Ранньовізантійське мистецтво.

Мистецтво античності вмирало, зникла героїзована особистість Риму. Кардинально змінюється релігійна свідомість і Візантія створює новий стиль, новий ідеал краси відповідно до нової ситуації. Складність нових завдань полягала в суті християнського вчення. Як візуально передати те, що немає форми, ліній, фарб: духовну сутність? Оскільки дух панує над матерією – як передати цю духовну красу? Майстри змушені були вирішувати водночас два завдання: показати ідею зречення від усього земного, ідеальну надію і віру і зберегти при цьому конкретність зображення, пов’язати наочну релігійну дидактику з вищими духовними засадами. Тому що мистецтво відіграє зараз в суспільстві найважливішу роль: “Зображення використовуються в храмах, щоб ті, хто не вміє читати по книгах, бачили на стінах те, що не в змозі в книгах прочитати.” – за словами Нікона такою є провідна функція мистецтва.

Перші християни або повставали повністю проти античної краси, або копіювали її. В розписах римських катакомб – вперте зневаження суто образотворчого елементу: вірування відбиті в чисто умовивідних образах, засекречених символах: риба, виноградна лоза. Повсюди йдуть пошуки нових форм і виражальних засобів. У Вірменії і Грузії виникають нові типи церков; в Сирії формується мистецтво по суті вороже еллінізму. Тут відмовляються від прямої перспективи, об’ємності, повітряного середовища, фігури ставлять в ряд або одну над одною, головні персонажі – більші від інших. Крім цього на мистецтво християнського Сходу впливає Іран з його динамічним декоративним мистецтвом. В Римі також долається чиста символіка і створюються композиції, що прославляють нову віру. Константинополь убирає в себе ці пошуки і перероблює їх в струнку систему.

Нова релігія докорінно змінює призначення храму: не місцеперебування статуї божества, а місце, де всі люди, зібравшись разом, серцями й думками підносились до Бога, дух якого був присутній невидимо. І коли візантієць, зайшовши до собору, слухав церковні піснопіння, бачив сяйво незчисленних вогнів, що виблискували на золоті мозаїк, вглядався в зображення святих та євангельських сцен, а розкішно вбрані священики виносили дорогоцінні витвори культового прикладного мистецтва, а з амвону виголошувалась блискуча проповідь, тоді візантієць перебував в апогеї насолоди.

Щоб храм містив якомога більше прихожан, за взірець взяли античну базиліку. А на сході виникає інший варіант – з куполом в центрі і візантійські архітектори ставлять за мету поєднання цих конструктивних рішень.. Оскільки головним в сакральній споруді тепер виявляється інтер’єр, провідним завданням став розподіл світла, тому що зі світлом пов’язане найбільше досягнення Візантії в образотворчому мистецтві – мозаїка. Антична мозаїка складалась з шматочків природних матеріалів. Візантійська мозаїка застосовує смальту; світло, занурюючись в прозору скляну масу, ніби набирає об’єм та глибину. Шматочки кріпляться на тиньк під різними кутами, що посилює відбиття світла. Взаємодія світла та кольору дозволила візантійцям виявити новий ідеал краси. Світле тло античної мозаїки дозволяло передати простір, а золото візантійських мозаїк створює надчуттєвий, потойбічний світ, пронизаний світлом. Фігури, що летіли в цьому ірреальному світі були лінеарні, позбавлені об’єму і ваги. Автори ставили за мету передати не одиничне явище, а ідею, що лежить в його основі. Ствердивши свій стиль, мистецтво Візантії не змінювалось.

Архітектура. Живопис. Перший етап візантійського мистецтва – пошуки нового стилю. Починаючи з доби правління Костянтина по всій імперії провадиться бурхливе церковне та цивільне будівництво. Заснований в 326 р. Константинополь швидко став величезним містом. Від цих часів залишились мозаїчні підлоги Великого Двору Імператорів ще традиційного античного характеру.

Своєрідний напрямок демонструє мистецтво Равенни 5-6 століть. Воно позбавлене імператорських розкошів, але саме тут прослідковується формування нової художньої системи. Мавзолей Галли Плацидії (5 ст.) – невелика хрещата в плані будівля, знаменита мозаїками. Густо синій колір тла задає основну емоційну та кольорову ноту всім композиціям. Рослинні узори, золоті олені, червоно-золоті голуби – це вже не безпосереднє зображення реальної дійсності; природа має декоративно-умовний характер. Головна суть – в емоційній виразності кольорових акордів, а не в пластичності об’ємів. Однією з центральних сцен є Христос-добрий пастир з вівцями над входом: майже геральдична композиція, але жвавий пейзаж та складний поворот фігури ще походять від античності. Склепіння баптистерію православних в Равенні, теж оздоблює мозаїка, що виконана в невимушеній, живописній манері з перевагою синіх, золотих, білих та жовтогарячих тонів.

На початку шостого століття в Равенні споруджують надзвичайно типову базилік

у Сан Аполінаре Нуово. Нефи її розділені привезеними з Константинополя мармуровими колонами. Цікаво, що на колони тут опирається не антаблемент, як в античності, а п’яти арок. Ця нова система з арками, що перекривають прольоти між колонами – типово візантійський мотив. з метою збільшення опорної поверхні змінюється і форма капітелі: вона стає грубішою, ніж в античному ордері. По обидва боки центрального нефу розташовані смуги мозаїк із зображенням святих, що крокують до вівтаря. Постаті статичні, площинні, ритмічно підпорядковані колонам першого та вікнам третього ярусів.

В 6 столітті за часів панування Юстініана, який зайняв престол в 527 році і правив 40 років разом із надзвичайно політично активною дружиною Феодорою Візантія майже досягла розмірів і величі Римської імперії. Дещо підривали могутність перманентні війни – проти персів, готів, вандалів і своїх рабів. Проте, державна та релігійна влада зміцніли. Мистецтво відповідало релігійним вимогам і вславлювало імператора. Найвизначніший пам’ятник доби – Храм Св. Софії Константинопольської (532-537). Будівничі – малоазійські майстри Анфіміон із Трал та Ісідор з Мілету. Софія повинна була втілювати ідею божественного походження і могутності влади імператора. Це вже вирішувалось в архітектурі східних деспотій, але на інших засадах. Така ідея – докорінне протиріччя античним ідеалам. Божевільна розкіш, колосальні розміри та незрозумілість конструкції – ці принципи давньосхідного будівництва використані в Софії, де все скеровано на “потрясіння” уяви і чуття. Широко застосовано ефект контрасту. Ззовні Софія – надзвичайно проста 3-хнефна базиліка. Потрапити всередину можна, лише пройшовши атріум з колонадою і басейном, потім – невиразний низький нартекс, а за ним – другий нартекс, несподівано високий і світлий. З нього – вхід до центрального та двоповерхових бічних нефів. В бічних нефах склепіння створюють певний ритм, а колонада стримано-велична. Безумовно вражає грандіозність центрального нефа, що перекритий куполом, діаметр якого 31,5 м. Цей купол формують радіуси, що складаються з гостродонних об’ємів, барабан має 40 широких вікон. Система згашення розпору центрального купола: 4 стовпа-опори з парусами, – напівкупола, оточені малими куполами (максимальна висота Софії – 50 м.).

Автори маскують перед глядачем навантаження на опори: стовпи скриті ажуровою стіною. Надзвичайно складний ритм вертикальних архітектурних ліній, що утворююють урочисту мелодію. Знизу вгору йде ряд ритмів: подвійні колони, карниз; потрійні колони, карниз; величезна арка – стіна з вікнами. В богослужінні в Софії приймали участь патріарх, імператор і величний клір. Воно йшло з амвона – осліплюючого архітектурно-ювелірного виробу, розташованого під куполом. Вівтар відділявся перегородою з завісою. Споруджена в 30-ті роки невелика церква св. Ірини немає органічного поєднання купола з барабаном.

Равенна в 6 столітті стала центром держави Теодоріха, за часів якого багато будують. Найвідоміша споруда Равенни – церква Сан Віталле (526-547роки) має дуже складний план, в основі якого – 8-ми та 16-ти кутник. Купол спирається на 8 стовпів, які з’єднанні 2-поверховими аркадами по дугам. Центральна частина оточується кільцем двоярусної галереї, вона пов’язана з основним ядром півциркульними нішами – екседрами. Головним мотивом тут є аркади на колонах (по три арки в кожній ланці). Типово візантійськими є кошикоподібні капітелі з орнаментом.

Мозаїки дають уславлений взірець нової системи. Спостерігається своєрідне співставлення конкретно-образного строю і абстрактної ідеї, ірреальне золоте тло поєднується з орнаментально трактованою землею та статичними фігурами. Найвідоміші композиції – Юстініан та Феодора, де втілюється тема урочистого предстояння перед Богом. Всі постаті статичні, пропорції ії довільні, оличчя аскетичні. Юстініан в пурпурових шатах з золотом в центрі; зліва – два патриція в білому з пурпуром в одязі та юні охоронці; справа – архієпископ Максиміан і два диякони. Композиція фронтальна, фігури розташовані симетрично, пропорції видовжені, лінеарно-безтілесні. Створюється загальне враження духовної експресії, чому сприяють однаково широко розплющені очі. Композиція з Феодорою вирішена більш невимушено, з застосуванням архітектурних фонів та розмаїттям відтінків барв при збереженні ідеї.

Скульптура та прикладне мистецтво доби позначені площинністю та орнаментальністю. Трон архієпископа Максіміана різьблений з слонової кістки. В книжковій мініатюрі даний етап позначений переходом від античної книги згортка до шитого кодексу. Це вимагало окремих ілюстрацій. Проте, найдавніший згорток Іісуса Навіна зазнає відчутного впливу античності. Основною формою існування станкового живопису у Візантії був іконопис.Святі Сергій і Вакх з Києва – найдавніша ікона, вона свідчить про зв’язок генетичний іконопису з фаюмським портретом (техніка енкаустики). Ікона ідейно – це відблиск священного образу, ланка між людиною та божеством. Характерною ознакою стало сполучення абстрактної ідеї з конкретно-образотворчою формою. В названій іконі ще зберігається цікавість до об’ємного моделювання облич та життєвих деталей. Пізніше встановлюються канонізовані типи безтілесних ликів ікон.