МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО

Охорона навколишнього природного середовища на­лежить до глобальних проблем виживання людської цивілізації. Тому навколишнє природне середовище виступає важливим об'єктом міжнародно-правового ре­гулювання.

Під екологічним правом розуміють сукупність прин­ципів і норм, що регулюють діяльність держав із запо­бігання й усунення шкоди різноманітного виду і з різ­номанітних джерел, що наноситься національним сис­темам навколишнього природного середовища окреми • держав і системам навколишнього природного середо­вища, що знаходяться за межами національної юрис­дикції.

Основними об'єктами міжнародно-правової охоро­ни навколишнього природного середовища є суша, надра, Світовий океан, небесні тіла, повітряний простір, космічний простір, флора і фауна Землі, а також боротьба з основними джерелами забруднення навколишнього природного середовища.

Основними джерелами забруднення навколишнього природного середовища є промислові та хімічні відхо­ди, ядерна зброя і складові матеріали, нафта і газ, транс­портні засоби, діяльність людини (правомірна і непра­вомірна).

Існують наступні групи об'єктів міжнародно-право­вої охорони навколишнього природного середовища:

I. Все планетарне середовище (екосистема) Землі:

— Світовий океан і його природні ресурси;

— атмосферне повітря;

— навколоземний космічний простір;

— окремі представники тваринного і рослинного
світу;

— унікальні природні комплекси;

— частина прісноводних ресурсів, генетичний фонд
Землі (чорнозем).

II. Національні природні ресурси, що знаходяться під
юрисдикцією держави. У визначенні їхнього правового
статусу основну роль грають норми внутрішнього права.
Нарівні з цим у окремих об'єктах збільшується число
міжнародних договорів, що стосуються їхньої охорони.

ПІ. Міжнародні природні ресурси, що знаходяться за межами дії національної юрисдикції або які у про­цесі свого розвитку (природного циклу) виявляються на території інших держав.

Правовий режим охорони і використання цих ре­сурсів визначається нормами міжнародного права.

Ресурси діляться на дві групи:

1. Універсальні, які знаходяться в спільному корис­
туванні всіх держав (наприклад, відкрите море, косміч­
ний простір, Антарктика, морське дно за межами наці­
ональної юрисдикції).

2. Багатонаціональні (що розділяються), котрі на­
лежать двом або більше країнам чи використовуються
ними (наприклад, водні ресурси багатонаціональних рік,
популяції тварин, що мігрують, прикордонні природні
комплекси).

Джерела міжнародного екологічного права діляться на дві групи:

— міжнародні договори і

— міжнародні порядки.
Види міжнародних договорів:
а) універсальні:

— Конвенція про забруднення морів викиданням від­
ходів та інших матеріалів 1972 року;

 

— Конвенція про запобігання забруднення із суден
1973 року;

— Конвенція про міжнародну торгівлю видами ди­
кої флори та фауни, що перебувають під загрозою зник­
нення, 1973 року;

— Конвенція про заборону воєнного або будь-якого
іншого ворожого використання засобів впливу на при­
родне середовище 1977 року;

— Конвенція про трансграничне забруднення повіт­
ря на далекі відстані 1979 року;

— Конвенція ООН з морського права 1982 року;
б) регіональні:

— Конвенція про захист фауни та флори в Європі
1979 року;

— Конвенція про захист Середземного моря від заб­
руднення 1976 року

— та інші.

Основні принципи міжнародного екологічного права:

— міжнародне природно-охоронне співробітництво
держав та інших суб'єктів міжнародного права;

— незавдавання шкоди навколишньому природно­
му середовищу;

— оцінювання трансграничних екологічних наслід­
ків планованої діяльності;

— навколишнє природне середовище поза держав­ним кордоном є спільним надбанням усього людства;

— міжнародна відповідальність за екологічну шкоду;

— свобода дослідження і використання навколиш­
нього природного середовища та його компонентів;

— раціональне використання навколишнього при­
родного середовища;

— та інші.

В умовах науково-технічної революції, що продов­жується, збільшення реальної загрози надзвичайних подій техногенного характеру зростає значення міжна­родного співробітництва в цій сфері. Велику роль у такому співробітництві грає укладання міжнародних договорів профільного характеру. Так, наприклад, до міжнародних конвенцій з екологічної безпеки належать:

 

 

а) Конвенція про заборону воєнного або будь-якого ін­
шого ворожого впливу на природне середовище 1977 року,
що зобов'язує:

— не удаватися до воєнного або будь-якого іншого
ворожого використання засобів впливу на навколишнє
природне середовище шляхом навмисної зміни дина­
міки стану, структури Землі, включаючи її біоту, літо­
сферу, гідросферу, атмосферу або космос;

— не допомагати, не заохочувати і не спонукати су­
б'єктів міжнародного права до здійснення воєнного або
іншого ворожого використання засобів впливу на на­
вколишнє природне середовище;

— використовувати засоби впливу на навколишнє
природне середовище в мирних цілях;

— приймати будь-які законні заходи для заборони і
запобігання будь-якої діяльності, що суперечить здійс­
ненню заходів екологічної безпеки;

б) Конвенція про трансграничне забруднення повіт­
ря 1979 року, що зобов'язує:

— охороняти людину і навколишнє природне сере­
довище від забруднення повітря, обмежувати, скорочу­
вати і запобігати забрудненню повітря від джерел, що
знаходяться на державній території;

— за допомогою обміну інформацією, консультацій і
моніторингу (постійного спостереження) розробити стра­
тегію боротьби з викидами забруднювачів повітря;

— розробляти найкращі системи регулювання якос­
ті повітря, заходи для боротьби з його забрудненням.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони навко­лишнього природного середовища може бути глобаль­ним, регіональним, субрегіональним і міждержавним.

У 1972 році в рамках ООН розроблена Програма із захисту навколишнього природного середовища (ЮНЕП), що має штаб-квартиру в Найробі (Кенія). Ця програма являє собою спеціальний міжнародний механізм з ко­ординації співробітництва держав в галузі охорони на­вколишнього природного середовища. У структуру ЮНЕП входять Рада управляючих, Секретаріат і Фонд навколишнього середовища.

Очолюють ЮНЕП директор і Рада управляючих, що складається з представників 58 країн. Основними фун­кціями Ради є:

— сприяння міжнародному співробітництву в галу­
зі навколишнього середовища і надання в міру необ­
хідності рекомендацій щодо проведеної з цією метою
політики;

— здійснення загального керівництва і координації
програм в галузі навколишнього середовища, викону­
ваних організаціями ООН;

— підготовка оглядів стану навколишнього середови­
ща і визначення шляхів міжнародного співробітництва;

— здійснення постійного спостереження (моніторин­
гу) за впливом національної і міжнародної політики
на стан навколишнього середовища і природоохорон­
них заходів для країн, що розвиваються;

— підготовка огляду заходів, передбачених Фондом
навколишнього середовища, і т.д.

ЮНЕП діє в сесійному порядку. Сесія збирається що­річно, у її підготовці беруть участь виконавчий дирек­тор і секретаріат.

Виконавчий директор очолює канцелярію, у яку вхо­дять: відділ оцінювання навколишнього природного середовища; відділ управління в галузі охорони нав­колишнього природного середовища; відділ із проблем опустинювання; сектор природоохоронної освіти; сек­тор доповідей про стан навколишнього природного се­редовища.

Під керівництвом секретаріату діють: бюро з пи­тань програми; відділ зовнішніх зносин і планування політики; бюро зв'язку в Нью-Йорку і Женеві; служба інформації, регіональні представництва.

У питаннях діяльності Фонду навколишнього при­родного середовища важливу роль відіграє бюро з пи­тань Фонду навколишнього природного середовища й адміністрації. У нього входить адміністративний від­діл і помічник виконавчого директора.

До найважливіших напрямків природоохоронної ді­яльності ЮНЕП належать:

 

— охорона окремих природних об'єктів (захист мор­
ського середовища, охорона грунтів і прісних вод);

— боротьба з різноманітними видами шкідливого
впливу (боротьба з опустинюванням, забрудненням);

— раціональне використання природних ресурсів;

— створення світової довідкової служби зі спостере­
ження за станом навколишнього середовища (моніто­
ринг);

— вивчення екологічних особливостей розвитку на­
селених пунктів;

— розроблення міжнародно-правової основи приро­
доохоронної ДІЯЛЬНОСТІ І Т.Д.

За підтримкою й активною участю ЮНЕГІ були роз­роблені і прийняті Конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1976 року, Кувейтська регіональ­на конвенція про захист морського середовища від за­бруднення 1978 року, Боннська конвенція про збереження таких, що мігрують, видів диких тварин 1979 року та інші.

Дуже актуальними й ефективними є міжнародні фо­руми, організовані під егідою ООН і присвячені про­блемам охорони навколишнього природного середови­ща. Одним із таких представницьких міжнародних форумів стала Конференція про охорону навколиш­нього природного середовища і розвиток, що пройшла в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Найважливішим резуль­татом конференції стало прийняття Декларації.

Принципи, закріплені в «Декларації Ріо»:

— дотримання прав людини в галузі охорони навко­
лишнього природного середовища;

— співробітництво держав в галузі охорони навко­
лишнього природного середовища;

— стійкого розвитку людського суспільства;

— миру і мирного розв'язання екологічних спорів.

У цьому ж документі знову були закріплені прин­ципи співробітництва держав в галузі охорони навко­лишнього природного середовища:

(а) захист навколишнього природного середови­ща — складова частина процесу мирного розвитку;

(б) прийняття державами ефективних законів в
галузі охорони навколишнього природного середо­
вища з установленням відповідальності суб'єктів за
забруднення навколишнього природного середовища;

(в) попередження фактів переміщення в інші дер­
жави забруднювачів, що завдають шкоду навколиш­
ньому природному середовищу і людині;

(г) взаємна інформація про заходи, що можуть мати
негативні трансграничні наслідки для навколишнього
природного середовища;

(д) глобальне партнерство держав із метою збере­
ження екосистеми Землі;

(е) оцінювання екологічних наслідків, що припус­
каються, у проспективній діяльності;

(ж) повага міжнародного права і забезпечення за­
хисту навколишнього природного середовища в пе­
ріод збройних конфліктів.

Крім універсальних міжнародних організацій, проб­лемами охорони навколишнього природного середови­ща займаються багато регіональних організацій зага­льної і спеціальної компетенції.

Так, Маастрихтський договір про Європейський союз (ЄС) закріплює природоохоронні цілі цієї організації — сприяти на міжнародному рівні заходам, що належать до регіональних і загальносвітових проблем навколиш­нього середовища. Додатками до Маастрихтського дого­вору є три декларації з екологічної тематики: директи­ви про шкідливі викиди; про вплив заходів ЄС на охоро­ну навколишнього середовища; про захист тварин.

У рамках ЄС у травні 1990 року були створені Євро­пейське агентство з питань навколишнього середовища і Європейська мережа інформації і спостереження за навколишнім середовищем. Основним завданням цього Агентства є надання ЄС і державам-членам об'єктив­ної інформації з метою розроблення та реалізації дію­чої- й ефективної політики стосовно навколишнього се­редовища. Агентство складає щоквартальні звіти про якість, інтенсивность і характер впливу на навколишнє середовище, розробляє єдині оцінні критерії, дані про

 

стан середовища. Пріоритетними об'єктами спостере­ження в діяльності Агентства є: повітря, його якість і викиди в атмосферу; вода, її якість і агенти, що забруд­нюють водні ресурси; грунт, його стан, флора, фауна, біото-ки та їх стан; землекористування і природні ресурси; утилізація і повторне використання відходів, безвідхід­ні технології; шумове забруднення; хімічні речовини, що завдають шкоду навколишньому середовищу, і т.д. Інші регіональні організації (ОБСЄ, РЄ, СНД) приді­ляють усе більше уваги проблемам екологічної безпе­ки. Так, у рамках ОБСЄ в Софії в 1989 році була прове­дена Нарада із захисту навколишнього середовища. У рекомендаціях Наради, що були пізніше прийняті Па­ризькою зустріччю на вищому рівні (1990 рік), підкре­слювалася важливість співробітництва держав у нау­ково-технічному, адміністративному, правовому й освіт­ньому аспектах захисту навколишнього середовища.

До регіональних організацій спеціальної компетен­ції можна віднести Комісію для країн південної части­ни Тихого океану, що була створена в 1947 році. її ос­новним завданням є сприяння поліпшенню економіч­них, соціальних і культурних умов, а також охороні навколишнього середовища за допомогою взаємних консультацій урядів держав регіону.

Прикладом міжнародного субрегіонального співро­бітництва держав у сфері природоохоронної діяльності може служити Програма із захисту Чорного моря, роз­роблена у рамках створеної в червні 1992 року Органі­зації Чорноморського економічного співробітництва.

Велику роль у захисті навколишнього природного середовища відіграють міжнародні неурядові організа­ції (Всесвітній фонд охорони дикої живої природи, Грі-нпіс, Міжнародний інститут з навколишнього середо­вища і розвитку, Міжнародна рада із природоохоронно­го права, Міжнародний екологічний суд та ін.). їхня діяльність активізується й набуває на міжнародній аре­ні усе більш діючого характеру, забезпечуючи суспіль­ну підтримку і контроль міжнародної громадськості в

питаннях екологічної безпеки. Міжнародна практика в останні роки дає приклади позитивної взаємодії дер­жав і міжнародних міжурядових організацій із цими суспільними структурами в екологічній сфері.

Література:

1. Колбасов О.С. Международно-правовая охрана
окружающей среды. — М., 1982.

2. Курс международного права. В 7 т. Т. 5. — М.,
1992.

3. Сперанская Л.В., Третьякова К.В. Международ­
ное право окружающей среды. — М., 1995.

4. Тимошенко А.С. Формирование и развитие между­
народного права окружающей среды. — М., 1986.

5. Чичварин В.А. Охрана окружающей природной
среды и международные отношения. — М., 1970.

 

 

Розділ 18

МИРНІ СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ