Єдина система органів виконавчої влади

Основу організаційної структури державного управління ста­новить система органів виконавчої влади, яка, здійснюючи певну частину повноважень держави, виконує функції, пов'язані з реа­лізацією положень Конституції держави, її законів та інших нор­мативних актів. Органи виконавчої влади формують своєрідну систему, основним призначенням якої є виконання та забезпе­чення виконання положень Конституції та законів держави.

Поняття «система органів» має потрійне смислове навантаження:

По-перше, підтверджує наявність у сукупності цих суб'єктів (органів виконавчої влади) певних ознак, притаманних соціальним системам, зокрема таких, як єдність цільового призначення, функ­ціональної самодостатності, ієрархічності внутрішньої організації, субординаційності взаємозв'язків між структурними ланками тощо.

По-друге, воно фіксує відокремленість певної групи держав­них органів, що входять до конкретної системи, від усіх інших видів органів.

По-третє, окреслює цілком визначений суб'єктний склад да­ної системи.

Перший аспект системи органів виконавчої влади передба­чає необхідність формування дієвої вертикалі виконавчої влади, яка б забезпечувала належну реалізацію законодавчо визначе­них політичною системою цілей та владних рішень зверху дони­зу. Відповідно до Конституції вищим органом, що очолює верти­каль виконавчої влади, є Кабінет Міністрів України.

Реалізацію другого аспекту — відокремлення органів вико­навчої влади від інших органів державної влади — забезпечує Конституція України. Особливістю виконавчої влади як гілки дер­жавної влади є те, що вона має виконавчий та розпорядчий ха­рактер і забезпечує практичну організацію виконання законодав­чих і нормативних актів.

Третій аспект системи органів виконавчої влади розкривається в розділі VI Конституції України «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», де обґрунтовано об'єднуються усі Ієрархічні рівні органів виконавчої влади — вищий, центральний, місцевий.

Система органів виконавчої влади включає структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

Вищий рівень — Кабінет Міністрів України.

Центральний рівень — міністерства та інші центральні ор­гани виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Місцевий, або територіальний, рівень, на якому діють:

органи виконавчої влади загальної компетенції — Рада Міні­стрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;

органи спеціальної — галузевої та функціональної — компе­тенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органам ви­конавчої влади або перебувають у підпорядкуванні водночас і цен­тральному, і місцевому органу виконавчої влади.

Кабінет Міністрів повинен бути генератором суспільного роз­витку та необхідних для цього реформ на основі чіткої Програми діяльності. Виходячи із задекларованих пріоритетів повинен фор­муватися посадовий та персональний склад Уряду. На урядові по­сади мають призначатися політики, що мають чітке бачення ре­форм й готові взяти персональну відповідальність за їхнє прове­дення та результати. Органи виконавчої влади як єдина система мають забезпечувати цілісний цикл: підготовка рішень, їх при­йняття, впровадження й контроль за виконанням (моніторинг). Зокрема, міністерства повинні допомагати міністру у розробці ре­форм та їхнього впровадження в життя. Урядові рішення повинні прийматися виходячи з обмеженості державних ресурсів та потре­би їх спрямування на вирішення пріоритетних проблем.

Головною метою реформування Кабінету Міністрів є забез­печення виконання Урядом основного завдання — формування державної політики. При цьому Кабінет Міністрів повинен мак­симально делегувати органам виконавчої влади нижчих рівнів свої повноваження адміністративного характеру. Основна діяль­ність членів Кабінету Міністрів має зосереджуватися на роботі в Уряді та Парламенті. Необхідно усунути дублювання діяльнос­ті Секретаріату Кабінету Міністрів та міністерств.

Планування здійснюється шляхом прийняття: Програми ді­яльності Кабінету Міністрів на період його повноважень; щоріч­ної Програми економічного і соціального розвитку України; ін­ших державних програм; планування прийняття актів Уряду. Планування роботи його членів здійснюється на підставі щотиж­невих графіків.

Згідно з Регламентом Кабінету Міністрів, питання, що нале­жать до повноважень Кабінету Міністрів України, розглядають­ся на його засіданнях, а також Прем'єр-міністром, Першим віце- прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами, урядовими комітета­ми та іншими утворюваними Кабінетом Міністрів органами.

За своїм характером засідання Уряду України бувають відкри­тими та закритими.

Залежно від терміну проведення засідання є:

черговими — проводяться щосереди о 10.00;

позачерговими — у міру потреби.

 

Наприкінці, коротко розглянемо інші аспекти діяльності Кабінету Міністрів. Серед них, зокрема, вимоги до консультацій з громадськістю у випадках, коли проекти документів мають зна­чні наслідки для населення.

Так, Регламент Кабінету Міністрів установлює, що головний розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, які мають важливе суспільне значення, сто­суються прав та обов'язків громадян.

Громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів здійснюється згідно з Порядком проведення консультацій з гро­мадськістю з питань формування та реалізації державної полі­тики, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 р. № 1378.

На практиці проведення оцінок впливу та консультацій з гро­мадянським суспільством здійснюється нерівномірно. Є випадки, коли проводиться всеосяжний аналіз, наприклад якщо мова йде про національні програми. Міністерства, схоже, усвідомлюють по­требу в аналізі та консультаціях і їхні переваги, але здатність мі­ністерств проводити аналіз та консультації обмежена внаслідок недостатньої кваліфікації та дефіциту часу.