Пилипюк Валентина

Науковий керівник — Вокальчук Г. М., доктор філологічних наук, доцент

СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ОЗНАЧАЛЬНИХ ТА ОБСТАВИННИХ ПРИСЛІВНИКОВИХ НОВОТВОРІВ (на матеріалі творчості поетів ХХ століття)

У статті розглядаються особливості семантики індивідуально-авторських прислівникових одиниць поетів ХХ століття, які розподіляються на дві несумірні за своїм кількісним складом групи: атрибутивні (інші терміни – означальні, або обставинно-атрибутивні) та обставинні (власне обставинні) прислівники.

Ключові слова: авторський лексичний новотвір, прислівник, семантика, українська поезія ХХ–ХХІ ст.

The semantic peculiarities of individually author adverbs of XX century poets are being analyzed in the article. Occasional nominations are being divided into two groups, uneven by their quantitative composition: attributive (other terms – definitive or circumstantial-attributive) and circumstantial (self-circumstantial) adverbs.

Key words: author lexical new-formation, adverb, semantics, Ukrainian poetry of XX–XXI centuries.

Збагачення мови – це передусім поява нових слів, нових значень слів, нових виразів і стійких словосполучень, які виникають на ґрунті наявних мовних засобів у результаті індивідуальної мовотворчості: білопінно (В. Малишко), дитинно (І. Драч), нестяма, байдужість, майбутнє, незагойний, мрія (М. Старицький), стосунок (І. Нечуй-Левицький), поступовий, чинник (І. Франко), розбрататися, розкрилитися (М. Рильський), юнка (П. Тичина). Одним із результатів мовленнєвої діяльності особистості якраз і є авторський лексичний новотвір (АЛН).

Упродовж останніх десятиліть індивідуально-авторська словотворчість стала об’єктом досліджень багатьох мовознавців, таких як В. Русанівський, В. Карпова, І. Білодід, Н. Сологуб, В. Шадура, О. Шевчук, В. Герман, Л. Пашко, Д. Мазурик, Ж. Колоїз, Г. Вокальчук, Н. Адах, Н. Гаврилюк, О. Тимочко, В. Максимчука та ін.

Активні процеси новоутворення зумовлені як внутрішньомовними, так і кількома екстралінгвістичними чинниками, серед яких можна виокремити процеси глобалізації, зміну парадигм сприйняття соціальної дійсності, виникнення нових реалій життя і необхідність їх назвати відповідними номінаціями. Дослідження авторських новотворів дає можливість показати геніальність, талант автора, його власне бачення тих чи інших реалій [5, с. 23]. Отож, актуальність дослідження АЛН зумовленаїхньою поширеністю в літературній мові.

Новизна статті полягає у тому, що в ній уперше зроблено спробу охопити весь склад лексичних одиниць, які прийнято кваліфікувати як прислівники, матеріал класифіковано за семантичними ознаками, опрацьовано певні критерії цієї класифікації, що дало змогу окреслити в прислівниковій лексичній системі підсистеми, лексико-семантичні групи (ЛСГ).

Мета дослідження полягає уздійсненні семантичного аналізу АЛН-прислівників української мови, визначенні їхніх лексичних підсистем, виокремленні ЛСГ.

Помітне місце серед АЛН посідають прислівники, які виконують роль придієслівного означення i виражають динамічну ознаку, володіють багатими зображально-виражальними можливостями, чим пояснюється їхнє активне використання у сучасному віршовому мовленні. Вагомим є внесок поетів, які шляхом введення до своїх творів АЛН-прислiвникiв, здiйснюють взаємовплив літературної мови i мови художньої літератури [4, с. 91]. Особливість прислівникової системи полягає в тому, що вона є постійно відкритою й інтенсивно поповнюється новими лексемами. В останніх дослідженнях із теорії частин мови підкреслюється, що прислівник не має свого специфічного значення. Воно базується на лексичному значенні прикметника, дієслова та іменника, що виступають у прислівниковій синтагматичній позиції [7, с. 4]. Прислівники вживаються для вираження ознаки іншої ознаки – динамічної дієслівної і статичної прикметникової. Ознака прислівника – це відображення відношень двох ознакових слів. Серед них вирізняються атрибутивні, просторові, часові, причинові, цільові та інші відношення [2, с. 243].

Увесь масив АЛН-прислівників розподіляється на дві несумірні за своїм кількісним складом групи: атрибутивні (інші терміни – означальні, або обставинно-атрибутивні) та обставинні (власне обставинні) прислівники.

Різноманітнішими у семантичному відношенні є атрибутивні (означальні) прислівники, серед яких вирізняються, наприклад, одиниці порівняльно-уподібнювальної семантики (які в мові становлять відкриту лексичну систему, що постійно поповнюється за рахунок індивідуально-авторських утворень [7, с. 6]). Ці номінації розподіляються на такі групи: прислівники, утворені від міфічних об’єктів: граально, прометейно, сіренно; адвербіальні неолексеми, в основі яких лежить порівняння з конкретною істотою: а) прислівникові утворення, в основі яких лежить порівняння з іменниками – назвами істот, а саме – тваринами і птахами [1, с. 75]: вужасто, журавлино, зміїно, змійно, кліщно, лебедино-легко; б) прислівники,що утворені на основі об’єктів рослинного світу: „дерево” – березно-тополино, березово, бузоцвітно, гостролисто, калиново-дубово, каштанно, коренисто, черемшинно, яблуневоцвітно, явірно, ясенно; „кущ” – виноградно, калиново, кущувато, лозно-очеретно, малиновоголово; „квіти” – квітнево, орхидейно, трояндно, тюльпанно, хризантемно; „овочі” – цибу́льно-часнико́во; в) адвербіальні неолексеми, в основі яких лежить порівняння з іменниками – назвами явищ природи: беззо́ряно, бризно, буреві́йно, вулканисто, грозяно, гро́мово, дощово, зливно, кометно, крижанисто, небесно, небно, орбітно-плавко, позахмарно, світанно, серпанно, сльотаво, сонценосно, суховійно, хуртовинно; г) порівняння з конкретним предметом: автомобільно, аеропланно, бурштинно, екранно, іконостасно, камертонно, капелюхово, квильно, кларнетно, кометно, манжетно, пластмасово, ракетно, склотарно, словниково, смолоскипно, струнно, сурмно, ядристо; ґ) порівняння з речовинними іменниками: бензинно, ме́дно, чайно; д) адвербіальні неолексеми, в основі яких іменники-назви абстрактних понять: легендно, міражно, містерно, трибунно; е) прислівники, що виражають стан людини (психічний або фізичний): блуканно, безбільно, безґрабно, безмрійно, безхребетно, блазнювато, буйнобородо, вакханно, глумно, двоскрипково, екстазно, жадобно, жаждиво, жаханно, знищенно, коханно, легкокрильно, мовчанно, несобо́ю, обездужено, обезмріяно, обезпаморочено, оскомно, очездивовано, самогубно, самособойне, сновійно, стоо́ко; є) прислівники, що позначають особливості зовнішнього вигляду об’єкта: блимно, очезпідбровено, тонкоброво; ж) прислівники, що позначають сукупні множини осіб: вдвійку, обоєнько-удвох, обопліч; з) прислівники, що позначають відтінки кольорів: білогрудо, білоу́сто, веселчасто, вогнисто-червоно, зелен-руто, золотоу́сто, привабно-темно, райдужно-буйно, синьо-глибинно, сонячно-буйно, срібноплинно, тепло-синьо, ту́жно-си́ньо, червонисто, че́рвоно, чорно-моторошно, чорнорото; и) прислівники на позначення ознаки дії або процесу: мембранно, повноліто, стопричинно, стосвічно, українно; і) прислівники, що відображають емоції, стан людини: 1) позитивні – бадьоро-струнко, банально-сумно-строго, безсоромно-радісно, безтрепетно-сміло, весело-тужливо, гірко-весело, комічно-врочисто, любомило, млосно-ласкаво, мрійливо-дитинно, незборено, несуєтно, ніжномрійно, ніжно-прозоро, радісно-печально; 2) негативні – безтілесо, безтінно, бентежно-несміло, блазнювато, боязко-різко, жорстоко-люто, залесливо-мерзотно, зловісно-низько, лихтарно-ніяково, незручно-болісно, нервозно-вакханно, несито, нудно-марудно, тихо-зболено; 3) нейтральні – байдужо-білоброво; ї) прислівники на позначення ознаки предмета чи істоти: білопінно, зеленоброво, орлооко, сизоперо, сонцеголово, сонячно-буйно, тонкоброво.

Наведені вище прислівники утворені, як правило, без порушень словотвірних норм сучасної української мови, а тому сприймаються як цілком зрозумілі читачеві лексичні елементи контексту.

Фактичний матеріал дає змогу серед атрибутивних прислівників виокремити номінації способу дії таких ЛСГ [7, с. 6]: а) адвербіальні неолексеми, в основі яких лежить порівняння з іменниками-назвами місяців: березнево, вереснево, листопадно, що-жовтня; в) прислівники, що характеризують звуковий вияв дії: акомпаніянно, високо-дзвінко, відгомінно, гу́чно-мо́лодо, дзвінко-лунко, дзвінко-тріско, дзвониково, загонисто-дзвінко, звукоовочно, співанно, стозвуко, столунно, схлипно, широкодзвонно; в) прислівники на позначення способу розташування / переміщення живих істот: вдогонь, вперебрі́д, всу́пір, легкокрильно, легкоступно, ма́ло-непома́лу, навколіш, непомітно-клично, підстрибом-верхи, скорогонцем, ходоманом, широконіж; г) прислівники, що характеризують темп виконання дії: безтемпно, тактно; ґ) прислівники, що позначають спосіб викладу інформації: безпланно, безпоезно, безпрограмно; д) прислівники, що характеризують регулярність повторюваної дії: кождодня, кожночасно, щовечірньо, щодня́-щоно́чі, щокрок, щоментово, щоранно, щослова; е) прислівники часових орієнтацій: вдень-вночі, вдосвітньо, вчора-звечора, далеко-давно, завтра-колись, за́світ-со́нця, рік-річно, спередодня́, спередра́ння, учора-колись.

Значна кількість АЛН-прислівників покликана нестандартно передати процесуальну ознаку, а саме – відбити найтонші нюанси психічного, емоційного стану особи. Привертає увагу новотвір обоєнько-удвох, семантика якого ускладнена зменшувально-пестливим суфіксом -еньк-, що підсилює експресивність новотвору, а також слова, у структурі яких виокремлюється префікс без- (указує на відсутність того, що назване мотивуючою основою) та суфікс - о. Особлива експресивність притаманна новотворам із префіксом обез-. Префікси без-, обез-, активно використовуються, а прислівники утворені на основі префіксального способу словотвору мають виразне семантичне навантаження. Частина інновацій мотивується віддієслівними іменниками з суфісом - нн-: співа-ти – співа-нн-я – співанно, коха-ти – коха-нн-я – коханно.

Творення слова відбувається лише в індивідуальній мові, у якій втілена мова загальна. Навіть АЛН (створені за малопродуктивними чи непродуктивними моделями) завжди відображають тенденції розвитку мови, її словотвірні можливості.