Cкладне

Виникло близько 10 – 6 тис років тому

В соціології існує розподіл на:

 

п р о т о с у с п і л ь с т в о, т р а д и ц і й н е, і н д у с т р і а л ь н е та п о с т і н д у с т р і а л ь н е.

 

Протосуспільство має лише декілька статусів, які базуються на віці, статі, родинних зв’язках. Соціальні ролі тут одноманітні. Релігія цих первісних суспільств не включає віру у всемогутнє божество, яке втручається у людські справи, людина вважає що навколишній світ населений духами, які можна брати до уваги, але ублажати їх необов’язково. Соціальна структура такого суспільства є простою, культура не диверсифікованою.

На зміну протосуспільству приходить традиційне, або до індустріальне аграрне суспільство. В цей період зароджуються міста, держави, класи, з’являється писемність.

Традиційне аграрне суспільство – це суспільство з малорухомими соціальними структурами, з таким способом соціокультурної регуляції, які базується на традиції.

І н д у с т р і а л і з м - як спосіб виробництва з’явився в Англії близько 250 років тому, поширився на всі країни світу абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств. Він ґрунтується на використанні наукових знань та виробничих технологій, які дозволяють машинам виконувати ту роботу, яка раніше покладалась на людей. Це високоефективна стратегія виживання, яка дозволяє невеликій частині населення годувати більшість. Впровадження нових технологій стимулюють зміни в економіці та інших інститутах, тому індустріальне суспільство знаходиться у стані швидких соціальних змін.

У 70 –х роках ХХ ст. на зміну індустріальному приходить п о с т ін д у с т р і а л ь н е суспільство, яке поширюється лише на економічно розвинені країни.

 

Основні риси постіндустріального (інформаційного) суспільства:

 

· технічний базис - інформаційний

· основа благополуччя суспільства – знання;

· провідна галузь – сервіс (послуги);

· масовий клас - менеджери;

· принцип управління – узгодження;

· соціальна структура – функціональна, сотова;

· Політичний режим – безпосередня демократія, самоуправління;

· ідеологія - гуманізм;

· релігія – дрібні конфесії.

 

Виділяють закрите, відкрите і змішаного типу суспільства.

 

Закрите суспільство – у побудові системи стратифікації орієнтується на приписаний статус особистості. В результаті формується жорстка система стратифікації з обмеженим доступом до привілейованих груп нових членів. Прикладом можуть служити рабовласницьке, феодальне, кастове суспільство в індії.

Відкрите суспільство – суспільство орієнтоване на статус особистості, здобутий завдяки волі і власним здібностям. Таке суспільство є високо динамічним, має рухливу систему стратифікації, допускає вільний перехід людей вверх і в низ по «соціальній драбині». Приклад – сучасні демократичні індустріальні і постіндустріальні суспільства.

Змішаного типу – суспільства, в яких збереглися пережитки закритого станового ладу, але разом з тим, вони доповнюються елементами відкритого суспільства. (Великобританія, Японія)

 

23.Соціальна структура суспільства.

 

Соціальна структура суспільства - це сукупність його елементів і зв’язків між ними.

 

Елементи соціальної структури:

 

· статуси і ролі;

· індивіди (люди);

· соціальні групи і спільноти; соціальні інститути і організації;соціальні взаємодії; соціальні відносини;

· соціальні функції.

 

Статуси поділяються на соціальні і особисті.

 

Соціальний статус – становище індивіда у суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю сімейним становищем тощо. Особистий с т а т у с - становище індивіда в малій групі (сім’я, частина трудового, навчального колективу тощо), яке визначається ставленням до нього оточуючих людей.

Статуси пов’язані між собою соціальними функціями, які проявляються через соціальні відносини. Якщо статуси дають нам статичну, то ролі динамічну картину суспільства. Індивіди, займаючи той чи інший статус, виконують між собою соціальну взаємодію. Сукупність статусів і ролей складає фундамент соціальної структури суспільства. Їх кількість, порядок і розташування, характер залежності один від одного, визначають зміст конкретної структури конкретного суспільства.

Соціальні ролі – це певні способи дій, поведінки індивіда або групи, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються у залежності від соціального статусу.

С о ц і а л ь н а г р у п а – загальне поняття соціології що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об’єднанні спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи обхідна певна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

С о ц і а л ь н і с п і л ь н о т и – це емпірично фіксовані, реально існуючі об’єднання інде видів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об’єкт соціального впливу, володіє емерджентними властивостями, тобто знов виникає в результаті об’єднання за певними характеристиками, не завжди притаманними окремим індивідам.

Соціальні інститути - сукупність юридичних норм, що регулюють соціально – правові відносини (інститут наслідування, шлюбу тощо).

 

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

 

· економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. д.;

· політичні - зв’язані з встановленням виконання і підтримуванням влади;

· соціальні або суспільні;

· інститути стратифікації – визначають розміщення позицій та ресурсів;

· виховні і культурні – створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління (родинні інститути, сім’я, школа, наукові інститути);

· релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

· відтворення (інститути шлюбу, сім’ї).

 

С о ц і а л ь н і о р г а н і з а ц і ї - штучно сконструйовані спільності людей. Соціальна організація – це в широкому понятті будь-яка організація в суспільстві; у вузькому поняті – соціальна підсистема організації.

 

Термін організація використовується в декількох значеннях:

 

· елемент соціальної структури суспільства;

· як вид діяльності якої-небудь групи;

· як сутність внутрішньої упорядкованості, узгодженості функціонування елементів системи.

 

Основні риси соц. організацій:

 

· утворюються для реалізації певних цілей, прагнуть як можна швидше і ефективніше досягти цих цілей;

· члени організації розподіляються відповідно ієрархічній драбині відповідно статусів і ролей;

· виникає на основі поділу праці, її спеціалізації по функціональній ознаці;

· управляючі підсистеми формулюють свої механізми і засоби регулювання і контролю за діяльністю різних елементів організації.

 

24. Соціальні інститути.

 

Соціальні інститути - сукупність юридичних норм, що регулюють соціально – правові відносини (інститут наслідування, шлюбу тощо).

 

В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:

 

· економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. д.;

· політичні - зв’язані з встановленням виконання і підтримуванням влади;

· соціальні або суспільні;

· інститути стратифікації – визначають розміщення позицій та ресурсів;

· виховні і культурні – створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління (родинні інститути, сім’я, школа, наукові інститути);

· релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);

· відтворення (інститути шлюбу, сім’ї).

 

Складові елементи соціального інституту:

 

· своя мета, тобто має коло питань, які охоплює своєю діяльністю;

· певне коло функцій передбачених для розв’язання цих питань;

· наявність засобів і установ, за допомогою яких досягаються цілі інституту (матеріальні, символічні або ідеальні);

· наявність певних санкцій як с стосовно осіб, що виконують інституціоналізовані функції, так і стосовно осіб, що є об’єктом стосовно цих санкцій.

 

В залежності від сфери дії функцій соціальні інститути ділять на:

 

· реляційні, які визначають ролеву структуру суспільства за різними критеріями: від статі і віку до виду занять і здібностей;

· релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також санкції, що карають порушників (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв’язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т д)

· інтегративні – інститути пов’язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого.

 

Етапи утворення соціального інституту:

 

· виникнення потреби, виникнення якої вимагає сумісних організованих дій, регулювання спільних цілей;

· поява соціальних норм і правил в ході стихійної соціальної взаємодії, яка здійснюється методом проб і помилок;

· поява процедур пов’язаних з нормами і правилами;

· інституалізація норм і правил, процедур, тобто їх прийняття, практичне застосування;

· встановлення системи санкцій для встановлення норм і правил, дефіренційованість їх застосування в окремих випадках;

· створення системи статусів і ролей, які охоплюють всіх без виключення членів інституту.

 

25. Освіта як соціальний інститут.

Освіта - розвиток особистості й формування громадянина, здатного самостійно мислити і діяти. Навчання – ядро освіти, але остання відбувається і за межами навчальних закладів - протягом усього життя людини.

Освіта пов’язана як з навчанням так із вихованням, а також з процесами соціалізації.

Отже, процес освіти містить усю сукупність різноманітних впливів на людину, її взаємодію із навколишнім середовищем, пристосування до нього, оволодіння культурою що нагромадило людство, її опанування.

Освіту розглядають як цілісну самостійну систему, яка має інституційний характер.

 

Ознаками соціального інституту освіти є:

 

· соціальні функції освіти (навчання, виховання);

· наявність суспільно вироблених форм, освітніх установ, їх організація і становище в суспільстві, а також певних осіб, які здійснюють функціонування даного інституту, їх статус в суспільстві;

· наявність регулятивів по функціонуванню даних установ і осіб, які беруть участь в освітній діяльності, тобто свідомо поставлених цілей, законів, які визначають функціонування установ, засобів та методів освітньої діяльності, матеріально – технічних засобів.

 

Освіта, як соціальний інститут, передбачає наявність:

 

· суб’єктів освітньої діяльності – педагогів, учнів та студентів навчальних закладів;

· об’єктів освітньої діяльності - як окремих учнів так студентів, так і їх колективів, в яких розвиваються здібності, здійснюється обмін діяльністю, знаннями, формами спілкування;

· засобів освітньої діяльності – навчальних планів, програми, методів і організаційних форм навчання, підручників, посібників, технічних засобів та ін.

 

Освіта – соціальна система, яка має свою структуру (форми, види, ступені). Традиційно виділяють дошкільну, шкільну, і вищу освіту, професійну і непрофесійну, природничо – наукову, технічну, гуманітарну, очну, вечірню, очно – заочну, дистанційну, самоосвіту, пост освіту.

На функціонування освіти як системи значний вплив здійснює економіка (матеріальна база), політична сфера (формує зміст і структура системи освіти), соціокультурна сфера (релігійні та маральні цінності суспільства, сім’ї, традиції і т. д.) В той же час освіта – автономна система, яка має відносну самостійність. Вона здатна активно вливати на функціонування і розвиток суспільства. Від рівня освіти безпосередньо залежить якість трудових ресурсів, а отже і стан економіки держави.

Система освіти, формуючи громадянина, тим самим здійснює вплив на політичну сферу суспільного життя. Освіта, через культурно – виховну функцію впливає на духовне життя суспільства, є одним із факторів прогресу культури.

 

26. Соціальний статус. Види статусу.

 

Статуси поділяються на соціальні і особисті

Соціальний статус – становище індивіда у суспільстві у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю сімейним становищем тощо. Особистий с т а т у с - становище індивіда в малій групі (сім’я, частина трудового, навчального колективу тощо), яке визначається ставленням до нього оточуючих людей.

Статус людини формується різними ознаками, серед них є і такі, які успадковуються – стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям – освіта, професія, доходи, тощо.

 

Соціальний статус:

 

· Приписаний здобутий

 

Одержаний не залежно від бажання, волі і зусиль індивіда Одержаний завдяки волі і зусиллям самого індивіда

Наприклад стать, національність, раса, успадкований титул та ін. Наприклад освіта, професія, посада, почесне звання та ін.

Будь-яку людину можна охариктизувати за допомогою певного с т а т у с н о г о н а б о р у (сукупність всіх статусів, що має певна людина). Але її положення в суспільстві визначає г о л о в н и й с т а т у с – визначає стиль життя людини, коло її спілкування, манеру вдягатися тощо.

 

27. Поняття соціальної ролі. Характеристика соціальних ролей.

 

Соціальні ролі - це певні способи дій, поведінки індивіда або групи, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються в залежності від соціального статусу.

Якщо сам статус визначає позицію людини у суспільстві (учень, студент, військовий, дружина тощо), то соціальна роль – функція, яка виконується нею в даній позиції. Функції, рольові дії, в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях і т. д.)

Інтеграція особистості до соціального середовища забезпечується засвоєнням особистістю відповідних соціальних ролей. Виконуючи соціальні ролі людина безпосередньо включається у життєдіяльність різноманітних соціальних груп.

У сучасному суспільстві людина виконує низку ролей: студента, громадянина держави, сина, члена спортивної команди та ін. Вся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю називається ролевим набором. Людина є абсолютно вільною у виборі виконання ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі – демографічній, сімейно – родовій, економічній, професійній, політичній тощо.

 

28. Соціальна стратифікація.

 

Соціальна стратифікація – це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в денний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. Stratum - пласт, прошарок).

В якості прикладу можна за рівнем добробуту виділити в сучасному українському суспільстві три основні страти: вищу, середню, нижчу.

Основні страти Рівень добробуту Основне коло людей

Вищій клас Дуже високий Правляча еліта, крупні бізнесмени, банкіри, фінансисти, частина творчої інтелігенції.

Умовно середній Від заможного до задовільного Середні і дрібні підприємці і люди з постійною зайнятістю і регулярним одержанням доходу.

Нижчий клас Низький і дуже низький Люди, що живуть біля і за межею бідності.

Отже, соціальна стратифікація – необхідне, неминуче явище, пов’язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Критерії стратифікації: дохід, освіта, влада, престиж.

Дохід - вимірюється в певній грошовій одиниці, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід), або сім’я (сімейний дохід) за певний проміжок часу (неділя, місяць, рік).

Освіта - вимірюється кількістю років навчання (початкова школа – 4 роки і т. д.). Наприклад, професор проходить близько 20 років формального навчання.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте вами рішення. Влада – можливість нав’язувати свою волю або рішення іншим людям, незалежно від їх волі.

Престиж - повага статусу, яка склалася в громадській думці.

Поняття соціальної стратифікації відображає наявність у певному суспільстві численних соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов’язків, привілеїв та престижу. В такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ знаходить свій вираз сутність соціального розшарування, з допомогою якого суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитись до інших та боротися з небажаним.

Сучасне суспільство орієнтується на фіксований успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади.

Відкритість сучасного суспільства створила умови для вільного переміщення індивіда із класу в клас (наприклад із середнього до вищого). Таке переміщення може бути викликане різними причинами (багато в чому залежить від самої людини її активності, здібностей, таланта і вольових якостей) і носить назву соціальної мобільності.

Відкрите суспільство передбачає високій рівень соціальної мобільності, тобто можливість горизонтальних і вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно є плюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації особистості, допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як оду з передумов виділення в ньому ще однієї стратифікаційної групи – маргіналів. Ним позначають «нетипових» представників своєї соціальної спільноти, які, як правило формують власне соціальне середовище, створюють свою субкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви. Категорією «маргінали» ряд соціологів також позначає людей, які в силу різних обставин втратили, чи добровільно відмовились від зв’язків не тільки із своєю стратою із якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це декласовий елемент, люмпен – пролетаріат.

 

Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:

 

· соціальність (позабіологічність) цього явища;

· традиційність, оскільки нерівність становища різних груп зберігається протягом всієї історії цивілізації;

· універсальність, тобто її історична зумовленість не забезпечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;

· функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.

 

У світовій соціологічній літературі для позначення соціальної структури широко використовується термін «стратифікація», що означає «організовування» нерівності в суспільстві. Стратифікація - це поділ суспільства на групи, які перебувають на різних рівнях ієрархічної взаємодії членів суспільства. Традиція, започаткована німецьким соціологом Максом Вебером, пропонує розглядати стратифікацію як багатомірне утворення, обумовлене трьома вимірами: економічним (багатство), соціальним (престиж).

 

Теми для дискусії

1. Соціальна робота як сфера наукового знання. Сутність соціальної роботи як науки.

2. Предмет теорії соціальної роботи.

3. Закономірності соціальної роботи, що зумовлюють її наукову значимість.

4. Завдання теорії соціальної роботи.

5. Особливості, зміст роботи і напрямки досліджень наукових установ і організацій, які проводять дослідження у сфері соціальної роботи.

6. Сутність інтегративних, міждисциплінарних зв’язків соціальної роботи як науки і навчальної дисципліни, зв’язок з практикою соціальної роботи.