Методичні рекомендації. Мета практичного заняття (семінару) – розглянути, які політичні сили брали участь у громадянській війні в Україні у 1918–1920 рр.

Мета практичного заняття (семінару) – розглянути, які політичні сили брали участь у громадянській війні в Україні у 1918–1920 рр., та визначити їхні військові можливості; з’ясувати причини громадянської війни в Україні; розглянути особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної української держави у 1918–1920 рр.; висвітлити підсумки та наслідки громадянської війни 1918–1920 рр. для України.

Вивчення першого питання слід розпочати із з’ясування терміну «громадянська війна», а потім треба перейти до розгляду особливостей громадянської війни в Україні. Зазначте, що на відміну від Росії, де в громадянській війні брали участь дві політичні сили, в Україні на владу претендували чотири політичні сили:

1) націонал-демократи;

2) українські більшовики;

3) монархісти;

5) селянський повстанський рух.

Аналіз цілей та військових можливостей політичних сил розпочніть з того, що основною метою націонал-демократів була побудова незалежної соборної України, однак не була визначена модель української державності. Так, помірковані соціалісти виступали за європейську модель у вигляді парламентської демократії, а ліві радикали на чолі з В. Винниченком та В. Чехівським – за радянський тип (український різновид системи рад, але без диктатури пролетаріату та партії). Окрему позицію з цього питання згодом зайняв С. Петлюра, який першочерговим завданням вважав зміцнення незалежності держави через посилення армії та її адміністративних органів.

Далі зазначте, що націонал-демократи розбудували власну армію, яка складалася з Окремого Загону Січових Стрільців, Запорізького корпусу, окремих частин Сірої та Сердюцької дивізій та повстанських загонів. Однак армія УНР не мала твердих бойових та моральних якостей, їй не вистачало озброєння, фінансування, частина її збільшовизувалася. Тому, не розраховуючи на власні сили, націонал-демократи шукали підтримку ззовні: у 1918 р. звернулися за допомогою до країн Четверного Союзу, у 1919 р. – до Антанти, а у 1920 р. – до Польщі.

Розглядаючи цілі та військові можливості українських більшовиків, зверніть увагу на той факт, що їхньою метою була побудова радянської моделі державності у вигляді диктатури пролетаріату, однак були розбіжності стосовно статусу України. Так звані «праві» або «націонал-комуністи» (Г. Лапчинський, С. Мазлах, В. Шахрай) відстоювали ідею об’єднання України з іншими радянськими республіками тільки на федералістських засадах. Окрім цього вони вважали, що Українська комуністична партія більшовиків повинна бути незалежною та підпорядковуватися Комінтерну. Так звані «ліві» (В. Антонов-Овсієнко, Артем, Е. Квірінг, Г. П’ятаков) виступали за об’єднання України з Росією в межах РСФРР. Українські більшовики розбудували власну армію, яка складалася з Червоної гвардії Донбасу, червоного козацтва, партизанських загонів М. Щорса. Однак не маючи широкої підтримки в Україні, українські більшовики спиралися на підтримку Радянської Росії.

Аналізуючи цілі та військові можливості монархістів, зазначте, що можна виділити українських монархістів та російських. Українських монархістів уособлював гетьман П. Скоропадський. Його метою була побудова незалежної Україні із суспільним ладом, який би ґрунтувався на приватній власності та дотриманні правових норм. Фактично в Українській Державі була встановлена авторитарна форма правління у вигляді гетьманату, відбулася реставрація старих порядків (законодавство гетьманату майже дослівно повторювало Основні закони Російської імперії) і відродження архаїчних форм організації суспільного життя. Далі зазначте, що, прагнучи зробити Україну маріонетковою країною, німецька сторона створювала значні перешкоди на шляху формування дієздатної української армії, однак гетьману вдалося розпочати розбудову армії, яка складалася із Сердюцької дивізії, Запорозької дивізії (з полком гайдамаків), двох дивізій синьожупанників, а також зі сформованої в Австро-Угорщині з полонених українських солдатів дивізії синьожупанників. Зверніть увагу на той факт, що всі ці збройні формування під час антигетьманського повстання Директорії перейдуть на її бік та увійдуть до складу армії УНР.

Розглядаючи цілі російських монархістів, зазначте, що вони боролися за відновлення «єдиної та неподільної» Росії, однак модель держави повинні були визначити Законодавчі Збори типу Земського Собору. Далі зазначте, що російські монархісти мали власні збройні сили у вигляді Добровольчої армії, яку у 1918 р. очолював Л. Корнилов, у 1919 р. – А. Денікін, у 1920 р. – П. Врангель, та спиралися на допомогу Антанти.

Розкриваючи цілі та військові можливості селянського повстанського руху, необхідно зазначити, що більшість селян воювали в рядах Революційної повстанської армії України (махновців). На підконтрольних територіях махновці проповідували ідеї «вільного радянського ладу», в якому вбачали таку систему громадських організацій та рад, які були б репрезентативними органами влади трудящих. У самій основі «вільного радянського ладу» лежала ідея самоврядування. Вирішення земельного питання передавалося безпосередньо в руки селян, продовольча проблема мала розв’язуватися на засадах взаємовигідного товарообміну між містом та селом. За своєю структурою повстанська армія складалася з 4 корпусів, в її лавах воювало 40 тис. піхотинців, 10 тис. кавалеристів, на озброєнні мала 1 тис. кулеметів, поставлених на тачанки, та 20 гармат. Особовий склад пересувався на 12 тис. тачанок. Зверніть увагу на той факт, що Революційна повстанська армія України (махновців) розраховувала виключно на власні сили, однак у скрутні моменти для більшовиків – у період боротьби з Денікіним та Врангелем – надавала їм допомогу, чим і визначила результат громадянської війни.

Наприкінці відповіді на перше питання треба назвати причини громадянської війни в Україні, розподіливши їх на внутрішні (протиріччя між націонал-демократами та українськими більшовиками, між УНР та Радянською Україною; відсутність спільної національної ідеї; низька політична культура) та зовнішні (інтервенція Радянської Росії, намагання монархістів відновити «єдину та неподільну» Росію, інтервенція західних держав).

Вивчення другого питання необхідно розпочати з історії переговорів у Бресті. Визначте, хто, коли та з якою метою розпочав ці переговори. Які проблеми там обговорювалися, які позиції займали учасники переговорів? Особливу увагу слід звернути на позицію Центральної Ради в цих переговорах. З’ясуйте, чому Центральна Рада надіслала свою делегацію на переговори, згадайте зміст Брест-Литовської угоди.

З’ясувавши політичну сторону питання, переходіть до аналізу взаємовідносин Центральної Ради з окупаційною владою та розгляньте причини приходу до влади П. Скоропадського. Відповідь на питання про діяльність П. Скоропадського (29 квітня 1918 р. – 14 грудня 1918 р.) розпочніть з аналізу політичного режиму, який установився в Україні. Зазначте, що Українська Держава мала авторитарну форму правління у вигляді гетьманату. Так, у руках гетьмана зосереджувалася законодавча, військова влада, він мав право призначити голову уряду та затверджувати його склад, однак у маніфесті «Грамота до всього Українського народу» вказувалося, що гетьман бере на себе всю повноту влади тимчасово, до проведення виборів до Українського Сейму (парламенту). Чи відповідала така політика історичним потребам? Дайте оцінку пріоритетним напрямкам державотворчого процесу за часів гетьманату Скоропадського. Яким чином впливали на політику гетьмана зовнішні сили, зокрема, Німеччина та Австро-Угорщина?

Зверніть увагу на той факт, що основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе чиновництво, значною мірою зрусифіковані, до національної ідеї вони ставилися байдуже, тому гетьманат мав не тільки вузьку соціальну базу, але вона не відповідала проголошеному курсу на розбудову національної державності. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро-німецьких окупантів зумовили таку соціально-економічну політику гетьманського уряду, яка вела не до консолідації суспільства, а до поглиблення розколу.

Далі зазначте, що спроби повернути поміщикам землю, обов’язкова передача селянами врожаю в розпорядження держави, каральні експедиції, збільшення тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, заборона страйків (за участь у страйках ув’язнення до двох років, великі штрафи) сприяли формуванню опозиції, яка досить швидко перейшла до активних дій. У липні – серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху (припинили роботу майже 200 тис. залізничників). У цей час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині активізується селянська боротьба проти окупантів та гетьманщини. Повстанські загони налічували у своїх лавах понад 40 тис. осіб. Найбільшими були повстанська армія Н. Махна, загони отаманів Ю. Тютюнника та Д. Терпила (Зеленого). Окремо розгляньте відносини гетьмана з українськими політичними силами. Чому, на вашу думку, політичним силам в Україні не вдалося досягти компромісу?

Вивчення питання закінчить з’ясуванням причин падіння гетьманату П. Скоропадського, зробіть висновки: спроба консервативних політичних сил шляхом авторитарної форми правління стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі, окремі успіхи гетьманату П. Скоропадського у сфері освіти, економіки та міжнародних відносин не могли кардинально змінити ситуацію, розв’язати вузол внутрішніх та зовнішніх протиріч виявився не під силу гетьманській владі.

Розгляд третього питання, розпочніть зі створення опозиційного гетьманському режимові блоку Національного союзу, який для керівництва повстанням та координації дій різних політичних партій у боротьбі проти гетьмана обрав Директорію. Визначте її партійний склад. Далі дайте оцінку Декларації Директорії від 26 грудня 1918 р., розкривши її зміст. Підкресліть, що перед Директорією стояли складні завдання внутрішньої політики: упровадження демократичних свобод, 8-годинного робочого дня, передача землі трудовому селянству. Також зверніть увагу на той факт, що Директорія намагалася лавірувати між націоналізмом та соціалізмом у державотворчих процесах. Окремо зупиніться на аналізі такого негативного явища як «отаманщина».

Аналіз перебігу подій у боротьбі за владу у 1919 р. слід розпочати з того, що політичне становище Директорії було критичним. На заході стояли польські війська, на сході та півночі – радянські, на півдні – у районі Одеси, Миколаєва та Херсона – французькі інтервенти. В уряді Директорії не було єдності: В. Винниченко, В. Чехівський та М. Шаповал виступали за союз з Радянською Росією в боротьбі проти Антанти, а С. Петлюра виступав за союз з Антантою в протистоянні більшовикам.

Далі зазначте, що, використавши важке становище Директорії, більшовики організували другий похід на Україну. Уже 17 листопада 1918 р. в Москві утворилася Рада українського фронту – В. Антонов-Овсієнко, Й. Сталін, В. Затонський. У розпорядженні Ради були 43-й Воронезькій робітничий полк, 2-а Орловська кавалерійська дивізія. Одночасно за рішенням ЦК РКП(б) наприкінці листопада 1918 р. у Курську під патронатом Раднаркому РСФРР утворився Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П’ятаковим. Наступним кроком для підготовки вторгнення радянських військ на українську територію стала публікація 24 грудня 1918 р. в газеті «Известия» циркуляра Наркомату закордонних справ РСФРР про те, що внаслідок анулювання Брестського мирного договору РНК РСФРР більше не визнає Україну як самостійну державу та припиняє діяльність усіх представницьких установ України на своїй території.

Підкресліть, що ці дипломатичні маневри створили сприятливі умови для вторгнення радянських військ в Україну. Воно супроводжувалося вибухами робітничих повстань у містах та активізацією отаманщини в сільській місцевості. Усі спроби Директорії зупинити агресію дипломатичним шляхом були марними. Ноти протесту уряду УНР розбивалися об безапеляційність Раднаркому, який заявив, що ніякого війська Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки в Україні немає, проти Директорії воює Український радянський уряд, який є цілком незалежним. Вичерпавши всі можливості дипломатичного впливу на Раднарком, Директорія була змушена 16 січня 1919 р. офіційно оголосити стан війни з РСФРР. Розкажіть про перебіг подій у січні – квітні 1919 р. та прослідкуйте процес відновлення радянської влади на території України.

Далі зазначте, що, опинившись у критичній ситуації, Директорія намагалася низкою дипломатичних кроків вивести державу з політичної ізоляції. Цю проблему доцільно розглянути за такою схемою:

1) відносини з Антантою та денікінцями;

2) переговори з Н. Махно;

2) злука із Західноукраїнською Народною Республікою та спільна боротьба з більшовиками;

3) укладання Варшавського договору 22 квітня 1920 р. та польсько-український наступ проти більшовиків;

Наприкінці зробіть висновки: спроба Директорії втримати владу закінчилася невдачею. Поясніть причини невдач націонал-демократичних сил.

Розгляд четвертого питання розпочніть з того, що, намагаючись зберегти Австро-Угорщину, імператор Карл 16 жовтня 1918 р. видає маніфест про перебудову Австро-Угорщину на федерацію. Результатом цього стало утворення 18 жовтня 1918 р. у Львові Української Національної Ради, яка проголосила курс на об’єднання західноукраїнських земель в одне ціле та створення Української держави. Така позиція українців вступила в протиріччя з намірами поляків, які вже 28 жовтня в Кракові створили польську ліквідаційну комісію, основне завдання якої полягало в розформуванні австрійських органів управління та передачі всієї повноти влади в краї представникам польської адміністрації. Акт передачі мав відбутися 1 листопада 1918 р. За цих обставин українська сторона вирішила взяти ініціативу у свої руки – у ніч з 31 жовтня на 1 листопада майже 1,5 тис. українських вояків на чолі із сотником УСС Д. Вітовським установили свою владу в місті. 13 листопада було проголошено створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Вищим органом ЗУНР була Українська Національна Рада, виконавча влада належала Державному Секретаріатові, збройні сили складала Українська Галицька Армія (УГА). Аналіз діяльності ЗУНР доцільно розглянути за таким планом:

1) державне будівництво;

2) злука ЗУНР та УНР;

3) українсько-польська війна.

Розкриваючи перше питання плану, розгляньте проведення земельної реформи, соціальну та освітню політику. Зазначте, що за несприятливих умов урядові ЗУНР удалося налагодити дієздатний адміністративний апарат, забезпечити функціонування залізниці, пошти, телеграфу, шкіл. Однак вони зіткнулися з неприхованою агресією ззовні, тому змушені були звернутися за допомогою до УНР.

Далі розгляньте Акт злуки УНР та ЗУНР. Зверніть увагу на розбіжності в політичних позиціях, які існували між двома республіками.

Відповідаючи на третє питання плану, потрібно звернути увагу на Вовчухівську та Чортківську офензиви, які провели війська УГА, а також проаналізувати стосунки, які склалися між Антантою та ЗУНР. Наприкінці зробіть висновки.

Відповідь на п’яте питання практичного заняття треба почати з того, що політична боротьба 1918–1920 рр. стала трагедією українського народу та мала низку особливостей: значна кількість претендентів на владу; різновекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін; відсутність військово-політичної сили, яка б домінувала протягом тривалого часу на території України; укладення численних нетривалих тактичних компромісів між ворогуючими сторонами; пасивність основної маси населення України; помітний вплив на події зовнішніх чинників.

Далі слід проаналізувати підсумки громадянської війни в Україні. Визначте, яка з політичних сил прийшла до влади в Україні? Чому?

Зверніть увагу на той факт, що другим підсумком громадянської війни в Україні було розчленування її земель між Радянською Росією, Румунією, Чехословаччиною та Польщею. Проаналізуйте укладені міжнародні угоди, які зафіксували розчленування українських земель.

Громадянська війна призвела до знищення цвіту нації – інтелігенції, яка була або репресована під час розгортання «червоного» та «білого» терору, або депортована. Частина інтелігенції емігрувала.

Аналізуючи наслідки громадянської війни в Україні, слід визначати розорення господарства України та її продуктивних сил, політичну нестабільність. Наведіть цифри. Наприкінці зробіть висновки: громадянська війна 1918–1920 рр. вчить, що в розбудові незалежної держави Україна повинна розраховувати на власні сили, а вирішення політичних та національних питань неможливе без вирішення соціально-економічних проблем населення.

Закінчуючи вивчення теми, необхідно усвідомити таке:

1) у громадянській війні в Україні на владу претендували чотири політичні сили, які відрізнялися різновекторністю політичних, економічних та національних орієнтацій;

2) причини громадянської війни в Україні можна умовно розподілити на внутрішні (протиріччя між націонал-демократами та українськими більшовиками, відсутність спільної національної ідеї; низька політична культура) та зовнішні (втручання у внутрішні справи Радянської Росії та західних держав та військово-політичних союзів; намагання монархістів відновити «єдину та неподільну» Росію);

3) упродовж громадянської війни в Україні відбувався пошук оптимальних моделей будівництва незалежної України. При цьому спроба консервативних політичних сил шляхом авторитарної форми правління стабілізувати ситуацію в Україні та намагання Директорії лавірувати між націоналізмом та соціалізмом у державотворчих процесах зазнали невдач. Переможцями стали більшовики, які встановили радянську модель державності у вигляді диктатури пролетаріату, а фактично – диктатури РКП(б);

4) спроба визволити західноукраїнські землі від іноземного поневолення та об’єднати їх із землями Української Народної Республіки чітко окреслила етнографічні кордони українського народу;

5) основними підсумками громадянської війни в Україні була втрата державності та територіальної цілісності, а наслідками – економічна розруха, занепад промисловості, сільського господарства, торгівлі, посилення маргіналізації та декласування, наростання соціальної напруженості у вигляді активізації повстанського руху;

6) громадянська війна поряд із втратами принесла українцям і здобутки – формування національної самосвідомості.