Бытовая малорусская

Обстановка

в документах XVII—

XVIII ст. // Киевская

старіша. — 1887. —

т. xix. - Октябрь, -

С. 352.

У шістдесятих — сімдесятих роках палаци вельмож в Україні були ще великою рідкістю. В Катери-нинські часи побут нового дворянства з недавніх полковничих і сот-ницьких родин починас швидко змінювалися, але це вже відноситься до нової епохи.

ОСВІТА Й ГУМАНІТАРНА КУЛЬТУРА

Освіта

На більшій частині території України освіта залишається в руках греко-католицької (уніатської) церкви, яка упорядковує свої догматичні та віросповідні справи, вдосконалює організацію й налагоджує систему шкільництва. 1714 р. на митрополита обрано Лева Кишку (1668—1728 рр.), який підготував Замойський синод 1720 року. Синод затвердив статус церковної та чернечої ієрархії й духовних семінарій. Прийняті на синоді рішення реалізували для умов української греко-католицької церкви настанови контрреформації. Наступник Кишки митрополит Ата-насій Шептицький об'єднав монастирі України в конгрегацію «Покрова Матері Божої», або Руську, яка існувала поряд із конгрегацією Литовською; 1742 р. обидві конгрегації ввійшли в один Василіанський орден як його дві провінції. Литовські, білоруські та українські уніати Василіанського ордену на час першого поділу Польщі мали 144 монастирі з 1225 ченцями. Василіани організували при монастирях школи на зразок єзуїтських; такі школи були у Володимирі, Гощі, Любарі, Шаргороді. Після ліквідації єзуїтського ордену у 1773 р. Едукаційна комісія передала василіанам школи в Овручі, Кременці, Кам'янці-Подільському, Житомирі тощо. Від єзуїтів до василіан перейшла і знаменита колись Острозька школа.

Уніатські школи, за аналогією з єзуїтськими, мали становий характер, до них приймали лише дітей священиків (у греко-католиків немає целібату) і шляхти. Вищі, богословські студії були тільки в папських колегіях — у Римі, Брунсбергу та Вільнюсі. Богословські студії були і приватні (у Львові, Лаврові, Кам'янці, Полоцьку). Філософські студії існували у Вітебську, Володимирі, Жиро-вицях, Загайцях, Замості, Теребовлі та Холмі. Після закінчення цих студій випускників чекала робота місіонера, парафіяльного священика або професора. Головними видавничими осередками стали Почаївський монастир та архімандрійна друкарня поблизу Львова.

Оксамитова оправа Євангелія

si срібною чеканною прикрасою переяславського майстра «АГЛ». Перша половина XVIII ст.

Уніатська церква всупереч численним звинуваченням в антиукраїнській, полонофілі.ській діяльності якраз і стала українською національною церквою. Об'єднання українців в уніатську громаду перетворилось на спосіб протистояння як католицьким (переважно польським), так і православним (орієнтованим на єдину російсько-українську церкву) спільнотам. Проте у XVIII ст. під гаслами Трідентського собору, в річищі контрреформації вже неможливо було зберегти високі культурні позиції, особливо за умов України, де уніатська церква була католицизмом другого сорту. Не випадково культурні процеси, що визначали духовне обличчя майбутньої України, насамперед проходили на її надлні'Ф^{янських} землях. Там була найбільш масовою й початкова освіта, що забезпечувала елементарну писемність досить широкого загалу. Таким чином, завдяки високим позиціям українського духівництва та освічених кіл, розвитку шкільництва, зберігалось і підґрунтя для европейськи зорієнтованого культурного розвитку.

Початкова освіта здійснювалась у парафіяльних школах при церквах. З даних по семи полках Гетьманщини на 1740—1747 pp.' видно, що в переважній більшості населених пунктів, враховуючи хутори й висілки, були школи. Заданими 1768 р., на території трьох пізніших повітів Чернігівщини одна школа припадала вже на 746 душ населення, на цій же території через сто років — на 6750 душ, а загалом по губернії — на 17143 душі населення. Майже не стало шкіл саме в панських, покріпачених селах.

Звичайно, навіть деякі священики, нічого в своєму житті, крім богослужебних текстів, не читаючи, ста-

Келих Срібло, карбування, позолота. Україна. Кінець XVII т.

вали практично неписьменними після того, як вивчили ці тексти напам'ять. У кінці 60-х років, коли збиралися різні підписи під зверненнями до Катерини, виявилося, що майже більшість старшин не вміє (краще, мабуть, сказати, розучилася) навіть розписуватися. Адже культура того часу мало користувалася письмом і книжкою. І все ж можна сказати, що більшість людей старої України вчилася в школах-дяківках і в масі своїй читати вміла.

Щаблем вище «дяківок» стояли колегії, в яких освіта завершувалась курсом риторики. Першу таку школу засновано в Новгород-Сіверську, Лазар Баранович її переніс до Чернігова і 1700 р. вона одержала статус колегії. 1727 р. Білгородський єпископ заклав колегію в Харкові, 1738 р. Переяславський єпископ — в Переяславі, в Полтаві 1779 р. відкрито Слов'янську семінарію, перейме-

Бдюдо. Срібло, карбування, позолота. Україна. XVII ст.

' Дин.: Українське КуАЬТурв / Лекції kl JM'A- Д. AlfTOHORIPtil. —

К.. 1993. — С. 62-63.

 

 

новаиу 1786 р. на Катеринославську (її закінчив Іван Котляревський).

1701 р. Кисво-Могилянська школа офіційно стала називатися академією. В світлі Петрових реформ її становище виявилося двозначним: академія залишалась університетом західноєвропейського типу з гуманітарною орієнтацією освіти. Імперські власті намагалися перетворити Києво-Могилянську академію на пересічний російський духовний заклад. Цьому чинили опір, хоч як це парадоксально на перший погляд, українські православні ієрархи. Реально це виявлялося в наполегливих намаганнях Синоду перетворити все-становий український університет на заклад для дітей священиків. Синод вимагав подачі відомостей про школу за формами, визначеними для духовних навчальних закладів, Київ відповідав, що академія є світським і всестаиовим училищем, і обмежувався інформацією про священницьких дітей. Результати змагань видно на співвідношенні дітей світських і духовних осіб у складі університету впродовж століття. До кінця 40-х років дітей священнослужителів було не більше 1 /4, потім частка їх доходить до третини і лише в кінці 80-х pp. приблизно дорівнює половині загальної кількості школярів.

Ліквідувавши патріархат і поставивши церкву під контроль Священного синоду, Петро І особливим указом 1720 р. заборонив друкування книжно-українською мовою і наполегливо добивався мовної уніфікації книжної справи. Щодо монастирського киигоиисання, то царський указ звучав дуже виразно: «монахи в кельях иикаковых писем писати власти не имеют, чернил и бумаги в кельях имети власти не будут, но в трапезе определенное место для писания будет, — и то с позволения начального»*. І русифікація української, зосередженої в церкві, культури, і прагнення підкорити церковну культуру світській с однаковою мірою проявом імперської культурної політики Петра. З 60-х років за митрополитів Григорія Кременецького та Самуїла Миславськоіо під тиском Катерини II вжито рішучих заходів щодо перекладу і друку, а також викладання російською мовою і, на чому особливо наполягалось, з вимовою російською.

Києво-Могилянська академія до кінця століття так і залишилась гуманітарного напряму світським університетом того типу, який склався в Західній Європі в попередні століття, причому з латинською мовою викладання. Перетворення її на духовний навчальний заклад здійснене на початку наступного століття.

Впродовж XVIII ст. академія дедалі більше модернізувалась. Курс математики, який спочатку включався до філософії, розширювався і виводився в окремий курс, викладалась не тільки геометрія, а й алгебра, вища математика, дедалі ширше вивчалися іноземні мови. З 1738 р. вводиться вивчення німецької та староєврейської мов, з 1753 р. — французької. Продовжувалось (з перервами) вивчення польської, читалась і грецька мова.

/7. Кондзелевич. «Нерукотворний Спас* з іконостас Загоровського монастиря