МЕТЕЛИК

 

Ліпше сонечко пече

Квітень на порозі,

А метелики іще

Не проснулись досі.

 

Розманіженість оця

Не смутить Оленку,

Бо з’явився в Гусинцях

Пролісок біленький.

 

А це значить, що за мить

Знов розквітне літо

І метеликів ловить

Ми туди поїдем.

 

Сполохнем боровичків

З карасем стикнемось,

До віршованих рядків

З дідусем звернемось.

 

Щоб дитинство пригадать

І "веселі ручки"

Іменини святкувать

У його онучки.

 

Щастя й долі їй бажать

І без многослов’я

Соку чарочку піднять

За її здоров’я.

 

1996

 

 

* * *

 

Такі пристойні і хороші,

А не второпають просте:

Уміння ні за які гроші,

Ви не придбаєте ніде.

 

Тож, щоб чогось в житті добитись

Прийдеться добре потрудитись.

Коли ж таланту дав вам Бог

Працюйте, голубе, за двох!

 

ЯХТСМЕНАМ

 

Де вольному воля, а воля мов сталь,

Де шторми випробують крила,

В мінливе роздолля, в незайману даль

Летять неспокійні вітрила.

 

В напрузі об’єднані парус і нерв, -

Не йдуть манівцями по світу.

Виконує човен потужний маневр,

Щоб вітер міцний підкорити.

 

В краї невідомі ідуть моряки.

У долі попросять для себе

Легкого спочинку, "важкої" руки

І в морі під килем півнеба.

 

Голубить "чаклунчик" попутні вітри,

Дівочою стрічкою в’ється,

Шумлять понад хвилями осокори

І чайка розлого сміється.

 

1996

 

 

 

ЯХТА

 

Лілея-яхта, мрія біла,

Видінням випливла з води.

Дрімали згорнуті вітрила,

Невтомна чайка легкокрила

Не мчала з нею у світи.

 

Непевна грань життя і казки

Красою болю завдає

І спрагле серце просить ласки,

Надію, мов отруту, п’є.

 

Та чи спроможний привид ночі,

Світанком вибілена суть,

Кохання вистраждані очі

І зрозуміть, і осягнуть?

 

На рейді яхта срібно-біла,

Майстерно витончена стать,

Стрічає день,

А щогли - стріли

Супроти променів

Летять...

 

1996

 

* * *

 

За минулим струна

Не сумує, не плаче,

Висне довга війна

Тягарем на плечах.

І кляне по ночах

Свою долю собачу:

І горить, мов свіча,

Ця хмільна сторона.

 

В летаргійному сні,

В споконвічнім двобої,

Горювала, як слід, -

Від темна до темна.

З колоском на стерні

Накладала собою.

І на попелі літ

Зоставалась одна.

 

Безталанна моя,

Доле-доленька сива,

На високім чолі

Вже не піт, а ропа.

Ворожнеча буя,

Замиритись - не сила, -

Русини й москалі

Не вособлять попа.

 

Блиск зелених принад,

Многослов’я чужинське,

Порожнеча і кров

І з синцями - блакить...

Мов пустий променад

Почуття материнське...

Де ж та чиста любов,

Котра зраду простить?

 

1996

 

 

* * *

 

Спецам плекати небилички

(Чимало їх було і є).

Одним хрести, а другим лички

Рука сатрапська роздає.

 

А я найвищу нагороду

Сприймаю, ніби уві сні,

Од невмирущого народу:

Співає люд мої пісні!

 

1996

 

* * *

 

Зітліють черстві

Лицарі мошни,

І скетч,

І шлягер недолугий щезне.

Хай "діячі"

На плитах розмашних

Карбують щось величне і помпезне.

 

А нам з тобою,

Пісні глибина,

Заповідає

Україна - мати.

Відлуння болю

Вистраждать до дна

І в ріднім краї

Душі лікувати.

 

1996

 

 

* * *

 

Покинувши сиріт напризволяще

Та ошукавши спритно земляка,

Бенкетувать зібралися найкращі:

Синицю кожен в жмені затиска.

 

Звучать-скавчать помпезні пекторалі,

Дешеве панство тішиться у грі.

Дволикий час минає. По спіралі,

Під іронічним поглядом зорі.

 

1997

 

 

 

БАНК

 

В напрузі розум, нерви, гроші,

Шляхетний блиск благодіянь

Уважні погляди хороші, -

В які зіниці не заглянь!

 

Напругу звечора до ранку

Нічний спочинок прибере

І знову ритм робочий банку:

Авізо, дебет, де юре!

 

Байдужих тут немає й близько,

Сердець чарує чистота.

А он - тонюсіньке дівчисько

Мільйони пальчиком скида...

 

Кремезний мудрий козарлюга

Балансу вартою стоїть

І вся громада тягне плуга,

Щоб Україні легше жить!

 

Аби поштовими портами

Серцям до злагоди прийти

І над пенсійними літами

Відраду осені знайти.

 

1997

НА БЕРЕЗІ РІКИ...

 

На жаль, таке, зустрінеш рідко.

Картина ніжна, чарівна.

Біля води жевріла квітка, -

Троянда в пляшці з-під вина.

 

Навколо прибрано, чистенько,

Сліди жіночих каблучків,

І пелюсток біленьких жменька, -

Гадання на чоловіків.

 

Не визнає кохання пустки

І за весільнії столи

Прийде обранець, щоб пелюстки

Лиш непаровані цвіли!

 

1997

Чорнобиль

 

 

* * *

 

Б’ється-піниться хвиля бистрая

Між степів та гір побивається,

Ой нащо ж серця променистії

Об злочинний світ розбиваються?

 

Ой чого ріка замутилася?

Чи од сліз гірких, чи сніги тануть?

Де ж ти, доленька, забарилася?

Повертай хутчіш в рідну сторону...

 

Не кришталь сія - піна зблискує

Дощ не йде, а сніг в тінь ховається...

Ой чого ж тая совість чистая

Мов куркульський сніп, розкрадається...

 

Від своїх іуд дітись нікуди,

Одцвіла зоря, не горить свіча...

На Великий Суд, дай нам Господи,

Як не пастиря, хоч погонича!

 

Хай не стане брат - брату ворогом,

Воля-вольниця - не рясніє злом:

Не бува Дніпра - з одним берегом,

Ясна-сокола - із одним крилом!

 

1997

Теребовля-Київ

 

* * *

 

Повесні любові свято

Розвидняє рута-м’ята.

Ой нащо ж ти весно мила

Руту-м’яту запалила,

Моє серце полонила.

 

Ой не сама рута-м’ята,

Квітнуть хлопці і дівчата!

Ой нащо ж ти, весно мила

Руту-м’яту запалила

Моє серце полонила!

 

Ой ви, хлопці і дівчата,

Не губіте руту-м’яту,

Не губіте руту-м’яту,

Бережіте серця свято,

Бережіте серця свято.

 

Ой вдосвітки-вечоринки

В сивій осені обжинки!

Не барітесь, люди добрі

Поки сонце гріє обрій,

Поки сонце пестить обрій!

 

Восени любові свято

Розвидняє рута-м’ята.

Заспіваймо, осінь мила

Поки є любов і сила,

Поки є любов і сила.

 

Кажуть в грудні засвіт рано,

Рута-м’ята мерзне-в’яне.

Сивим хлопцям і дівчатам

Гладить серце рута-м’ята,

Гріє серце рута-м’ята.

 

1997

 

 

ТЕРЕБОВЛІ 900 років

 

Гаслам в ріднім краю - зайве суть звеличать.

Всі помпезні слова - бутафорська морока.

Про величність твою фоліанти мовчать,

А літопис сягнув дев’ятсотого року.

 

В українській сім’ї завойована стать

По законам свого, а не царського права.

І знамена твої на вітрах майорять,

І трима хоругов Українська держава!

 

Не засліпить серця, - вірю, знаю, молю,

Щем гордині і втрат, Василькового болю

І відвертість оцю - як тебе я люблю,

Сприйме вічність стара й молода Теребовля!

 

1997

Теребовля

 

 

МОВА І ПІСНЯ

 

Могутню породило силу

Душі рушійне ремесло,

Вона від згуби захистила

Провічне місто і село.

 

В святе пригадують старенькі

Пісенні сповіді свої.

Про сьогоденні походеньки

Співають юні солов’ї.

 

Заповідали наші предки,

Аби не кулі омели,

А життєдайний квіт нащадки

В одвічну подорож несли...

 

Іду вклонитися Тарасу,

Чи до Івана заверну.

Душа радіє: з плином часу

Нас Заповіт не обминув!

 

То ж сьогодення галасливе

Розтане в мороку віків,

Бо мова й пісня незрадливі

Гартують душі земляків!

 

1997

 

* * *

 

Спішу натхнення міряти

То вгору то згори

І мріяти і вірити

Осінньої пори.

 

Навколишнє сприймається

Без сторожких прикрас.

Співається, кохається,

Немов останній раз.

 

Веселку тчуть на просині

Невимушені дні,

І дивні барви осені

Єднаються в пісні.

 

1997

 

* * *

 

Я друзів пізнаю по щирих голосах.

Мелодії весни вони мені приносять.

Поезію мою і весь буденний шлях

Сповідує ясне сердець многоголосся.

 

Околиці, гаї, поліські солов’ї,

Веселка золота березового тану..

Допоки друзі є, покликання моє

Благословлю в літа, співать не перестану.

 

1997

 

 

ДО ГІМЕНЕЯ

 

Солов’ї розбудили в ранковім гаю

Чарівну наречену - весну,

Солов’ї молодили кохану мою

Не одну, не одну, не одну!

 

Сама перша кохана - то доля моя

З нею мати розвиднила світ.

З нею я на світанні сягнув солов’я,

В надвечір’ї складу Заповіт.

 

А остання кохана - свідомість моя

Пломінь серця і дотик руки.

І чарівна омана пісень солов’я

На віки, на віки, на віки.

 

Звеличати коханих велять небеса,

Рахувать їх - заняття пусте

Незрівнянна кохана - жіноча краса,

Котра ніжно в любові цвіте!

 

Запрягай до пуття, через сльози і сміх

Здичавілих козацьких коней,

Розбуди для життя побратимів моїх

Гіменей, Гіменей, Гіменей.

 

1997

 

* * *

 

Троянд сузір’я і жасмину

Милують око...

Вже скоро й літа половина

Мине, нівроку.

 

Минає все. І невмолимо

Життя минає

Та, слава Богу, юнь наївна

Про це не знає!

 

1998

с.Гвоздів

У СЕЛІ

 

Лежу у центрі всесвіту, -

На дошках край двора.

Навкруг - бузок, шовковиця,

Квітник і мошкара.

 

Щось качка із качатами

Говорять про своє

І півневі цибатому

З курями справа є.

 

А ластівки під стріхою

Клопочуться з дітьми.

І серце повнить втіхою

Безхмарний оксамит.

 

Тут в озері під кручею

Цупкий карась клює,

Тут зранку, вдень і ввечері

Одвічний клопіт є.

 

Тут кози козеняточкам

Приносять молоко,

Тут шеф над цуценятами, -

Розсудливий Рябко.

 

Тут пасічник з дружиною

Працюють без кінця.

І над усим - жоржиною

Цвітуть ясні серця.

 

1996

с. Крушинка

 

* * *

 

Віють вітри в Україну

Із усього світу.

В ній пиячать без упину

Нерозумні діти.

 

Чи здуріли, чи посліпли?

Без труда й молитви

Перемогу захотіли

Святкувать у битві!

 

Нене моя, Україно,

Що ж ти наробила

Байстрюків, п’яниць та ринок

Повій залучила.

 

Маєм брухт гуманітарний,

Смішки та поради

Голод, холод, блиск зухвалий

Великої зради!

 

1998

 

 

НОСТАЛЬГІЯ

 

 

По квіти йду до тебе я

 

Та ніде правди діти

 

Душа Українська твоя

 

Прекрасніша за квіти!

 

1998

 

* * *

 

Блакитний льон цвіте для нас,

Весна в бокалах піниться,

А серце згадує - романс

І молодість - не міниться.

 

Літа мої, думки мої

Поліссям зачаровані.

Це вас вітали солов’ї

І ночі не ціловані.

 

Тепло картин і сум пісень

В буденні поєдналися.

І з юних літ в наступний день

Покликанням озвалися.

 

Летять літа, немов стрижі,

Нові романси пишуться.

І друзі, люстерка душі,

Самотні не залишаться.

 

1998

 

 

* * *

 

Наді мною - ластівки

Розтинають небо.

На блакитнім пластику

Сліду не знайти!

А над ними - лайнери,

Та про це не треба...

Поки ще за маревом

Блимають світи!

 

Наді мною - зірочки

Душу залоскочуть,

Новину із космосу

Кожна принесе.

А під ними - дірочки...

Та про це не хочу

Помолюся Господу

Може всіх спасе...

 

Наді мною лозунгів

Нетривка полова,

Повія - політика

Жалю завдає.

Бартери та лізінги...

Та про це - ні слова

Марно тут жалітися, -

Маєм те, що є.

 

1998

 

* * *

 

Дзвінки, дзвінки, немов пересторога,

Іще ім’я у друзів на вустах.

В рядках скупих намовилась дорога,

Коротшим став невизначений шлях...

 

Прийдіть з буття, непослухові діти,

В пісенну путь із вами полечу,

Щоб за життя не тліть, а освітити

Підступну суть тужливого плачу.

 

Нехай вино джерельне б’є з криниці,

Кохання щем звітує по весні,

З которих перс куштуємо суниці,

З яких ночей народжуєм пісні!

 

1998

 

* * *

 

В красі, стражданні, щасті квіту

 

Моє життя колись мине.

 

Та я не можу уявити

 

Пісень і друзів без мене.

 

Нехай же, люди, вам на спомин

 

Пісень залишиться відгомін.

 

 

1998

 

 

* * *

 

Не те мистецтво, що кричить,

 

По трупам пнеться вгору,

 

А те, що в безпросвітну мить

 

Лікує душу хвору.

 

1998

 

 

* * *

 

Знову запізнилась електричка

Ждуть, нервують мати і жона.

Так, подія наче й невеличка,

Та життя вкорочує вона.

 

Мрії теж руйнуються - по мрійках.

І в буденні практика така:

Мізерна зарплата, по копійках

Непомітно якось утіка...

 

1998

 

 

* * *

 

Не треба скиглити,

Дарма!

Осточортіло!

Устигла вижерти юрма

І дух і тіло!

 

Все розтягли і пропили,

Порозкрадали.

Себе панами нарекли,

Щоб ми - пропали.

Не треба скиглити,

 

Завбач

Своє майбутнє.

І в горі - смійся,

А не плач.

Роби щось путнє!

 

В собі вбивай

Хохляцький дух

І нині й прісно,

Та познімай

Локшину з вух,

Поки не пізно.

 

1998

 

 

 

 

НАПІВЖИТТЯ

 

На ланцюгах лінивої перерви

Людських сердець бездумна глибина.

Скрізь, жартома, розтринькувала нерви,

Аби себе виснажувать до дна.

 

Сплива в буття, безбарвне і незряче,

Ріка життя - в миттєвості й часи, -

В напівслова, в напівлюбов ледачу,

В напівжиття, у тлін напівкраси...

 

1998

 

* * *

 

Здригнеться серце і вітрило,

Політ стрімкий на мить закляк, -

На стремінь течія прибила

Колоду вимоклу - топляк.

 

Чи на поверхню випливає,

Чи йде, примарою, на дно -

Житя вирує і буяє,

А їй, колоді, - все одно.

 

Навіщо вишукані тости?

Є хліб і сіль і суть рядків:

Спаси нас, Боже, від корости

І недолугих топляків!

 

1998

 

 

УКРАЇНІ

 

Чому очі ласкаво-сумні,

Мо не рада заморським обновам?

Усміхнись, Україно, мені,

Аби серце вагітніло словом.

 

Аби пісня, - рядком до рядка,

Проростала у нашому гурті.

І підступна чужинська рука

Із людей не робила манкуртів.

 

Щоб українським квітом цвіло

У любові єднання народу,

І на рідній землі не було

Відщепенців від нашого роду.

 

Хай же очі ласкаві твої

Не печалять заморські "обнови".

І зростає у кожній сім’ї

Немовля веселкової мови.

 

1998

 

 

ЛЮБОВ

 

Не скиглити б, як вовк, бувало, -

Ні виправдань, а ні ідей.

Вона подібна до кинжала

Любов немолодих людей.

 

Коли до рукоятки в груди

Ввігнавсь, - не сприймеш мішуру.

Клинок у серці, мужнім буду!

Із рани висмикнеш - умру!

 

1997

(переклад з російської)

 

* * *

 

Я вашого від вас не одніму

 

Шипіть, шалійте, шарудіть, шикуйте.

 

Волію - ліпше випити отрути

 

Та не губить поезію саму!

 

 

* * *

 

Поетом стати дуже просто:

 

Віддай належне бісу й Богу,

 

Знімай з життя злоби коросту,

 

Завбач в поразці - перемогу.

 

1998

 

 

* * *

 

Не вщухли блазнівські столи,

Розпухли виродки сувойні -

Все пропили і одревли,

Немов бики на скотобойні.

 

Чужинська музика рипить,

Письмо - в сусальній позолоті,

Воліють пісню утопить

У меркантильному болоті.

 

Та, слава Господу, село

В "модерн" цупкий не поспішає.

Народну пісню зберегло,

Себе в майбутнім воскрешає.

 

1998