Проблеми пакувальних відходів

Пакувальні матеріали стають проблемою і спонукають замислитись над тим, як швидко і без негативних наслідків від них позбавитись. При цьому вони можуть стати цінною вторинною сировиною і зі значним ефектом бути використані в економіці.

Ще 20 – 25 років тому вважалось, що проблеми щодо змінювання ситуації з виробництвом, використанням паковання в Україні є справою далекого майбутнього, що в нас є великий запас часу, щоб вивчити досконало досвід інших країн і застосувати його в умовах переходу до ринкової економіки. Однак за останні минулі десятиліття були здійснені масштабні кроки становлення вітчизняної пакувальної індустрії. Тобто до нас разом з ринковою економікою прийшло і паковання, а разом з ним і проблеми, які вже давно відомі у багатьох розвинених країнах світу. Почали нарощуватись обсяги виробництва і споживання, імпортування паковання, а разом з цим все актуальнішою стала проблема відходів пакувальної галузі.

Пакувальна індустрія - галузь економіки, що найбільш інтенсивно розвивається. Багатьом вже зрозуміло, що життя без паковання неможливе.

У паковання завжди була функція захисту товарів під час транспортування, а сьогодні воно знаходиться в зеніті у зв’язку з ринком самообслуговування, який пропонує покупцям значний вибір продуктів.

Однак, як виробники, так і споживачі повинні брати до уваги вимоги до відходів, що пов’язані з виробництвом і застосуванням пакувальних матеріалів і паковання. Тобто паковання і пакувальні відходи являють одну з багатьох екологічних проблем, які, з точки зору екологічного дослідження, потребують особливої уваги.

Тільки небагатьом відомі екологічні проблеми. До недавніх пір ми вважали, що вирішення продовольчої програми пов’язано лише зі зростанням виробництва сільськогосподарської продукції. Однак, за даними ООН, удосконалення тари і паковання дало змогу збільшити світові запаси зерна майже на 40 млн. т, що в два рази перевищує зерновий дефіцит у світі.

В багатьох розвинених країнах таропакувальне виробництво знаходиться серед провідних галузей економіки і господарства, а тема «Паковання і екологія» в новому тисячолітті знаходиться в полі зору громадських дискусій.

Турбота за чистоту міського середовища була вічною і гострою проблемою.

Грязь від сміття та відходів життєдіяльності людини в містах колишньої царської Росії ще 315 років тому була просто непролазною, а тому хвороби за такої антисанітарії ставали епідеміями. Порядок став наводити Петро І, видавши Указ «О наблюдении чистоты и о наказании за выбрасывание сору и всякого помету на улицы и переулки.»

Документ забов’язував мешканців відходи вивозити за межі міст і засипати землею, а порушників очікувала кара: «Кто станет по большим улицам и переулкам всякий помет и мертвечину бросать, такие люди взяты будут в земский приказ, и будет им за это учинено наказание – битье кнутом, да с них же взята будет пеня».

До злісних порушників репресії були ще жорсткішими, штраф міг сягати до 10 рублів, за тих часів суми – захмарної. За період свого правління Петро І видав біля 4000 указів і інших повелінь, в цей час стали прокладати каналізацію та розміщати урни, а перші двірники з’явились за 50 років до цього указу – ще за його батька – царя Олексія Михайловича. Естафету за «благочиние» вулиць продовжила Катерина ІІ, яка наказувала, щоб «в через город текущие воды никто никакого сору и хламу не бросал бы и на лед нечистот не вывозил».

Поруч з промислово – виробничими відходами побутові відходи виглядають незначними. Однак саме через них в давнину люди залишали міста. І сьогодні місто з мільйонним населенням за один тільки рік може закрити двометровим шаром відходів більше 40 га цінних міських земель. Великі, не рідко ніким не контрольовані звалища з перемішаних відходів харчування, склобою, паперу, пластикових, дерев’яних, металевих виробів покривають значні території дефіцитних і родючих земель.

У громадській дискусії взаємозв’язок паковання і навколишнього середовища обмежується частіше всього декількома факторами – можливістю розділення і використання відходів. Цю думку суспільства необхідно використовувати, щоб зрозуміти діяльність пакувальної галузі з охорони довкілля і забезпечити гарантії існування майбутніх поколінь.

 

При цьому слід враховувати наступне:

ü незважаючи на свої позитивні сторони паковання, за відсутності його утилізування, має також і негативні чинники;

ü тільки бережливе поводження з природними ресурсами землі в Україні може попередити і відвернути екологічну і економічну кризу значних розмірів.

Нова ідея з’явилась у політиці відходів на початку 90-х років, минулого століття, вона охопила всі галузі індустрії економічного кругообігу. З нею відбулось те ж саме, що і з іншими інноваціями – пройшов час перед тим, як намітився злам.

У зв’язку з тим, що потік відходів постійно зростає, а природні ресурси скорочуються, було прийнято і визначено наступне: більш екологічно розумним є виробництво продукції з використанням як сировини відходів від різного виду паковань, в тому числі використаних, ніж їхнє спалювання. Ланцюг, що складається з виробництва, реалізації і споживання, закінчує сектор відходів, які можуть бути базисним матеріалом для нової високоякісної продукції, як дорогоцінна сировина.

Екологічний кругообіг подовжує ланцюг створення вартості через складову ланку – утилізування відходів, і при цьому вказує на шляхи створення благоприємних для навколишнього середовища, вигідних і доцільних форм виробництва і споживання. Впровадження в Німеччині Дуальної системи (ДСН) стало виразом і результатом цих наукових даних.

«У Києві за рахунок спалювання сміття можна опалювати кілька житлових районів» - так вважають і пропонують вирішення проблеми фахівці і науковці.

За умови впровадження кількох новітніх технологій Київ матиме змогу протягом одного року підключити сміттєспалювальний завод до діючих опалювальних мереж, а за рахунок енергії, яка нині викидається в повітря під час спалювання сміття, опалювати кілька таких районів, до прикладу, як Осокорки. Звалища сміття заполонили майже 4% території України - в сумі це дорівнює території Карпат. Столична влада фактично намагається розбудувати проблему з відходами за рахунок жителів селищ Київської області. Нині сміттєзвалища під Києвом червоно – бурого кольору через процеси розкладу відходів, які отруюють стічні води місцевих селищ. Врешті-решт, всеодно страждають кияни, оскільки забруднені стічні води потрапляють в Дніпро, звідки постачається вода в київські квартири. В країнах ЄС збирання, сортування та перероблення сміття давно вже стали прибутковим бізнесом. Причому, за право працювати в цій сфері відбувається жорстка конкуренція. Приміром, в Німеччині річний обсяг доходів підприємств з перероблення сміття складає 70 млрд. Євро. Київ має вкладати гроші не в спалювання сміття — це потребує надто великих витрат енергії та бюджетних дотацій, — а в його сортування та перероблення на високоякісні матеріали та вироби. На сміттєспалювальні заводи мають потрапляти лише ті відходи, які не можна переробити. За всім іншим, - від тари до целюлози, - в чергу стоятимуть виробники, - від пивзаводів до підприємств з виготовлення паперу.

Вирішення проблеми сміттєзвалищ та зниження навантаження на екологію довкілля є важливим завданням для всіх, навіть економічно розвинених, країн Європи.

Так, подолати сміттєву кризу в Неаполі стало непосильним двом італійським прем'єрам, а тому перше засідання свого нового уряду прем'єр Сільвіо Берлусконі повинен був провести на "помийній ямі". Саме так називають тепер Неаполь - найбільше південне місто Італії, який вважають батьківщиною піци і славиться старовинними замками.

Щоб якимось чином вирішити проблему, уряд збирається відкрити нові сміттєзвалища в околицях міста. Такий підхід влади викликав протест тутешніх мешканців, які заблокували сміттєвози, перекрили автошляхопроводи, підпалювали контейнери з відходами, створили сутички з поліцейськими.

Кількість сміття примножується з швидкістю 5 тонн на хвилину, стверджує регіональний комісар з подолання катастрофічної ситуації з відходами.

Засилля смердючих сміттєвих звалищ призводить нерідко до того, що діти не можуть відвідувати школу; б'ють тривогу медичні працівники, попереджаючи щодо можливих спалахів епідемій хвороб, носіями яких є гризуни.

Розлючені мешканці проводять стихійні пожежі на сміттєзвалищах, в результаті чого над містом стоїть їдкий смог, атмосфера і ґрунт отруєні ядовитою речовиною діоксином, який сприяє розвитку онкологічних хвороб. За статистикою, злоякісні онкологічні захворювання зустрічаються в 30 разів частіше в жителів Неаполя, ніж у країні в цілому.

Проблема в тому, що утилізування сміття - надто вигідний бізнес, який в цій сфері повністю контролює мафія. Мафія шляхом погроз і обману викупила за низькими цінами дільниці в дрібних землекористувачів і перепродувала їх компаніям для складування великої кількості промислових відходів.

Мільйонні втрати несе італійський туризм, бажаючих відвідати південь Італії стає менше, більше третини готельних номерів пустують; відразу декілька країн відмовились імпортувати продукцію з молока буйволиць - сир моцареллу, оскільки в ньому є вміст діоксинів. Причиною попадання шкідливої речовини в сир стало те, що мафія незаконно утилізувала відходи прямо на пасовиськах.

В засобах масової інформації, в науково-практичній літературі (галузеві журнали тощо) постійно і професійно приділяється увага проблемі роздільного збирання відходів, їхнього сортування і перероблення, досвіду провідних розвинених країн світу, Західної Європи. Ці ЗМІ ведуть пропагандистську роботу, досліджують і узагальнюють результати функціонування існуючих за кордоном систем збирання і перероблення відходів паковання.

Слід нагадати, що роздільне збирання відходів паковання в Німеччині, Франції, Японії, інших країнах почали впроваджувати з 80-х – 90-х років минулого століття, маючи на меті створити ефективні системи збирання і перероблення ТПВ. При цьому відходи паковання виявились цінною вторинною сировиною, яка частіше всього використовується для виробництва того ж паковання. В різних країнах різні підходи до вирішення цієї проблеми, різні системи утилізації.

Одне в них було спільним – роздільне збирання пакувальних відходів. При чому, у всіх країнах цей процес супроводжується широкою пропагандою серед учнів, студентів, молоді і всього населення, яка проводиться різними методами, в тому числі з застосуванням радіо, телебачення та інших ЗМІ.

Під утилізуванням відходів розуміють діяльність, направлену на мінімізацію кількості відходів шляхом використання різних методів і процесів їхнього перероблення, захоронення, утилізування в енергетичних цілях, ліквідування, органічного утилізування. В процесах утилізування застосовують вироби, матеріали, паковання після використання протягом встановленого терміну або після відбракування, а також інші тверді відходи, рідкі стоки (скиди) та газоподібні викиди.

Утилізування відходів в енергетичних цілях — це використання горючих відходів для одержання енергії і регенерації шляхом прямого спалювання з добавлянням або без добавляння інших горючих речовин.

На початку 90-х років система утилізації відходів з’явилась в Німеччині, яку разом з організацією, що займається розвитком цієї системи, назвали «Дуальна Система Німеччини». Слід зазначити, що характерним для створення і впровадження зазначених систем в багатьох країнах поряд з екологами, споживачами пакувальної продукції, великими торговими організаціями і іншими спеціалістами, активну участь приймають фахівці пакувальної індустрії. Це пов’язано з тим, що відходи паковання у світі складають у великих містах-мегаполісах значну частину ТПВ.

На превеликий жаль, наша країна на період переходу до XXI століття виявилась не підготовленою до організації робіт з ТПВ, в тому числі з відходами пакувальної галузі. Справа в тому, що за існування СРСР пакувальна індустрія як галузь в Україні була відсутня, на кожного жителя припадало до 7 – 9 кг відходів паковання на рік. Для порівняння, в Німеччині – 150, США і Японії – 200 кг.

З середини 90х років ХХ століття після створення незалежної держави в Україні стала розвиватись інтенсивними кроками пакувальна індустрія, а саме: науковці розробляли сучасні пакувальні матеріали з високим комплексом необхідних властивостей, обладнання, технології і процеси виготовлення з них паковання, а обсяги відходів паковання у великих містах (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Одеса та інші) стали зростати. Ці обсяги пакувальних відходів і зараз продовжують зростати завдяки зростанню обсягіввиробництва пакувальної індустрії в країні і значному ввезенню запакованих продуктів по імпорту з інших країн. На середину 2012 року на кожного жителя України вже припадало більше 80 кг. паковання та відходів від нього.

Таким чином, вирішувати проблему роздільного збирання і перероблення паковання, яке складає до 70 – 80 % від всіх ТПВ, можливо лише шляхом залучення виробників і споживачів таропакувальної продукції, створенням високоефективних програм і систем для всіх шарів української нації, використовуючи накопичений досвід з цих питань в інших країнах.

Необхідно донести до всіх громадян України, переконати їх в тому, що відходи паковання – це не «сміття», це не забруднювач довкілля, а цінна вторинна сировина, що потребує уважного до себе відношення і екологічного вигідного перероблення на високоякісні пакувальні матеріали, паковання, тару, вироби тощо.