П. 7.1 Сутність, цілі та засоби реалізації державної промислової політики

Промисловість України має такі галузі: = електроенергетику, нафтовидобувну, газову, вугільну, торф'яну, чорну та кольорову металургію, хімічну та нафтохімічну, машинобудівну і металообробну, лісову, деревообробну та целюлозно-паперову, промисловість будівельних матеріалів, скляну та фарфоро-фаянсову, легку, харчову, мукомольно-круп'яну, комбікормову, мікробіологічну, поліграфічну тощо.

Об'єктами державного регулювання на макроекономічному рівні є міжгалузеві комплекси - єдині господарські системи, які складаються з групи взаємопов'язаних галузей і покликані забезпечити потребу національної економіки у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен комплекс має низку спеціалізованих галузей, технологічно, економічно й організаційно пов'язаних між собою. До складу міжгалузевих комплексів промислового виробництва належать такі: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, транспортний, аграрно-промисловий, хіміко-лісовий, соціальний, військово-примисловий.

Недоліками промислового комплексу України:

= не задовольняє кінцевого споживчого попиту;

= не інтегрований у світогосподарські процеси економічного, технологічного, науково-технічного розвитку;

= низький рівень переробки сировини;

= спрацованість виробничих фондів;

= несприйнятливий до нововведень;

= нізка інноваційна активність.

Виділяють негативні наслідки функціонування існуючого міжгалузевого комплексу України:

= висока собівартість та низька якість продукції;

= відсутність системи вивчення кон’юктури ринку;

= незадовільна маркетингова діяльність;

= неконкурентоспроможність продукції української промисловості.

Державна промислова політика - цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, що підкріплюються відповідними механізмами реалізації (стимулювання, регулювання та контролю через відповідні інститути держави та ринку), спрямованими на розв'язання стратегічних і тактичних завдань розвитку реального сектору: зростання виробництва, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та окремих галузей.

Світовий досвід переконує, що залежно від ситуації, яка складається у реальному секторі, держава може вдаватися до тактики “пристосування” або тактики “активного формування”, здійснювати галузевий або горизонтальний підходи до реалізації цілей промислової політики.

Тактика “пристосування” - поступове скорочення виробництва у певній галузі з метою попередження занадто великих соціальних потрясінь.

Тактика “активного формування” - активне стимулювання державою ринкових процесів, впровадження нових технологій, підпорядкування розвитку певних галузей суспільним цілям.

Галузевий підхід - захист та стимулювання розвитку окремих галузей, протекціонізм у міжнародній торгівлі.

Горизонтальний підхід - створення загальних сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності підприємств на світовому ринку.

Варіанти проведення промислової політики для України:

1. Орієнтація на експорт - підтримка галузей, продукція яких користується попитом на світовому ринку, насамперед сировинних галузей.

2. Орієнтація на імпортозаміщення - підтримка галузей, що випускають продукцію, здатну замінити імпортні товари та витіснити іноземних конкурентів. Ставка робиться на прямі іноземні інвестиції.

3. Орієнтація на відновлення відтворювального процесу в промисловості - сприяння галузям, які реально виготовляють промислову продукцію, що користується попитом.

4. Орієнтація на розвиток внутрішнього ринку - стимулювання галузей промисловості, що задовольняють внутрішні і потреби.

Залежно від типу галузей і форм власності державне регулюванню промислового виробництва ведуть у вигляді прямого державного управління об'єктами (підприємствами).

Пряме управління промисловим виробництвом передбачає управління з боку міністерств об'єктами, що є у сфері державної власності; організацію монопольного виробництва деяких видів промислової продукції; індикативне планування; контроль за виробництвом і розподілом частини продукції, яку виготовляють на державних підприємствах. Держава на розвиток товарного ринку впливає через грошово-кредитну політику Національного банку України.

Однак в умовах перехідної економіки найефективнішими засобами державного впливу на процеси виробництва промислової продукції є методи індикативного планування, які реалізують державні органи, підпорядковані Кабінету Міністрів України.

У Державній програмі економічного і соціального розвитку України визначають показники: обсяги виробництва промислової продукції, товарів народного споживання, найважливіших видів продукції, що контролює держава. Важливими складовими плану є виробництво і поставка продукції згідно з державним замовленням (державним контрактом). Система державного замовлення (державного контракту) в промисловості покликана задовольнити потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також надати державну підтримку найважливішим галузям народного господарства та забезпечити виконання міждержавних угод.

У процесі формування прогнозів, індикативних планів, обсяги виробництва продукції оцінюють у натуральному і вартісному вираженнях.

В індикативних планах виділяють:

1. номенклатуру найважливішої промислової продукції (виробництво електроенергії, чавунне, стальне і кольорове литво, крани мостові електричні, крани козлові електричні, крани мостові однобалкові, верстати металорізальні тощо);

Номенклатура - це упорядкований перелік виробів за певними групами і підгрупами. Щодо кожного виду продукції наводять його назву, одиницю вимірювання. Фізичні одиниці вимірювання застосовують згідно з міжнародними стандартами.

2. номенклатуру державного замовлення.

Для оптимального задоволення потреб споживача випуск продукції планують не лише у номенклатурі, а й в асортименті, який конкретизує номенклатуру продукції.

 

До методів регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві належать:

= грошово-кредитне регулювання – при цьому використовуються таки заходи: зміна розміру облікової ставки, норм обов’язкових резервів; податкові, кредитні та експортні пільги;

= державні дозволи та контроль за розміщенням промислових підприємств – при цьому використовуються таки заходи: стимулює виробництво, сприяє прогресивним структурним зрушенням в економіці, забезпечує поповнення державного матеріального резерву;

= залучення промислових підприємств (незалежно від форм власністі) до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм;

= антимонопольні заходи;

= застосування системи податків (ПДВ, акцизного збору, податку на прибуток) і податкових пільг;

= регулювання цін на деякі види промислової продукції;

= використання норм амортизації та інших норм і нормативів.