Вікові особливості нервової системи

 

Нейрони. Число нейронів в ЦНС досягає максимуму до 20 – 24 тижня внутрішньоутробного розвитку і залишається постійним до літнього віку.

У той же час розміри нейронів, кількість відростків і функціонуючих синапсів після народження збільшуються. Мембранний потенціал зростає: у новонароджених МП рівний 50 мВ, у дорослих 60 – 70 мВ.

З віком знижується тривалість потенціалу дії і зростає його амплітуда, підвищується частота ритмічної активності нейрона.

Нейрони дітей більш чутливі до гіпоксії, до дії різних отрут і токсичних речовин.

У дітей першого року життя нервові клітки мають низьку збудливість і лабільність, тому у них легко розвивається позамежне гальмування, ці діти швидко переходять зі стану неспання в сон.

Синапси. В синапсах підвищується інтенсивність утворення медіатора, зростає число рецепторів на постсинаптичній мембрані, збільшується швидкість синаптичної передачі (тому знижується тривалість ТПСП і ВПСП, росте амплітуда цих потенціалів), підвищується лабільність.

Спочатку формуються синапси спинного мозку, в подальшому – синапси інших відділів, включаючи кору великих півкуль.

Мієлінізація. Це найважливіший механізм дозрівання ЦНС. В різних відділах ЦНС мієлінізація проходить гетерохронно. Вона починається внутрішньоутробно, а остаточно завершується до 30 – 40 років.

Першими піддаються мієлінізації передні корінці спинного мозку, потім – задні корінці. Гілки лицьового нерва, що іннервують область губ, мієлінізуються на 21 – 24 тижні внутрішньоутробного розвитку, що вказує на раннє формування морфологічної основи смоктального рефлексу, життєво необхідного для новонародженого.

Після народження в першу чергу мієлінізуються периферичні нерви, потім – волокна спинного мозку, стовбурної частини головного мозку, мозочка і значно пізніше – волокна кори великих півкуль. Основна частина черепно-мозкових нервів мієлінізується до 1,5 – 2 років, слухові нерви завершують цей процес до 2 років, зорові і язикоглоткові – до 3 – 4 років. В середньому до 3 років основна маса нервових волокон мієлінізована, інші завершують цей процес до 6 років. Мієлінізація тангенціальних шляхів кори великих півкуль завершується до 30 – 40 років.

У процесі мієлінізації відбувається концентрація іонних каналів в області перехватів Ранв’є, підвищуються збудливість, провідність і лабільність нервових волокон. Так, у новонароджених нерв здатний проводити 4 – 10 імп/с, тоді як у дорослих – 300 – 1000 імп/с. Швидкість проведення збудження по нерву у дорослих в 2 рази вища, ніж у новонароджених.

Гальмування в ЦНС. В процесі онтогенезу за рахунок розвитку гальмівних нейронів формуються гальмівні механізми ЦНС. Ранньою їх формою є постсинаптичне (гіперполяризаційне) гальмування, пізніше формується пресинаптичне гальмування З’являються обернене, колатеральне та інші види гальмування. Завдяки формуванню гальмівних механізмів істотно підвищується здібність до концентрації збудження, обмежується іррадіація збудження в ЦНС, властива новонародженим, з’являються індукційні відносини. Безумовні рефлекси з появою гальмівних механізмів стають точнішими, локалізованими.

Властивості нервової системи. Домінантне вогнище у дитини виникає швидше і легше, ніж у дорослих, але для нього характерна низька стійкість до зовнішніх подразників. З цим в значній мірі зв’язана нестійкість уваги у дітей: нові подразники легко викликають нову домінанту. У віці з 3 до 5 років зростає сила нервових процесів і починають розвиватися чіткі індукційні відносини між процесами гальмування і збудження, з 5 до 7 років істотно підвищується рухливість нервових процесів. Координаційні механізми в ЦНС досягають своєї досконалості тільки до 18 – 20 років.

Рефлекси. В онтогенезі великі зміни зазнає рефлекторна діяльність – вона ускладнюється, з’являються її нові форми – умовні рефлекси. Завдяки вдосконаленню рефлекторної діяльності значно розширяються можливості організму до адаптації в навколишньому світі.

Перші рухові рефлекси спостерігаються внутрішньоутробно на 7,5 тижні. Спочатку вони мають локальний характер. Наприклад, подразнення долоні викликає згинання пальців руки (10,5 тиждень).

Пізніше (за рахунок формування в ЦНС здатності до іррадіації збудження) вони набувають генералізованого характеру, що зберігається і після народження. Наприклад, у плоду на 12 – 16 тижні подразнення шкіри викликає безладну рухову активність з участю більшої частини м’язів.

До кінця внутрішньоутробного розвитку частина безумовних рефлексів набуває спеціалізованого, не генералізованого характеру (наприклад, смоктальний рефлекс).

Таким чином, для внутрішньоутробного розвитку характерні три стадії формування рефлекторної діяльності: стадія локального рефлексу, стадія генералізації і стадія спеціалізації.

До моменту народження організм має достатньо великий арсенал безумовних рефлексів, включаючи сухожильні, пропріорецептивні, вестибулярні, лабіринтові, позно-тонічні.

Їх ділять на три категорії:

1) стійкі, довічні, автоматичні (наприклад, ковтальний, сухожильні рефлекси);

2) транзиторні рудиментарні рефлекси (наприклад, смоктальний, пошуковий, хоботковий, долонно-ротовий, хапальний рефлекс, рефлекс опори тощо);

3) автоматичні або рефлекси, які з’являються після народження і не завжди виявляються (наприклад, тулубний випрямний рефлекс).

Час зникнення рудиментарних рефлексів або формування нових рефлексів є важливим моментом в оцінці нервово-психічного розвитку дитини на ранніх етапах його розвитку. Так, відомо, що при нормальному розвитку дитини рефлекс опори і рефлекс автоматичної ходьби зникає до 1 – 2 міс., хапальний рефлекс Робінсона – на 2 – 4 міс., рефлекс Моро – на 4 міс., рефлекс Бабінського – до 2 років; в той же час до 1 міс. з’являється тулубний випрямний рефлекс, до 4 міс. – верхній рефлекс Ландау, до 6 – 7 міс. – ланцюгові шийні і тулубні рефлекси.

Основні принципи розвитку ЦНС. В процесі онтогенезу ЦНС згідно П.К. Анохіну відбувається послідовне утворення функціональних систем, які забезпечують необхідні на даному етапі онтогенезу корисні для організму пристосувальні результати. На ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку нервовий контроль функцій здійснюється головним чином спинним мозком, в подальшому контроль переходить до довгастого мозку (7 – 10 тиждень), середнього мозку (13 – 14 тиждень). Кортиколізація контролю відбувається на постнатальному етапі розвитку.

Розвиток ЦНС у внутрішньоутробному періоді регулюється, головним чином, генетичними і гормональними (йодовмісні гормони щитовидної залози, стероїдні гормони) чинниками.

У постнатальному періоді провідну роль в розвитку виконують потоки аферентної імпульсації з різних рецепторів, які створюються в процесі виховання і навчання дитини.