Процес навчання

(теми рефератів та презентацій):

1. Особливості кіркових функціональних полів слуху.

2. Значення мовленнєвого слуху для становлення мовленнєвої функції.

3. Особливості кіркових функціональних полів ІІ сигнальної системи та їхні взаємозв’язки у корі головного мозку під час мовлення.

4. Теорії звукосприйняття.

5. Акустичні властивості звуків мовлення.

6. Особливості кіркових функціональних полів мовлення.

7. Учення І.П. Павлова про ІІ сигнальну систему.

8. Методи компенсації порушеної слухової функції: використання зорового сприйняття усного мовлення.

9. Методи компенсації порушеної слухової функції: використання дотиково-вібраційного сприйняття мовлення.

10. Слухова робота як комплексний метод розвитку і використання залишків слухового сприйняття у глухих і туговухих дітей.

11. Сучасні слухові апарати: принципи роботи та відмінності.

12. Кохлеарна імплантація: показання, протипоказання та результати.

13. Методи компенсації порушеної фонаційної функції гортані.

14. Методи ортодонтичного лікування дефектів щелеп і зубів.

15. Профілактика професійних порушень голосу.

16. Сучасні методи діагностики та лікування пухлин гортані.

17. Сучасні заходи профілактики порушень голосу і вимови у дітей.

18. Дисфонія та ринофонія: причини, механізми, ознаки та лікування.

19. Нервові розлади функцій мовленнєвого апарату людини.

20. Хірургічне лікування вроджених та набутих дефектів периферичного мовленнєвого апарату.

21. Сучасна діагностика стану слухової функції.

22. Ушкодження слухового органу людини.

23. Аномалії розвитку органів мовлення та їх попередження.

24. Травматичні пошкодження органів мовленнєвого апарату та методи їх лікування.

25. Запальні захворювання органів слуху та мовлення, їх лікування та профілактика.

Перелік питань для підсумкового контролю знань:

1. Окреслити загальні поняття про аналізатори та функції їхніх відділів.

2. Охарактеризувати загальну схему слухового аналізатора людини.

3. Розкрити основні етапи розвитку слухової функції у дитини.

4. Доповісти загальну будову периферичного відділу слухового аналізатора.

5. Зробити анатомічний та віковий опис утворень зовнішнього вуха.

6. Надати анатомічну та вікову характеристику барабанній перетинці.

7. Доповісти особливості будови барабанної порожнини середнього вуха, слухових кісточок, слухової труби та соскового відростку.

8. Надати анатомічну та вікову характеристику утворенням внутрішнього вуха (лабіринти, присінок, півкруглі канали).

9. Розкрити анатомічні особливості завитки та органу Корті.

10. Доповісти особливості будови провідникового і центрального відділів слухового аналізатора.

11. Розкрити поняття звуку та його фізичних характеристик: амплітуди, періоду, частоти звукових хвиль та їхніх фаз, тонів і шумів.

12. Висвітлити поняття основних властивостей звуку: сили, висоти, сили, а також інтенсивності слухового відчуття (гучності звуку).

13. Визначити особливості розповсюдження звуку у середовищі (дифракція, реверберація, резонанс).

14. Розкрити поняття про звуки мовлення та їхні акустичні характеристики.

15. Висвітлити поняття голосних звуків та особливості їхнього формантного складу.

16. Визначити поняття приголосних звуків та їхні акустичні особливості.

17. Розкрити поняття про звукопровідну і звукосприймаючу функції слухового аналізатора та перерахувати утворення звукопровідного апарату.

18. Окреслити особливості звукопровідної функції зовнішнього вуха та барабанної перетинки.

19. Висвітлити значення слухової труби і м’язів середнього вуха для звукопровідної функції.

20. Визначити особливості кісткового звукопроведення в умовах норми та патології.

21. Розкрити механізм перетворення фізичної енергії звукових коливань у фізіологічний процес нервового збудження.

22. Означити ділянку слухового сприйняття людини та поняття інфра- і ультразвуків.

23. Висвітлити положення теорій розрізнення звуків за висотою, силою і тембром та поняття мікрофонного ефекту завитки.

24. Окреслити поняття та особливості бінаурального (просторового) слуху.

25. Окреслити значення скроневих часток кори великих півкуль головного мозку для мовленнєвого слуху у людини.

26. Висвітлити фізіологічні та вікові особливості чутливості органу слуху, поняття про пороги слухового відчуття, дискомфорту та розрізнення.

27. Означити поняття та особливості ділянки слухового сприйняття (частотний і динамічний діапазони) та сприйняття мовлення у людини.

28. Висвітлити поняття слухової адаптації, стомлення, звукової травми, маскування високих та низьких звуків.

29. Надати характеристику мовленню як особливому засобу спілкування. Перелічити основні відділи периферичного мовленнєвого апарату.

30. Перелічити основні відділи центрального мовленнєвого апарату. Доповісти будову, принципи організації, регуляції та контролю мовленнєвої діяльності.

31. Охарактеризувати будову та функції зовнішнього носа. Означити нюхову та дихальну ділянки носової порожнини.

32. Надати характеристику будові та функціям носової порожнини, носових раковин та ходів.

33. Розкрити особливості слизової оболонки, печеристої тканини та кровоточивої зони дихальної ділянки носової порожнини. Охарактеризувати додаткові пазухи носу.

34. Охарактеризувати загальну будову та функції рота та визначити його органи.

35. Надати характеристику будові та функціям губ. Охарактеризувати будову та функції щік та жувальних м’язів.

36. Розкрити будову та функції зубів та особливості нормального прикусу.

37. Охарактеризувати будову та функції твердого і м’якого піднебіння.

38. Охарактеризувати будову та функції язика, його м’язів та іннервації.

39. Розкрити особливості дна ротової порожнини та слинних залоз.

40. Охарактеризувати загальну будову глотки, її розподіл та іннервацію.

41. Надати характеристику будові та функціям носоглотки.

42. Охарактеризувати будову та функції ротоглотки та поняття зіву.

43. Розкрити будову та функції гортаноглотки, особливості дихальної та травної глотки, роль м’якого піднебіння та надгортанника.

44. Охарактеризувати загальну будову гортані.

45. Надати характеристику будові та функціям хрящів гортані.

46. Охарактеризувати будову та функції м’язового апарату гортані.

47. Описати внутрішню поверхню гортані, голосові зв’язки, шлуночки. Розкрити статеві та вікові особливості гортані та її іннервації.

48. Охарактеризувати загальну будову трахеї, бронхів, альвеол, легень та діафрагми.

49. Висвітлити загальні принципи функціонування (нагнітаючий міх, пружинні язички, надставна труба) та три основні функції периферичного мовленнєвого апарату.

50. Розкрити механізми вдиху і видиху, значення носового дихання. Охарактеризувати типи дихання.

51. Розкрити поняття, статеві та вікові особливості життєвої ємності легень. Висвітлити особливості мовленнєвого дихання та його розвитку.

52. Охарактеризувати загальний механізм голосоутворення. Охарактеризувати механізми утворення шепоту і фальцету.

53. Надати характеристику поняттям сили, висоти і тембру голосу.

54. Розкрити сутність поняття та вікові особливості діапазону та регістрів, атаки звуку, статеві та вікові особливості мутації голосу.

55. Висвітлити особливості надставної труби у людини у зв’язку з мовленнєвою функцією.

56. Охарактеризувати механізми утворення голосних звуків та висвітлити їхню артикуляційну класифікацію.

57. Охарактеризувати механізми утворення приголосних звуків та висвітлити їхню артикуляційну класифікацію.

58. Висвітлити особливості етапів розвитку мовлення у дітей.

59. Висвітлити особливості дослідження слуху шепітним та розмовним мовленням.

60. Розкрити особливості та методику дослідження діапазону і гостроти (повітряної та кісткової провідності) слуху за допомогою камертонів.

61. Висвітлити принципову схему будови аудіометра та методику дослідження слуху за його допомогою.

62. Надати характеристику аудіограмам у нормі та при патології слуху. Розкрити переваги дослідження слуху за допомогою аудіометра.

63. Висвітлити відзнаки дослідж. слуху за допомогою збирання материнського анамнезу.

64. Розкрити особливості та умови дослідження слуху у дітей з 4-5 років.

65. Охарактеризувати особливості дослідження слуху у дітей мовленням, камертонами, аудіометром та звучними предметами.

66. Охарактеризувати методики дослідження слуху у дітей з порушеннями слуху та мовлення, особливості проведення у них аудіометрії.

67. Доповісти основні психофізичні методи дослідж слуху у дітей грудного і раннього віку.

68. Перерахувати та коротко охарактеризувати основні об’єктивні електрофізіологічні методи дослідження слуху.

69. Висвітлити особливості уроджених дефектів зовнішнього вуха, умови утворення сірчаної пробки та її видалення.

70. Висвітлити поняття сторонніх тіл зовнішнього вуха та їхні наслідки.

71. Охарактеризувати основну патологію барабанної перетинки.

72. Висвітлити патогенез, варіанти клінічного перебігу та лікування катарального середнього отиту.

73. Доповісти патогенез, клінічні форми та лікування гострого та хронічного гнійного середнього отиту.

74. Окреслити основні ускладнення та залишкові явища після гнійних середніх отитів

75. Висвітлити поняття отосклерозу, особливості перебігу і лікування.

76. Висвітлити особливості дефектів і пошкоджень внутрішнього вуха.

77. Визначити особливості розвитку лабіринтиту: шляхи утворення, клінічні форми, перебіг, наслідки.

78. Розкрити поняття невриту слухового нерва та його особливості.

79. Висвітлити причини та наслідки ураження провідних шляхів та центрального відділу слухового аналізатора.

80. Охарактеризувати патогенез, клінічний перебіг та наслідки звукових і функціональних уражень слухового аналізатора (шумові, вібраційні, баротравми, контузії, сурдомутизм, істерична глухота).

81. Висвітлити основні положення класифікації стійких порушень слуху з урахуванням стану мовлення.

82. Висвітлити основні профілактичні заходи по збереженню слуху, роль педагога та вихователя.

83. Охарактеризувати основні лікувальні заходи при захворюваннях органів слуху та стійких порушеннях слухової функції.

84. Охарактеризувати методи дослідж. носа, носової і ротової порожнин, глотки і гортані.

85. Висвітлити особливості уроджених, травматичних дефектів сторонніх тіл порожнини носа.

86. Висвітлити поняття, клініку, класифікацію і лікування гострої та хронічної нежиті.

87. Охарактеризувати особливості озени та поліпів носа, їхнє лікування.

88. Висвітлити поняття закритої та відкритої гугнявості, навести класифікацію.

89. Висвітлити особливості уроджених дефектів губ і піднебіння, особливості їхнього лікування.

90. Охарактеризувати особливості уроджених дефектів язика, щелеп і зубів. Поняття про ортодонтію.

91. Висвітлити особливості нервово-м’язових порушень органів рота.

92. Висвітлити клінічні особливості рубцевих деформацій та сторонніх тіл глотки, їхні наслідки.

93. Висвітлити клінічні особливості і принципи лікування ангіни та хронічного тонзиліту.

94. Охарактеризувати клінічні особливості аденоїдів та гіпертрофії піднебінних мигдалин, лікування.

95. Висвітлити клінічні особливості фіброми носоглотки та паралічу м’якого піднебіння.

96. Висвітлити клінічні особливості аномалій розвитку та сторонніх тіл гортані, їхні наслідки.

97. Висвітлити клінічні особливості і принципи лікування гострого та хронічного ларингіту, поняття несправжнього крупу.

98. Охарактеризувати клінічні особливості вузликів, фіброми голосових зв’язок, папіломи та злоякісних пухлин гортані, їхнє лікування.

99. Висвітлити клінічні особливості нервово-м’язових порушень гортані.

100. Охарактеризувати основні заходи профілактики порушень голосу і мовлення у дітей.

 

Критерії оцінювання якості студентів

на практичних/лабораторних заняттях з дисципліни

«Анатомія, фізіологія і патологія органів слуху та мовлення»

Рівні навчальних досягнень	Оцінка в балах (за 8-бальною шкалою)	Критерії оцінювання знань студента на практичному занятті
Початковий (понятійний)	0,25 / 1	Студент намагається аналізувати на основі побутових знань і навичок; виявляє окремі властивості, спроби виконання завдань, дій репродуктивного характеру, за допомогою викладача робить прості висновки за готовим алгоритмом.
Середній (репродуктивний)	0,5 / 1,5	Студент володіє початковими знаннями, знає близько половини навчального матеріалу, здатний відтворити його відповідно до тексту підручника або пояснень викладача; слабо орієнтується у поняттях, визначеннях, самостійне опрацювання навчального матеріалу викликає значні труднощі.
Достатній (алгоритмічно дієвий)	0,75 / 2	Студент правильно і логічно відтворює навчальний матеріал, розуміє основоположні теорії і факти, встановлює причинно-наслідкові зв’язки між ними, вміє наводити свої власні приклади на підтвердження певних думок, застосовувати теоретичні знання у стандартних ситуаціях; за допомогою викладача може скласти план реферату, виконати його і правильно оформити, самостійно користуватися додатковими джерелами, правильно використовувати термінологію, скласти прості таблиці, схеми.
Знання студента досить повні, він вільно застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, логічно висвітлює суспільні події в державі і за рубежем, вміє аналізувати, робити висновки; відповідь його повна, логічна, обґрунтована, однак із деякими неточностями; вміє самостійно працювати, може підготувати реферат і захистити його положення.
Високий (творчий професійний)	1 / 2,5	Студент володіє глибокими і міцними знаннями та використовує їх у нестандартних умовах, ситуаціях; може визначати тенденції та суперечності процесів; робить аргументовані висновки, практично оцінює окремі нові факти, явища, процеси, самостійно визначає мету власної діяльності; розв’язує творчі завдання, може сприймати іншу позицію як альтернативну, знає суміжні дисципліни, використовує знання, аналізуючи явища.

 

 

Процес навчання

Процес навчання істотно відрізняється від навчального процесу. Поняття «навчальний процес» охоплює всі компо­ненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, учня, який працює під керівництвом учи­теля на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям «процес навчання» розуміють взаємодію учителя й учня.

Навчання як один з видів людської діяльності склада­ється з двох взаємопов'язаних процесів — викладання й учіння.

Викладання — діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомлен­ні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практич­них занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, ополодіння вміннями і навичками. У широкому значенні — оволо­діння соціальним досвідом з метою його використання в практич­ному житті.

У процесі навчання відбувається взаємодія між учите­лем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів безпосередньо або опосередковано — через систему завдань. Результативність процесу навчан- ня залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища.

Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчен­ня навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закла­ду певного типу); стимулюючо-мотиваційиий (створення умов, які спонукають учнів до активної навчально-пізна­вальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і під­ручників, а також продуманість змісту кожного навчально­го заняття); операційио-дієвнй (вдалий підбір прийомів, ме­тодів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднан­ня фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо за­своєння учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулю­ючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності про­цесу навчання); оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповід­на робота щодо їх усунення).

Методологічною засадою процесу навчання є наукова теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей.

Процеси навчання і наукового пізнання мають спіль­ні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єк­тивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об'єкта навчання чи пізнан­ня—осмислення істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта—застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання можна вважати специфічною формою пізнання об'єктивної дійсності, на­буття суспільного досвіду. Спільність між навчанням і нау­ковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на пізнан­ня законів і закономірностей об'єктивного світу.

Між процесом навчання і процесом наукового пізнан­ня існують і певні відмінності. Передусім на всіх рівнях навчання об'єктивно не відкриваються нові знання. Учні

 

80 Ісорія освіти і навчання (дидактика)

засвоюють уже пізнані істини. Водночас відбувається дос­лідження об'єкта пізнання. Під час засвоєння знань сам об'єкт може бути представлений наочним або словесним зображенням. Важливо те, що на пізнання певних явищ чи процесів людство витратило десятки й сотні років, а учень під час навчання засвоює такі знання впродовж ро­ку. Якщо у процесі пізнання здобуваються тільки нові знання, то навчання, крім засвоєння цих знань, передба­чає формування вмінь і навичок. Зрештою, практика у піз­нанні є критерієм істини, в той час як у навчанні переві­ряти істинність знання нема потреби. Тут практика допо­магає краще зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал.

У школі важливо й необхідно домагатися того, щоб уч­ні навчилися свідомо користуватися формами і прийома­ми пізнавальної діяльності, могли правильно застосовува­ти наукові принципи й методи у поясненні явиїц приро­ди, суспільства та духовного світу людини. За таких умов процес навчання формуватиме в учнів основи наукового мислення.

У навчальному процесі знаходять вияв відомі положен­ня філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, пе­рехід кількісних змін у якісні.

Рушійними силами навчального процесу є його супе- речності: між зростаючими вимогами суспільства до про- цесу навчання і загальним станом цього процесу, який по­требує постійного вдосконалення; між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених пе­ред ними нових завдань; між фронтальним викладом ма­теріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу вчителем і учнями; між теоретич­ними знаннями й уміннями використовувати їх на прак­тиці та пі. Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й ви­користанні цих суперечностей для активізації пізна-вальної діяльності учнів.