Методика використання творів образотворчого мистецтва в процесі формування творчої активності дітейВажливий засіб в формуванні творчої активності дітей – це використання творів образотворчого мистецтва в оформленні побуту, в процесі навчання та самостійної діяльності. З цією метою підбираються твори усіх жанрів побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін.). Традиційно у педагогіці склалися певні класифікації методів (наочні, словесні, практичні). Дана класифікація є адекватною філософській теорії пізнання, згідно з якою процес пізнавання дійсності розгортається від «живого споглядання до абстрактного мислення і від нього – до практики». «Живе» споглядання передбачає активний діалог дитини з навколишнім світом, взаємодію з предметами, об’єктами,явищами дійсності і занурення у світ краси природи, мистецтва, людських взаємин, свій внутрішній світ, у продукт своєї творчості. Цей активний діалог забезпечує можливість формування «картини свічу», усвідомлення дитиною себе як частини світу [45]. До групи наочних методів належать: розглядання предметів, об’єктів природи, арт-об’єктів (творів мистецтва, малюнків, зліпків тощо), спостереження, споглядання, простеження (спостерігання) дій педагога під час демонстрування ним зразків креативної поведінки в різних ситуаціях, пов’язаних з образотворчою діяльністю [7]. За допомогою наочних методів педагог навчає дитину «дивитися та бачити» красу і мінливість світу, цінність творів образотворчого мистецтва, вправність і точність рухів, користування зображальними матеріалами та приладдям в процесі зображення, способи досягнення образно-естетичної виразності продукту власної творчості. Розглядання об’єкта можна вважати головним методом педагогічної технології образотворчої діяльності. Уміння дитини виокремлювати об’єкт, зосереджувати на ньому увагу, роздивлятися його є запорукою успішної образотворчої діяльності. Розглядання може супроводжуватися коментарем педагога, бесідою з дітьми, ігровим діалогом з об’єктом, художнім словом, музикою. Спостереження – метод більш тривалої концентрації уваги на предметі, об’єкті, явищі (спостерігають за сезонними змінами у природі, спостерігають рух тварин, спостерігають людей, спостерігають дії педагога). Спостереження має надавати дитині додаткову інформацію про світоутворення. Ця інформація збагачує зміст образотворчої діяльності, образно-естетичну виразність її продукту. Споглядання– метод занурення в систему зв’язків, які існують у природі. До споглядання готові не всі діти дошкільного віку. Можливо, це більше стосується феномену естетичної обдарованості. Споглядання виникає на підґрунті глибокого інтересу дитини до об’єкта, ігрової ідентифікації з ним. Це творчий діалог, єднання з природою. Він є мовчазним, тихим і спокійним. Його результатом можуть стати дуже оригінальні малюнки [45]. До групи словесних методів належать: мистецтвознавча розповідь, бесіда, обговорення, запитання, заохочення, порада. Словесні методи також спрямовані на розвиток усіх сфер особистості (інтелектуальної, комунікативної, емоційної тощо). Вони спонукають дитину до активного спілкування, діалогу. Розвиток монологічного мовлення зумовлює становлення образу «Я» дитини, формування самооцінки, ціннісного ставлення до себе [7]. Мистецтвознавча розповідь – коротка інформація педагога про мистецтво взагалі або окремий вид, жанр, твір. Педагог готується до мистецтвознавчої розповіді, добирає зміст, адаптує його до дитячого сприймання. Мистецтвознавча розповідь має бути цікавою для дитини, тому їй можна надати форму казки, історії, легенди, вірша. Інформація мистецтвознавчої розповіді створює підґрунтя для використання методу мистецтвознавчої бесіди (про мистецтво, вид, жанр або за твором: картиною, скульптурою. архітектурною спорудою та інше). Бесіда супроводжується експозицією творів мистецтва (матеріалів, приладдя). Для активізації дітей, стимулювання інтересу, уяви, образного мислення педагог використовує різні засоби (наприклад, музичне супроводження, художнє слово, театралізацію, драматизацію та інше). Ефективними є прийоми порівняння, «входження у картину», ідентифікації з об’єктом, предметом, явищем. Важливими елементами бесіди є запитання. Вони мають бути проблемними, створювати ситуацію вибору, спонукати до висловлювання власної думки (наприклад, «Як ти вважаєш, про що ця картина? Що художник хотів розповісти про море? Як ти здогадався? Що саме в картині підказує тобі, що настала весна?»). Обговорення – це живий діалог між педагогом і дітьми. Обговорюють твір мистецтва, красу об’єктів та явищ природи, матеріали та способи зображення. В обговоренні всі рівні, уважні до думки іншого, ухвалюють власне або колективне рішення. Заохочення є вираженням довіри педагога до дитини, елементом сугестії (навіювання). Заохочуючи дитину під час розглядання, вибору ідеї, задуму та його реалізації, тобто на всіх етапах творчого процесу, педагог транслює дитині впевненість у своїх можливостях щодо створення продукту. Порадає методом непрямого навчання. У складних ситуаціях педагог завжди поруч. Він радиться з дитиною, як краще діяти, пропонує разом пошукати спосіб виправлення помилки. Порада має відновити втрачений внаслідок необережності інтерес до процесу і результату, запобігти незадоволенню дитини собою та результатом діяльності [45]. До групи практичних методів в особистісно-орієнтованій технології образотворчої діяльності належать, насамперед, експериментування із зображальними матеріалами, вправи у техніках зображення. Методи, якими користується педагог в особистісно-орієнтованій педагогічній технології образотворчої діяльності, можна структурувати за класифікацією І. Лернера. Вчений запропонував таку систему загально-дидактичних методів: інформаційно-рецептивні, репродуктивні, евристичні. Інформаційно-рецептивні методи: спрямовані на отримання дитиною інформації за допомогою різних рецепторів-аналізаторів (зорового, слухового, нюхового, смакового, тактильно-рухового). Йдеться про інтерактивні методи, які забезпечують різнобічність і повноту світосприймання. Репродуктивні методи: наслідування зразка креативної поведінки (педагога, художника), способів дій у ситуаціях вибору (задуму, теми, змісту, формату, матеріалів, способів зображення, виражальних засобів та деталей); вправи у техніках; дії поруч з педагогом. Евристичні методи: вибір, експериментування з матеріалом, маніпулювання матеріалом, обговорення, проект (творче завдання), ідентифікація з особою художника, «входження у картину» [45]. В дитячому закладі використовують наступні форми ознайомлення дітей з мистецтвом: 1. Розгляд окремих творів або спеціально підібраних серій картин, скульптур, ілюстрацій, творів декоративно-ужиткового мистецтва. Для заняття зазвичай підбираються твори одного виду мистецтва. 2. В дитячому закладі встановлюють виставки творів образотворчого мистецтва на ту чи іншу тему або вид мистецтва. 3. Старшим дошкільникам роблять екскурсії до музею або виставочну залу для перегляду попередньо відібраного матеріалу, доступного до дитячого сприйняття та розуміння по об’єму та змісту. 4. Заохочується самостійний розгляд дітьми творів мистецтва в дитячому закладі та поза ним [47]. Методика ознайомлення дітей із художньою картиною Перший етап ознайомлення з картиною Мета: створити інтерес до живопису, до картини художника, формувати вміння уважно її розглядати, емоційно відгукуватись на її зміст. Основним прийомом щодо ознайомлення старших дошкільників з живописом є мистецтвознавча розповідь педагога. Структура мистецтвознавчої розповіді: - повідомлення назви картини та прізвища художника; - про що написана картина; - що найголовніше в картині (виділити композиційний центр, колір, побудову, розміщення); - що відображено навкруги головного у творі та як із ним поєднано деталі (саме так іде заглиблення в зміст картини, при цьому встановлюється зв'язок між змістом твору та засобами виразності); - що саме красивого показав своїм твором художник; - про що думається, згадується, коли дивишся на цю картину. Методичніприйоми на першому етапі такі: - використання (постановка) вихователем конкретних питань; - прийом «входження в картину» (це коли вихователь пропонує дітям уявити себе героєм картини та відповісти на запитання: Що відчуваєш?, чуєш?, Що хвилює тебе?; - відтворення подій попередніх та наступних твору (а саме: вихователь пропонує дітям, розглядаючи картину, уявити, що було до того, як художник намалював картину, що може бути ще зображено); - різноманітні емоційні форми підбиття підсумків заняття щодо ознайомлення з живописом. Другий етап ознайомлення з картиною Мета: розвивати вміння аналізувати картину, виділяти виразні засоби, формувати вміння читати картину, мотивувати емоційно-особистісне ставлення до твору. Методика змінюється: Дітей на другому етапі вчать аналізувати картину, виключають мистецтвознавчу розповідь, починають розглядати картину із запитань: - Про що саме картина? - Чому думаєш так, розкажи? - Як би ви назвали картину? - Чому саме так? - Порівняйте з авторською назвою. - Що саме красивого та цікавого передав художник в образах людей, пейзажі, предметах? - Як саме він зобразив це в картині? - Який настрій викликає картина? - Чому саме такий настрій викликає картина? - Що хотів сказати своєю картиною художник? - Що особливого виділив, щоб саме це ми побачили в картині? Ці запитання спрямовують увагу дітей не на переказування зображеного, а на встановлення та пояснення зв’язку між змістом та засобами виразності. Вони допомагають розвивати вміння розмірковувати, доводити, аналізувати, робити висновки на рівні узагальнення. Такі запитання вихователь ставить у тому разі, якщо діти навчилися уважно розглядати картину та набули вміння її аналізувати [21]. Третій етап ознайомлення з картиною Мета: формувати особистісно-емоційне ставлення дітей до твору, який вони сприймають. Закріпити вміння емоційно, образно висловлювати судження про твір зображувального мистецтва у формі розгорнутого оповідання, розповіді, контролювати стійкість сформованого вміння логічно виражати свої думки, читати картину, створювати умови для перенесення дошкільниками знань, умінь, які в них є щодо розглядання творів у нові ігрові вміння. На третьому етапі вводяться нові методичні прийоми, які сприяють формування творчого сприймання дітьми творів живопису. До таких прийомів відносяться: - порівняння; - класифікація картин; - створення особистої картини в уяві за назвою картини художника; - різноманітні дидактичні ігри [10]. Методи та прийоми, які використовують під час бесіди: Пояснення. Широко використовується при перших бесідах, щоб уточнювати уявлення дітей про портрет. Порівняння. Цей прийом підвищує розумову активність дітей, сприяє розвитку розумових дій: аналіз, синтез, висновки. Наприклад: порівнюючи між собою такі картини, як «Діти» А. Пластова, «Святочне ворожіння» М. Пимоненка, «Одягають вінок» К. Трутовського, діти виділяють одну загальну деталь (на всіх картинах зображено людину) та самостійно повинні зробити висновок: портретом називається картина, на якій зображено людину (людей). Акцентування деталей. Цей прийом полягає в тому, що під час сприймання портрета закривається все зображення папером, відкритими залишаються лише очі, або руки, інші деталі портрета. Такий прийом розкриває виразність однієї частини портрета, зосереджує увагу саме на ній, посилює сприйняття дитини й допомагає встановити взаємозв’язок між частиною й цілим у портреті. Використання цього прийому активізує мовлення дітей. Метод викликання адекватних емоцій. Цей метод застосовують для того, щоб викликати в дітей почуття, емоції, настрій, адекватний стан зображеного образу. Необхідна безпосередня участь емоцій. Мовою мистецтва пізнати – це відчути. Саме К. С. Станіславський відзначив, що справжнього мистецтва без переживань немає. Наприклад: під час розгляду картини В. Тропініна Дівчина з лялькою» вихователь запитує: «А який у тебе настрій буває, коли тебе обіймає матуся? А які в матусі руки? А як зображено дівчинку, яка обіймає ляльку? Які в неї руки?». Перш за все слід урахувати зв'язок майбутнього сприймання з попереднім досвідом дітей. Можливість згадати подібну ситуацію, згадати коли, за яких умов у дітей був такий настрій, вихователь може встановити зв'язок із досвідом, який уже є в дитини, який дає можливість із допомогою живопису встановити раніше бачене та пережите. У цьому випадку вихователь зможе викликати в дітей емоційний відгук і діти почнуть активно розповідати про зміст картини та про характер зображеного героя [48]. Тактильно-чуттєвий метод. Цей метод полягає в тому, що в процесі сприйняття портрета вихователь торкається дитини руками (гладить, обіймає), повторює рухи рук, зображений на картині. Мета цього методу – викликати почуття дітей, пережити адекватний стан зображеного образу, відчути любов до себе іншої людини. Цей метод ефективний і впливає на емоційний стан дітей, викликає відповідні реакції, особливо в сором’язливих дітей, але за умови, якщо між дітьми та вихователем є взаємна щирість, визнання, симпатія, повага одне до одного. Прийом «входження» в картину.Використовуючи цей прийом, вихователь пропонує дітям уявити себе на місці зображеної людини, учить співчувати їй, збуджує дитячу уяву. Розглядаючи картину В. Васнєцова «Альонушка», дітям пропонують: «Уявіть собі на хвилинку, що картина ожила. Що ви почули?». Метод музичного супроводу. Під час розгляду портрета звучить музика, характер, настрій якої співзвучний із настроєм картини, тобто йде вплив одночасно на зоровий та слуховий аналізатор. Це у свою чергу полегшує процес сприйняття, робить його більш глибоким, витонченим. Ігрові прийоми. Саме вони зосереджують увагу дітей на сприйнятті необхідної частини портрета, активізують розумову діяльність дітей, створюють інтерес до творів, формують позитивне ставлення до жанру портрет. Діти із задоволенням приймають такі ігрові елементи: - загадай що-небудь про руку, очі, одяг, колір, людину, а ми відгадаємо; - відгадай, до якого портрета підходить ця музика; - придумай свою назву портретові; - хто краще передасть у русі положення тіла (руки, голови) зображеного образу; - відкриємо «таємницю» людини, яку сховав від нас художник. У роботі дошкільного навчального закладу творам образотворчого мистецтва можна присвятити повністю заняття – бесіду з використанням вищеописаних методів або використовувати їх на інших видах занять або в повсякденному безпосередньому спілкуванні з дітьми [49]. Методика використання творів народного декоративно-ужиткового мистецтва проходить у кілька етапів. На першому подаються узагальнені поняття про побутову культуру наших предків. Дітей необхідно підвести до усвідомлення природного розуму, таланту, працьовитості, естетичного смаку та краси наших пращурів, які вміли все робити своїми руками, створювали корисні й прекрасні речі. На другому етапі необхідно сформувати уявлення про різновиди народного декоративно-прикладного мистецтва, про його регіональні особливості, що виявляються у кольоровій гамі, способах і прийомах виготовлення та оздоблення. Для третього етапу визначальним є те, що дітям подаються знання про окремі види народних ремесел, звичаї, традиції, обряди, пов’язані з виготовленням та використанням виробів [1]. Виділяють загальні методи та методичні прийоми, що стосуються ознайомлення з усіма видами декоративно-прикладного мистецтва і використовуються на всіх етапах. 1. Розгляд ілюстрацій із зображенням давнього житла, речей вжитку. 2. Екскурсія до краєзнавчого музею, художнього салону. 3. Мистецтвознавча розповідь про різні види народного декоративно-прикладного мистецтва з демонстрацією зразків різноманітних виробів. 4. Дидактичні ігри: «Що з чого зроблено?», «Розкажи про виріб, який найбільш сподобався», «Який візерунок кращий?», «Знайди знайомі рослинні елементи а візерунках», «Що нагадують ці ягоди?», «Відшукай геометричні фігури в орнаментах». 5. Ряд тематичних занять та бесід. 6. Спостереження дітей за виготовленням виробів, навчання їх рукоділля. 7. Використання фольклору: прислів’я та приказки про народні ремесла, про працю, працьовитість, ледарство тощо; казок; народних пісень [11]. Методика ознайомлення дітей із скульптурою на заняттях із ліплення. При ознайомленні дітей із скульптурою використовують методи та методичні прийоми, що стосуються ознайомлення з усіма видами мистецтва і використовуються на всіх етапах. Але в порівнянні з малюванням скульптура має свою специфіку. Якщо в малюванні композиція скоріш за все зв’язана з використанням умовних прийомів зображення (зображення людини в малюванні передається з одного боку, предмети першого плану зображуються більшими ніж фігури другого плану), то в скульптурі реальні фігури не потребують умовного зменшення форми та скорочення пропорцій для створення уявлень о просторі [36]. Для роботи (принаймні на початкових етапах) можна пропонувати готові шаблони з формами предметів. Розміщення та кількість їх діти можуть визначити самостійно. На папері подається вся композиція крапками: з’єднавши їх олівцем, дитина отримає підказку щодо композиційного рішення. Радимо урізноманітнювати художні техніки, стимулювати пошукову діяльність, формувати вміння сприймати та відтворювати навколишній світ, емоційно реагувати та відгукуватися на предметні, асоціативні образи, твори мистецтва []. Отже, участь дошкільника у різних видах образотворчої діяльності – неодмінна умова розвитку творчості, формування особистості, рушійна сила оновлення та якісних змін у виховних технологіях. В образотворчій діяльності дошкільник може відображати власні почуття, думки, настрій, активно відкривати нові способи реалізації та прийоми зображення, реалізовувати свої уподобання, інтереси, погреби, накопичувати інформацію про події, явища, навколишній світ тощо. Основою для розвитку творчості є діяльність, в якій проявляються здібності маленького автора. їхній розвиток відбувається найефективніше за гармонійного поєднання внутрішніх задатків, мотивів діяльності та впливу зовнішнього оточення.
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМИНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ВПЛИВУ ТВОРІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА НА ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
|
