Умови правильного виховання

1. Мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини це насамперед правильна організація сімейного життя, яка складається з культури побуту, діяльності, спілкування.

2 . Позитивний приклад батьків. Вирішальну роль у сімейному вихованні має поведінка дорослих. А. Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. А. Макаренка, який зазначав, що головні основи виховання закладаються до п'яти років; після п'яти вже буде перевиховання, а перевиховувати набагато складніше. Це доведено практикою

3. Авторитет батьків. Родинне виховання — справа дуже серйозна. Тому батьки, які хочуть по-справжньому виховати своїх дітей, повинні мати в них авторитет. Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній ерудиції й обізнаності, відповідальності у всьому, любові, зацікавленості справами дітей тощо.

4. Достатній рівень педагогічної культури батьків. Це передусім педагогічні знання, які допоможуть глибше пізнавати дитину, розуміти її потреби,

33. Охарактеризуйте особливості професійного самовизначення молоді Дайте психологічний аналіз типових помилок при виборі професії та шляхи їх корекції.

Професійне самовизначення - складний, часом суперечливий процес, в основі якого лежить цілком виправдане прагнення молодої людини до самостійності, в той час як вона ще не в змозі обійтись без кваліфікованої допомоги школи, сім'ї. В особистісному плані можна назвати протиріччя між професійними намірами школярів і можливостями їх реалізації, між професійними намірами і даними своєї особистості, зокрема здібностями, між прагненням молоді до самостійності і відсутністю уміння обґрунтовано прийняти рішення у виборі професії. ПОМИЛКИ:

 Невміння/небажання розібратися у своїх особистих якостях (нахилах, здібностях, мотивах). Розібратися у собі вам допоможуть профконсультанти, батьки, вчителі, друзі, психологічні тести, статті та публікації на тему популярної психології. Але необхідно мати на увазі, що серед них багато непрофесійних, так що відносьтесь критично як до результатів тестів, так і до написаного у психологічних книгах.

 Незнання/недооцінювання своїх фізичних особливостей, суттєвих при виборі професії. Існують професії, які можуть бути вам протипоказані, так як вони можуть погіршити стан вашого здоров’я.

 Захоплення тільки зовнішньою чи якою-небудь окремою стороною професії. За легкістю, з якою актор створює на сцені образ, стоїть наполеглива щоденна праця. А журналісти не завжди виступають у телепередачах. Частіше вони опрацьовують велику кількість інформації, архівів, розмовляють з десятками людей, перед тим як підготувати 10-хвилинне повідомлення, яке до того ж озвучить хтось інший (диктор на телебаченні).

 Ототожнення шкільного навчального предмету з професією чи погане розрізнення цих понять. При виборі професії потрібно враховувати, які реальні заняття і професії за цим предметом стоять. Професій існує набагато більше, ніж шкільних предметів. Професії зазвичай можуть бути асоційовані з декількома шкільними предметами.

 Перенесення ставлення до людини, представника тієї чи іншої професії, на саму професію. Не слід вибирати професію тільки тому, що подобається чи не подобається людина, яка займається даним видом діяльності. Особливо небезпечне захоплення викладачем. Часто здійснюється помилка, коли намагаються отримати професію кумира – спортсмена, політика, журналіста, артиста.

 Застаріле уявлення про зміст і характер праці у сфері матеріального виробництва. У всі професії, найперше у робітничі, впроваджується складна та цікава техніка, нові технології, підвищується культура праці. Комп’ютер впроваджується у всі сфери діяльності.

 Вибір професії під впливом друзів (за компанію). Професію ми вибираємо за своїм “смаком” і “розміром” так само, як одяг і взуття. Порівняйте себе з друзями, а не сліпо повторюйте. Намагайтеся помітити, чим ви відрізняєтесь від друзів і в чому ваша схожість. Це допоможе зрозуміти, що якщо хтось хоче бути пожежником (а він людина, яка любить ризикувати), вам ця професія може не підійти (ви дуже обережні, розсудливі).

 Стереотипи про престижність професії. Деякі важливі для суспільства професії вважають негідними, непрестижними (наприклад, сміттяр). Економіст чи психолог не більш корисний для суспільства, ніж хімік чи слюсар. Престижність професії має враховуватися, але після врахування ваших інтересів, нахилів і здібностей. Інакше будете володіти “модною” спеціальністю, яка не приносить задоволення, чи виявитесь непридатним до виконання основних робітничих функцій.

 Відсутність знань про вимоги, які висуває професія до особистості.

 Орієнтація відразу на професії вищої кваліфікації (вчений, космонавт, дипломат, пілот, військовий стратег та ін.) і нехтування деякими важливими для народного господарства професіями.

Професійне самовизначення – процес самостійного і усвідомленого знаходження сенсів професійної діяльності і всієї життєдіяльності. Професійна спрямованість - готовність особистості до професії, що обирається, визначається загальним позитивним відношенням до праці, високим рівнем загальноосвітньої підготовки, інформованістю про професії, знанням шляхів їх здобуття. Проф. схильність – схильність до різних видів і сфер діяльності. Професійний намір – усвідомлений вольових акт планування майбутньої діяльності з оволодіння професією. Фактори вибору професії: позиція батьків, старших членів сім'ї, позиція друзів, позиція шкільних педагогів, особисті професійні плани, здібності, рівень домагань на суспільне визнання, інформованість про професії, схильності і темперамент. Від нього залежить вплив на діяльність різних психічних

Етапи формування професійних намірів школярів: 1 стадія (6-11 р) – фантазії, 2 стадія (11 -14 р) - інтереси, реальні проби власних можливостей, активна цілеспрямована діяльність, 3 стадія (15-17 р.) - пошук сенсу власного існування; самореалізація і самовираження.

Помилки при виборі професії: за настановою батьків, невміння/небажання розібратися у своїх особистих якостях (нахилах, здібностях, мотивах), захоплення тільки зовнішньою стороною професії, перенесення ставлення до людини, представника професії, на саму професію, застаріле уявлення про зміст і характер праці, вибір професії за компанію, стереотипи про престижність професії, відсутність знань про вимоги професії, орієнтація відразу на професії вищої кваліфікації.

Професійна орієнтація - науково-практична система підготовки особистості до вільного й свідомого вибору професії, допомога у професійному самовизначенні особистості відповідно до здібностей. Завдання: зосередження уваги на формуванні професійно важливих якостей, необхідних для обраного виду професійної діяльності; здійснення корекції професійних планів; окреслення шляхів самопідготовки до майбутньої професії, способів оцінювання результатів досягнень; формування основ для соціально-професійної адаптації; розвивання норм, ціннісних орієнтацій, мотивів вибору професії, професійної спрямованості; формування професійних інтересів. Допомога: розумне психолого-педагогічне втручання, професійне консультування та послідовне проведення всіх етапів профорієнтаційної роботи.

34 Охарактеризуйте поняття творчості у психології праці. Вкажіть ознаки творчої трудової діяльності особистості.

Психологія праці – розділ психології, розглядає псих. особливості трудової діяльності людини, закономірності розвитку трудових навиків. Творчіст ь — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей. Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості). Психологія творчості досліджує процес, психологічний механізм протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Теорія бісоціації А. Кестлера - психологічним механізмом уяви є бісоціація - момент раптового зіткнення ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Творча праця - внесення нового в процес праці, удосконалення дій і рухів, спрямованих на досягнення цілі. Етапи: постановка і усвідомлення творчої проблеми; пошук шляхів, принципу вирішення проблеми; розробка задуму; реалізація результату творчого акту. Творча праця, створюючи суспільно корисний продукт, об'єктивно вносить в нього разом із тим щось нове, оригінальне, властиве особистості. Можливість творчої праці визначається емоційною готовністю особистості до неї - захоплення майбутнім результатом. Наслідком емоційної готовності є натхнення, зосередженості на предметі творчості.

Природа здібностей вітчизняними вченими трактується з позицій діяльнісного, функціонально-генетичного та суб’єктного підходів. Представники діяльнісного підходу (Л.Виготський, С.Рубінштейн, Б.Теплов та ін.) розглядають здібності як властивості чи особливості особистості, що зумовлюють успішність виконання діяльності.

Представники функціонально-генетичного підходу (Є.Ільїн, Б.Русалов та ін.) [11, 32] розглядають здібності з позицій функціональних систем, а генезис здібностей — з позицій спадковості.

Особливість суб’єктного підходу полягає в тому, що творчі здібності розглядаються не як ізольована, відносно самостійна якість людини, а як істотно необхідна складова її життєдіяльності. За таких умов якісні відмінності є наслідком певної якості життєдіяльності особистості від життєвих орієнтирів і ціннностей до вирішення практичних завдань (навчальних, соціальних тощо).

На розвиток творчих здібностей здійснює вплив велика кількість чинників, що по різному представлені в кожному конкретному випадку. Чинники, з якими можуть бути пов’язані творчі здібності в підлітковому віці, можна умовно поділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх можна віднести такі чинники мікросередовища, як: характер і систему сімейного виховання, вплив школи і спілкування з однолітками. До внутрішніх детермінантів творчих здібностей належать: вікові і індивідуально-психологічні особливості особистості, статеві відмінності, психопатологічні прояви (акцентуації характеру), стилі (стратегії) організації розумової діяльності. Аналіз цих чинників дуже важливий для визначення шляхів розвитку та формування творчих здібностей в підлітковому віці.

Творчість – це розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу або духовної культури; якщо ж він новий лише для його автора, то новизна суб'єктивна і не має суспільного значення.

35. Дайте характеристику професій та спеціальностей (за класифікацією Є.О Клімова). Вкажіть можливості її використання у профорієнтаційній роботі практичного психолога.

Професія – це конкретна діяльність, ремесло, комплекс функцій, рід роботи, який виконується індивідом і є складовою частиною будь-якої трудової діяльності (токар, учитель, лікар тощо). Але не має просто токаря, є токар-розточувальник, токар-універсал; є вчитель початкових класів, вчитель трудового навчання, вчитель математики, а не просто вчитель тощо.

Отже, професія включає в себе ряд спеціальність, що визначається як вид заняття, комплекс знань, вмінь і навичок, необхідних для визначеного роду діяльності в межах однієї професії. Наприклад, лікар – професія, а хірург – спеціальність; вчитель – професія, а вчитель-математик – спеціальність; слюсар – професія, а слюсар-складальник – спеціальність. Не всі відрізняють поняття “професія” та “посада”, хоча вони мають відмінності. Класифікація професій (за Климовим) побудована із врахуванням чотирьох кваліфікаційних ознак: 1) предмет праці (– людина-природа (земля, вода) – людина-жива природа, людина-нежива природа:; – людина-техніка (машини, механізми); – людина-людина ( людина, група людей) суспільства та держави: слідчий, юрист, дільничний інспектор.; – людина-знакова система (умовні знаки ); – людина-художній образ (твори літератури, мистецтва) 2) цілі праці( – гностичні (пізнавальні) – професія контролера якості товару; – перетворюючі – професія маляра; – творчі –професія перукаря. ) 3) знаряддя праці;(- ручні і механізовані; -машини й механізми з ручним управлінням; -автоматизовані та автоматичні;- функціональні (жести, міміка).) 4) умови праці. (1) робота в приміщенні з нормальним мікрокліматом (М) - лаборанти, бухгалтери і т. п.;2) робота на відкритому повітрі (О) - агроном, монтажник, інспектор ДАІ і т. п.;3) робота в незвичайних умовах (Н) - водолаз, висотник, шахтар, пожежний і т. п.; 4) робота в умовах підвищеної відповідальності (М) - вихователь дитсадка, учитель, слідчий і т. п.)

Одним із способів, що допомагають зробити правильний вибір професійної діяльності, є тести. Для діагностики професійного самовизначення використовують «Диференційно-діагностичний опитувальник (ДДО)», анкету «Що мені подобається»

Інтелектуальна готовність виступає як найважливіша серед інших видів особистісної готовності учнів до профільного навчання. Вияв інтелектуальних здібностей необхідний в опануванні будь-якого профілю, в навчанні за кожним напрямом профільної та професійної освіти.

Існують різні за своєю складністю методи виявлення інтелектуальних здібностей. У дослідженнях щодо психологічного забезпечення профільного навчання школярів рекомендуємо використовувати тест структури інтелекту Р. І т. д

Рефлексивна готовність учня до профільного навчання виступає як центральний вид готовності, оскільки стосується самосвідомості, як «ядра» особистості. Роль рефлексивної готовності полягає передусім у тому, що профільне навчання на всіх його етапах реалізується переважно через самостійну активність юної особистості, яка в широкому сенсі й визначається як рефлексивна діяльність. Компонентами останньої є потреба і мотиви самоусвідомлення, самореалізації, самоорганізації, самовиховання, емоційні компоненти самосвідомості саме в контексті профільного навчання. Важливим є і такий компонент, як самопізнання, який включає процеси самоаналізу, синтетичного порівняння своїх особистісних якостей з вимогами профілю і професії, самооцінки відповідності між ними, самоприйняття профілю для себе та самопрограмування своїх дій за вибором і опануванням профілю.

36 Проаналізуйте проблеми професійного відбору у психології праці. Охарактеризуйте типову процедуру професійного відбору.

Професійний відбір - процедура вірогідної оцінки професійної придатності людини, вивчення її можливостей до оволодіння певною спеціальністю, досягнення необхідного рівня майстерності та ефективного виконання професійних обов'язків. Професійно придатні – хто успішно оволодіває професією в процесі навчання, вдосконалюється в цій діяльності, а в сприятливих умовах вдосконалюють саму професію. Абсолютна придатність - виконання роботи залежать від властивостей нервової системи і якостей людини. Відносна професійна придатність - при виборі професій масового типу, які не ставлять жорстких вимог до властивостей особистості. Критерії відбору зумовлюються предметною областю професії. Прогнозування професійної придатності - врахування професійно важливих якостей людини, які виявляються шляхом зіставлення показників властивостей з показниками незалежних критеріїв успішності суб'єкта професійної діяльності. Аналітичний підхід - оцінка окремих психологічних показників, важливих для успішності навчання та діяльності в обраній професії. Синтетичний підхід - вивчення цілісної діяльності або важливих її елементів. Комплексний підхід - вивчення психічних та психомоторних процесів у роздільному прояві і в умовах цілісної діяльності.

Професійний психологічний відбір (ППВ) - це комплекс заходів,спрямованих на забезпечення якісного відбору персоналу організації на основі оцінки відповідності рівня розвитку необхідних психофізіологічних (індивідуальних) якостей і властивостей особистості вимогам професійної діяльності.

У більшості випадків професійний психологічний відбір передбачає здійснення оцінки розвитку індивідуально-психологічних і особистісних особливостей кандидатів, що обумовлюють успішність професійної діяльності, з метою встановлення ступеня їх відповідності вимогам конкретної спеціальності

Етапи відбору: 1. Психологічне вивчення професії з метою виявлення вимог до людини. При цьому повинна бути розкрита внутрішня структура діяльності і дано не просто перелік психічних і психомоторних процесів, що знаходяться під найбільшою навантаженням, а цілісна картина їх взаємозв'язку і втілення у професійній ефективності.
Таке вивчення (профессіографія) завершується докладною характеристикою професії - профессиограммой і психограмм.
2. Вибір психодіагностичних методів дослідження, в тому числі тестів, в найбільшій мірі характеризують ті психічні процеси і професійні дії, стосовно яких треба оцінювати професійну придатність.
3. Психодіагностика - психологічне вивчення претендентів на оволодіння професією, оцінка їх загального розвитку, спрямованості на оволодіння даною професією, ступеня розвитку у них якостей, найбільш важливих для успіхів в оволодінні професією, і оцінка здатності виконання ними елементів цілісної діяльності в різних умовах.
4. Психологічний прогноз успішності навчання та подальшої діяльності на основі зіставлення відомостей про вимоги професії до людини і отриманих психодіагностичних даних, з акцентом на оцінку особистісних характеристик; про можливість цілеспрямованого вдосконалення і компенсації професійно значущих якостей; ймовірності адаптації до професії; можливості появи екстремальних впливів.
В основі прийняття експертного рішення в профотборе лежить оцінка профпридатності. Профпридатність у відборі - це ймовірна характеристика, що відображає можливості людини в оволодінні який - або професійною діяльністю.

Слід також зазначити, що в ряді випадків заходи професійного психологічного відбору проводяться з метою не тільки якісного комплектування організації персоналом, але і відбору кандидатів для навчання за відповідною спеціальністю. Основними завданнями професійного психологічного відбору є оцінка розвитку необхідних для успішного навчання та діяльності з обраної спеціальності індивідуально-психологічних якостей і властивостей особистості кандидата, а також винесення висновку про придатність до навчання або практичної діяльності з відповідної спеціальності.

Психологічний відбір - далеко не єдиний вид професійного відбору. У професійному відборі виділяють 4 компоненти: медичний, фізіологічний, педагогічний і психологічний.

За своєю суттю і критеріям профвідбір є соціально-економічним заходом, а за методами - медико-біологічним і психологічним. Труднощі моделювання пов'язані також з вибором психолого-педагогічних ситуацій та форм їх втілення.

На першому етапі відбору персоналу на підприємство фахівець служби УП проводить попередню бесіду з претендентом, оцінює його зовнішній вигляд, поведінку, розкриває фізіогномічні його особливості.

На другому етапі відбору персоналу на підприємство претендент заповнює бланк заяви, зразок якого представлений в додатку А, та автобіографічну анкету, зразок якої представлений в додатку Б.

Аналіз анкетних даних передбачає, що біографія людини є надійним індикатором її потенціалу. При використанні цього методу проводять аналіз інформації, порівнюють фактичні дані зі своєю моделлю.

Аналіз анкетних даних є простим, дешевим і достатньо ефективним методом первинного відбору в умовах, коли організація має великий список кандидатів і коли мова йде про спеціалізовані посади. Водночас, цей метод достатньо приблизний в оцінці потенціалу, оскільки орієнтований винятково на факти із минулого кандидата, а не на його сьогоднішній стан і можливість до професіонального зростання.

На третьому етапі відбору персоналу на підприємство проходить співбесіда, що допомагає якнайточніше визначити професійні якості претендентів. Співбесіда - це взаємне одержання інформації за допомогою спілкування. Спілкування, як відомо, - самостійна і специфічна форма активності особистості, метою якої є досягнення певного взаєморозуміння та успішне вирішення ділових проблем.

У спілкуванні людина показує себе як частину трудового колективу, тобто з соціально-психологічної сторони.. Співбесіда, як метод відбору, допомагає значною мірою оцінити такі якості претендента, як компетентність, самоорганізованість, потенційну користь для підприємства.

\ Будь-які людські здібності мають під собою психофізіологічну основу. Особливе значення для проведення якісної проф. діагностики має виділення професійно важливих якостей особистості - ПВК.

Методи психологічної діагностики ПВК:

1. Експрес-діагностика: тести компактні, прості у виконанні; можливе виявлення груп ризику (наприклад, опитувальник Айзенка, Шмишека - Леонгарда, Голланда, тест Лірі, КІТ, Люшера) не можуть сказати про професійну непридатність.

2. Методи заглибленої діагностики: максимальна валідність і надійність, універсальність, многофакторність. Не можуть сказати про професійну непридатність (CPІ, MMPІ, Рівний, Гилфорд, Кеттел (інтелектуальний тест).

3. Глибинні методи діагностики. Виявлення мотивації людини, у тому числі і схованої. Проективні тести, методи експериментальної психосемантики. Ці методики вимагають високого рівня підготовки користувача

ІНЖЕНЕРНА ПСИХ

37. Охарактеризуйте принцип системності в інженерній психології. Розкрийте суть машиноцентричного та антропоцентричного підходів до аналізу системи «людин Система «людина – машина» - система, до якої входять оператор (або група операторів) та машина, за допомогою якої він (вони) здійснюють трудову діяльність.а – машина». Інженерна психологія – наукова дисципліна, що вивчає закономірності інформаційної взаємодії людини та техніки задля їх використання під час проектування, створення та експлуатації систем “людина – машина ”. Предмет інженерної психологі ї – закономірності інформаційної взаємодії людини з технічними устроями в єдиній системі «людина – машина». Принцип системності -відноситься до загальнонаукових принципів, що виражає основну методологічну парадигму цілого ряду природних, соціальних і гуманітарних наук, методологічний принцип, заснований на розумінні психічного (людина, особистість, психічні процеси і явища) як системи, який не зводиться до простої сукупності своїх елементів, а як впорядкованого цілого, що має структуру, прямі і зворотні зв'язки, що складаються з елементів, угруповань у необхідне і достатнє число підсистем зі всебічними зв'язками між ними.

Завдання - дослідження процесів прийому, переробки та збереження інформації людиною, які здійснюються при проектуванні технічних простоїв та управлінні ними. Розробки за напрямами: вивчення структури діяльності оператора, її психофізіологічних і психологічних аспектів; інженерно-психологічне проектування; психологічне забезпечення наукової організації праці; професійний добір та навчання кадрів. О6‘єкт - система «людина — машина» (СЛМ), що складається з людини-оператора і машини, за допомогою якої вона здійснює трудову діяльність. Машина - сукупність технічних засобів, використовуваних людиною-оператором у своїй діяльності. Предмет - процеси і структура інформаційної взаємодії людини і технічних пристроїв.

Машиноцентричний підхід (40-50 рр.ХХ ст.) – «від машини до людини» - розглядає людину як певну ланку в контурі керування технічним об'єктом. Людина – ланка технічної системи. Переваги – виявлення переваги людини над автоматом.Недоліки – не враховувалися особ. і проф.. характеристики людини-оператора. При механоцентричному в основу покладено інженерно-технічне проектування з обліком у тому чи іншому ступені рекомендацій ергономіки. Цей підхід у даний час найбільш розповсюджений, хоча його недоліки і безперспективність очевидні.

Антропоцентричний підхід (60-70 рр.ХХ ст., Леонтьєв і Ломов) - "від людини до машини" - технічний об'єкт вважається знаряддям праці людини, засобом, що включається в її діяльність. Людина – оператор – це суб’єкт праці, який здійснює свідому, цілеспрямовану діяльність і використовує в її ході автоматичні прилади як засоби досягнення мети. Завдання досліджень – проектування діяльності оператора і узгодження діяльності людини і машини. Психологічний зміст підходу – затверджена провідна роль людського чинника у СЛМ. Антропоцентричний підхід виражає протилежну точку зору. Відповідно до цього підходу спочатку повинна проектуватися діяльність людини, а потім технічні засоби її реалізації. Антропоцентричний підхід є більш прогресивним. Однак його реалізація в даний час стимулюється двома причинами. По-перше, впровадження антропоцентричного підходу вимагає корінної перебудови вже існуючої практики проектування і, по-друге, рівень розвитку самої теорії проектування ще недостатньо високий. Найбільш прийнятним і раціональним в даний час є рівнокомпонентний підхід, що займає середнє положення між двома вищенаведеними підходами, при якому людина і техніка розглядаються як рівноправні підсистеми. Опис, дослідження і проектування їх ведеться з єдиних системних позицій, шляхом використання порівнянних (взаємозалежних) показників оцінки.

Системний підхід в інженерній психології вимагає: 1) розглядати СЛМ як багатовимірну та багаторівневу систему; 2) враховувати численность відношень існування оператора як людини; 3) не розглядати психічні властивості оператора незмінними у своїх якостях; 4) не спрощувати детерміністські залежності до стану простої лінійної залежності.

Методологічні принципи інженерної психології – це принцип гуманізації праці, принцип активного оператора, принцип проектування діяльності, принцип послідовності, принцип комплексності

Основні принципи інженерної психології: 1)Принцип гуманізації праці підкреслює провідну, творчу роль людини у трудовій діяльності в процесі функціону­вання СЛМ. Актуалізується необхідність ураховування ви­мог людини до технічних систем, психологічних та пси­хофізіологічних можливостей людини й особливостей її взаємодії з іншими в груповій діяльності. Протилежним цьому принципові є принцип симпліфікації (спрощення), згідно з яким людина ототожнюється з технічними еле­ментами системи; 2) Принцип активного оператора враховує особистісне став­лення оператора до виконання своїх обов'язків, виходячи з того, що за пасивної його позиції в разі термінового пе­реходу до активних дій потрібно буде витратити значно більше енергії, а це, своєю чергою, може вплинути на ефективність роботи СЛМ. Необхідно вже на стадії про­ектування майбутньої діяльності оператора визначити її структуру, рівень активності оператора, забезпечивши йому так званий «оперативний спокій», тобто готовність у будь-який час втрутитися у процес функціонування СЛМ і забезпечити своїми діями високу ефективність; 3) Принцип комплексності ґрунтується на ідеях Б. Г. Ананьєва, В. М. Бехтерева та інших дослідників про необ­хідність комплексного вивчення людини. Його реалізація потребує розширення міждисциплінарних зв'язків інже­нерної психології з іншими науками, розробки узагальню вальних критеріїв оцінки функціонування СЛМ. Зро­зуміло, це не заперечує можливості використання спе­ціальних для людини і машини критеріїв.

38. Проаналізуйте зміст основних етапів діяльності оператора у системі «Людина - машина»: прийому, оцінки, переробки інформації, прийнятт та реалізації рішень.

У системі «людина-машина» людина є центральною ланкою системи керування, її діяльність у виді послідовності чотирьох основних етапів: прийом інформації, оцінка і переробка інформації, ухвалення рішення і реалізація прийнятого рішення. Керуючі функції системи в одних випадках більше успішно може реалізовувати людина, інші — технічний пристрій.

1. Прийом інформації – зміст (формування перцептивного образу) – дії (виділення, розрізнення і впізнавання об'єкта).

2. Оцінка і переробка інформації - зміст (формування оперативного образа) – дії (зіставлення заданих і поточних параметрів, аналіз і узагальнення інформації). Оцінка і переробка інформації. На цьому етапі порівнюються задані і реальні режими роботи системи, здійснюється аналіз та узагальнення інформації, виділяються критичні об’єкти і ситуації. На основі вже відомих критеріїв важливості і терміновості встановлюється черговість обробки інформації. На оцінку і переробку інформації впливають спосіб кодування, обсяг і динаміка змін в системі, а також відповідність обсягів інформації можливостям пам’яті і мислення оператора. Сприймання інформації оператором – сукупність психічних процесів, за допомогою яких здійснюється відображення людиною інформації.

Властивості сприймання оператора – цілісність, усвідомлення, вибірковість, константність.

Увага оператора – спрямованість свідомості оператора на визначений об’єкт.

Властивості уваги - інтенсивність, обсяг, стійкість, розподіл та перемикання.

Головні режими сприймання інформації – 1) пошук сигналів та виокремлення їх на фоні шуму; 2) розрізнення сигналів; 3) ідентифікація сигналів; 4) упізнання сигналів.

Чуттєві аналізатори оператора – підсистеми центральної нервової системи (зоровий, слуховий, шкіряний, нюховий, кінестетичний аналізатори і таке інше), що забезпечують сприймання та первісну переробку інформації.

Основні характеристики аналізаторів – наявність нижчого абсолютного порога чутливості, верхнього абсолютного порога чутливості та порога розрізнення.

Взаємодія аналізаторів – міжаналізаторні зв’язки, що мають вид активізуючих зв’язків, інформуючих та вікаріруючих (замінюючих) зв’язків.

Вимоги до сигналів-подразників – 1) забезпечення середніх значень інтенсивності сигналів; 2) забезпечення відповідного, але не значного, рівня розрізнення між сигналами однієї модальності; 3) сигнали повинні надходити до зон сенсорного поля з найбільшою чуттєвістю; 4) відбір індикаторів повинен відповідати аналізатору, найкращому для прийому відповідної інформації.

Пам'ять оператора – відображення інформації, що складається з процесів її запам’ятовування, збереження, впізнання та відтворення.

Загальні характеристики пам'яті – обсяг, швидкість, тривалість, повнота, достеменність, готовність до відтворення інформації.

Основні форми пам'яті – короткочасна, що поділяється на безпосередню (іконичну) та оперативну; довгочасна.

Оперативна пам'ять – здатність людини зберігати нагальну інформацію, що необхідна для виконання безпосередніх дій.

Основні характеристики оперативної пам'яті – обсяг, достеменність та тривалість збереження інформації.

Переробка інформації оператором – сукупність перцептивних та інтелектуальних процесів, за допомогою яких оператор здійснює перетворення інформації щодо об’єкта керування та цілеспрямований вплив на нього.

Мислення – це процес узагальнення та опосередкованості відображення дійсності.

Операції мислення – аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення.

Види мислення – наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне, оперативне, теоретичне.

Оперативне мислення – процес вирішення практичних задач, підсумком чого є формування суб’єктивної моделі сукупності дій, що забезпечують вирішення цих задач.

Прийняття рішення оператором – здійснення вибору належної сукупності дій з низки альтернатив. Прийняття рішення про необхідні дії на основі проведеного аналізу та оцінки інформації, а також на основі інших відомостей про мету і умови роботи системи, можливі способи дії, наслідки правильних і неправильних рішень.

3. Ухвалення рішення – зміст (формування послідовності доцільних дій для досягнення мети на основі перетворень вихідної інформації) – дії (узагальнення інформації про проблемну ситуацію, побудова поточних оперативних образів, зіставлення й оцінка подібності оперативних образів і еталонів, корекція моделей, побудова еталонної гіпотези, прийняття принципу і програми дій.)

4. Реалізація прийнятого рішення – зміст (використання вихідних рухових чи мовних «каналів» людини (рухового чи мовного) – дії (перекодування прийнятого рішення в машинний код, пошук потрібного органа керування, рух руки до органа керування і маніпуляція з ним.) Реалізація прийнятого рішення шляхом виконання певних дій або видачі відповідних розпоряджень. На цьому етапі окремими діями є перекодування прийнятого рішення в машинний код, пошук потрібного органу керування і маніпуляції з ним тощо. Виконання рухів залежить від кількості органів керування, їх типу і способів розміщення.

На кожному етапі необхідний контроль власних дій, який може бути інструментальним або візуальним, що забезпечує надійність роботи оператора.Перші два етапи називають отриманням інформації, інші два — її реалізацією.Отримання інформації відбувається через сприймання оператором інформаційної моделі об’єкта керування, тобто різних носіїв інфор­мації. Після декодування сприйнятих сигналів формується логічне знання про керований процес, яке називають концептуальною

39. Охарактеризуйте функціональні стани оператора, що впливають на ефективність його роботи.

Надійність оператора - його властивість виконувати з необхідною точністю задані йому функції у визначених умовах роботи Психічний функціональний стан (ПФС) - система психофізіологічних і психічних функцій, від яких залежить продуктивність професійної діяльності і працездатність людини на даному відрізку часу. На ПФС впливають особистісні характеристики: рівень загального інтелекту (інтелектуальна гнучкість, практичне мислення); особистісної стабільності (надійність, впевненість у собі); відсутність напруженості, тривожності і психопатологічних симптомів; психодінамічні властивості (екстравертованість-інтравертованість). Види: припустимі і неприпустимі - ступені зміни ПФС, при яких ефективність діяльності переходить нижні границі заданої норми чи при який з'являються симптоми нагромадження стомлення і переходу його в різні форми перевтоми. Нормальні і патологічні - виникають у результаті надмірної напруги фізіологічних і психічних ресурсів людини.

Негативні стани.: Напруга - доцільна реакція організму і психіки людини, адекватна ступені робочого навантаження і виявляється в активації, мобілізації функцій енергетичного й інформаційного забезпечення діяльності. Стомлення - тимчасове зниження працездатності, викликане тривалою роботою. Монотонія - напруга, викликана одноманітністю діяльності, підвищеними вимогами до концентрації і стійкості уваги. Політонія - напруга, викликана необхідністю частих переключень уваги в несподіваних напрямках. Фрустрація - відхилена поведінки людини, спричинена реальною або уявною перешкодою, яку вважають нездоланною і яка заважає досягненню мети. Стрес - неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму. Тривога – переживання віддаленої і неясної небезпеки.

Підвищення працездатності: оптимізація трудових навантажень на основі механізації і автоматизації виробничих процесів, удосконалення технології, ритмізація трудових процесів, оптимізація темпу роботи, раціональний режим праці і відпочинку. врахування психофізіологічних вимог, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в організації, високий рівень мотивації праці. Основними напрямками зменшення емоційного напруження і підвищення надійності роботи оператора є науково обгрунтований професійний відбір і тренування, врахування і погодження особливостей конструкцій машин з можливостями людини при проектуванні людино-машинних систем; раціональна організація робочого місця.

Найбільш важливою, з точки зору впливу на ефективність діяльності оператора, є класифікація станів за рівнем напруженості(Рис 2.). Вони поділяються на:

- емоційне збудження;

- емоційну напруженість;

- стрес як стан підвищеної емоційної напруженості

Емоційне збудження характеризується активацією різних функцій організму, підвищеною готовністю до різних неочікуваних дій у відповідь на дію емоціогенних факторів, але без застосування цілеспрямованих, вольових актів.

Емоційна напруженість характеризується активацією різних функцій організму в зв'язку з конкретними вольовими актами або виконанням цілеспрямованої діяльності, або підготовкою до неї, або очікуванням якої-небудь небезпеки. Цей стан психічної активності — запорука успішного виконання дій оператором. Він супроводжується помірними змінами фізіологічних реакцій організму і проявляється у хорошому самопочутті, стабільному і впевненому виконанні дій. Проміжних та кінцевих цілей досягають за незначного нервово-психічного напруження. Стрес - (підвищена напруженість) характеризується частковим зниженням ефективності психічних функцій, координації рухів і працездатності. Підвищення емоційної напруженості може спричинюватись дією таких груп факторів, як: - фізіологічний дискомфорт;- біологічний страх;- дефіцит часу;- підвищена складність задач;- значна відповідальність за правильне рішення;- наявність релевантних перешкод;- дефіцит інформації для прийняття адекватного рішення;- сенсорна депривація;- нечіткість вимог до системи.

40. Охарактеризуйте професійно важливі якості оператора у системі «людина - машина».

Проф. важливі якості (ПВЯ) - професійні вимоги до людини-оператора, забезпечують виконання конкретних робочих дій відповідно до заданих зовнішніх критеріями ефективності діяльності систем "Людина - техніка".

У діяльності оператора наявні всі види сенсорних і перцептивних властивостей - від зорової і слухової до смакової і нюхової, ефективність підвищується під впливом професійного досвіду. Рівень сформованості сенсорних і перцептивних навичок виступає в конкретній діяльності як злагоджений ансамбль, робота якого підпорядкована, розподілена по функціях, здійснюється в послідовності.

Професійно важливі властивості уваги - інтенсивність концентрації уваги, стійкість, швидкість переключення. При оволодінні новими, складнішими видами техніки або при виконанні діяльності в нових умовах відбувається перебудова системи організації уваги. При всьому різноманітті професійно важливих якостей можна назвати ряд з них, які виступають як професійно важливі практично для будь-якого виду трудової діяльності. До таких якостей відносяться: відповідальність, самоконтроль, професійна самооцінка і декілька специфічних - емоційна стійкість, тривожність, ставлення до ризику і т. д. [26]

Особливий інтерес представляють такі особливості особистості, які здатні регулювати рівень функціонального стану при несенні служби. Найбільш часто такою якістю виступає емоційна стійкість, що дозволяє співробітникові пожежно-рятувальної служби зберігати необхідну фізичну і психічну працездатність в надзвичайних умовах.

Емоційна стійкість дозволяє більш ефективно справлятися зі стресом, впевнено і

Важливу роль у професійній діяльності відіграє самооцінка, її неадекватність зменшує надійність роботи в нестандартних умовах, Під раптово виниклої складній обстановці. Самооцінка багато в чому визначає формування інших професійно важливих якостей

Під інтелектуальними вміннями, зазвичай, розуміють ті, що пов’язані із засвоєнням, збереженням, переробкою та оперуванням інформації, а саме:

- мнемічні (пам’ять);

- мисленнєві (мислення);

- імажитивні, або імагінативні (уява, фантазії).

Мнемічні вміння, наприклад, в оператора пов’язані з функціонуванням трьох видів пам’яті: довготривалої, короткочасної та оперативної. Оперативна пам’ять найбільш значуща для роботи диспетчера.

Мисленнєві вміння - забезпечують переробку інформації, що міститься в пам’яті. На основі такої переробки індивід приймає рішення про необхідні дії стосовно об’єкта, яким він управляє..

Фаза компенсації сприяє мобілізації організму до встановлення оптимального режиму роботи його органів і систем. Стабілізуються показники функціонального стану організму, що забезпечує максимальну ефективність роботи операторів. Фізіологічний рівень активності систем і органів є оптимальним, необхідна мобілізація основних реакцій і компенсаторних можливостей уже відбулася, режим роботи - найбільш економний. У процесі підготовки спеціалістів потрібно прагнути до того, щоб тривалість цієї фази була максимальна.

Мнемічні властивості: об'єм пам'яті, швидкість запам'ятовування, міцність збереження засвоєного матеріалу, точність і швидкість відтворення, готовність пам'яті до швидкого відтворення матеріалу в потрібний момент. Тісно пов’язані з мисленням й творчою уявою.

Вольові властивості: цілеспрямованість, наполегливість, завзятість, рішучість, ініціативність, самостійність, витримка.

Емоційно-вольова регуляція: сформованість умінь самоорганізації, економічна витрата сил, самокорекція техніки виконання рухових актів, зосередженість на техніці рухів і на ухваленні оптимальних рішень, витривалість.

Є можливість компенсації будь-якого ПВК за рахунок інших якостей або відповідних умінь і навичок.

У діяльності оператора наявні всі види сенсорних і перцептивних властивостей — від зорової і слухової до смакової і нюхової, е

фективність підвищується під впливом професійного досвіду. Рівень сформованості сенсорних і перцептивних навичок виступає в конкретній діяльності як злагоджений ансамбль, робота якого підпорядкована, розподілена по функціях, здійснюється в послідовності.

Основні характеристики надійної роботи оператора такі: - безпомилковість;-витривалість; -готовність до екстреної роботи;- стійкість до перешкод;- емоційна стійкість;- відновлення працездатності під час відпочинку;- багатоваріантність способів і прийомів роботи;- гнучкість і здатність своєчасно змінювати стратегію дій;- швидкість прийняття і виконання рішення.

Юридична психологія

41.Охарактеризуйте систему юридичної психології та її структурні компоненти.

Юридична психологія - самостійна галузь знання на межі психології та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, механізми та закономірності, пов'язані з правом, його виникненням, застосуванням і впливом у цілісній системі "людина - суспільство - право". Юридична психологія має свою систему категорій, певну структурну організацію. Можна виділити наступні її розділи:1) Методологічний розділ, що включає в себе предмет, завдання, систему, методи та історію розвитку юридичної психології.2) Правова психологія - розділ юридичної психології, що вивчає психологічні аспекти правореализации, психологічні закономірності правової соціалізації особистості, а також психологічні вади, які призводять до дефектів правової соціалізації.3) Кримінальна психологія - розділ, який вивчає психологічні особливості особистості злочинця, мотивацію як в цілому злочинної поведінки, так і окремих видів злочинного поводження (насильницька злочинність, корислива злочинність, злочинність неповнолітніх осіб), а також психологію злочинних груп.4) Слідчо-оперативна психологія - розділ юридичної психології, що вивчає психологічні аспекти розкриття та розслідування злочинів.5) Судова психологія - розділ, який вивчає психологічні аспекти судового розгляду, проблеми судово-психологічної експертизи.6) Психологія виправної діяльності - розділ юридичної психології, що вивчає психологічні аспекти ефективності кримінального покарання, психологічні проблеми виконання кримінального покарання, психологію засуджених і психологічні основи їх ресоціалізації та реадаптації після відбуття покарання. Методи юридичної психології можна поділити на дві основні групи: 1) методи наукового дослідження; 2) методи психологічного впливу на особистість. 1. Методи наукового дослідження. За допомогою цих методів вивчаються психологічні закономірності суб'єктивних відносин у сфері права, розробляються науково обґрунтовані рекомендації для оптимізації професійної діяльності. До них належать, зокрема, психодіагностичні методики визначення рівня розвитку професійно важливих якостей працівників, встановлення психологічних характеристик особистості правопорушника та ін. 2. Методи психологічного впливу на особистість. Деякі з цих методів реалізуються працівниками правоохоронних органів при боротьбі зі злочинністю. У цьому контексті вони орієнтовані на цілі розкриття і розслідування злочинів, встановлення їх причин, ресоціалізації засуджених, адаптації їх до відповідного соціального середовища.Методи психологічного впливу можуть також застосовуватись для формування, розвитку і тренінгу відповідних професійно важливих якостей працівників правоохоронних органів. Основними методами наукового вивчення психіки є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатів) діяльності, тестування (анкетування) та експертне оцінювання. Спостереження -- цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприймання її дій та вчинків за різних умов життєдіяльності. Дуже важливо, щоб люди, за якими здійснюється спостереження, не знали цього, тому що інакше може зникнути природність їх поведінки. Експеримент -- метод збирання фактів за спеціально створених умов, які забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Вивчення продуктів (результатів) діяльності -- накопичення фактів при аналізі матеріальних результатів психічної діяльності. Використовуючи цей метод, юрист чи психолог має справу не з самою людиною, а з матеріалізованими продуктами її психічної діяльності, що дозволяє неодноразово до них повертатись, порівнювати результати, отримані у різний час або за різних умов діяльності. Тестування (анкетування) - - це метод, за якого на основі виконання людиною певних завдань або відповідей на конкретні запитання робиться висновок про її психіку. Наприклад, перевірка можливості здійснювати ті чи інші вчинки -- це синтез методу тестування та експерименту. Метод експертних оцінок полягає в одержанні відомостей про особисті (психічні) якості людини від осіб, які можуть досить повно змалювати ці якості та особистість взагалі. Наприклад, реалізацією експертного оцінювання є одержання відомостей про способи вчинення злочину, ймовірного злочинця, ознаки його поведінки за допомогою опитування потерпілого, свідків, співробітників, рідних.

Історія розвитку юридичної психологі Під впливом успіхів експериментальної психології наприкінці XIX - початку XX ст. проведені перші лабораторні дослідження в галузі юридичної психології, основні зусилля були спрямовані на вивчення психології показань свідків і допиту (Гросс, Марбе,), діагностики причетності до злочину (Юнг), судової і слідчої роботи, психологічних основ професійного добору і навчання юристів (Мюнстерберг). Дослідження стали інтенсивно проводитися в 20-х pp. ХХ ст. - вивчення психології злочинців і ув'язнених, побуту злочинного світу, закономірностей формування показань свідків і причин виникнення в них помилок, з теорії і методики судово-психологічної експертизи. Нині далі наукові дослідження в галузі юридичної психології, уточнений її предмет, сформульовані юридичні принципи. Зв'язок – загальна, медична, вікова, соціальна псих, патопсихологія.

Психологія юрид. праці досліджує психологічні закономірності правозастосовної діяльності і вивчає психологічні основи: професіограм юридичних професій; індивідуального стилю і майстерності; виховання професійних навичок і умінь; підбору і розстановки кадрів; стилю і керівництва правоохоронної діяльністю; професійної орієнтації, професійного добору, професійного виховання і формування особистості працівників правоохоронних органів; професійній деформації і її попередження; організації робочого місця, робочого часу і ін.

Психологія судового розгляду кримінальної справи вивчає закономірності, пов'язані з психічною діяльністю всіх осіб, що беруть участь у розгляді справи - прокурора, адвоката, судді й інших.

Психол.правовідносин у сфері підприємництва вивчає закономірності, пов'язані з психічною діяльністю підприємця, робітника.

Соціальна адаптація звільненого вважається успішною, коли соціально корисні зв'язки в основних сферах життєдіяльності встановлені і не мають істотних відхилень (нормальні відносини в сім'ї, наявність житла, реєстрації за місцем проживання, постійного місця роботи, участь у громадській роботі, корисне проведення дозвілля, підвищення загальноосвітнього і культурного рівня і т. д.). Нормально адаптований, звільнений пориває зв'язок зі злочинним середовищем та іншими особами, чия поведінка характеризується як антигромадська, не зловживає алкоголем, не допускає правопорушень. Основними проблемами у сфері соціальної реадаптації осіб, які відбули покарання є: їх професійна орієнтація та працевлаштування, благополучна обстановка в сім'ї, у колі родичів, а також друзів, знайомих, сусідів. Судово-психологічна експертиза — один з видів судової експертизи, встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки. Психологічна експертиза — це одна з форм застосування спеціальних психологічних знань у цивільному судочинстві що надає допомогу суду у вирішенні питань психологічного змісту., експерт виконує функцію джерела наукової інформації фактів, що необхідні суду при оцінці багатогранних індивідуальних особливостей психічної діяльності сторін, свідків.

Психологічна експертиза призначається на стадії попереднього та судового слідства у карних та цивільних справах. Судово-психологічну експертизу здійснюють державні спеціалізовані установи.. Об'єктом експертизи є психічно здорові особи (підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі, позивачі, відповідачі: малолітні; неповнолітні; дорослого та похилого віку). Психологічна експертиза також може бути часткою комплексного експертного дослідження, якщо в слідства чи суду виниикають питання, ввирішення яких потребує синтезування спеціальних знань з різних галузей науки (психолого-психіатрична експертиза, психолого-медико-ппсихіатрична, медико-психологічна та психолого-автотехнічна експертиза). Головним завданням психологічної експертизи є визначення у підекспертної особи: - індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; -емоційних реакцій та станів;-закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.

42.Визначте предмет і задачі психології юридичної праці.

Психологія юридичної праці досліджує псих. закономірності правозастосовної діяльності і вивчає юрид. професіограми, виховання проф. вмінь, попередження проф.. деформації, індивідуальний стиль діяльності

Предметом юридичної психології є вивчення психічних явищ, механізмів і закономірностей особистості (особи), які проявляються у сфері дії права.

В.Л. Васильєв предметом юридичної психології називає психологічні основи особистості та діяльності в умовах правового регулювання, систему «людина-право». Головною ланкою в цій системі є людина або особистість як суб'єкт діяльності. Предметом судової психології, на думку Дулова, є особливості розвитку й прояву психічних закономірностей, пов'язаних із процесом діяльності по здійсненню правосуддя.

З предмета юридичної психології виникають її завдання:
-Забезпечення юридичних працівників необхідними науково-психологічними знаннями та навичками;
-Вивчення психологічних механізмів формування ставлення особистості до норм права (формування правосвідомості особистості), розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності заходів з правового виховання;
- Вивчення психологічних аспектів причин правопорушень і злочинності, конкретних механізмів злочинної поведінки;
- Дослідження психологічних аспектів судочинства, тобто прояви психологічних явищ і закономірностей у учасників судового процесу (психологія обвинуваченого, психологія потерпілого, свідків, психологія судового процесу);
-Розробка психологічних основ перевиховання засуджених;
-Проведення судово-психологічної експертизи, психологічні консультації;
-Нарешті, завдання з області психології юридичної праці (профвідбір, професіограми, підбір кадрів, розробка практичних рекомендацій з організації праці і т.д.), яку В.Л. Васильєв пропонує виділити в окрему (від юридичної психології) наукову дисципліну.
Таким чином, синтез психології та юриспруденції в наукових дисциплінах - юридична психологія і психологія юридичної праці - повинен привести до взаємного збагачення цих наук, вирішенню однієї з найбільш актуальних проблем у цій стикового області - підвищенню ефективності правоохоронної діяльності.

Юридична психологія покликана розробляти загальні закономірності психологічної науки в їхньому специфічному відображенні — з погляду права. У сучасній юридичній психології виділяють закономірності, пов'язані з психологічними аспектами правотворчості, психологією правосвідомості та праворозуміння, психологічними проблемами пра-возастосування. Що стосується традиційних закономірностей, то до них належать: виникнення і формування психічних властивостей особи, що сприяють протиправним діям; розвиток і формування психічних властивостей особи в процесі злочинного діяння; формування психічних властивостей особи при здійсненні різних функцій у судочинстві; зміна психічних властивостей особи, яка вчинила злочин, у процесі перевиховання; зміна і формування психічних властивостей особи у профілактичній діяльності1. Наведені закономірності здебільшого належать до тих сфер людських проявів і діяльності, що переважно пов'язані з протиправними діями або з діями, що спричиняють їх, і регулюються, з одного боку, нормами права, а з другого — заходами соціального впливу.

Дослідження особистості злочинця передбачає виявлення типового, визначення критеріїв градації кримінальних типів, встановлення особливостей у кримінальних відносинах.Спроба дослідження злочинних типів (соціально-психологічних типів) була зроблена італійським лікарем-психіатром Ч. Ломброзо, який вивчав представників місць позбавлення волі і своєрідність на їхньому тілі татуювань. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи злочинців: 1) природжених; 2) "злочинців унаслідок божевілля", психопатів та інших, які страждають на психічні аномалії; 3) злочинців із пристрасті; 4) випадкових; 5) звичних.

. Особа злочинця — це соціально-психологічне поняття, яке охоплює сукупність типових психологічних і моральних якостей індивіда, що формуються в результаті вчинення злочинів. Особа злочинця охоплює цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки, переконання, емоційні та вольові особливості тощо. Дослідження особи злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів протиправної поведінки, мотивацій різних видів злочинів, індивідуально-психологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини. Заслуговують на увагу пропозиції деяких авторів (А. Сахаров) виділяти такі категорії ознак щодо структури особи злочинця: 1) соціально-демографічні: а) загальногромадянська сфера (соціальне походження, соціальний стан, освіта, участь у суспільно-політичних подіях та ін.); б) сімейна сфера (сімейний стан, склад сім'ї, взаємини членів сім'ї тощо); в) побутова сфера (місце проживання, житлові умови, матеріальне становище, найближче побутове оточення, знайомства та ін.); г) виробнича сфера (фах, спеціальність, рід занять, трудовий стаж, характеристика у колективі та ін.); 2) соціально-психологічні: а) моральна сфера (світоглядні і моральні риси людини); б) інтелектуальна сфера (рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід та ін.); в) емоційна сфера (сила і швидкість реакцій на подразники, ступінь емоційного збудження тощо); г) вольова сфера (цілеспрямованість особи, самовитримка, рішучість та ін.).

43.Розкрийте причини,фактори та механізми формування правопорушень,їх взаємообумовленість

Кримінальна психологія вивчає психічні закономірності, пов'язані з формуванням злочинної установки, утворенням злочинного умислу, підготовкою та вчиненням злочину, а також створенням злочинного стереотипу поведінки.

Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку. Виділяють такі етапи механізму злочинної поведінки: 1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими. На першому етапі злочину формуються його психологічні причини — спонукальні засади (мотиви). Причиною мотиву звичайно виступає привід — об'єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчиненні злочину; це може бути образа, сварка, насильство тощо.. Мотив також може виникнути без зовнішніх приводів, більш того — спровокуватись потерпілим (наприклад, при хуліганстві). На другому етапі розвитку злочинної поведінки — цілепокладанні — різноманітні спонуки і почуття особистості оформляються у свідомості суб'єкта у вигляді ідеальних прагнень до певної мети.. Психологічний зміст злочину може бути розгорнутим чи скороченим, тривати у часі та просторі або ж бути швидкоплинним. На поведінку у момент здійснення злочину вирішальним чином може впливати ситуація: оцінивши її, злочинець нерідко змінює план дій, час, місце та ін., відкладає злочин, відмовляється від його продовження чи планує інший. Найбільш простим варіантом злочину є дія, що призводить до одного чи кількох наслідків; більш складним — злочин, що складається із двох дій, що привели до одного чи кількох наслідків, чи низки дій, об'єднаних єдиним умислом, спрямованих до єдиної мети.

Причини злочинної поведінки Для кримінології стало аксіомою твердження, що причиною злочинної поведінки є складна взаємодія внутрішніх, об'єктивних умов та внутрішніх суб'єктивних факторів, тобто оточення та особистості. Тим самим оточення та особистість отримують рівну кримінологічну оцінку, а поведінка являє лише наслідок цієї взаємодії.

Правопорушення — це винна дія або бездіяльність особи, яка порушує встановлені норми права, завдає шкоди й спричиняє юридичну відповідальність. Причини злочинної поведінки слід розглядати в комплексі, враховуючи і біологічні фактори індивіда, його індивідуально-психологічні особливості, соціально надбані ним якості та зовнішні обставини, в яких формується особистість та реалізується її життєдіяльність.

Правопорушення - соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння, яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність. Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою. Ознаки: протиправність – порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов’язків, закріплених у нормативно-правових документах; наявність вини – внутрішнє негативне ставлення суб’єкта до інтересів людей, суспільства; свідомо-вольовий характер - в момент здійснення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, здійснюється ними свідомо і добровільно. Елементи: суб’єкт (правовпорушник), об’єкт (порушене матеріальне чи нематеріальне благо), суб’єкт і об’єкт сторона. Суб'єктивна сторона - сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме - вина, мотив, мета правопорушення. Вина у формі умислу чи необережності. Об'єктивна сторона - сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння, результат і причинно-наслідковий зв'язок між діянням і результатом. Об'єктивні причини правопорушень - суперечності в соціальних і економічних відносинах - низький рівень життя людей, недоліки організаційного і адміністративно-господарського характеру, безробіття, найближче соціальне оточення та ін. Суб'єктивні причини - соціальні позиції особистості, система цінностей та інтересів, рівень соціалізації і правосвідомості, соціальні установки і стереотипи поведінки, психодинамічні особливості особи і тимчасові психічні стани. Механізм - складна динамічна система, що визначає зміст правопорушення, а саме особа правопорушника, самооцінка, предмет посягання, спосіб вчинення, результат, обстановка, поведінка і дії осіб, що виявилися випадковими учасниками правопорушення.

Ряд ознак, що характеризують правопорушення як дію, що суперечить нормам права:- Суспільна небезпека