Закономірності навчання

Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності, які полягають у тому, що відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання, а саме діяльністю викладача, діяльністю студента, змістом навчання, обраними технологіями, ресурсним забезпеченням та дією синергії[14]. До таких об’єктивних закономірностей освітнього процесу у вищій школі відносяться:

· Інтегрований виховний і розвивальний характер навчання. У процесі навчання студенти засвоюють знання, на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлення до процесу навчання. Водночас здійснюється і процес розвитку особистості, її пізнавальних сил – мислення, пам’яті, уваги, уяви, мовлення та ін.

· При цьому першорядне завдання педагога – навчити студентів мислити, виховувати в них прагнення до пізнання нового, до самостійного опанування знаннями. Така здатність формується і розвивається, коли вони мають змогу виявляти самостійність і активність.

· Зумовленість навчання суспільними потребами. Її сутність у тому, що кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, що забезпечується їхнім навчанням.

· Ефективність бінарності та мотивації навчально-пізнавальної діяльності суб’єктів навчального процесу. Суть цієї закономірності полягає в тому, на якому рівні діють партнерські відносини між студентами та викладачем. Навіть якщо студент опановує дисципліну самостійно за підручником чи іншими інформаційно-предметними засобами, викладач спрямовує його пізнавальну діяльність і контролює її.

Із викладеного вище випливає, що дидактика відображає суттєві і необхідні зв’язки між явищами і фактами навчання, які можна назвати законами. Однак вони не містять прямих вказівок для практичної діяльності, а є лиш теоретичною основою для розробки й удосконалення її технології. Практичні вказівки до здійснення навчання закріплені переважно в принципах і правилах їх реалізації.

Дидактичні принципи – це основні положення, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу згідно з його загальною метою і закономірностями. У принципах навчання виявляються нормативні основи навчання, взятого в конкретно-історичному вигляді.

Принципи навчання практично реалізуються через правила.

Правило – це заснований на загальних принципах опис педагогічної діяльності в певних умовах для досягнення певної мети. Найчастіше під правилами навчання розуміють положення, що розкривають окремі сторони застосування того чи іншого принципу навчання. В правилах здебільшого передбачається типовий спосіб дії викладача в типових навчальних ситуаціях.

Істина, як завжди, знаходиться між крайностями. Не можна надто захоплюватися правилами і вимагати їх педантичного виконання, оскільки надмірне прагнення до їх виконання може призвести до обмеження творчої ініціативи викладачів, але не можна також і зовсім від них відмовлятися, прирікаючи навчальну роботу на повну свободу дій.

Правила рекомендують викладачеві певні дії в тій чи іншій ситуації, орієнтують його на дотримання певних вимог, але як це буде виконано, цілком залежить від викладача-менеджера освітнього процесу.

Практичний досвід навчання закріплюється саме в правилах (писаних або неписаних). З одного боку, це відіграє позитивну роль, оскільки зберігається наступність, утверджуються кращі традиції навчання, з іншого – негативну, тому що закріплюються не тільки важливі, але й непотрібні, іноді навіть шкідливі (здебільшого неписані) правила, змінити які іноді дуже важко.

Скільки ж усього правил? На це запитання найкраще відповісти словами К.Д.Ушинського: «…Сами эти правила не имеют никаких границ: все их можно уместить на одном печатном листе, и из них можно составить несколько томов. Это одно уже показывает, что главное дело вовсе не в изучении правил, а в изучении тех научных основ, из которых эти правила вытекают»[15].

Правила ґрунтуються на принципах, принципи діють через правила – такий діалектичний зв’язок між ними. Зазвичай правила мають форму порад-нагадувань викладачу про те, що потрібно робити для найбільш повного виконання вимог принципу. Відповіді на запитання, як діяти, вони найчастіше не містять. Це обумовлює творчий характер їх застосування.