ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК. Світогляд – це узагальнена система поглядів, переконань, ідеалів, в яких людина виражає своє ставлення до оточуючого її природного й соціального середовища

Основні положення

Світогляд – це узагальнена система поглядів, переконань, ідеалів, в яких людина виражає своє ставлення до оточуючого її природного й соціального середовища. Являючись узагальненням знань, досвіду та емоційних оцінок, в яких відображені особливості суспільного буття людини, її місце в історично конкурентній системі суспільних відносин, світогляд особи визначає ідейну спрямованість усього її життя, діяльності та поведінки. Світогляд залежить не тільки від рівня суспільного розвитку та належності даної особи до того чи іншого суспільного класу, групи, а й від особливостей особистого життя людини, якихось конкретних умов. У широкому розумінні розвитку особи, її світогляд визначається її діалектичною взаємодією з суспільним середовищем. Свідомість особи не тільки відображує зовнішні впливи, а й являє собою відповідну збуджуючу силу, визначаючу життєдіяльність людини.

Специфіка світогляду – в цілісному, осмисленому відображенні дійсності опосередкованому суспільними та індивідуальними потребами, інтересами, завданнями, ідеалами. Орієнтуючи свідомість людини в системі суспільних відносин і природних взаємозв’язків, світогляд задає сукупність вихідних даних цінностей та установок, які впливають на поведінку та образ життя соціальних класів, груп та індивидів. Уявлення та ідеї, що входять до складу світогляду, стають переконаннями людини, беруть активну участь у формуванні її позиції відносно всіх життєво важливих явищ і подій у навколишньому житті.

Таким чином, світогляд – це істотний феномен як особистого, так і громадського (суспільного) життя людей. Можна сказати, що він відображує єдність індивідуальної та суспільної свідомості. Саме завдяки такій єдності свідомість окремої людини, зберігаючи свої особистісні характеристики, з’єднується з суспільною свідомістю.

Світогляд – це складне, неоднорідне, багатопланове утворення. Воно має досить складну структуру. Різні компоненти цієї структури виконують специфічні функції й разом з тим взаємно переплітаються.

Основними функціями світогляду є орієнтаційна, інформаційно-відображуюча й оцінююча.

Загальні уявлення про різні сторони об’єктивного світу дають науки про природу та суспільство. Ці уявлення складають важливий елемент світогляду. У своєрідному переломленні певні загальні сторони природної та соціальної дійсності так або інакше відображують література та мистецтво, мораль і право. В фантастичній, ілюзорній формі уявлення про світ і людину формулюються релігією. Загальну ж концепцію світу, так би мовити, його універсальну концепцію – його минулого, сучасного та майбутнього – виробляє філософія.

Проте, розглядаючи окремі компоненти світогляду, було б помилковим вважати, що він не має цілісного змісту й служить лише для загального визначення різних елементів духовного життя. Насправді світогляд – це не механічна сума відокремлених один від одного елементів свідомості. Теоретичне мислення виділяє з світогляду різні елементи, а в реальному житті вони органічно з’єднані і в цілому складають зміст світогляду. Взаємовідносини світогляду й різних форм свідомості – це взаємовідносини загального та окремого. В кожній окремій формі специфічно проявляється загальне. І якщо світогляд не може існувати поза філософією, наукою, правом, мораллю та іншими формами свідомості, то вони, в свою чергу, органічно пов’язані з світоглядом, як загальним об’єднуючим началом.

Залежно від того, які погляди домінують у тій чи іншій сукупності уявлень про світ у цілому, а також залежно від способу включення відповідних поглядів та уявлень у структуру світогляду, способу їхнього обґрунтування можна говорити про різні типи світогляду.

На ранніх етапах історії виростаючі з матеріальної практики емпіричні знання про навколишню дійсність служили орієнтиром у повсякденному житті й першоджерелом формування світогляду. Первісні емпіричні знання тісно переплітаються з міфологічними та релігійними уявленнями. Ці уявлення були фантастичним відображенням дійсності, вираженням безсилля людини перед стихійними силами природи та ілюзорним подоланням цього безсилля.

Зародження перших філософських систем знаменувало собою становлення якісно нового типу світогляду – філософсько-теоретичного. Від примітивно-емпіричного та релігійно-міфологічного він відрізняється як за формою, так і за змістом. На місце розрізнених відомостей, міфів і наївно антропоморфічного перенесення на об’єктивний світ міжособових стосунків філософія ставить виявлення (в тій або іншій формі) властивих природі й людині властивостей і зв’язків. Найбільш загальні уявлення про природу, суспільство та людину, задавані ними норми поведінки людей стають предметом теоретичного розгляду, свідомого аналізу та відбору, що збагачує світогляд новим змістом, новими засобами усвідомлення світу та самої людини.

З виникненням і розвитком філософії як особливої форми суспільної свідомості домінуючу роль у формуванні світогляду починає відігравати філософія. Фактично до недавнього часу (до кінця ХІХ ст.) світогляд ототожнювався з філософією. Правда, при цьому говорячи про науковий світогляд, слід пам’ятати, що далеко не всякий філософський, теоретично обґрунтований світогляд є разом з тим і науковим, так само як не всяка теорія наукова. Властивість “теоретичність” характеризує, головним чином, форму організації знання, тоді як атрибут науковості є, насамперед, змістовна характеристика знання з точки зору його відношення до реальності. Філософський, теоретично обґрунтований світогляд стає науковим тільки завдяки більше чи менше точному відображенню в ньому об’єктивної дійсності. Головна характерна особливість наукового світогляду полягає в тому, що він розробляється не шляхом довільної, суб’єктивної рефлексії, а на основі філософського узагальнення одержаних наукою даних і висновків з них. Вирішальна умова переходу до теоретично обґрунтованого наукового світогляду – перетворення самої філософії в науку. Філософія – це найбільш загальне, світоглядне поняття, яке охоплює буквально всі сторони життя в його істотних проявах. Певна річ, при цьому ми маємо на увазі науково-матеріалістичну філософію.

Звичайно, в розвитку сучасного наукового світогляду велику роль відіграють конкретні науки: як суспільні, так і природничі. Світоглядна функція конкретних наук пов’язана, насамперед, з виробленням загального наукового світогляду, який спирається на сукупність відомостей усіх наук, на знання законів природи та суспільства, а також духовної діяльності людини.

Надзвичайно великий внесок у становлення й розвиток наукового світогляду внесли у свій час видатні природничонаукові досягнення ХІХ ст. – відкриття закону перетворення енергії, клітинна будова живої матерії та дарвінівська теорія еволюції. Світоглядне значення новітніх досягнень природознавства абсолютно очевидно підтверджується тією величезною літературою – філософською, соціологічною, науково-фантастичною, художньою, в якій філософськи осмислюються досягнення сучасної фізики, кібернетики, молекулярної біології, космонавтики і т.д.

Звичайно, в ролі певного аналізатора змісту наукових відкриттів виступає передова філософія. Особливість філософських узагальнень полягає в тому, що вони носять загальний характер. Філософія – знаряддя синтезування наявних знань, методологічних центрів взаємозв’язку та взаємовпливу наукових дисциплін.

Тут хочеться підкреслити особливий взаємовплив у формування наукового світогляду філософії та моралі, оскільки ці обидві форми свідомості чи не найбільш повно виконують світоглядні функції. Адже моральна свідомість, відображуючи загальну картину людського буття, виступає і як частина світогляду й одночасно показує свою роль у філософському обґрунтуванні моральних ідеалів.

Світоглядне значення моралі чітко вступає у взаємовідносини й з культурою. Особливо в наші дні яскраво висвітлюються проблеми культури та моралі. Сюди ж можна віднести й питання відношень моралі до природи, зважаючи, насамперед, на питання екології.

Окремо хочеться наголосити на тісному зв’язку світогляду з мистецтвом. Адже відомо, що мистецтво завжди було могутнім засобом пізнання життя та людських характерів, сферою активного пошуку істини та дійсним засобом виховання правдою, бо майстри літератури та мистецтва – це не просто носії певного світогляду, їхня роль полягає в художньо образному осмисленні та показу життя своєї епохи, а через неї й життя взагалі, в прагненні виразити те, що Гете називав "життям життя”. Таким чином, виходячи з вище сказаного, ще раз наголосимо, що під поняттям “світогляд” слід розуміти специфічну форму свідомості людини, включаючи в себе систему її знань, поглядів, переконань та ідеалів, в яких виражається її ставлення до розвитку природи і суспільства та які визначають її суспільно-політичну та морально-естетичну позицію й поведінку в різних сферах життя.

Наведене визначення, як бачимо, не тільки розкриває сутність світогляду як особистісної характеристики людини, а й дає відповідне уявлення про його структуру. Найважливішим компонентом структури світогляду є:

1) система наукових знань;

2) погляди;

3) переконання;

4) ідеали людини.

В свою чергу структурні елементи світогляду можна розділити на дві групи: об’єктивні (наукові знання) та суб’єктивні (погляди, переконання та ідеали).

Знання як об’єктивний компонент світогляду являють собою систему наукових істин, що мають форму описово-констатуючого судження особи. Вони пов’язані з осмисленням і розумінням об’єктивної сторони природних і суспільних явищ. Тому, зважаючи на це, можна стверджувати, що оволодіння науковими знаннями створює основу для вироблення в собі кожною особистістю наукового світогляду. Однак для того, щоб знання сприяли формуванню та розвитку світогляду, вони повинні набувати для людини об’єктивного смислу, тобто перетворюватись на її погляди та переконання, ставати основою вироблення її ідеалів.

Погляд – це судження, умовивід людини, пов’язаний з тлумаченням тих або інших природних чи суспільних явищ, вираження свого ставлення до них. Нерідко, наприклад, матеріалісти та ідеалісти одні й ті самі явища тлумачать по-різному.

Певна річ, погляди мають величезне значення для людини й відповідно впливають на її поведінку. Однак, прямий перехід від поглядів до вчинків відбувається не завжди.

Більш дійовим компонентом світогляду людини є переконання. Вони, як правило, характеризуються певним впливом ідейних збуджень (ідей) на діяльність, поведінку та особистісний розвиток людини. Всяка ідея як основа переконання людини являє собою глибоке пізнання істини й прагнення дотримуватися цієї істини в своєму житті. В цьому смислі під переконаннями розуміють сукупність глибоко осмислених та емоційно пережитих ідей, що головним чином відносяться до ідеології, політики, моралі та мистецтва, які визначають стійкість життєвого досвіду особи, характер її діяльності та поведінки. Переконання є наслідком виробленого інтелектуального емоційного процесу та життєвого досвіду особи, внаслідок яких засвоювані знання (ідеї) набувають сили глибоких внутрішніх мотивів і стимулів поведінки й служать основою зміцнення її вольових зусиль. Переконання – це те, що людина глибоко осмислила та пережила й що вона готова відстоювати за будь-яких умов.

Органічним компонентом світогляду є й ідеали особи. Ідеал (від грецького ідеа – уявлення) – це усвідомлення вищої досконалості, те, що стає метою діяльності, життєвим устремлінням особи.

Як свідчить концепція загальної середньої та вищої освіти в суверенній Українській державі, система світоглядних ідей у змісті освіти створює всі можливості формування у вихованців наукових поглядів, переконань та ідеалів. Певна річ, вирішальну роль у цьому процесі відіграють включені в зміст освіти світоглядні ідеї з питань розвитку природи, суспільства та людської свідомості. Це, звичайно, вимагає від кожного вчителя-вихователя глибокого осмислення цих ідей та їхнього вмілого використання в формуванні наукового світогляду учнів.

До найважливіших із цих ідей відносять такі: матеріальність світу та об’єктивні закономірності його розвитку; рух як форма існування матерії; первинність матерії та вторинність свідомості; розвиток як боротьба протилежностей; пізнаваність світу та його закономірностей; практика як основа пізнання та критерій істини; вирішальна роль праці в формуванні людини; матеріальне виробництво – основа суспільного розвитку; вирішальна роль народних мас в історії.

Певна річ, що в процесі формування наукового світогляду в учнів велику роль відіграють не тільки урочна (лекційна), а й позаурочна, гурткова та інші форми роботи… При цьому, як зазначив ще К.Д.Ушинський, “кожен клас, розпочинаючи з наймолодшого, повинен мати своє округлене світосприймання, доступне вікові учнів… З кожним роком це світосприймання повинно поглиблюватися, розширюватися, поповнюватися” (Твори, Т.3, С.178).

Основні шляхи та засоби формування наукового світогляду учнів

Психологічні умови формування наукового світогляду

Психологи вважають, що світогляд особи є форма індивідуальної свідомості, яка має специфічні особливості, зумовлені віковими та індивідуальними відмінностями. Вивчення вікових змін учня, його індивідуально-психологічних особливостей, його поглядів, переконань, ідеалів, соціальної життєвої позиції показало, що світогляд формується в тісному зв’язку та єдності з загальним становленням особистості: з розвитком інтелектуальної сфери (знань, уявлень, понять, умінь оперувати ними і т.п.), збуджуюче-мотиваційної, розкриваючої моральну спрямованість особи (її мотиви, інтереси, ідеали, емоційні особливості), й дійово-практичної, що характеризується активністю в реалізації знань і ставлення учня до його діяльності та поведінки. По суті, ці сфери являють собою три основних компоненти формуючого світогляду, які виступають у нерозривній єдності. Вироблена система наукових поглядів про природу та суспільство й саму людину в кожному віковому періоді має свої специфічні особливості. Значна частина сучасних психологів вважають, що становлення світогляду розпочинається буквально з перших кроків шкільної освіти, однак найбільш інтенсивно цей процес відбувається у старшому шкільному віці, коли виробляється власна світоглядна позиція молодої людини.

Для молодшого школяра та підлітка характерно:

1. Збагачення науковими знаннями, здатність оперувати вміннями в зв’язку з особистим усвідомленням картини світу (природи, суспільства й самої людини з її психічними особливостями);

2. Становлення та розвиток власних особливостей, усвідомлення цих особливостей через оволодіння уміннями бачити себе збоку (самосвідомість);

3. Розвиток і прояв рефлексивних особливостей, що визначаються сформованістю самокритичності, самоконтролю та саморегуляції.

Ці лінії поступово вдосконалюються в процесі навчальної та громадсько-корисної діяльності.

В підлітковому віці учень на більш високому рівні, який ще недавно був йому недоступним, осмислює нові сторони дійсності, прагне виразити своє ставлення до них. Однак розвиток абстрактного мислення, мотиваційної сфери підлітка самі по собі ще не можуть привести до більш інтенсивного процесу формування світогляду на наступному ступені вікового розвитку. Вирішальний поштовх цей процес дістане в зв’язку з необхідністю самовизначення, самосвідомості, контролю за своїм навчанням і поведінкою.

Активізації процесу формування світогляду крім внутрішніх мотивів і потреби самовизначення сприяють також міжпредметні зв’язки в системі навчально-виховної діяльності, які ведуть до того, що фрагментарні уявлення розпочинають у підлітка складатися в загальну картину світу. Таким чином, у 14-15-річному віці в підлітка завершується індивідуально-психологічна підготовка до наступного вікового періоду, коли в основному завершується становлення світогляду.

Юнацький вік у педагогічній і психологічній літературі визначається як вік інтелектуальної та громадянської зрілості. В цей період відбувається вироблення ціннісних орієнтацій і цілісної системи світоглядних поглядів на світ і своє місце в ньому. Розвивається тенденція до узагальнення, глибокого внутрішнього синтезу наявних теоретичних знань, складається ідейна спрямованість людини, її ідеали. Вироблений раніше інтерес до світоглядних проблем поєднується з прагненням настирливо реалізувати свої переконання у практичних справах і вчинках, оскільки діяльність старшого школяра все більше регулюється поставленими цілями та завданнями, звернутими не тільки до сучасного, а й до майбутнього. В індивідуальному стилі поведінки чітко простежується певний спосіб пізнання, ставлення до навколишнього світу й самого себе.

Глибоке оволодіння знаннями – важлива умова формування наукового світогляду; як було вище сказано, в структурі світогляду визначальну роль відіграє взаємозв’язок наукової істини поглядів і переконань. А звідси випливає, що основою, фундаментом, на якому базується світогляд, є знання. Наприклад, при вивченні природничо-наукових предметів уже в початкових класах учням повідомляються знання про живу та неживу природу (наприклад, про використання сили вітру та води в народному господарстві, про місце людини в природі, про її можливості у перетворенні природи). Діти спостерігають за розвитком рослин на пришкільній ділянці, навчаються бачити залежність росту рослин від природних умов (ґрунт, клімат і т.д.)

З 5 (6) класу розпочинається систематичне вивчення основ природничих наук. Кожен курс завершується узагальненням конкретного наукового матеріалу, визначенням внеску даної науки в загальну природничонаукову картину світу. В природничонаукових предметах відображені всі форми існування та руху матерії (від світу елементарних частинок до великих тіл; від найпростіших форм руху матерії – фізичної, хімічної до утворення живих організмів), розкриті їхні взаємозв’язки та перетворення. Зміст предметів природничонаукового циклу спрямований на формування уявлень про єдність світу, його багатогранність.

При вивченні предметів гуманітарного циклу учні оволодівають матеріалом про закономірності, що розкривають соціальну сферу життя людей, виробляють у собі систему соціально-політичних, правових, економічних, моральних, естетичних поглядів, переконань, ідеалів. Кожен з предметів гуманітарного циклу розв’язує завдання властивими йому методами. Цілісність, системність поглядів, переконань та ідеалів забезпечується реалізацією міжпредметних зв’язків.

Світоглядна спрямованість трудового навчання та виховання здійснюється через вироблення в школярів усвідомлення необхідності трудової діяльності, ознайомлення з основами сучасного промислового та сільськогосподарського виробництва, формування у них трудових умінь і навичок, підготовку до вибору професії.

У структуру цілісного світогляду включаються й естетичні погляди та переконання відповідним чином узагальнені в естетичному ідеалі як уявленні про прекрасне, гармонійно розвинуте в естетичному ставленні людини. Розвиток естетичного ставлення до дійсності у процесі формування наукового світогляду повинен формуватися не тільки в сфері пізнавальної діяльності, а й у сфері праці, природи, спілкування між людьми в їхній різноманітній діяльності (художньо-творчій, спортивній, ігровій). Кожна галузь діяльності школярів повинна нести елементи естетичності.

Світоглядна функція естетичного виховання реалізується з допомогою двох органічно взаємопов’язаних діяльностей:

1. Знаходити красу в природі, суспільстві, людських взаєминах;

2. Створювати красу в своїй багатогранній творчій діяльності.

Певна річ, неоціниму роль у формуванні естетичного ідеалу відіграє мистецтво (література, живопис, музика, театр і т.д.). Зачатки світогляду, моральності, права, політики тощо ми знаходимо у фольклорі. Світоглядним елементом системи естетичного виховання є й образотворче мистецтво.

Не можна не враховувати в формуванні наукового світорозуміння учнівської молоді й ролі в цьому процесі позаурочної громадсько-практичної діяльності школярів: взаємозв’язку змісту навчання й позакласної та позаурочної роботи (пізнавальної, трудової, суспільно-корисної); спільність принципів організації та методики керівництва усіма видами діяльності учнів та їхнього спілкування; наступність у вихованні з урахуванням віку, рівня розвитку дітей, їхніх індивідуальних особливостей; взаємозв’язок школи та позашкільних дитячих закладів у вихованні дітей, у розвитку їхніх поглядів, переконань, громадської активності. Певна річ, дуже важливо забезпечити в роботі з формування наукового світорозуміння учнівської молоді єдність у діяльності школи та сім’ї.

Дидактичні та виховні умови, які сприяють переводу знань у погляди, переконання та ідеали

Процес формування наукового світогляду включає:

1) озброєння учнів глибокими науково-матеріалістичними знаннями про природу, суспільство та людське мислення;

2) формування у школярів глибокої переконаності в істинності наукових знань;

3) включення школярів в активну трудову, громадсько-політичну та суспільно-корисну діяльність в ім'я торжества цих знань і переконань.

Щоб цей процес був дієвішим і продуктивнішим, необхідно в роботі з формування наукового світогляду, насамперед, враховувати такі дидактичні та виховні умови.

1. Забезпечення глибокої наукової доказовості, логічної переконливості та несуперечливості всіх теоретичних висновків і фактів світоглядного характеру. Насамперед, виклад навчального матеріалу повинен здійснюватися на основі переконливих фактів та їхнього глибокого аналізу. При цьому слід пам'ятати, що навчають і виховують, насамперед, факти, ідеї їх тільки супроводжують. Дуже важливо у процесі тлумачення того або іншого матеріалу з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки між певними явищами та подіями. Слід збуджувати учнів до з'ясування виникаючих у них запитань, розвивати допитливість, прагнення до глибокого осмислення усіх явищ і процесів, що відбуваються у природі та суспільстві.

2. Надання навчанню високої ідейно-політичної спрямованості. Насамперед вивчення предметів гуманітарного циклу має сприяти вихованню громадянської зрілості, патріотизму.

3. Дотримання принципу історизму при вивченні програмного матеріалу. Історизм у навчанні допомагає розкривати генезу та складні шляхи розвитку істини у науці, сприяє усвідомленню еволюції природних явищ і суспільно-економічних змін. Історичний підхід у навчанні є важливим засобом підвищення у школярів інтересу до пізнання і сприяє більш глибокому усвідомленню виучуваного матеріалу.

4. Розвиток пізнавальної активності та самостійності учнів у навчально-виховному процесі та позаурочній роботі. Слід пам'ятати, що уявлення, поняття, закони не можна механічно вкласти у голову школярам. Виробити, сформувати в собі їх може тільки сам учень під керівництвом і за допомогою вчителя. Утворення уявлень, понять, усвідомлення законів - активний процес мислення та діяльності учнів. Чи не найважливіше у розвитку пізнавальної активності та самостійності учнів звертати їхню увагу на створення протиріч між знанням і незнанням, на збудження потреби у навчанні та навчальних інтересів, а також надавати навчанню проблемного характеру, практикуючи різні види роботи з підручником, проведення уроків-семінарів, уроків-диспутів тощо.

5. Збудження емоційного ставлення учнів до виучуваного матеріалу. Емоційно-позитивне ставлення до навчання, насамперед, стимулює пізнавально-мислительну активність учнів. У той самий час воно допомагає осмислювати суть виучуваних природних і суспільних явищ, сприяє формуванню суб'єктивного ставлення до засвоюваних знань, сприяє проникненню в їхню об'єктивність та істинність.

6. Тісний зв'язок навчання з життям, включення школярів в активну трудову діяльність. Погляди та переконання є не тільки наслідком роботи думки та емоційно-інтелектуальних переживань. Дуже впливають на їх формування життєві обставини та соціально-побутова атмосфера, в якій щоденно перебував школяр, а також його власна практична діяльність. Усе це вимагає планомірної організації праці та всіх інших видів життєдіяльності школярів.

7. Включення учнів у громадсько-політичну та суспільно-корисну діяльність. Історико-краєзнавча, пошукова, доброчинна та інша суспільно-корисна робота школярів.

8. Врахування в роботі з формування наукового світорозуміння вікових та індивідуальних особливостей учнів. Певна річ, що характер і результати роботи з учнями різних вікових груп різні.

Велику роль у цьому процесі відіграє й особистість вчителя.

Активна трудова і суспільно-корисна діяльність - важливі складові у формуванні наукового світорозуміння особистості

Великий вплив на формування світорозуміння особистості мають життєві обставини, та соціально-побутова атмосфера, в якій вона щоденно перебуває, її власна практична діяльність. Усе це вимагає планомірного і систематичного включення кожної особистості у трудову, суспільно-корисну та суспільно-політичну діяльність.

Щоб оволодіти національним науковим світоглядом, кожній особистості насамперед необхідно включатися в активну творчу діяльність. Це – основний шлях, єдиний ефективний спосіб стати особистістю. Бо саме своєю діяльністю людина продовжує себе в інших людях. Потреба ж бути особистістю забезпечує активне включення людини в систему соціальних зв’язків. Прагнучи включити своє “Я” у свідомість, почуття та волю інших, якби приєднуючи їх до своїх інтересів та бажань, людина задовольняє тим самим потребу персоналізації. Однак задоволення потреби завжди породжує нову потребу більш високого порядку. Цей процес постійно продовжується й розширюється. Перетворення предмета діяльності відповідно змінює й того, хто його перетворює.

Велику роль у процесі становлення особистості, у формуванні національного наукового світогляду відіграє приклад. Справа у тому, що кожна людина хоче на когось бути схожою. Однак біографії видатних людей, їхні нерідко героїчні справи впливають на процес становлення особистості не самі по собі, а як матеріал для роздумів у процесі відповіді на запитання, що ми самі собі ставимо: яким треба бути, щоб поважати себе, як необхідно діяти в складних обставинах, як долати труднощі, взагалі, як проявити себе справді особистістю? Фактором розвитку особистості різного роду героїчні приклади стають тільки тоді, коли вони сприймаються в якості відповіді на запитання, що мучить людину: як діяти їй самій у складній, безвихідній ситуації, як жити далі? Тому запитання про те, який шлях обрати для того, щоб відчувати себе особистістю, насправді нею стати, залишається для кожного з нас його особистою проблемою. Певна річ, вирішувати її доведеться кожному своїм шляхом.

Людина, яка формує в собі національний науковий світогляд, повинна виробляти такі якості як принциповість, особиста порядність, інтелігентність. Бути інтелігентною людиною - це означає хоча б в якійсь мірі бути причетним до надбань світової культури й, насамперед, бути зорієнтованим на загальнолюдські цінності, бути готовим завжди при необхідності здійснити свій моральний вибір і не зрадити своїм ідеалам. До цього вибору належать, насамперед, доброта, милосердя, готовність допомогти людині, яка потрапила в біду, скромність, мужність, справедливість, гідність. Правий В.О.Сухомлинський, який писав: "Гуманність неможлива без чуйності до людини. Любити все людство простіше, аніж одну людину". Допомогти одній людині важче, аніж заявити: "Я люблю свій народ". Кожен, хто вступає в життя, повинен бути не тільки прекрасним умільцем, майстром, виробником матеріальних цінностей, а й душевною, небайдужою людиною.

Визначені В.О. Сухомлинським найважливіші норми моральності не втратили своєї актуальності і в наші дні. Кожен з наших вихованців завжди повинен пам'ятати (й, певна річ, у першу чергу повинні пам'ятати це ми самі), що існує межа між тим, що нам хочеться, і тим, що ми можемо. Наші бажання - це радощі або ж сльози наших близьких. Перевіряйте свої вчинки свідомістю: чи не завдаєте ви людям зла, неприємностей своїми вчинками. Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре. За добро платіть добром.

Пам'ятайте, що всі блага й радощі життя створюються працею і тільки працею. Без праці не можна чесно жити. Народ учить: хто не працює, той не їсть. Ледар, дармоїд - це трутні, що пожирають мед працьовитих бджіл. Навчання- наша перша праця. Йдучи до школи, ви йдете на роботу.

Не будьте байдужими до людей, які прагнуть жити за рахунок батька, матері. Проявляйте нетерпимість до тих, хто не дбає про суспільні інтереси. Зневажайте того, хто обкрадає суспільство, людей, кривдить їх.

Світогляд людини майже завжди веде її до вчинків, викликаних її переконаннями в правильності тієї або іншої ідеї. Так, коли Архімед, один з найвидатніших людей в історії людства, один із небагатьох, кому випало щастя реально реалізувати ту внутрішню велетенську енергію, яка практично не пробуджена, дрімає в кожній людині, коли Архімед побачив тінь занесеного над ним меча, він гнівно закричав: "Не чіпай моїх креслень!" Й римський воїн - самовдоволений невіглас, тварина в образі людини, отетерівши спочатку від цієї сміливості, зарубав Людину своїм мечем. Як бачимо, в несподіваній ситуації людина проявляє те, що становить її звичайно приховану сутність. Помітивши поряд із собою тінь погрожуючої смертю зброї, великий житель Сіракуз кинувся захищати насамперед не своє життя, а справу свого життя, свої ідеї.

Чому Архімед так вчинив перед своєю смертю? Чому у всі часи люди цінували мужність, завзятість, благородство, пріоритет справи над ситим достатком, навіть над власним життям?

Щоб відповісти на це запитання, щоб зрозуміти, чому з потопаючого корабля сильні чоловіки рятують у першу чергу дітей і жінок, а не самих себе, необхідно ще і ще раз повернутися до того, що життя людини і щастя людини - це людське життя і людське щастя. Ці категорії виділили людину з тваринного світу з його рівнем власне-біологічного благополуччя.

Тому, коли ми говоримо про світоглядну необхідність визначення і реалізації себе як суспільної особистості, ми маємо на увазі насамперед необхідність реалізувати в собі суспільно значущу особину.

У формули "щастя - в повноті людського життя", вивіреній багатьма гуманістами минулих епох, пріоритетом, першістю володіє категорія "людського", тобто суспільно значимого.

Якщо вийти за суворі канони формулювань, то можна сказати, що істинно по-людськи може бути щасливим лише той, хто здатний віддавати більше, ніж брати. І тут, уявіть собі, не порушується всесвітній закон збереження енергії, тому що мова йде про розкриття внутрішніх потенцій людини та людства в цілому. Віддавати більше, ніж брати, гадаємо, становить основний закон людської еволюції. Саме завдяки йому людство і рухається вперед у моральному відношенні.

Людина, яка володіє певними світоглядними поглядами та переконаннями (маємо на увазі гуманістичні погляди та переконання) завжди досягає вершини своїх істинно людських можливостей не у сподіванні на подяку, а тому, що вона понад усе цінує честь, совість, почуття людського обов'язку.

Хіба не про такі почуття можна говорити, наприклад, аналізуючи вчинок багаторазового рекордсмена світу з підводного плавання Шаварша Карапетяна? З десяток років тому переповнений тролейбус з людьми впав у Єреванське озеро. Волею випадку на місці трагічної події опинився, можливо, єдиний свідок цієї біди, який був готовий допомогти потрапившим у аварію людям. Він швидко зняв з себе тренувальний костюм та кинувся у воду за тролейбусом. Тут йому довелося пірнути на десятка півтора метрів, видавити скло, потрапити у потонувшу машину, витягти на поверхню води одного за іншим десятки людей. Та ось на воді розпливлися п'ятна крові - його крові. Справа у тому, що пробиваючись скрізь розбите скло, він порізав собі живота, ноги, плечі. Врятував тоді Ш.Карапетян двадцять одне життя. А коли його сили вже вичерпувались, він, щоб пірнути в озеро знов і знов, змушений був брати у руки важку каменюку. Ось врешті-решт він ще раз пірнув, щоб прив'язати до тролейбуса трос підйомного крана... Після цього Шаварш надовго захворів на запалення легенів і зараження крові і не зміг продовжити свою спортивну кар'єру.

До речі, коли журналісти широко сповістили світ про цей дивовижний подвиг, на жаль, виявилася і його зворотня сторона - також "дивовижна": ніхто з врятованих так і не поцікавився, хто ж був його спасителем?

Життя Шаварша Карапетяна - легенда. Справа в тому, що згодом, після одужання, він, також несподівано, став свідком іншої аварійної ситуації й узявся швидко та самовіддано рятувати людей, що гинули від страшної стихії - від вогню, що охопив багатоповерховий будинок. І знову багато врятованих людей, і знову травми, опіки. Оце і є світоглядна зрілість, почуття гуманізму, доброзичливості, милосердя, що дозволяють людині піднятись до справжнього героїзму.

Важливо у роботі по формуванню у своїх вихованців наукового світорозуміння дбати й про вироблення у них свого власного ставлення до життя, щоб кожний вихованець насамперед збуджував у себе інтерес до самого себе, до своїх задумів, вчинків, творчих досягнень. Бо якщо людина не може сама себе зрозуміти, усвідомити, для чого вона живе, важко чекати, що смисл її існування буде зрозумілим іншим людям.

Не вміючи так організувати своє життя, щоб воно було цікавим їй самій та оточуючим, людина, як правило, посилається на обставини - життєві негаразди, нерозуміння близьких, відсутність необхідних умов для самореалізації. Та якими б не були зовнішні умови, вирішальне слово в організації життя належить розуму. "Неможна жити приємно, не живучи розумно", - стверджував давньогрецький філософ Епікур. Непримиренну позицію до тих, хто не здатний діяти за голосом розуму, займав Діоген Сінопський: "Для того, щоб жити, як потрібно, необхідно мати або розум або петлю".

Певна річ, не слід буквально розуміти давніх мислителів. Кожен з них мав своє уявлення про розум та міру його участі в організації людського життя. Питання це відноситься до категорії вічних. Над ним розмірковували і в минулому, дискутують і сьогодні. Незаперечною залишається тільки необхідність визначення тих життєвих принципів і оцінок, без яких існування людини втрачає особистий сенс та соціальне значення.

При всій багатогранності індивідуальних уявлень про життя, в них завжди можна віднайти загальні риси, які пов’язані з найбільш типовими життєвими позиціями при сприйманні, осмисленні та освоєнні дійсності.

Оцінюючи своє життя, людина повинна насамперед подумати про те, що нею створено для блага інших людей. Бо саме результати життєдіяльності окремої особистості знаходять заслужений відгук, високо цінуються оточуючими, піднімають авторитет людини, викликають повагу до неї. Людина повинна бути задоволеною своїм життям, щоб при підведенні його підсумків вона могла сказати:

Мне есть, что спеть, представ перед всевышним,

Мне есть чем оправдаться перед ним…(В.Висоцький)

Науковий світогляд і релігія

Світський характер виховання у сучасній школі

Як підкреслюється у Законі України "Про освіту", освіта у національній школі України будується на основі наукового, світського характеру. Це означає, що учні у процесі навчання та виховання повинні одержувати глибоко наукові знання; навчання та виховання має бути не релігійним. "Головна мет