Дошка 26

 

І сє бяшєть ова часє Осєдєнь, огнщано, і сєіє блг бя. І Бзє іємоу даяцє овні многа і скотіа о паснствє о ступієх. І сє бяшєть овєіє прє трвєх мнгѣієх, і Бозіє даяцє моу сктіу прєплоднєстви і умнозая іє. І таковє ідє прєд очєс странмєж і рєчє моу: "Ізидєшутє сини тва о зємє тиа, до крає чюдня, іжє ієстє о захждєнє Сунє, і та Сунє спіє о одрє златіє".

І сє комннєщ скакашєть до іє і рєчєть Суніє: "Грєндє, Сунє, до Лузи сва синіа, то імашє скочєтє до повозу твоєго і срящєцє од востоцє. І тако рєчєно бя скакашєть сиє до іня крає. І вєчєр скакшєть блізєнь іє – інь комоньщєць – рєчєшєтє, іжє Сунє заідє за Горє сва і возіцє свє златнє онєчєть, і то ворозє хотяшєтє утатєтє. І тіє блізєнцє комонщацє оскачє до інь крає. І тако Зря ідє, а вєндє зги сва, і одієги Дажбовє трясє, і зги тєчяшуть до крає нєбєснє. І сє рєчє.

І тако синє два ідьша до захождєнє Сунє і відяє тамо многа чюди і травє злачнє. І тєкста до Оцє рѣчєшєтє імоу, яко красієн крає тиє. І сє многа плємєни і роді ізрчєша волєтє стєнжєнтє до трпи тиа і грєндєша всіє поа Осєдєню.

І ту рєцє Орєо-оцє о сини сва битє на чєлє о всє роді. І нє хотяшєтє они, і одієлєшєсє на сє і овьє. Сє бо кнєжє іднє вєдє люди сва о полєндє, і Орє вєндє о крає морстє. І ту бя сушня влка і пісяцє многа. І грєндєша до Гори і тамо сєдшєсє на полєвієк. І опрєжє, оутворяшє комоньстви влка, ідяшєтє о зємє цюжє. І тамо воє сташєсє на тропи іє і досільща іє пратєсє, і бя рострщєни. І таковє ідьшіа дальє і видяє зємє тієпли і нє брєгоша ієх, яко многіє цюжє плємєни тамо сідяє. І грєндє даліє – сє бо Бзє вєндєша іє, яко людє сва. І тякоста ова до Гори влкє і тамо сє пєроущє о вразіє ідьша далє. А тє кратє імяхомь сєн спомєноутє на то і тягєнтє за сва.

Якождє і оцє нашіє, очистєсє молбоу о мовіє і митєсє, молби творяцє о чістіє душіє свє і тієлєси, яко Сврг оуставє тиа мовєнєствє і купалєщ о та оуказєшєть. І нє сміємо хомь о то занєчєтє, і сєн миіємо тієлєси, умиємо духє сва о чістє Водіа Живіє і то грєндєхомь трудєтє, сєн о всак дєн молби твряє і сурє піяшєтє, якождє до пріжь яхомь.

І ту пєнтократи опиіємо дєни і хвалєхомь Боги нашіа о радосчє тиє, яко сєн осурє млєко нашіє на пропитє нашіє, і крмь ідє о кравіє до ни. І тіємо жівіємо, і травє злачніє оуварієхомь овє до млєки, і тако яждієхомь кажєдь частє своє, і тєчяхомь.

То рєку тє, синє моє, яко врємєно ні є остращєно ніжє іє вієчнє прєди ни. І тамо зрящєхомь Пращурє своє і Матєрє, іжє ряхоутє до Сварзє і тамо стадє свіа попасутє імоутє, і вієни сва вієноутє і живот імящутє, якождє нашь.

Тамо нієстє ієгунштє, ні єланьштє, ніжіє Правє кнєжітє іма. І та Прав іє істіа, яко Навіє совлєщєніа, ніжє Явє дана, і прєбєндє о вієк вієки о Свєнтувідіу. І сє Зарєбог ідіє крає тіє і рієчєшєть о Пращуріє нашіа, яко жівієхомь о зєміє, і яко страждієхомь, іждє сє ботє ізждє імяхомь зол многіа. І тамо зли ні імяшуть, і травіє зєлєніа стрєщоутє іма і стрєщєшуть шєлєстє свє о воліє Божьстє і щастіє людє тієх.

І тако імяхомь зрятє Стєнпи Раяістіє о Сврзє, яко синя іє. І та синє ідєшєть о Бга Сварогоу. І Влєс ідє правєнтє стадє ієх. І тєчіашуть на злацє і Водє Жівіє, і нікиє іє одєрєнь о крає тоєм, і рабє інє нєістє тамо і жєртьви ініа, якождє хлієби, нє імяє. І сє виногрозє, і мєд, і зрно дає до молєбь тієх.

І таки рієчєхомь славу Бзємь, яковіє соутє Оцє нашє, і ісьмє сини ієх. І достоєхомь бєндєтє о чістотє тієлієснєа. І душіє нашіє, яква ніколє нє уміраієть і нє заоуміраієть за часє смртє тієлєс нашієх.

І падєщєму о поліє прє Пєроуніця дає Водоу Жівоу опитє, і, опишєть ю, ідє до Сврзє на комоніє біліє. І тамо Пєрунько іє встрічієть і вєндє до благє свє чєртозицю. І тамо прєбєндєть о Час Онє і досташєть тієлєсо ново. І тако жівієтє імає о радощєтєсє прісніє і до вієки вієк, про ни молбє творяцє.

 

***

І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був. І Боги йому давали овнів многа і скотини на пасовищах у степах. І се була вона при травах многих, і Боги давали йому скоту приплоднецтва і умножуя його. І тако іде перед очима странник і рече йому: "Ізійдуть сини твої до землі тієї, до краю чудного, іже єсть на заході Суне, і де Суне спить на одрі золотому."

І се комоннич [*вершник] скаче до нього і рече Суні: "Гряди, Суне, до Лук своїх синіх, то маєш скочити до повозу твого і з'явитися¹ од востоку". І тако речено було, скаче сей до іншого краю. І ввечері скакає близнець² його – інший комоншець – рече, іже Суне зайде за Гори свої і візиць свій золотий залишило, і той вороги хотіли утяти. І ті близнюки комонники поскачуть до іншого краю. І тако Зоря іде, і веде зги свої, й одягом Дажбовим трясе, і зги течуть до краю небесного. І се рече.

І так сини два пішли до заходження Суне і видять там многі чудеса і трави злачні. І течуть до Отця і речуть йому, яко красен край той. І се многі племена і роди ізрекли веління стати до тропи тієї і піти всім по Оседеню.

І тут рече Орео-отець синам своїм бути на чолі всіх родів. І не хотіли вони, і поділились на тих і інших. Се бо князі одні ведуть людей своїх на полудень, і Ор веде до краю морського. І тут була сушня велика і піску многа. І грядуть до Гори і тамо осіли на піввіку. І опередь, утворивши комоньства великі, пішли в землі чужі. І там воїни ставали на тропи їхні і силили прятися, і були розтрощені. І тако ішли далі і виділи землі теплі і не берегли їх, яко многі чужі племена тамо сидять. І грядемо далі – се бо Боги вели їх, яко людей своїх. І текли [*ішли] вони до Гори великої і тамо се перуще на ворогів ішли далі. І те кратно маємо се спом'янути на те і тягнемо за своє.

Якож і отці наші, очистимося мольбою в мовінні і митися, мольби творячи о чисті душі свої і тілеси, яко Сварог уставив ті мовіння і купалища і те вказав. І не сміємо о те занечити [*нехтувати], і миємо тілеса, умиємо дух свій в чистих Водах Живих і грядемо трудитися, се о всяк день мольби творячи і суру п'ючи, якож і пріж [*раніше] робили.

І ту п'ятикратно пиймо денно і хвалімо Богів наших за радощі ті, яко осуриться молоко наше на пропиття наше, і корм іде от корів до нас. І тим живемо, і трави злачні уварюємо ті до молока, і так приймаємо кожен частину свою, і течемо.

То речу те, сину мій, яко времено не є страчено, ніже є вічне перед нами. І там зріємо Пращурів своїх і Матерів, іже порядкують до Сварги і тамо стада свої попасти ймуть, і віни свої вінуть і живот мають, якож наш.

Там немає гунів, ні еланів, ніже Прав княжить має. І та Прав є істинна, яко Нава совлечена [*стягнена], ніже Яв дана, і пребуде віки вічні біля Свентовида. І се Заребог іде краєм тим і речеть Пращурам нашим, яко живемо на землі, і яко страждаємо, іжде се бо завжди маємо зла многая. А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх і зустрічають шелестом своїм з волі Божої і щастя людей тих.

І так маємо зріти Степи Райські о Сварзі, яка синя є, і та синь іде од Бога Сварога. І Велес іде правити стадами їхніми. І течуть на злаки і Води Живі, і ніхто не є одерень у краї тому, і рабів інших немає там, і жертви іншої, якож хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молеб тих.

І тако речемо славу Богам, яко суть Отці наші, і ми є сини їхні! І достойні бути в чистоті тілесній. І душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті тілес наших.

І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці. І там пробудуть до Часу Оного [*призначеного] і дістануть тілесо ново. І так жити мають в радощах прісно і до віку віків, про нас мольбу творячи.

_____

¹ Яценко – "дивитися", Лозко – "зустріти", Гнатюки – "сяй".

² Варіант Гнатюків, у Лозко і Яценка – "близько".