту тварин і рослин у цей період є швидке встановлення виду збудника, що визначає успіх протиепізоотичних заходів протибактеріального захисту тварин в

осередку зараження.

Другий етап — з часу встановлення виду збудника інфекційної хвороби до завершення основних протиепізоотичних заходів, тобто до зняття карантину. Характер і спрямованість протиепізоотичних за­ходів залежать: від виду збудника, його патогенності, шляхів передачі — повітрям, через переносників, воду, фураж або оточуючі предмети; стійкості збудника в навколишньому середовищі та інших умов.

Вид збудника хвороби визначає показання і порядок введення обсервації і карантину, загальні системи режимних заходів і строки відміни цих режимів.

Безпосереднє керівництво ліквідацією осередку біологічного (бак­теріологічного) зараження на об'єктах здійснює керівник цивільно­го захисту об'єкта.

Протиепізоотичні, ветеринарно-санітарні, лікувальні та інші спеці­альні заходи в осередку зараження організує і проводить начальник служби захисту сільськогосподарських тварин і рослин згідно з дію­чими інструкціями, рекомендаціями і постановами.

Якщо збудники інфекційних хвороб спільні для людини і тварин (антропозоонози), то всі заходи в осередку біологічного (бактеріоло­гічного) зараження організують у тісній взаємодії з медичною служ­бою, а при потребі — й іншими службами ЦЗ.

Засоби індивідуального захисту призначаються для високоцін-них продуктивних і племінних тварин. Для захисту органів дихан­ня коней і великої рогатої худоби від РР, ОР і СДЯР можна вигото­вити торби-протигази і захисні маски (рис. 90, 91).

Торба-протигаз має вигляд мішка з трьох шарів мішковини, між якими прокладають два шари клоччя. Щоб надати торбі-протигазу відповідної форми, в мішок вкладають каркас із металевого кільця і трьох паличок, які запобігають западання стінок торби в ніздрі при диханні тварини. Виготовляють торбу-протигаз розміром 63—70 см окружності верхньої частини і висотою приблизно 35—40 см. На

 

 

 

 

Рис. 90. Захисна маска та її розкрій

обід торби-протигаза пришивають мотузку, яка щільно притискує його стінку до голови тварини.

Рис. 91. Торба з про­кладкою із повсті

Для нейтралізації фосгену, синильної ки­слоти, іприту і люїзиту торбу-протигаз про­сочують розчином із 500 мл торф'яного мас­тила, 50 г гідроокису натрію і 450 мл води. Якщо такої суміші немає, можна використа­ти суміш машинного мастила і води з миль­ним порошком або просочити 2 %-м розчи­ном гідрокарбонату натрію.

Для захисту шкірних покривів тварин від РР, ОР і СДЯР можна виготувати засоби за­хисту з тканини, вирізаної за формою тіла тварини і намоченої во­дою або розчином гідрокарбонату натрію.

Ветеринарна обробка уражених тварин РР, ОР, СДЯР і БЗ запобі­гає їх захворюванню, забезпечує можливість використовувати ураже­них тварин на м'ясо і не допускає поширення інфекційних хвороб.

Ветеринарну обробку тварин можна проводити різними машина­ми і технічними засобами, призначеними для підігрівання і подачі води, для подачі миючих дегазуючих і дезинфікуючих розчинів об­робки шкірних покривів.

Для проведення обробки формування і служба ЦЗ тварин і рос­лин розгортають майданчик ветеринарної обробки тварин, найкра­ще за межами осередку зараження або на місцевості з допустимим рівнем радіації. На ньому виконують всі види обробки тварин і зне­заражування забруднених предметів догляду за ними, засобів захис­ту, упряжі.

Шкірні покриви уражених тварин обробляють сухим, вологим або комбінованим способами. У холодний період року обробку тва­рин потрібно проводити в пристосованих, утеплених приміщеннях.

 

 

 

 

Суху обробку при забрудненості шкірних покривів радіоактив­ним пилом можна проводити машинами, які мають вакуумні при­строї: ветеринарною дезінфекційною машиною (ВДМ), пилососом. Кращий спосіб сухої обробки овець — стрижка.

При зараженні шкірних покривів ОР, СДЯР і БЗ суху обробку проводять хлорним вапном, яким посипають тіло тварини і втира­ють у волосяний покрив джгутом із підручного матеріалу. Через 15—30 хв після обробки хлорне вапно з шкірних покривів потрібно видалити щіткою або солом'яним джгутом.

При ураженні тварин фосфороорганічними отруйними речовина­ми терміново до обробки їм вводять антидот проти ФОР.

Вологу обробку тварин, шкірні покриви яких заражені РР, вико­нують водними розчинами миючих (поверхнево активних) речовин або водою під тиском 200—250 кПа (2—2,5 атм).

Для обробки шкірних покривів як миючі засоби застосовують 0,3 % -й розчин порошку СФ-2У або СФ-2, 0,3 % -й розчин емульгатора ОП-7 або ОП-10 з добавкою 0,7 % -го гексаметафосфату натрію. Якщо відсутні ці засоби, можна застосовувати сульфанол, звичайне жирове мило, стандартний піноутворювач ПО-1 пожежних машин. Якщо немає миючих засобів, обробку можна проводити чистою водою.

Шкірні покриви тварин, уражені ОР і СДЯР, необхідно обробляти дегазуючими речовинами хлоруючої і окислюючої дії: хлорним вап­ном у сухому вигляді або у вигляді кашки (2 кг вапна на 1 л води), двохосновної солі гіпохлориту кальцію (ДС-ГК) або 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію (ДТС-ГК). їх застосовують у сухому вигляді або водної кашки (перша в співвідношенні 1: 4, друга — 1: 10); 2-м водним розчином марганцевокислого калію, підкисле­ним 1%-м розчином оцтової або соляної кислот (при ураженні трихлортриетиламіном).

Із дегазуючих речовин основного характеру застосовують: їдкий натр (0,5 %-й водний розчин); 10—12 %-й водний розчин аміаку (при ураженні фосфорорганічними речовинами), вуглекислий і дво­вуглекислий натрій (2 % -й розчин для дегазації слизових оболонок очей, носової і ротової порожнини).

Для дегазації зарину, зоману, Ві-Ікс застосовують лужний розчин перекису водню; для дегазації азотистого іприту — 0,3—0,5 %-й розчин перманганату калію на 1 % -му розчині оцтової або соляної кислоти; для дегазації зарину, зоману — 5—10 %-й розчин аміаку.

Норми витрати сухих дегазуючих речовин на велику тварину і вівцю — до 1 кг, на молодняк великої рогатої худоби і дрібної рога­тої худоби, коней і свиней — 0,3—0,5 кг; кашки — на велику твари­ну і вівцю 3—5 л, на теля, лоша, свиню 1—2 л.

 

 

 

 

Після дегазації тварин переганяють у загін для витримки на 20— ЗО хв, а потім вдруге направляють у станки, де обмивають водою і переводять на чисту половину майданчика.

У разі необхідності тваринам надають лікувальну допомогу.

Заражені БЗ шкірні покриви тварин обробляють одразу, не чекаю­чи встановлення виду збудника. Шкірні покриви обмивають роз­чинами дезінфекуючих препаратів, а потім чистою водою. Для об­робки шкірних покривів тварин, заражених споровими формами мікробів, застосовують водні розчини таких засобів: 8—13 %-й роз­чин однохлористого йоду; розчин трихлоризоціанурової кислоти з вмістом не менше 0,7 % активного хлору; 3 %-й розчин перекису водню на 0,5—1 %-му розчині мурашиної або оцтової кислот; 1 %-й розчин йодохлорпіридинію на 1,5 %-му розчині хлористого водню; 1 %-й розчин йодохлорнікотинію на 3,5 %-му розчині хлористого водню; освітлений розчин хлорного вапна вмістом не менш як 5 % активного хлору.

При зараженні шкірних покривів тварин вірусами або неспоро-утворюючою мікрофлорою застосовують розчин цих же препаратів, але в концентраціях у 1,5—2 раза менших. Крім цього, можна та­кож застосовувати 3 % -ву суспензію 2/3 основної солі гіпохлориту кальцію, 1 % -й водний розчин хлораміну. Розчин потрібно готувати перед застосуванням. Оброблених тварин витримують 1 год у тіні. У жарку пору року обробку потрібно повторити через 30 хв, а через 1 год шкірні покрови тварин обмити 0,2 %-м розчином одного з емульгаторів: СФ-2, СФ-2У, ОП-7, ОН-10 або господарського мила.

6.6. Основи захисту машинно-тракторного парку (МТП) і паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) у надзвичайних умовах

На об'єктах народного господарства у надзвичайних умовах про­водять комплекс інженерно-технічних, технологічних і організацій­них заходів, спрямованих на забезпечення роботи МТП і ПЕК. Інже­нерно-технічні заходи повинні забезпечити підвищення стійкості ви­робничих будівель і споруд, обладнання, комунально-енергетичної мережі, захисних споруд. Технологічні заходи передбачають підви­щення стійкості роботи об'єктів впровадженням технологічних про­цесів, що спрощують виробництво і зменшують можливість впливу небезпечних факторів на людей і матеріальні засоби.

Організаційні заходи передбачають завчасну розробку і плану­вання дій керівного складу спеціалістів, об'єкта, служб і формувань

 

 

 

ЦЗ при виробничому процесі, проведенні рятувальних і невідклад­них робіт у надзвичайних умовах.

Заходи забезпечення роботи МТП і ПЕК у надзвичайних ситуа­ціях невіддільні від заходів, що стосуються роботи всього об'єкта, і є їх складовою. За часом виконання вони поділяються на ті, які вико­нують завчасно, у разі загрози і під час виникнення надзвичайної ситуації. До них належать:

— забезпечення захисту працюючих у МТП і ПЕК (це основ­
ний фактор підвищення стійкості роботи таких важливих ділянок

об'єкта);

— підвищення стійкості будівель і споруд проти дії надмірного
тиску ударної хвилі, руйнівної сили землетрусу, урагану, високої тем­
ператури. Під час проектування й будівництва нових виробничих
споруд стійкість може бути досягнута застосуванням для несучих
конструкцій міцних і вогнетривких матеріалів. Під час реконст­
рукції існуючих споруд застосовувати полегшені міжповерхові пе­
рекриття, легкі вогнетривкі покрівельні матеріали;

— підвищення стійкості технологічного обладнання майстерень, верстатів тощо та захист техніки. Для підвищення стійкості облад­нання створюють запаси агрегатів, окремих вузлів і деталей, матері­алів та інструменту для ремонту й відновлення пошкоджених ма­шин, механізмів і обладнання відповідно до існуючих норм і еконо­мічної доцільності. Цінні машини і агрегати необхідно розміщувати в спорудах, які мають полегшені й важкогорючі конструкції, обва­лювання яких не призведе до руйнування цінностей МТП і ПЕК. Багато машин (комбайни, трактори та ін.) можна розміщувати під навісами, що запобігає пошкодженню техніки під уламками. Необхід­но подбати про надійне забезпечення електроенергією, газом, водою, запасними частинами, паливом і мастилами. З метою захисту міст­кості з паливом і мастильними матеріалами обваловують або заглиб­люють;

— підвищення стійкості роботи МТП і ПЕК в умовах радіоактив­ного забруднення, підготовка до герметизації виробничих будівель і споруд шляхом створення тамбурів, ущільнення дверей, вікон; об­ладнання фільтрів і вентиляції, розробка режимів захисту працюю­чих в умовах радіоактивного забруднення;

— підвищення стійкості МТП і ПЕК проти впливу електромаг­нітних імпульсів встановленням захисних екранів і пристроїв, захис­том кабельних ліній, антен, обладнання розрядників і плавких запо­біжників, використанням паралельних двопровідних ліній;

— організація надійності управління. Розробка системи опові­
щення керівного складу, спеціалістів і працюючих, надійне управлін-

 

 

 

 

ня при веденні всього технологічного комплексу робіт у надзви­чайних ситуаціях, а також під час рятувальних і невідкладних робіт;

— забезпечення надійного матеріально-технічного забезпечення МТП і ПЕК, яке залежить: від стійких зв'язків з підприємствами і базами постачання, створення запасів палива, мастильних матері­алів, запасних частин, обладнання тощо, можливості виготовлення необхідних запасних частин, комплектуючих виробів та інструментів своїми силами, від безпечного зберігання гарантійного запасу всіх матеріалів;

— підготовка до відновлення порушеного виробництва.

План відновлення роботи МТП і ПЕК має враховувати можливі руйнування виробничих приміщень, пошкодження автомобілів, трак­торів, комбайнів, іншої техніки, ліній електропередачі та елементів, нестійких до уражаючих факторів. Для кожного варіанта можливо­го ураження розробляють план відновлення, який передбачає залу­чення до відновлення формувань ЦЗ об'єкта, ремонтних бригад зі спеціалістів і кваліфікованих робітників.

6.7. Заходи захисту в лісовому господарстві в умовах радіоактивного забруднення території

Лісове господарство є однією з галузей національного виробниц­тва. Завдання лісового господарства — збереження, використання, відновлення і вирощування лісів для забезпечення потреб у дере­вині та інших продуктах, а також використання багатогранних ко­рисних властивостей лісу: водорегулюючих, вітрозахисних, ґрунто­захисних, санітарно-гігієнічних, оборонних та ін. Не тільки в мир­ний час, а й у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу лісо­ве господарство повинно забезпечити природне і штучне відновлен­ня лісу, вирощування і догляд за ним, регулювання рубок лісу, раціо­нальне використання різносторонніх властивостей лісу, захист його від шкідників, хвороб і лісових пожеж.

З точки зору цивільного захисту ліс може використовуватися для тимчасового розміщення евакуйованого населення. Наявність деревини і маскувальні, захисні властивості лісу дають можливості будувати в ньому укриття для захисту населення і сільськогосподар­ських тварин. У воєнний час і в надзвичайних ситуаціях мирного часу ліс може стати важливим джерелом матеріалу, палива, кормів для худоби, важливої сировини для промисловості та ін. Для цього лісогосподарські об'єкти і працюючі в них повинні бути в мирний час відповідно підготовлені.

 

 

 

Серйозною небезпекою для лісу через кілька місяців після випа­дання радіоактивних речовин буде масове розмноження ентомошкід-ників у мертвих, відмираючих і сильно пошкоджених лісах внаслідок появи великої кількості сухостійних і ослаблених дерев. Це створить загрозу нападу шкідників на сусідні непошкоджені лісові масиви.

Поява великої кількості сухостійних дерев і зниження інтенсив­ності діяльності людей у забруднених лісах веде до небезпеки ви­никнення лісових пожеж і загрози повторного забруднення радіоак­тивними речовинами прилеглих територій. У цей період необхідно дотримуватися раціональної системи ведення лісового господарства на забрудненій території, спрямованої на зниження пожежної небез­пеки, обмеження розмноження ентомошкідників і відновлення ура­жених лісів.

Так, на території, забрудненій радіоактивними речовинами, за 10 років після Чорнобильської катастрофи в результаті ослаблення лісових насаджень, зниження інтенсивності або й повне припинення лісівництва, будівництва дамб і гребель на невеликих річках призве­ло до загибелі лісу від радіаційного впливу на площі 1500 га, від пожеж — на 17 000 га, від підтоплення — на 2000 га, від вітровалів — на 390 га, від хвороб і шкідників — на 156 га.

Заготівля і використання деревини та інших видів лісової про­дукції допускається з того строку, коли за нормами радіаційної безпе­ки стане можливим проведення звичайних господарських робіт у лісі.

Використовуючи забруднену деревину для опалення, необхідно дотримуватись таких заходів безпеки:

— вибирати попіл із печі не менше двох разів на тиждень з попе­реднім зволоженням;

— не використовувати попіл як добриво;

— зсипати попіл у спеціальні ями на глибину не менше 1,5 м.
Заготовляючи деревину потрібно знати, що у початковий період

після випадання радіоактивних речовин деревина залишається прак­тично чистою, тоді як кора сильно забруднена. Через це для змен­шення вмісту радіоактивних речовин у лісоматеріалах рекомендуєть­ся знімати кору на місці рубки. Значно зменшується радіоактивність лісоматеріалів після лісосплаву.

Вміст стронцію-90, цезію-137 та інших радіонуклідів у деревині, грибах, ягодах, горіхах, а також у м'ясі лісових звірів і птахів може досягати значних величин (табл. 128), особливо при випаданні водо­розчинних форм, що виключає цю продукцію з використання.

Протягом першого року після забруднення території вміст радіо­активних речовин у траві під наметом лісонасаджень, на лісових галявинах і вирубках, оточених лісом, буде значно меншим, ніж на навколишній безлісій території. Через це в разі відсутності запасів

 

 

Таблиця 128. Орієнтовний вміст стронцію-90 і цезію-137 у деяких ви­дах лісової продукції в різні строки після ядерного вибуху, проведеного в літній час, Кі/кг повітряно-сухої речовини, Кі/км (за сумарним вмістом радіонуклідів)