Штучнi матерiали

 

Ix широко використовують у будiвництвi завдяки високим експлуата­цiйним показникам i поширенню виxiдних матерiалiв для виготовлення. Для покриття пiдлог застосовують вироби з дерева - дошки, паркет, пар­кeтнi дошки, паркетнi щити, торцевi шашки та рiзноманiтнi плитки i плити зi штучних i природних матерiалiв: кам'янi плити з гpaнiтy, мармуру i литого каменю; бетоннi, цементно-пiщанi та мозаїчнi плити розмiром до 0,6 х 0,6 м зi шлiфованоio верхньою поверхнею; керамiчнi й метласькi плит­ки рiзного розмiру, якi випускають штучно або у виглядi мозаїчних карт, наклеєних лицьовим шаром на папiр; чавуннi; деревопластовi; пластиковi - полiвiнiлхлориднi, кyмapoнoвi та ебонiтовi.

Дошки для покриття пiдлоги виготовляють струганими, з вибраними з бокових cтopiн пазами i гребенями, 32 мм завтовшки та 74... 124 мм зав­ширшки. Вологiсть дощок не повинна перевищувати 12 %. Елементами дощатої пiдлоги є також лаги з дощок до 50 мм завтовшки при ширинi вiд 80 до 120 мм, галтелi, плiнтуси. Вологiсть лаг не повинна перевищувати 18 %. Лаги пiддають бiозахисту, покриваючи розчином фториду натрiю або креозотом.

Паркеm -один iз найпоширенiших видiв покриттiв пiдлоги житлових i громадських примiщень з невеликою iнтенсивнiстю руху. Паркет бере свiй початок iз залiв аудiєнцiй французьких королiв ХVІІ ст. У XVІІІ-ХIХ ст. паркет став улюбленим покриттям пiдлог палацiв та особнякiв у Європi. Звiдси й «престижнicть» паркету як матерiалу для пiдлог. Для його вироб­ництва застосовують цiннi породи дерева з високою твердicтю (дуб, бук, ropix тощо). Важливе значення має характер розпилу дерева: радiальний чи тангенцiальний.

Номiнальнi розмiри паркетних планок, мм:

Довжина 150, 200, 220, 250, 280, 300, 350, 400, 420, 450, 500, 600, 630, 700, 770, 900, 1100

Ширина 30,35,40,45,50,55,60,65,70,75,80,85,90,122

Товщина 8,10, 12, 15, 16, 18,20,21,22

Паркеmні дошки - порiвняно недорогий матерiал. Ix виготовляють з вiдходiв фанерних i деревообробних виробництв. Паркетнi дошки (рис. 5.2) роблять двошаровими. Основа дошки - це щит, склеєний з ре­йок 25... 27 мм завтовшки. Верхнiй шар складається з паркетних планок 6... 8 мм завтовшки, приклеєних водостiйким клеєм до основи. Планки наклеюють у шашку, ялинку або паралельними рядами. На бiчних краях до­щок робляться паз або гребiнь, а лицьову поверхню начисто обстругують i шлiфують.

Номiнальнi розмiри паркетних дощок, мм:

Двжина 1200,1400,1800,2100,2200,2400,3000

Ширина120,140,145,155,160,180,200,205,210,280

Товщина 13, 14, 15, 16, 18,19,25

 

Паркетнuй щuт складається з основи i паркетного покриття, з'єдна­них мiж собою водостiйкими клеями.

Номiнальнi розмiри паркетних щитiв, мм

Звичайних

Довжина * ширина 400*400, 475*475, 600*600, 800*800

Товщина 30, 40

Художніх

Довжина * ширина 800*800, 1000*1000

Товщина 22, 40, 54

 

Ламiнат (Biд лат. lamina - шаруватий) - подальший розвиток iдeї пар­кетної дошки, оснований на сучасних досягненнях технології пластмас. Його почали виробляти в 50- х роках ХХ ст. Це багатошарова конструкцiя, що складається з таких елементiв: лицьового декоративного шару, отри­маного гарячим пресуванням кiлькох шарiв паперу, просочених полiмер­ними смолами; нeciвнoro шару (основи), як правило, з твердої деревно- волокнистої плити; компенсувального шару, з двох-трьох шарiв крафт­паперу. На одному боцi вздовж i впоперек плита мaє шпунт, а на проти­лежному - паз. Нижнiй бiк плити та її торцi просоченi смолами.

Велику частину ламiнату випускають з малюнком натуральної дереви­ни, рiдше - каменю, керамiчної плитки i т. iн. В основному ламiнат мaє форму дошки: довжина 1200... 1300 мм, ширина 190... 200 мм i товщина 7... 8 мм. Одна з тенденцiй розвитку ламiнатiв - розширення рiзновидiв форматiв (квадрати, прямокутники тощо), що дaє змогу комбiнувати ма­люнок підлоги.

Покритгя з ламiнату вiдрiзня­ються високою твердicтю i зносо­стiйкiстю. Будь-якi забруднення ((фарба, жир тощо) можна видалити з нього водою, мийними засоба­ми або розчинниками, не вплива­ючи на його декоративнi якостi.

Керамiчна плитка для пiдлоги (використовують також тepмiн «мет­ласька» вiд назви нiмецького мicтa

 

 

Рис. 5.2. Паркетнадошка i деякi способи укладання паркетних планок

 

Mettlach) має щiльний керамiчний черепок iз закритою пористicтю. За свої­ми властивостями вона близька до кам'яних плиток iз твердих гiрських порiд. Плитки можуть бути забарвленими в мaci або мати декоративний кольоровий щар на лицьовiй поверхнi. Поверхня може бути гладенькою або фактурною. Керамiчнi плитки можуть бути рiзноманiтними за фор­мою (три-, восьмиграннi, фiгурнi) та розмiрами (вiд 22 до 500 мм).

Прuродні кам'яні матерiалu - найдавнiший будiвельний матерiал. На якiсть каменю значно впливає спосiб, яким його добувають. Є три основ­них способи добувати камiнь. Перший - за допомогою вибуху. У гiрськiй породi методом бурiння утворюють глибокий отвip, куди закладають за­ряд i пiдривають. Серед утворених вибухом шматкiв породи вiдбирають найбiльшi, якi потiм розпилюють на плити. Плюси такого способу видо­бутку каменю полягають у тому, що він украй дешевий. Однак мiнуси його переважують цей плюс. По- перше, страждає якicть добутої породи: пiд час вибуху в структурі каменю виникають мiкротрiщини, якi впливають на мiцнiсть матерiалу. По-друге, такий спосiб розроблення родовища вкрай нерацiональний, оскiльки пiд час вибуху порода кришиться: бiльшi бри­ли, придатнi для розпилювання, становлять не бiльще нiж 70 %, а 30 % iдyть у вiдходи.

Другий спосiб видобутку природного каменю - це метод вiдколюван­ня за допомогою повiтряної подушки. Вiн подiбний до першого методу тим, що в породi також утворюють отвip, у нього вставляють резервуар, який накачують повiтрям пiд високим тиском. Цей спосiб дaє можливiсть уникнути появи мiкротрiщин у стpyктypi каменю i є економiчнiшим щодо витрати родовища, а також дaє змогу точнiше прогнозувати мiсця розло­му породи, нiж при практично неконтрольованому вибуху.

Третiй, найдорожчий i найпопулярнiший нинi спосiб добувати при­родний камінь - рiзати породу каменерiзом. Видобуток каменю таким методом дaє змогу повнiстю уникнути мiкротрiщин i найрацiональнiше розробляти родовише.

Для пiдлоги пiдприємства випускають переважно кам'яну плитку та­ких стандартних розмiрiв: 300 х 300, 305 х 305, 400 х 400, 600 х 300 мм, та великорозмiрнi - 600 х 600, 900 х 900,1200 х 600 мм i бiльще.

Лицювальнi елементи рiзняться також за товщиною. Для iнтер'єрних зон з високою прохiднiстю застосовують переважно плитку 20 мм зав­товщки. Найтонше облицювання застосовують у житлових примiщен­нях, де навантаження на пiдлогу невелике. Зазвичай її товщина становить 10...15 мм.

Серед рiзноманiття сучасних будiвельних i декоративних матерiалiв природний камінь посiдає особливе мiсце. Неповторна краса забарвлен­ня й чудовi технiчнi характеристики гiрських порiд видiляють цей будi­вельний матерiал в особливий, елiтний вид. Не випадково багато щтуч­них покриттiв iмiтують кам'яний малюнок. Будь-який вирiб з каменю, облицьованi природним каменем поверхнi завжди є унiкальними й нi з чим не зрiвнянними.

Незважаючи на наявнiсть найстiйкiших штучних аналогiв, природний кaмінь є дiйсно довговiчним матерiалом. Адже старiючи й руйнуючись протягом багатьох столiть, камінь набуває особливого вiдтінку античностi, не втрачаючи своєї привабливостi.

Oстаннім часом дизайнери стали не просто створювати монохромні кам'янi поверхнi в iнтеp'єpi, ай викладати рiзнi малюнки, мозаїки з мар­муру або rpaнiтy, використовувати декоративнi бордюр и й розетки. По­єднуючи рiзнi способи укладання каменю, вони створюють рельєфнi, колiрнi, структурні контрасти. Безлiч колiрних вiдтінків природного ка­меню дає змогу викладати рiзноманiтнi композиції, oсновані на пiдборi близьких за кольором i тоном матерiалiв. При цьому слiд пам'ятати, що поеднувати на пiдлозi в одному примiщеннi рiзнi породи каменю, що ма­ють рiзнi характеристики за стиранiстю, наприклад мармур i гpaніт, не ре­комендується. Проте в кожного каменю є свої особливостi, якi поясню­ються його фiзичними властивостями, - декоративнiсть, мiцнiсть, щiль­нicть, зносостiйкiсть, пористicть, водопоглинання i кислотостiйкicть.

Декоратuвнiсть - важлива властивicть гiрських порiд, що дaє змогу використовувати їх як облицювальний матерiал. Мається на увазi естетична привабливicть природного каменю, насамперед його колiр i малюнок.

Мiцнiсть каменю залежить вiд твердостi мiнералiв, що входятьдо скла­ду гірської породи i значною мiрою визначають й властивостi. Чим мiц­нiший кaмінь, тим бiльша його зносостiйкiсть, тим довше вiн прослужить. Kaмені за цiєю ознакою умовно подiляють на три групи: мiцнi (кварцити, гранiти, габро), середньої мiцностi (мармур, вапняки, травертини) i низь­кої мiцностi (пухкi вапняки, туфи).

Щiльнiсть - це маса одиницi об'єму речовини. Biд цього показника залежить вага конструкцiї: чим вища щiльнicть каменю, тим конструк­цiя буде важчою. За щiльнiстю камінь подiляють на легкий (щiльнicть до 2200 кг/м3) i важкий (понад 2200 кг/м3). Щiльнiсть залежить вiд пористостi породи i мiнералiв, що входять до її складу.

3носостiйкiсть - важлива характеристика будiвельного матерiалу. Ви­бираючи камінь для пiдлог, сходiв, площадок, треба знати, до якої групи за ступенем стирання він належить. Гірські породи умовно подiляють на п'ять груп. Належнicть матерiалу до тієї чи iншої групи визначається товщиною шару, який стираеться при iнтенсивностi проходження 1 млн чоловiк за piк. До першої групи належать кварцити й породи групи гpaнiтy (стирається шар менш як на 0,12 мм за piк). У другу групу входять базальти й мікро­кристалiчний мармур (вiд 0,12 до 0,35 мм). Третя група - пyxкi базальти, мармур, пiщаники, доломiти (вiд 0,35 до 0,6 мм). Четверта група - вапня­ки, травертини, туфи (вiд 0,6 до 1,5 мм). П'ята група - пухкi вапняки (вiд 1,5 до 2,5 мм). Однак належнiстьдо однієї з груп не є прямим показанням або протипоказанням до використання каменю для облицювання пiдлог.

Порuстiсть каменю, який використовують як облицювальний мате­рiал, є однiєю з найважливiших його характеристик. Вiд пористостi зале­жить водопоглинання i вiдповiдно соле- й кислотостiйкiсть. А це основні показники, що впливають на довговiчнiсть матерiалу. Kpiм того, загальна пористicть визначає мiцнiсть, теплопровiднiсть, оброблюванicть, декора­тивнiсть каменю та iнщi якiснi характеристики. З пiдвищенням загальної пористостi знижується мiцнiсть каменю, погiршується його здатнicть до полiрування, але зменшується вага виробу й полiпшується його здатнicть до вкладання.

За piвнем пористостi камінь умовно подiляють на малопористий, се­редньопористий i пористий.

· Малопористий - породи, якi мало поглинають вологу: темноколiрнi гранiти, габро, сланцi, гнейси, кварцити тощо. Оскiльки вони не бо­яться вологи, їx можна укладати практично на будь-якi клейовi сумiшi, зокрема й на цементний розчин.

· Середньопористий - породи, якi помiрно поглинають вологу: свiтлi гранiти, пiсковики, темноколiрний мармур тощо. Ix бажано укладати на свiтлi клейовi сумiшi, для розбавлення яких води потрiбно менше, нiж для готування цементної сумiшi.

· Пористий - породи, якi добре поглинають вологу, тому їх не можна класти на воднi клейовi сумiшi. До таких порiд належать бiлий мармур, вапняки, травертини, а також бiлi гранiти (особливо, якщо плита тон­ка - 10... 12 мм). Taкi породи кладуть тiльки на безводнi свiтлi клеї. Цементнi розчини для цього протипоказанi, оскiльки пicля висихання такої сумiшi в порах свiтлого каменю все одно залишиться цементний бруд i позбутися його практично неможливо.

Водопоглuнання - одна з характеристик каменю, на яку apxiтeктop по­винен звернути особливу увагу. Biд показника водопоглинання й вiд мiнe­рального складу каменю залежить його кислото- i солестiйкiсть, а вiдпо­вiдно й морозостiйкiсть. При замерзаннi вода, що накопичилася в порах, розширюється, збiльшуючись в об'ємі на 9 %, через що всерединi каменю створюється потужний тиск, здатний його зруйнувати. Kpiм того, пicля висихання води в порах залишаються концентрованi розчини солей, з яких утворюються кристали, що створюють величезний тиск i кaмiнb покри­вається трiщинами.

Водопоглинання й пористiсть - взаємозалежнi характеристики, коли йдеться про морозостiйкiсть. Iмoвipнiсть розтрiскування рiзко зростає, якщо камінь характеризуеться високим показником водопоглинання й низькою пористiстю. Kамінь з таким самим показником водопоглинан­ня, але з бiльшою пористiстю менше здатний до утворення трiщин, тому що кристалiзацiйний тиск розподiляється piвномірно.

Кuслотостiйкiсть - властивicть натурального каменю реагувати з рiзни­ми кислотами, внаслiдок чого він руйнуеться або змiнюеться. Мармур, наприклад, чутливий до впливу кислот, зокрема й харчових (лимонних, оцтових), i жирiв. Kpiм того, мармур, як i травертини, вапняки й доломiти, руйнуеться вiд дiї соляної кислоти. З огляду на те, що в мicтax хлориди ви­користовують для боротьби зi cнirом, ризик шкiдливого впливу зростае. Найстiйкiшi до впливу несприятливих зовнiшнiх умов гpaнiт i вапняк.

Гр а н i т - надзвичайно твердий матерiал, водостiйкий i стiйкий до забруднення. За своїми властивостями iдеально пiдходить для найбiльш експлуатованих примiщень громадських i житлових будинкiв. Maє piвно­мiрний малюнок i безлiч вiдтінків - вiд свiтлого до червоного i чорного.

М а р м у р - улюблений матерiал майстрiв по каменю. Назва «мармур» походить вiд грец. «мармарос», що означає блискучий. Ця зернисто-кри­сталiчна порода з'явилася в результатi перекристалiзацiї вапняку i доломiтy пiд впливом високої температури й тиску. В будiвництвi словом «мармур» називають не тiльки цей камінь, а й iншi породи, подiбнi до нього, наприклад мармуроподiбнi вапняки й доломiти. Мармур може бути зеле­ного, бiлого, рожевого, блакитного, чорного кольорiв тощо. Рiзноманiтнi вiдтiнки виникають завдяки вмicтy в бiльшiй або меншiй кiлькостi оксидiв рiзних металiв i графiту. Однак головною цiннiстю мармуру є прожилки, що утворюють оригiнальний малюнок.

П i с к о в и к - менш ефектний, проте й не такий дорогий камінь. Вiн мicтить кристали кварцу i дуже рiзноманiтний за кольором - вiд рожево­го до зеленого.

С л а н е ц ь буває ciporo, сiро-блакитного i сiро-зеленого кольорiв.Плити з нього мають красиву рельєфну поверхню. Натуральний колiр за бажання можна штучно пiдсилити або затемнити. Правильно оброблений, він досить довговiчний. Як матерiал для пiдлоги сланець має одну неприєм­ну особливiсть: вологий він стає дуже слизьким, однак цей недолiк усува­ють спецiальною обробкою.

Велику роль у дизайнi iнтep'єpy вiдiграє фактура лицьової поверхнi кам'яних плит, застосовуваних для влаштування пiдлоги.

Полiрована - iз дзеркальним блиском, чiтким вiдбиттям предметiв. Полiрування особливо яскраво проявляє колiр i малюнок каменю. Не ре­комендується використовувати такі плити на пiдлогах у вологих примiщен­нях та для зовнiшнix сходiв i площадок (без нанесення протиковзної сму­ги) - У разi потрапляння води полiрована поверхня стає слизькою.

Гладенька матова (вощена) - бархатисто-матова поверхня з повним проявленням малюнка каменю.

Шлiфована - piвномірно шорсткувата, з отримуваними лише пiд час шлiфування нерiвностями рельєфу до 0,5 мм заввишки. Шлiфування ро­бить поверхню piвномірно шорсткуватою, малюнок каменю згладжений. На темних i вiзерунчастих каменях зовсiм не виграшна, тому що практич­но повнiстю приховує колiр. Рекомендується для пiдлог, де потрiбно змен­шити ковзання, i для зовнiшнiх сходiв i площадок.

Пuляна - нepiвнoмipно шорсткувата, з нерiвностями рельєфу до 2 мм заввишки, бiльше груба, нiж шлiфована поверхня, з виявленням кольору i малюнка каменю.

Є фактури й iнших видiв: крапкова, термооброблена та iн.

Донедавна пiдлоги з каменю найчастiше виконували з полiрованою або шлiфованою поверхнею. Oстаннім часом дедалi бiльше застосовують повepxнi, що завадять ковзанню й можуть успiшно використовуватися для влаштування зовнiшнiх вхiдних груп, пандусiв, схiдцiв. Облицювання пiдлоги плиткою iз заданим рельєфом у зонах з найбiльшою прохiднiстю дaє змогу приховати дефекти, що неминуче виникають у процесi тривалої експлуатацiї покриття. На неполiрованих поверхнях зношування менш помiтне, нiж на полiрованих. Якщо полiрований матерiал використову­ють для влаштування пiдлоги в зонах з досить iнтенсивним рухом, то про­цедура переполiрування (реставрації) стане звичайною частиною регуляр­ного догляду. Все сказане стосується насамперед мармуру, оскiльки вiн уразливiший, нiж rpaнiт.

Вибираючи плитку для влаштування пiдлоги у вологих примiщеннях (ванних кiмнaтax, душових, басейнах, зовнiшнiх вхiдних групах), варто мати на увазi, що бiльшiсть видiв каменю при тривалому контактi з водою можуть змiнювати колiр. Це стосується насамперед пористих i нeoднopiд­них мapмypiв. кpiм того, деякi види rpaнiтiв i мapмypiв можуть мicтити включення залiзистих мiнералiв, якi, не будучи захищеними, реагують з водою i згодом та кож можуть змiнити колiр облицювання.