Алгоритм вивчення теми. Методичні рекомендації до вивчення теми
В умовах ринку виникла нова економічна категорія – банкрутство підприємства. Банкрутство – це неспроможність підприємства своєчасно розраховуватися за своїми боргами перед кредиторами й бюджетом у результаті недостатньої кількості активів у ліквідній формі. Фіктивне банкрутство – це дії окремих осіб щодо залучення капіталу із зовнішніх джерел із метою власного збагачення, а потім здійснення самоліквідації підприємства, щоб не сплачувати за борговими зобов’язаннями. Справи про банкрутство порушує та розглядає Господарський суд за місцем знаходження підприємства-боржника. Найчастіше справи про банкрутство порушуються банками й податковими інспекціями. Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява кредитора, боржника або прокурора. Дійсною підставою для порушення справи про банкрутство є термін 1 місяць після настання сплати боргу й сума 500 грн. З позицій фінансового менеджменту банкрутство – це неспроможність підприємства фінансово забезпечити свою поточну господарську діяльність. Якщо виникає криза в діяльності підприємства, необхідно розробити систему спеціальних заходів і механізмів фінансового оздоровлення та уникнути банкрутства. В умовах кризи підприємству необхідно розробити антикризову фінансову політику. Політика антикризового фінансового управління – це частина фінансової стратегії підприємства, що полягає у своєчасній діагностиці фінансового стану підприємства та розробці спеціальних заходів і механізмів щодо уникнення банкрутства. Діагностика банкрутства здійснюється у три етапи: 1. Періодична оцінка фінансового стану підприємства. З метою виявлення кризи в розвитку підприємства слід досліджувати спеціальні п’ять показників, що формують «кризове поле». Ці показники характеризують надходження грошових потоків і потоки платежів, які слід погашати. Поточну загрозу банкрутства можна діагностувати за допомогою першого показника – коефіцієнта абсолютної платоспроможності: Кап = Грошові кошти / Поточні зобов’язання Відкладну загрозу банкрутства можна діагностувати за допомогою двох показників – коефіцієнту поточної платоспроможності (загального покриття) й коефіцієнту автономії (економічної незалежності): Кп = Оборотні активи / Поточні зобов’язання (>1),
Ка = Власний капітал / Сума активів (>0,5). Ці два показники необхідно досліджувати в динаміці (не менше, ніж за 3 роки) для того, щоб виявити тенденцію погіршення чи покращення фінансового стану підприємства. Можливість подолати кризу власними резервами можна діагностувати за допомогою двох показників: – рентабельності сукупного капіталу: Рк = Чистий прибуток / Сума капіталу · 100 %; Рентабельність сукупного капіталу показує, наскільки підприємство спроможне генерувати чисті грошові потоки, що спрямовує на погашення боргових зобов’язань. – коефіцієнту обертання активів: Коа = Обсяг реалізованої продукції / Середню Коефіцієнт обертання активів показує наскільки швидко можуть генеруватися чисті грошові потоки на підприємстві. У міжнародній практиці для діагностики банкрутства застосовується модель Едварда Альтмана: Z =1,2 Х 1+1,4 Х 2+3,3 Х 3+0,6 Х 4+1,0 Х 5, (27) де Х 1 – рівень ліквідності активів (оборотні активи/сума активів); Х 2 – рентабельність активів (чистий прибуток/середній залишок активів); Х 3 – доходність активів (чистий дохід/сума активів; чистий дохід = виручка – ПДВ – акцизний збір – мито); Х 4 – коефіцієнт фінансової стійкості (власний капітал/позичковий капітал); Х 5 – коефіцієнт обертання активів (обсяг реалізованої продукції/середній залишок активів). Слід зазначити, що дану модель діагностики банкрутства недоцільно використовувати в Україні, оскільки активи, що знаходяться на балансі вітчизняних підприємств, мають викривлену вартість у результаті наявності інфляційних процесів і не відображають їх реальної ринкової вартості. Якщо Z до 1,80 – існує дуже висока загроза банкрутства; 1,81–2,70 – висока загроза банкрутства; 2,71–2,99 – можлива загроза банкрутства; більше 3,0 – дуже низька загроза банкрутства. 2. Визначення факторів, що призвели до виникнення кризи в розвитку підприємства. Всі фактори можна умовно поділити на дві групи: 1) зовнішні або екзогенні: – загальноекономічні; – ринкові; – інші (форс-мажорні обставини). 2) внутрішні або ендогенні: – оперативні (виробничі); – фінансові; – інвестиційні. 3. Визначення масштабів кризи. Розрізняють три рівні масштабу кризи: 1) легка криза; 2) глибока криза; 3) катастрофа. У залежності від масштабів кризи розрізняють три подальші цілі фінансової стабілізації: 1) відновлення платоспроможності; 2) відновлення фінансової стійкості; 3) зміна фінансової стратегії на розвиток. Кожній із цих цілей відповідає певний механізм фінансової стабілізації. Таких механізмів фінансової стабілізації існує три: 1. Оперативний механізм фінансової стабілізації – базується на принципі «відсіку зайвого», а це означає, що підприємство за рахунок аварійних (захисних) заходів повинно будь-якими методами скоротити власні боргові зобов’язання та віднайти додаткові грошові кошти. Заходи щодо зменшення боргових зобов’язань: а) жорстка економія перемінних витрат; б) економія постійних витрат; в) пролонгація банківських кредитів; г) продовження термінів отримання комерційних кредитів; д) нарахування дивідендів акціонерам, але їх невиплата. Заходи щодо збільшення грошових коштів: а) реалізація портфеля короткострокових фінансових інвестицій; б) реалізація ліквідних довгострокових фінансових інвестицій; в) вилучення дебіторської заборгованості; г) скорочення термінів надання комерційних кредитів; д) ефективне управління запасами та скорочення до мінімуму сезонних і страхових запасів. Оперативний механізм фінансової стабілізації досяг своєї мети, якщо підприємство відновило свою платоспроможність і коефіцієнт абсолютної платоспроможності почав відповідати своєму нормативному значенню (> 0,2…0,35 – на момент оцінки; > 1 – за балансом). 2. Тактичний механізм фінансової стабілізації – базується на принципі фінансової рівноваги, а це означає, що позитивні грошові потоки підприємства повинні дорівнювати його негативним грошовим потокам. Позитивні грошові потоки – це всі можливі надходження власного капіталу підприємства: ПГП = ЧПр + АВ +Δ АК + ІДвк, (28) де ЧПр – чистий прибуток підприємства, що спрямовується на розвиток; АВ – сума амортизаційних відрахувань; Δ АК – приріст акціонерного капіталу; ІДвк – інші джерела надходження власного капіталу (від оренди, інвестицій, продажу майна). Заходи щодо збільшення позитивних грошових потоків: а) здійснення ефективної цінової політики; б) своєчасне й ефективне управління майном (активами) підприємства; в) здійснення ефективної амортизаційної політики – це, насамперед, використання методу прискореної амортизації активної частини основних засобів підприємства; г) ефективна податкова політика, що дозволить зменшити (оптимізувати) розмір податкових платежів у межах чинного законодавства та збільшити чистий прибуток підприємства; д) ефективна дивідендна політика, що дасть можливість оптимально розподілити чистий прибуток на споживану й накопичувану частини; е) ефективна емісійна політика, що дасть змогу залучити необхідну суму акціонерного капіталу. Негативні грошові потоки – це приріст інвестицій (витрат) на належне утримання основних засобів і чистий робочий капітал (придбані сировина й матеріали за рахунок власного капіталу). НГП = Δ Іоз + ЧРК, (29) де Δ Іоз – приріст інвестицій (витрат) на утримання основних засобів (ремонт, модернізація); ЧРК – чистий робочий капітал. Заходи щодо зниження негативних грошових потоків: а) тимчасова відмова від формування портфеля довгострокових фінансових інвестицій; б) здійснення тільки тих короткострокових реальних капіталовкладень, що дадуть швидку віддачу (до 6 місяців); в) скорочення нормативу оборотних активів за рахунок прискорення швидкості їх обертання; г) виробництво й реалізація тільки тієї продукції, що користується стабільним попитом у споживачів. Тактичний механізм фінансової стабілізації досягнув своєї мети, якщо повністю відновлена фінансова стійкість підприємства, тобто, коли коефіцієнт автономії > 0,5. 3. Стратегічний механізм фінансової стабілізації – базується на зміні фінансової стратегії від скорочення на розвиток. Слід наголосити на тому, що якщо платоспроможність та фінансова стійкість підприємства відновлена, то криза бізнесу подолана тимчасово й з часом вона може знову повернутися. Але якщо підприємство взяло курс на розширення обсягів виробництва, то криза вважається подоланою остаточно. Стратегічний механізм фінансової стабілізації базується тільки на наступальних заходах і реалізується через оптимізацію активів і структури капіталу, використання ефекту фінансового левериджу, підвищення рентабельності реалізації продукції та високу швидкість її реалізації. Санація – це зовнішня допомога з метою уникнення банкрутства підприємства. Розрізняють два види санації: 1. Санація без зміни статусу юридичної особи підприємства, що проходить процедуру санації (якщо криза розглядається як тимчасове явище). Форми санації даного виду: а) державна фінансова допомога для державного сектору економіки (для державних підприємств); б) цільовий банківський кредит під найвищі проценти; в) випуск облігацій (через залучення акціонерного позичкового капіталу); г) переведення боргу на третю особу (правонаступника, дебітора). 2. Санація зі зміною статусу юридичної особи (набуває форми його реорганізації та реструктуризації). Форми санації даного виду: а) злиття; б) поглинання. Злиття та поглинання здійснюються тільки в тому випадку, коли досягається «ефект синергізму» (мерджеру); в) розподіл – це коли розгалужене за своєю діяльністю підприємство з метою подолання та виходу з кризи розпродає частину майна, здає його в оперативну оренду й цим самим скорочує власні витрати, отримує певний розмір доходів і досягає «ефекту операційного левериджу» від оптимального співвідношення перемінних і постійних витрат; г) здавання підприємства в оренду трудового колективу; д) перетворення підприємства у відкрите акціонерне товариство; е) приватизація підприємства. Санація здійснюється тільки в тому випадку, коли попередньо розробляється проект санації та він є ефективним. Санацію можливо здійснювати у трьох випадках: а) коли саме підприємство-боржник пропонує форму санації для розрахунку за борговими зобов’язаннями; б) коли сам кредитор пропонує санацію; в) за пропозицією прокурора. Проект санації розробляють представники підприємства, кредиторів, незалежні аудитори. У проекті санації обов’язково вказуються: нинішній фінансовий стан досліджуваного підприємства; фактори, що викликали кризу в господарсько-фінансовій діяльності; санаційні заходи, що пропонуються; послідовність здійснення санації та відповідальні особи за проведення процедури санації; прогнозовані витрати й доходи від санації; оцінка ефективності санації. Якщо проведена санація не дала бажаних результатів або зовнішня допомога є запізнілою, то Господарський суд виносить постанову про ліквідацію підприємства та створення ліквідаційної комісії. До складу ліквідаційної комісії входять: представники кредиторів, податкових інспекцій, Фонду державного й комунального майна. Ліквідація діючого підприємства пов’язана з виконанням таких фінансових процедур: 1. Оцінка майна за балансовою вартістю на основі його повної інвентаризації. 2. Оцінка майна за ринковою вартістю для того, щоб отримати можливість його подальшої реалізації хоча б за мінімальними ринковими цінами. 3. Визначення ліквідаційної маси – із ринкової вартості майна вилучається вартість орендованого майна, майна під заставу й майна, що знаходиться на відповідальному зберіганні. 4. Забезпечення умов продажу майна. Головний розпорядчий майном повинен вчасно (не менше, ніж за 1 місяць) подати в засоби масової інформації та у пресу оголошення про те, що, де й коли продається та коли об’єкт можна придбати у власність? 5. Задоволення вимог кредиторів здійснюється у два етапи. 1-й етап: а) покриваються витрати Господарського суду; б) покриваються витрати ліквідаційної комісії; в) покриваються витрати Головного розпорядчого майном; г) сплачуються кошти кредиторам, які надали майно під заставу. 2-й етап: а) проводяться всі необхідні виплати працівникам по заробітній платі; б) здійснюються податкові платежі в місцеві й державний бюджети; в) сплачуються кошти кредиторам без застави майна; г) проводяться виплати акціонерам (власникам) за вкладеним капіталом; д) інші виплати. Якщо вилучених коштів недостатньо, то тоді вимоги задовольняються пропорційно їх раніше наданих сум. 6. Розробка ліквідаційного балансу. Якщо після задоволення вимог кредиторів у підприємства залишаються кошти, то воно вважається таким, що повністю погасило власні боргові зобов’язання, є вільним від усіх боргів, може продовжувати свій бізнес у тій організаційно-правовій формі, що відповідає мінімальному розміру статутного фонду, передбаченого Господарським кодексом України. Якщо ж коштів не залишилося, то Господарський суд виносить остаточне рішення про ліквідацію підприємства як юридичної особи та списання його з реєстру ЄДРПОУ.
|
