ІМПРЕСІОНІЗМ ЯК МИСТЕЦТВО МАЛЮВАТИ СЛОВОМ

(на прикладі новел М. Коцюбинського „На камені” та „Intermezzo”)

Стаття акцентує увагу на проблемі колористики у прозі М. Коцюбинського. Кольори, які використовуються у художніх творах цього автора, тлумачаться у їхньому зв’язку із головними ідеями прози. Ці взаємозв’язки реалізуються у використанні контрастних кольорів.

Ключові слова: імпресіонізм, враження, гама, колір, контраст.

The article focuses upon the system of colors of the prose written by M. Kotsiubynskyi. Colors which are used in the belletristic works by the writer are showed in their correlations with the underlying ideas of the prose. These correlations are realized in the use of contrasting colors.

Key words: impressionism, impression, scale, color, contrast.

Ось уже більш як століття літературна діяльність Михайла Коцюбинського привертає увагу багатьох дослідників. Причина полягає у різноманітності тем і літературних напрямів, які синтезувала у собі творчість письменника, що зумовило виникнення різних, а часто і цілком протилежних, її інтерпретацій. Творчий доробок М. Коцюбинського став об’єктом досліджень багатьох науковців, таких як С. Єфремов, М. Зеров, А. Музичка, А. Шамрай, О. Черненко, Ю. Кузнецов, В. Агеєва, М. Коцюбинська, Я. Поліщук, Г. Логвин та ін.

Актуальність дослідження полягає у тому, що ще й досі немає єдиного погляду на творчість письменника, а заперечення єдиного вузько-ідеологічного стереотипного підходу до неї, створило умови для виникнення і детальнішої розробки різноаспектних поглядів і теорій. Творчість М. Коцюбинського потребує нового перечитування в сучасних умовах.

Мета статті полягає у з’ясуванні особливостей творчого методу М. Коцюбинського, а саме використання ним колористичного малюнку як засобу передачі і підкреслення внутрішніх душевних станів героїв. У статті робиться спроба простежити роль кольору у формуванні основного психологічного конфлікту новели, що базується на протиставленні двох протилежних гам кольорів. Результати дослідження можуть бути використанні під час детальнішого вивчення рис імпресіонізму у творчості письменника. Уперше робиться спроба системного вивчення функції кольору на прикладі конкретного літературного матеріалу.

Першоджерелом літературного імпресіонізму, як відомо, був імпресіонізм у живописі. Саме цим і пояснюється чимала схожість між виражальними засобами цих двох видів імпресіоністичного мистецтва. Характерною ознакою літературного імпресіоністичного твору, яка споріднює його із живописом, є увага до колористичного пейзажу та деталі. Проте колір тут виконує зовсім іншу функцію, ніж просто реалістичне зображення дійсності. Колір у літературному імпресіоністичному творі підпорядкований передачі головної ідеї, служить засобом точного відтворення вражень та почуттів героїв.

Одним із представників імпресіонізму в літературі, у творчості якого знаходимо яскраві зразки кольорового малюнку, що підпорядковані відтворенню психологічних станів героїв, є Михайло Коцюбинський. Письменник, за словами Юрія Кузнецова, як ніхто в українській літературі „зумів підпорядкувати колір розкриттю внутрішнього світу героя або тим ідейно-художнім завданням, які він перед собою ставив” [5, с. 30]. Відомо, що М. Коцюбинський вивчав кольори і радив це робити й іншим, про що дізнаємося з його листа: „Письменнику треба знати фарби, як і художникові, для цього треба бути художником. Це б йому багато допомагало розбиратися у загальній кольоровій стихії і сприяло б утворенню гармонійного цілого з психомелодією моменту дії. Так би мовити, щоб фарби приходили на допомогу слову” [1, с. 130]. Саме цю особливість творчості письменника ми простежимо на прикладі двох його новел: акварелі „На камені” та „Intermezzo”.

Новела „На камені” вже своїм підзаголовком – акварель – указує на те, що у цьому творі письменник робить спробу надати кольору чи не основної ролі у передачі емоційної атмосфери зображуваного. „А „кольорова” деталь (і не одна в творі), – як зазначає Г. Логвин, – сприяє відтворенню душевних порухів героїв та їх плинних станів” [7, с. 3].

Кольорові описи у творі служать для розкриття конфліктної ситуації, змальованої автором. Письменник вже з початку твору вводить читача у сутність конфлікту, який поки що розкривається у протистоянні двох цілком протилежних природних реалій, що визначають художній простір твору і, водночас, характери героїв, їхній світогляд, культурні цінності. Цими реаліями є гори і скелі. Характерною особливістю є використання автором протилежних гам кольорів (темної і яскравої) для змалювання пейзажів гір та скель. Так, в описі скель переважають чорні і сірі тони та їхні відтінки: „сірі піски берега”, „по голому сірому виступу скелі”, „чорно і голо”… Важливою особливістю описів скель і острова є використання М. Коцюбинським реалій, які мають також чорне або сіре забарвлення, на якому, однак, не наголошується, проте воно є важливою деталлю опису, оскільки дозволяє зберегти і підкреслити головну думку, при цьому не обтяжуючи описи надмірним уживанням назв кольорів, що б видавалося штучним. Такі вкраплення („земляними покрівлями”, „грудою дикого каміння”, „кам’яна пустеля”) ще більше підкреслюють монотонність, однотипність пейзажу. Описи скель та острова, виконані у сіро-чорних тонах, надають виразності образам і характерам мешканців села, які відзначаються своєю суворістю, що зумовлена важкими і небезпечними умовами життя, у якому панує невблаганний закон природи – „виживає сильніший”. Про це говорив і Ю. Кузнецов: „Панував лише один закон – жорстокість. Хто не дотримувався його – той гинув. Закон цей і уособлює дух „диких ялових, голих скель” [4, с. 97]. Тож немає нічого дивного, що описи мешканців села позбавлені кольорових деталей, вони такі ж сірі, як і життя на острові. Чим похмуріше автор малює камінь, тим яскравіше на його фоні вирізняється опис гір, який (і це не випадковість!) автор подає одразу після опису скель. Саме цей прийом підсилює і так разючий контраст між кольорами в описах. На відміну від опису скель, гірський пейзаж вражає насиченістю кольорів. „Сині ліси”, „сизо-блакитні шпилі”, „пасма золотих ниток” стають яскравим (у прямому значенні цього слова) протиставленням одноманітності, однотонності скель. Характерно, що навіть каміння у цьому описі не сіре, а рожеве („кам’яні громади, рожеві од вечірнього сонця” [3, с. 147]). Варто зазначити, що змалювання предмета не таким, яким він є насправді, а таким, яким його бачить герой, – характерна риса імпресіоністичного твору, яка наближає його до живопису. Саме про цю особливість зазначає Юрій Кузнецов у статті „Імпресіонізм як явище світового мистецтва”: „Прикметно, що це не тільки реалістичний колір, властивий предмету взагалі, це – колір миті, створюваний сонцем і атмосферою…” [6, с. 48].

Важливо відзначити, що письменник ніде не змішує скелі, як представника „кам’яної” стихії, і гори, що протистоять їм. У цьому варто вбачати свідомість авторського задуму, спрямованого на розмежування двох систем художніх деталей, зокрема й використання контрастних кольорів, із метою підкреслення відмінностей психологічних портретів героїв твору.

Гори є батьківщиною головної героїні Фатьми, для якої перебування у чужому, та ще й такому відмінному від її, краю є просто нестерпною мукою. Саме в цьому контексті розкривається основна конфліктна лінія твору, яка також значною мірою виявляється у контрасті кольорів. Ця лінія полягає у конфлікті Алі та Фатьми, як представників зовсім інших культурних традицій, із мешканцями села. Ще до зображення самого протистояння воно проявляється у символіці кольорових описів природи, а пізніше і в описах самих головних героїв. Як уже згадувалось вище, описи мешканців острова майже не мають кольорових деталей, натомість контрастним їм постає опис дангалака Алі на початку твору: „Його струнка фігура в вузьких жовтих штанях та синій куртці, здоровий, засмалений морським вітром вид та червона хустка на голові прегарно одбивались на тлі блакитного моря” [3, с. 145]. Безсумнівно, що М. Коцюбинський таким кольоровим описом хотів не лише передати екзотичність, особливості чужої культури, але й підкреслити несхожість Алі до місцевого населення, і не тільки зовнішню, а й внутрішню. Він відчуває свою неналежність до світу патріархальних звичаїв. Його вдача, що прагне краси і музики, не сприймає сірого краю і каменю, що пригнічує будь-який вияв щирих людських почуттів, натомість він шукає того, що було б йому близьким і знаходить це в особі Фатьми. Саме тому лише Алі бачить кольорові деталі її одягу („жовті патинки”, „ясно-зелене фередже”, „червоні шаровари”), для всіх інших вона є просто сірою безбарвною тінню.

Варто наголосити на двох наскрізних художніх кольорових деталях, що служать для поглиблення психологічної характеристики головних героїв, – це червона пов’язка Алі та ясно-зелене фередже Фатьми. Безбарвним скелям і голому каменю протиставляється червоний та зелений кольори одягу головних героїв, що підкреслює неприродність та психологічну складність перебування людини серед чужих її світогляду обставин та людей, які не можуть або не вважають за потрібне зрозуміти чужинця. „Ці кольори, – як зазначає Ю. Кузнецов, – символи життя і любові. Яскраві, „живі” кольори контрастують з кольорами мертвої застиглої скелястої породи, посилюючи драматизм подій. Колористичні мазки зливаються в єдину імпресіоністичну картину з драматичним малюнком і водночас піднесеним гімном коханню” [5, с. 31]. Червона пов’язка і зелене фередже – це те, що свідчить про належність головних героїв до іншої культурної традиції, Алі та Фатьма не просто відрізняються одягом, цей одяг підкреслює відмінність їхньої психології порівняно з мешканцями острова. Ці деталі підкреслюють неможливість людини влитися в чужий їй колектив, що й спонукає її до втечі. Гра кольорів як засіб передачі душевних станів героїв стає найбільш відчутною під час погоні. Для Мемета та інших переслідувачів червона пов’язка та ясно-зелене фередже, які раз по раз виглядають із-за скель, це не просто речі утікачів, це те, що підкреслює їхню інакшість, те, що аж ніяк не можна поєднати із сірими скелями. Ці кольори, а заразом і культурні коди, які вони репрезентують, ніяк не вписуються у щоденний побут татар, у їхню традицію, де панує камінь, а любов можна купити за гроші. „Майстерно „перекладаючи” психологічну боротьбу героїв під час переслідування на „мову кольорів”, письменник відзначає, як немов зрадницьки скелі виказують втікачів” [4, с. 99]. Важливим є те, що переслідувачі не бачать усієї постаті Алі та Фатьми, а лише окремі кольорові деталі їхнього одягу: „Там з-за скелі, на один мент мигнула червона головна пов’язка і зникла…виткнувся з-за каміння краєчок зеленого фередже” [3, с. 155]. Ці яскраві кольори життя контрастують з кольорами мертвого застиглого каменю, що поглиблює внутрішній конфлікт твору.

Боротьбу двох контрастних гам кольорів, яка служить для відтворення психологічного стану героя, спостерігаємо і в новелі „Intermezzo”. Але відмінність полягає в тому, що якщо в акварелі „На камені” головні герої борються із зовнішніми несприятливими обставинами, то в „Intermezzo” конфлікт із зовнішньої переходить у внутрішню сферу, розгортається в душі головного героя. Колористика ще ширше залучається митцем для відтворення внутрішніх психодуховних процесів у їхній актуальній формі. У грі кольорів варто відзначити вміння автора не просто описувати за допомогою кольору, а малювати словом, надаючи йому глибшого значення. „Колір у новелі, – за словами В. Гребеньової, – стає композиційним чинником” [2, с. 51]. Кольорова гама змінюється відповідно до того, як змінюється настрій героя, його психічний стан. У цьому випадку наростання і зміна темних кольорів яскравими формують одну з основних сюжетних ліній твору.

На початку новели переважають чорно-сірі тони, що дають можливість підкреслити глибоку душевну кризу героя, його розчарування в житті. Місто і його мешканці постають перед ліричним героєм у темних тонах: „тисячі чорних ротів”, „забруднене пилом та димом”. Навіть виїхавши з села, герой не може знайти рівновагу, заповнити порожнечу в душі, позбутися втоми, що постійно нагадує про себе домінуванням темних кольорів: „десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі вінця”, „чорна пітьма меблів”, „тіні по стінах”. Важливо те, що й сам герой шукає заспокоєння в темряві: „Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі” [3, с. 299]. Чорний колір у цій частині новели підсилює мотив внутрішнього неспокою головного героя.

Через переважання то однієї, то іншої протилежної кольорової гами письменникові вдається виразніше змалювати конфлікт, у якому виявляється „діалектика свободи й необхідності в житті людини” [2, с. 52]. На противагу сіро-чорній гамі кольорів, яка символізує розчарування та втому, у другій частині новели з’являються яскраві барви: біла, зелена, золота, блакитна… Ці барви, уриваючись у похмурий світ головного героя, руйнують його, розсувають стіни „чорних кімнат”, у які вривається „зелена стихія”: „Уявляється раптом зелений двір – він вже поглинув мою кімнату…” [3, с. 300]. Варто відзначити, що в житті героя на лоні природи найчастіше трапляються сині та зелені кольори, які формують новий світ, протилежний тому, де панували втома і самотність. Тепер герой не почувається одиноким, незважаючи на те, що проводить час у цілковитому безлюдді. „Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини – одна зелена, друга блакитна – й замкнули у собі сонце, немов перлину” [3, с. 302].

Наголосимо також на тому, що Михайло Коцюбинський недаремно акцентує увагу саме на зеленому кольорі – кольорі життя, яке поступово повертається до героя. У фольклорній традиції – це колір оновлення землі після зимового сну, початку нового життєдіяльного циклу. Однак у М. Коцюбинського ця наскрізна колористична деталь багатофункціональна, оскільки служить для витворення окремого враження у кожному конкретному епізоді. Якщо на початку твору зелений колір підкреслював роздратування і неспокій героя („Якийсь зелений хаос крутився круг мене і хапав бричку за всі колеса…” [3, с. 299]), то згодом він символізує віднайдення спокою героєм, відродження його душі. Зелений колір – це стихія змін, що поглинає все ненависне героєві, те, що несе смуток і втому його душі: село, хатки, людей. Зелений колір життя протистоїть чорному кольору смерті. Важливим є те, що боротьба в душі героя не зникає одразу із відкриттям безмежного зеленого моря степу. Час від часу з’являються сумніви, спокій зникає, але лише на одну мить. Це протистояння спокою і втоми М. Коцюбинський також зобразив як боротьбу світлих і темних барв: „Тінь? Невже хтось третій? Ні, тільки хмарка. Одна хвилинка темного горя – і вмить усміхнулось направо, усміхнулось наліво – і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба” [3, с. 303].

Отже, колористичні деталі у творчості письменника виконують дуже важливу функцію, оскільки підпорядковані змалюванню внутрішнього світу ліричного героя, його мінливих настроїв та відчуттів. Саме майстерне використання колористичних деталей підкреслює вміння автора не просто писати, а „живописати” словом. Функція кольору стала важливою складовою естетизму прози М. Коцюбинського.