Священна мова санскрит

Феноменальним досягненням індоарійських брахманів було створення ними штучної мови, відомої нині як санскрит. Слово санскрит означає “досконало оброблений”, “відшліфова­ний”, “культурний”. Ця мова вва­жається священною, бо нею користувалися жерці для спілкування з Богом, нею написані релігійні тексти. Інші верстви населення — воїни, се­ляни, ремісники, торговці — розмов­ляли просторічною мовою, пракри­том. Компонент -крит у словах сан­скрит і пракрит має значення “зроблений”, “створений”, а пра- означає те саме, що й українське пра- в словах прадід, правнук, праліс, правіт­чиз­на, прабатько тощо. Тобто термін пракрит означає “первіс­ний”, “пра­вічний”, “прастворений”. Із цими двома термінами пов'язані два інші дуже важливі терміни — санскріті (культура) та пракріті (природа)[317]. Так що співвідношення між санскритом і пракритом приблизно таке ж, як між сучасною українською літературною мовою і мовою розмовною (діалектно-суржиковою).

Санскрит і українська мова походять від спільного кореня — священної мови Сенсар (“мова сонця”, точніше, “сонячний”, “небесний”, “божественнй сенс”), народженої у Північному Надчорномор’ї у 55 ст. до н. е. Завдяки славно­звіс­ному українському традиціо­наліз­му багато чого з мови трипіль­ських аріїв збереглось до наших часів, звідки подібність між українською мовою і санскритом. При­чому йдеться не лише про основний лексичний фонд, а й гра­матичну будову, тотожність числен­них префіксів, суфіксів, часток, на­явність відмінків і відмінкових закі­нчень, кличної форми тощо. Ось деякі тільки лексичні сходження, досліджені Степаном Наливайком[318]:

Терміни спорідненості: тата — тато, мата, мáтар — ма­ти, матір, нана — неня, дада — дід, пардада — прадід, девар — дівер, бграта — брат, свастрі — сестра, свасур — свекор, суну — син, відгва — вдова, наводга — невістка, снуша — синова дружина (рос. сноха).

Займенники: ту — ти, сваям — сам, свій — свій, тваї — твій, маї — мій, катара — котрий, татсама — той самий, анья — інший, та — та, тат — той, то — те.

Числівники: аді — один, дві — два, трі — три, чатура — чо­тири, панча— п’ять, даса — десять, шата — сто, убга — обидва, багута — багато, багутера — багатеро, двітій — другий, трітій — третій, шаштха — шостий, двішата трідаша чатварі — двісті тридцять чотири.

Частини тіла: наса — ніс, бгру — брова, гріва — шия, пада — п’ята, хаста — кисть, мурдга — обличчя (мор­да), паршва — перса, стана — стан, груди.

Прикметники: пурна — повний, крішна — гарний (красний), прія — приємний, сваччха — свіжий, нава — новий, юва — юний, сукха — сухий, танга — ту­гий, нанга — нагий, віхваліт — схви­льований, швета — світлий, уткріта — відкритий, паріпурна — пе­реповнений.

Іменники: уда — вода, муша — миша, шула — шило, манса — м’ясо, дгама — дім, ніша — ніч, тама — тьма, авіка — овечка, біджа — зерно (збіжжя), пхена — піна, дгвані — дзвін, набга — небо, набгаса — небе­са, кута — куток, самбгар — собор, раса — роса, двара — двері, гірі — гора, ватар — вітер, гіма — зима, юшіка — юшка, чашака — чашка, коша — кіш, плавана — плавання, парівартана — переміна (досл. пе­ревертання).

Дієслова: смаяті — сміятися, рудаті — ридати, бгаяті — боятися, плаваті — плавати, кагаті — каза­ти, наштаті — ни­щити, бгагаті — бігати, кхелаті — гуляти, ліп’яті — лі­пити, лубг’яті — любити, будг’яті — будити, джіті — жити, кшаяті — сяяти, чуматі — цілувати (цьомати), піті — пити, ліг’яті — ли­зати, джняті — знати, падаті — падати.

Службові слова: хат — геть, атаг — отож, тада — тоді, праті — проти, ну —ну, на — ні, то — то.

У пам’ятках, писаних санскритом, особливо в Ріґвіді, Магабгараті й Рамаяні, багато точок дотикання з Україною, українцями й українсь­кими реаліями, давніми й сьогочас­ними. Наш фольклор зберігає основ­ний міф Ріґвіди про битву громо­вержця Індри з могутнім асуром — демоном Врітрою, який у наших вес­нянках виступає як злий цар Ворот або Воротар. Рамаяна виявляє тісну спорідненість із українським фольклором, звичаями та обрядами. У Магабгараті боги, царі, мудреці й могутні воїни носять імена, які сьо­годні побутують в українців як прізвища. І водночас діють племена й народи, що їх античні автори фіксують на території Давньої Ук­раїни. З чого напрошується цілком логічний висновок: предки сучасних українців брали участь у подіях, описаних у Магабгараті, а самі ці події, принаймні деякі, відбувалися і на теренах України.

Такі українські прізвища, як Баглай, Бака, Бакота, Балвір (Бальвір, Балбир), Бушма, Бушмака, Вишень, Гупал (Гупало), Кічак, Кришень, Кундера, Кундіренко, Курупа, Манджула, Пандай, Панікар, Судас, Хопта, Чамара, Шандра, Шіваненко, Шудря, Шудрак та багато інших прослідковуються у відах та епосах. Вони важко надаються до витлумачення на слов’янському ґрунті, але легко й переконливо пояснюються з санск­риту.

Є низка й українських назв, що мають своїх двійників в Індії та індійських джерелах. Це Вишнопіль, Краснопіль, Канів, Миргород, Миропіль, Панікарча, Райгородок, Родень, Самгородок, Тараща, Трипіл­ля, Халеп’я, Чигирин, Шандра, Умань, Ямпіль тощо. Вони й собі пе­реконливо витлума­чуються з санс­криту.

Санскрит допомагає по-новому поглянути на деякі українські реалії, скажімо, на ті ж імена й на­зви. Проілюстру­вати це можна бо­дай таким прикладом. У Ріґвіді й Магабгараті чимало імен із ком­понентом — шравас, тотожним слов'янському — слав: Вішравас, Уграшравас, Пар’яшравас, Бгурішравас, Багушравас тощо. Вони то­тожні нашим історич­ним і сучасним іменам Віслав, Горислав, Переяслав і Богуслав. Останні три імені, тобто Переяслав, Борислав і Богуслав вод­ночас означили й міста, помітні в багатовіковій історії України, та й не лише України. Щодо походження і значення цих імен та назв і досі немає одно­стай­ності: назву Переяслав ви­водять від «переяти славу», Борис­лав — від «який славно бореться», Богуслав — від «бога славлячий» чи «славний, як бог». І тільки санскрит дозволив з’ясувати, що ці три імені й назви — семантичні, тобто зна­ченнєві двійники, вони мають одна­кове значення. Оскільки компоненти Пар'я-, Бгурі-, Багу- в санскриті си­ноніми й означають «багато», «ду­же», «вкрай, «надзвичайно», «винят­ково». Тобто всі три назви і всі три імені мають однако­вий зміст — «Багатославний», «Велеславний», «Преславний».

Характерно, що подібні імена й назви лише згадуються в Рігвіді та Магабгараті — в сучасних індійців і в сучасній Індії немає ні таких імен, ні таких назв. Тоді як в Україні такі імена й назви побуту­ють і досі. Це можна пояснити одним: подібні імена відичні арії принес­ли до Індії з місць свого попередньо­го проживання, зі своєї прабатьків­щини, тобто з території сучасної України.

“І якщо в епічних пам’ятках на сан­скриті стільки точок дотикання з Ук­раїною, то, поза сумнівом, на нашій давній землі колись звучав і санск­рит — мова священнодійств і жерців, мова культури, літератури й науки. Як і пракрит — мова про­столюду, мова воїнів і хліборобів. Сліди цих мов і досі збері­гаються в нашому фольклорі, побутовій, обря­довій і весільній термінології, в іме­нах, прізвищах, етнонімах, топонімах і гідронімах. Немає жодного сумніву, що найбільші несподіванки й відкриття стануться при зверненні саме до санскриту й санскритських джерел, які чекають своїх дослід­ників і які здатні пролити яскраве світло на нашу багатові­кову історію і культуру, часто-густо обібрану, перекручену й хибно витлумачену. Саме санскрит і санскритські дже­рела дають змогу по-новому, іноді під незвичним і незвичайним кутом погля­нути на давні й сьогочасні ук­раїнські реалії, які досі або не мали пояснення, або пояснювалися повер­хово й малопере­конливо” [319].