АДМІНІСТРУВАННЯ 8 страница

Безумовно, стиль може змінюватися з^_{лежно в}^. поведінки об'єкта управління, його зрілості та можливостей, тобто поточна робота з керованими об'єктами потребує адаптації стилю роботи, використання ситуативного стилю.

Форми управлінської взаємодії з керованими об'єктами залежать від обраного стилю та методів управління. Не існує єдиного, найкращого стилю поведінки суб'єкта управління. Слід ширше впроваджувати ситуаційний стиль, який дозволяє пристосовувати державноуправлінську діяльність _до вимог конкретної ситуації.

2.3. Механізми та технологія публічного адміністрування

/еалізація процесу публічного адміністрування відбувається за допомогою розроблення та втілення відповідних Управлінських

механізмів, що створюють умови для своєчасного та ефективного розв'язання наявних у цій сфері суперечностей. Механізми Публічного адміністрування — це спеціальні засоби, що забезпечують здійснення регуляторного впливу публічних адміністрацій на соціально-економічні територіальні системи різних рівнів (села, селища, райони в містах, міста, райони, області, Автономна Республіка Крим, уся країна) з метою забезпечення гідних умов життєдіяльності людей, що проживають у державі, та громадян України, що тимчасово проживають за її межами.

Найбільші суперечності в системі публічного адміністрування пов'язано з тим, що на регіональному та районному рівнях його одночасно та стосовно одних й тих самих об'єктів (соціально-економічних територіальних комплексів) здійснюють вплив органи державної влади та органи місцевого самоврядування, діяльність яких спрямовано на реалізацію інтересів різних суб'єктів: держави та конкретних територіальних громад. Крім того, внутрішні суперечності притаманні й системі органів місцевого самоврядування, котрі являють собою форму владної самоорганізації діяльності жителів таких адміністративно-територіальних одиниць, як область, район, місто, район у місті, селище, село, але влада їм надана та регламентується державою, її законодавчими актами. Виходячи з цього у складі механізмів публічного адміністрування за системами владних суб'єктів виділяють державні механізми публічного адміністрування, механізми здійснення публічного адміністрування через органи місцевого самоврядування та механізми взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування (рис. 2.7).

Механізми публічного адміністрування

Механізми взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування

Державні механізми публічного адміністрування

Механізми здійснення

публічного адміністрування

через органи місцевого

самоврядування

_3---------------------------------------

Рис. 2.7. Поділ механізмів публічного адміністрування за видами владних суб'єктів

Забезпечення плідної взаємодії державних органів влади та системи місцевого самоврядування є досить актуальним

 

завданням удосконалення системи публічного адмініструваніШ в Україні, бо на сьогодні виникає багато проблем, що пов'язані з перетинанням їхніх функціональних зон на місцевому рівні управління державою, а також складністю взаємоузгодження інтересів, які вони уособлюють. Для забезпечення цієї взаємодії потрібна ціла низка механізмів, що повинна забезпечити співпрацю, наприклад, районних державних адміністрацій та сільських (селищних) рад, обласних державних адміністрацій та міських рад обласних центрів, центральних органів влади та обласних рад тощо. Ці механізми мають бути досить гнучкими, враховувати можливість виникнення великого спектра проблемних ситуацій, які вони мають врегульовувати, щоб не виникало необхідності постійно змінювати їх залежно від ступеня розвитку суперечностей між різними органами державного управління та місцевого самоврядування.

Під час побудови державних механізмів публічного адміністрування, механізмів управління розвитком обласних та районних соціально-економічних комплексів країни через органи місцевого самоврядування та механізмів взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування необхідно враховувати сучасні тенденції до децентралізації системи публічного адміністрування та можливі зміни в законодавстві, що регламентує діяльність органів влади на місцевому рівні. Наприклад, на теперішній час до основних завдань місцевих державних адміністрацій віднесено виконання регіональних програм розвитку, підготовку та виконання відповідних бюджетів, хоча для демократичного суспільства має бути очевидним виконання цих завдань органами місцевого самоврядування, які уособлюють інтереси всіх громад та громадян, що проживають у регіоні.

Зважаючи на наявність кількох рівнозначних етимологічних підходів до трактування поняття механізму, всі існуючі механізми (у тому числі й механізми публічного адміністрування) з метою їхніх формування, дослідження та вдосконалення доцільно поділити на кілька досить відмінних один від одного типів:

1) механізми-знаряддя, що призначені для досягнення конкретної мети або здійснення цілеспрямованого впливу на який-небудь об'єкт або його оточення шляхом застосування одного або кількох узгоджених та відповідних до справи засобів;

2) механізми-системи, які надають можливість подання будь-яких систем як механізмів, що відбивають сукупність узаємодій між усіма їхніми підсистемами та елементами; 3) механізми-

Процеси, що являють собою визначену Гїослідовність здійснення Й*»іших дій щодо перетворення об'єкті^ на які їх спрямовано, ■Гй підбивають зміни у стані цих об'єктів дід впливом зовнішніх іпо внутрішніх факторів.

Отже, за особливостями побудовц механізми публічного адміністрування поділяються на цільові (спрямовані на досягнення певної мети) механізми публічного адміністрування, миханізми функціонування системи публічного адміністрування ип різних етапах суспільного розвитку країни та механізми здійснення процесу публічного адміністрування різними владними органами та окремими посадовими особами (рис. 2.8).

Механіз ми

публічного адміністрування

Цільові механізми публічного адміністрування

Механізми здійснення

Адміністративні

процесу публічного

адміністрування

Правові

функціонуванні,

системи публічного

Економічні

Президентом України

адміністрування на

Політичні

різних історичну

етапах

Соціальні

Інформаційні

Органом законодавчої влади

Психологічні

Моральні

Органами виконавчої влади

Етичні

Органами юстиції

Комбіновані

Органами місцевого самоврядування

Рис. 2.8. Система механізмів публічного адміністрування

Цільові механізми публічного адміністрування використовуються як органами державної влади, так і органами місцевого самоврядування як знаряддя для здійснення цілеспрямованих перетворень у функціонуванні або розвитку конкретних об'єктів публічного адміністрування. Частіше за все механізми цього типу трактуються іт_К сукупність способів,

методів, важелів, через які суб'єкт публічного адміністрування впливає на об'єкт чи групу об'єктів адміністрування для досягнення певної мети. При цьому кожний цільовий механізм публічного адміністрування являє собою сукупність спеціально дібраних для розв'язання наявних суперечностей та вирішення проблемної ситуації взаємоузгоджених методів управління, через використання яких здійснюється практичний вплив органів публічного адміністрування на соціально-економічну територіальну систему країни, її підсистем або елементів для забезпечення досягнення конкретної мети, що сприятиме розвитку всієї системи або її складових в обраному стратегічному напрямів із додержанням низки визначальних принципів.

Виходячи з набору методів, що можуть входити до складу цільових механізмів публічного адміністрування, ці механізми поділяються на адміністративні (у тому числі організаційні та розпорядчі), правові, економічні, політичні, соціальні, психологічні, моральні та етичні, а також комбіновані, які, у свою чергу, можуть включати будь-який набір різноманітних методів (наприклад, адміністративно-правові, соціально-психологічні, організаційно-економічні тощо або такі, що складаються з більшої кількості різних за способом впливу та набору методів цільових механізмів).

До переліку цільових механізмів публічного адміністрування доцільно додати також інформаційні, ґрунтовані на використанні інформаційних методів, які не завжди враховуються в переліках, поданих у наукових джерелах, але на сьогодні є дуже важливими та дієвими. Так, жоден із цільових механізмів, ані адміністративний, ані правовий, ані політичний чи будь-який інший, не може бути використаний без передання інформації, яка орієнтує поведінку людей, громад різного рівня чи організацій відповідно до встановлених державою цілей. Із розвитком інформаційних технологій використання інформаційних механізмів, у тому числі державних інформаційних механізмів, стає все більш поширеним та дієвим.

Чинний механізм функціонування системи публічного адміністрування представляє структуру системи публічного адміністрування, яка відповідає чинному законодавству, наявні зв'язки між її підсистемами та всіма органами в їхньому складі, а також особливості функціонування системи публічного адміністрування та взаємодію між її елементами. На сьогодні система публічного адміністрування в Україні складається з органів державної влади (Президент Украши, Верховна Рада

України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, їхні територіальні представництва, місцеві державні адміністрації, органи юстиції України) та органів місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, районні в містах (у разі їхнього створення), сільські та селищні ради), що знаходяться в безперервній взаємодії, виконуючи покладені на них функції. Складності чинному механізму функціонування системи публічного адмшістрування додає змінюваність усіх елементів системи, зв'язків між ними та середовища, в якому він діє.

До системи функціонування публічного адміністрування, крім чинного механізму, належать також механізми, що на різних етапах становлення державності, формування та розвитку структури публічного адміністрування були характерними для Української держави. Дослідження цих системних механізмів (особливо тих, що діяли після набуття незалежності в 1991 р.), порівняння їх із відповідними механізмами, що діяли та діють в шших кранах світу, поетапний аналіз результатів структурно-функціональних перетворень, сприятиме напрацюванню шляхів удосконалення чинного механізму функціонування системи публічного адміністрування в Україні в напрямі підвищення її ефективності, зниження ступеня централізації та посилення демократизації.

Механізми здійснення процесу публічного адміністрування являють собою чітко вибудовані послідовності дій, реалізація яких забезпечує здійснення публічного адміністрування відповідними органами або їхніми посадовими особами шляхом поступових перетворень у стані об'єктів публічного адмшістрування. Складовими механізму зазвичай визначаються: суб'єкт і об'єкт управління; цілі, принципи, функції, методи, інформація, технологія й технічні засоби. Виходячи з того, що управління — це єдність діяльності і відносин, а також враховуючи особливості державного управління, цей склад доцільно трансформувати.

Суб'єкт і об'єкт є найпершими елементами механізму управління, саме їхню взаємодію відбито в нормативних документах, що регламентують вплив держави на будь-яку сферу життєдіяльності суспільства. Як такі зазвичай розглядаються органи державного управління й підприємства чи установи певної галузі. За такого підходу поза увагою залишаються головні дійові особи в державі — споживачі послуг — населення. Аналіз галузевих документів свідчить саме про це, у них слабко представлено активного дійового користувача результатів праці

освітньої, медичної, транспортної та інших галузей. У зв'язку з цим доцільно розглядати такий елемент механізму, як учасники певних відносин, до яких належать органи влади, галузеві установи, споживачі послуг. Це дає можливість виокремити ролі різних владних структур (державних за рівнем ієрархії та самоврядних), урахувати участь організацій, що належать до інших галузей, але є зацікавленими в результатах співпраці або суттєво на них впливають. Наприклад, складовими механізму державного управління освітньою галуззю є Верховна Рада України, центральні та регіональні органи державної виконавчої влади, місцеве самоврядування, навчальні заклади, учні, батьки, роботодавці (для врахування потреби в підготовці фахівців певної спрямованості для конкретного регіону), установи охорони здоров'я (як такі, що забезпечують підтримку фізичного стану дітей та молоді), культури, фізичної культури та спорту. Такий підхід забезпечує практичну реалізацію принципів системності й комплексності в організації державного управління й підготовку виважених державних рішень. У зв'язку з чисельністю учасників відносин і зацікавлених сторін у процесі функціонування механізму, що розглядається, задіяно багато цілей і інтересів, які можуть суперечити одні одним. Саме на розв'язання таких суперечностей має бути спрямований механізм. Для виконання такого завдання необхідно виявити інтереси, цілі, зони їхніх збіжності та протистояння, визначити головну мету і спрямувати дії учасників на її досягнення.

Важливою складовою управлінського механізму є принципи, їхнє дотримання забезпечує створення умов для ефективного прояву об'єктивних законів. Для механізмів державного управління важливим є врахування як управлінських принципів, так і тих, що стосуються певної галузі, пов'язаних із законами функціонування економіки чи соціуму або окремих сфер його життєдіяльності.

Усі учасники відносин намагаються реалізувати власні цілі через виконання певних дій. Механізм державного управління має передбачати для них такі функції, які забезпечать досягнення мети найекономічнішим шляхом. Це, передусім, основні функції — планування, організація, мотивація, контроль, виконання або участь у виконанні головних і допоміжних управлінськиї функцій. Обов'язковою складовою є методи. Враховуючи цілеспрямовану самоактивність і самокерованість об'єктів державного управління, доцільно розглядати в такому механізмі не тільки методи впливу суб'єкта на об'єкт, а засоби

 

і конкретні форми взаємодії всіх учасників. При цьому потребують на увагу всі групи методів: організаційні (адміністративні), правові, економічні, соціально-психологічні. Традиційною для пострадянських країн є дуже низька увага до соціально-психологічних методів, у той час як вплив на свідомість громадян через засоби масової інформації допомагає вирішувати багато конкретних питань.

Під час формування чи вдосконалення дійового механізму державного управління необхідно конкретно визначати, яка саме інформація має переміщуватися від суб'єкта до об'єкта, у зворотному напрямі та між усіма учасниками процесу. Це дозволить забезпечити ефективне спілкування і прийняття раціональних рішень. Структуру механізму державного управління наведено на рис. 2.9. Таке подання структури механізму дозволяє чітко уявити зміст процесу, ролі всіх учасників, виконати докладний аналіз функціонування та стану всіх елементів, розробити пропозиції щодо їхнього вдосконалення.

Кількість та розгалуженість механізмів здійснення процесу публічного адміністрування залежать від ступеня деталізації цього процесу, його поділу на складові за суб'єктами публічного адміністрування та окремими функціями, що мають бути реалізовані ними або конкретними посадовими особами.

Перш за все, до складу механізмів здійснення процесу публічного адміністрування повинно бути включено процесні механізми, що реалізуються Президентом України, Верховною Радою України, органами державної виконавчої влади, органами юстиції та органами місцевого самоврядування. Оскільки процеси

 

 

Елементи механізму	Учасники відносин
Центр альні овв	Регіональ­ні ОВВ	Органи місцевого самовря­дування	Галузеві установи	Спожи­вачі послуг	Зацікав пені організ ації
Цілі ■;
Принципи	Зафіксовані в установчих документах
Функції	Зафіксовані в установчих документах	Фактичні
Методи впливу на процес	Правові, організаційні, економічні, соціально-психологічні	Надання послуг	Спожи­вання послуг	Безпо­середня участь
Технології та технічні засоби	Засоби зв'язку, комп'ютерна техніка тощо
Інформація	Висхідна, низхідна

Рис. 2.9. Узагальнена схема структури механізму державного управління: ОВВ — органи виконавчої влади

публічного адміністрування, що здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування на різних рівнях управління мають свої особливості та є досить складними (складеними), то для них мають бути розроблені окремі процесні механізми. Прикладами таких механізмів є механізм урегулювання соціально-трудових відносин Міністерством праці та соціальної політики України, механізм управління охороною здоров'я відповідним головним управлінням обласної державної адміністрації, механізм управління комунальною власністю міста тощо.

Подальша деталізація процесних механізмів публічного адміністрування вимагає розроблення технології їхньої реалізації кожною посадовою особою залежно від посади, яку вона обіймає, та конкретних функцій, що їй приписані. Саме через технологію публічного адміністрування розкривається поопераційний зміст діяльності працівників органЬз державного управління та місцевого самоврядування щодо управління розвитком соціально-економічних територіальних систем усіх рівнів: від держави до села, селища, міста.

Технологія публічного адміністрування являє собою детальний опис дій, що мають бути послідовно, у належний спосіб та з застосуванням конкретних засобів і прийомів здійснені суб'єктом публічного адміністрування (організацією чи конкретною посадовою особою) для досягнення певної мети. Чітко прописані в технології процедури здійснення публічного адміністрування регламентують напрям та послідовність дій працівників, виключають використання неефективних прийомів, надають керівникам впевненості щодо раціональності дій підлеглих та отримання бажаного результату.

Будь-яка технологія передбачає наявність суб'єкта праці, її предмета, засобів і методів, цілей діяльності. В управлінні (адмініструванні) суб'єктом праці є керівний орган (місцева державна адміністрація, виконком місцевої ради тощо), колектив (збори акціонерці, місцева рада, рада директорів тощо), людина — керівник установи або структурного підрозділу, голова міської (сільської, селищної) ради та ін. Вони приймають управлінські рішення, створюють умови для їхнього виконання. Предметом праці в управлінні є інформація, свідомість, психіка та поведінка людини, відносини, взаємодія в колективі чи в суспільстві. Підготовка будь-якого рішення передбачає збирання й оброблення різноманітної інформації (часто — досить великих обсягів). Управлінський вплив спрямовується на людину —

підлеглого, виконання рішення передбачає певні зміни в її поведінці, свідомості, психіці. Процеси, на які спрямовується керівна дія (виробничі чи соціальні), у сучасному світі передбачають участь багатьох людей, результат залежить від їхньої співпраці, тому дуже важливим предметом праці в управлінні є відносини та взаємодія в колективі або в суспільстві, що зумовлені необхідністю кооперації праці.

Різноманітністю відрізняються засоби управлшської праці, до переліку яких доцільно відносити владу, нормативні акти, апарат управління, організацію, слово, традиції, моральні норми, інформапДйно-аналітичну та організаційну техніїсу, засоби масової інформації. Для здійснення впливу на іїшшх людей обов'язковою умовою є наявність відповідних здатностей і можливостей, тобто влади. Вимоги суб'єкта управління відбиваються в нормативних актах (законах, постановах, наказах, розпорядженнях тощо). Рішення, ухвалене суб'єктом управління, має бути доведене до безпосередніх виконавців, для цього необхідно здійснити декомпозицію мети, сформулювати конкретні завдання, визначити строки і відповідальних осіб, створити умови для розв'язання завдань (ресурсне забезпечення, мотивацію, контроль). Усю цю важливу роботу виконують фахівці, що працюють в апараті управління або в певній організації. Дуже важливим засобом впливу на свідомість, психіку і поведінку людини є слово, завдяки якому формується емоцгйний клімат в колективі, розкриваються характери тощо.

Значну дію на працівників і взагалі громадян справляє організаційна культура, тобто сукупність традицш, норм, правил поведінки, що складаються в певних трудових колективах, населених пунктах, професійних спільнотах у країні в цілому. Суб'єкт управлінської праці має відстежувати, аналізувати її стан, впливати на цілеспрямований розвиток. Велике значення для підвищення якості процесу управління має стан інформаційно-аналітичної та організаційної техніки, яка забезпечує ефективний зв'язок в установі (чи управлінській підсистемі) з зовнішнім середовищем, опрацювання великих обсягів інформації.

Усі засоби, що перелічені, використовуються в будь-яких управлінських системах. Засоби масової інформації виконують таку роль здебільшого в публічному адмініструванні: публікація різноманітних документів чи інших матеріалів, виступи політичних лідерів, керівників суб'єктів господарювання, обзори чи аналіз діяльності органів влади справляють суттєвий вплив на свідомість і поведінку громадян.

 

Опис засобів управлінської праці свідчить про їхню значну кількість, різноманітність, можливість суб'єкта створювати їхні комбінації, обирати найбільш ефективні для кожної конкретної ситуації.

Методів праці в управлінні (у тому числі і в державному) теж доволі багато: адміністративні, правові, організаційні, економічні, соціально-психологічні. Для вирішення певної проблеми доцільно створити необхідні правові умови (сформувати чи змінити законодавчі акти), здійснити адміністративний і організаційний вплив (створити чи реорганізувати установу, структурний підрозділ, видати накази, затвердити відповідні положення, інструкції, регламенти), забезпечити бюджетне чи інше фінансування, відповідну матеріальну винагороду конкретним виконавцям, сформувати певний соціально-психологічний клімат (позитивний емоційний стан, можливість для професійного і кар'єрного зростання, впевненості у стабільному майбутньому тощо).

Діяльність зі здійснення публічного адміністрування передбачає виконання багатьох процедур та операцій, які можуть бути поєднані відповідно до рівня ієрархії та особливостей об'єкта управління. У зв'язку з цим можна виділити системи технологій публічного адміністрування на рівні держави (виконання зовнішніх і внутрішніх функцій, діяльність та взаємодія гілок влади, прийняття державних нормативно-правових актів, регулювання макроекономічних, соціальних та інших загальнодержавних процесів), на рівні регіону (контроль із додержанням норм Конституції та законів України, регулювання соціально-економічного розвитку територій, взаємодія органів державного управління та місцевого самоврядування), а також на районному та базовому рівнях суспільного управління. Усі зазначені процеси здійснюються конкретними людьми в певних установах, тому наведений перелік має бути доповнений розгалуженою системою технологій виконання управлінських процедур в усіх органах публічного адміністрування за всіма напрямами їхньої діяльності.

Технологія публічного адміністрування повинна базуватися на таких принципах, як мінімізація або повне усунення неузгодженості між діями різних органів публічного адміністрування; єдність технологічного процесу в установі і (виключення перешкод при виконанні різних робіт); отримання найкращого результату за найменшої складності робіт; оптимальне витрачання матеріальних, людських та фінансових

ресурсів; рівномірність навантаження на структурні підрозділи ти окремих працівників. Основні напрями розроблення окремих технологій публічного адміністрування стосуються, насамперед, таких процесів: виконання управлінських функцій (головних, Основних, допоміжних), розроблення та реалізація управлінських рішень, взаємодія підрозділів у структурі, вплив Суб'єкта на об'єкт публічного адміністрування, організація зворотного зв'язку, керування персоналом, робота з інформацією, ділове спілкування, реалізація методів та цільових Механізмів публічного адміністрування.

На практиці управлінські процедури виконуються згідно з традиціями, що існують, і майже відсутні технологічні документи. Це є причиною низької раціональності багатьох процедур, а також частої втрати технологічних напрацювань окремих співробітників. У зв'язку з цим доцільно формувати в кожній установі бібліотеку управлінських технологічних процесів, регулярно проводити їхні аналіз та вдосконалення.

Організацію такої роботи доцільно розпочинати з вивчення системи управління в цілому, а саме: організаційно-правових основ її функціонування, економічних характеристик, кадрового, інформаційного і технічного забезпечення діяльності, соціально-психологічного клімату в колективі. Наступним етапом має бути аналіз технології управління, що фактично склалася, а саме:

— характеру поділу та кооперування праці відповідно до завдань та функцій;

— порядку отримання та оброблення інформації та підготовки рішень;

— раціональності процедури прийняття рішень;

— ефективності контролю реалізації рішень;

— доцільності й обґрунтованості операцій з оброблення документів;

— ефективності використання технічних засобів.
Таке обстеження доцільно здійснювати за всіма

напрямами управлінської діяльності або за тими окремими напрямами, стан яких за результатами попереднього дослідження виявився незадовільним. Допомогою при виконанні такої роботи може бути складання технологічних документів: технологічної карти на документ, посадової,⁴ операційної карти, матриці розподілу обов'язків серед працівників структурного підрозділу та опису процедури.

Проектування технології процесів управління має включати комплекс робіт за такими напрямами: побудова економіко-

організаційної моделі, формування процедури ухвалення рішень, організація потоків інформації та роботи з кадрами. До цього переліку можуть додаватися спеціальні роботи, що відповідають особливостям галузей, окремих напрямів управлінської діяльності або функцій.

Формування економіко-організаційної моделі передбачає побудову "дерева цілей", відбір критеріїв оцінки результатів діяльності, визначення меж централізації й децентралізації, формування чи уточнення переліку завдань і функцій, вибір структури. Стосовно управлінського рішення доцільно визначити процедури його підготовки, прийняття, узгодження, організації виконання, оцінки результатів, корегування. Організація потоків інформації передбачає оптимізацію її джерел, каналів надходження, процедур перероблення й розповсюдження, що має відповідати, з одного боку, вимогам економічності діяльності системи, а з іншого — прозорості та відкритості. Завдання підвищення ефективності роботи з кадрами вимагає вдосконалення таких процедур, як добір та відбір персоналу, його навчання, професійна та соціальна адаптація, раціоналізація трудових процесів, мотивація, просування кар'єрними сходами тощо. Усі ці роботи є підставою для підвищення якості управлінської технології та роботи всієї системи.

Специфіку технології публічного адміністрування пов'язано: з особливостями правового статусу суб'єкта та об'єкта; характеристиками об'єкта, що зумовлені здатностями цілеспрямованої самоактивності, адаптації до умов природного та соціального життя, самоуправління; умовами і рисами праці державних службовців, визначеними відповідними законодавчими документами.

Найпоширенішими для публічного адміністрування є роботи з виконання внутрішніх функцій держави — економічної, соціальної, культурно-освітньої, політичної, правоохоронної, екологічної. Опис технології здійснення кожної з них передбачає визначення мети, суб'єктів та об'єктів, шляхів і засобів впливу і зворотного зв'язку. Наприклад, щодо виконання економічної функції суб'єктами державного регулювання є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, відповідні міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади (далі — ЦОВВ), наділені спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Фонд

державного майна України тощо), які діють з метою аабезпечення сталого розвитку економіки держави. Об'єктами Впливу є суб'єкти підприємницької діяльності, на яких спрямовуються адміністративний та економічний вплив. Перша ррупа методів передбачає макроекономічне планування, Встановлення та контроль додержання стандартів і норм, роздержавлення і приватизацію, ліцензування та квотування, корпоративне управління державною власністю, заходи з демонополізації тощо. Економічні методи розподіляються на бюджетно-податкові (створення системи оподаткування, визначення джерел надходження коштів до державної казни, встановлення статей державних витрат, регулювання державного дефіциту тощо) і кредитно-грошові (контроль грошового обігу та інфляції, емісія грошей, встановлення розміру облікової ставки, формування обов'язкових резервів та ін.). Зворотний зв'язок здійснюється через безпосередній інформаційний потік від об'єкта до суб'єкта, а також опосередковано — це дані про темпи економічного зростання, наповнення бюджетів усіх рівнів тощо.