Тектонічні структури і повільні коливання земної кори

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1056

Раніше вчені визнавали, що існують тільки вертикальні рухи. Тому утво­рення гір пояснювали як процес розвитку геосинкліналей, що спричинений вертикальними опусканнями і підняттями ділянок земної кори. З позиції теорії літосферних плит геосинкліналі можна розглядати як широкі зони вздовж границь літосферних плит, де горизонтальні переміщення призводять і до вертикальних рухів, формування острівних дуг, передгірських крайових прогинів, складчастих областей.

Земна кора, передусім у результаті горизонтальних переміщень літосферних плит, зазнає і вертикальних рухів. Так, можна стверджувати, що саме існування гірської країни, активні висхідні рухи у її межах, продовжуються завдяки тому, що триває процес підсування однієї плити під іншу.

Припинення або зміна напрямку руху двох літосферних плит із зустрічного на протилежний спричиняє поступове старіння і зниження гір. У результаті цього вони можуть перетворитись у горбисту рівнину або навіть стати дном морського басейну. Так, найвищі частини гірських країн із потовщеною земною корою, що сформувалися ще у докембрійський час 3,5–0,8 млрд років тому, поступово перетворилися у кристалічні ядра давніх літосферних плит. На сьогодні це відносно стійкі ділянками земної кори з двоярусною будовою які називають давніми (докембрійськими) платформами.Нижній ярус платформ (фундамент) складений твердими крис­талічними породами (гранітами, базальтами, кристалічними сланцями тощо), а верхній (осадовий чохол) утворюють осадові породи (пісок, глина, вапняк та ін.), що залягають здебільшого горизонтальними пластами.

Докембрійські платформи є поряд із областями складчастості є тектонічними структурами першого порядку. З тектонічної карти зрозуміло, що на п’яти материках (крім Євразії) вони займають значно більше половини їх площі.

Платформи називають відносно стійкими ділянками земної кори, оскільки для них практично не характерні орогенічні рухи. Однак впродовж тривалої геологічної історії вони неодноразово зазнавали розривних рухів та вертикальних, повільних коливань земної кори. З кінця минулого століття їх називають епейрогеніч­ними. Така назва походить від грецьких слів епейрос, що означає континент, і генез – виникнення. Ці спокійні і малопомітні рухи проявляючись впродовж тривалого часу зумовлюють значні зміни земної поверхні. Опускання значних ділянок платформ можуть спричинити затоплення їх морськими басейнами у яких накопичуються осадові відклади. Це підтверджується тим, що осадовий чохол найчастіше утворений відкладами морського, рідше озерного походження. Адже, завдяки дії сили тяжіння, продукти вивітрювання гірських порід з піднятих ділянок суходолу зносяться і нагромаджуються в зниженнях (морських басейнах, озерах тощо). Про періоди, коли плат­форма в результаті повільних вертикальних коливань ставала дном моря чи знову сушею, можемо судити, вивчивши вік і походження пластів порід, що утворюють чохол платформ.

Отже, саме завдяки повільним коливанням земної кори на сьогодні більшу площу у межах докембрійських платформ займають ділянки з двоярусною будовою, де крім фундаменту з кристалізованих коренів дуже давніх (архейсько-протерозойських) гір, сформувався чохол осадових порід. Якщо потужність останніх дуже незначна (до 200 м), а кристалічний фундамент випуклий, то таке утворення вважають масивом або тектонічним підняттям.

Ділянки давніх платформ, які зазнавали тривалих опускань і затоплення морем, мають значно потужнішу товщу осадових відкладів. Якщо на сьогодні ця товща порід становить до 2000 м, то таку ділянку платформи називають плитою.Частину плат­форми, де кристалічний фундамент вгнутий і лежить на глиби­нах (2–10 тис. м), вважають тектонічною западиною.

Велика товща відкладів свідчить про існування у даний геологічний час морського басейну, а відсутність пластів окремих періодів – про режим суходолу, коли йшло не відкладення, а навпаки, змив і винесення продуктів вивітрювання. Висхідні епейрогенічні рухи спричиняють відступання морських басейнів, збіль­шення площі суходолу.

Якщо впродовж трьох останніх ер територія не зазнавала значних опускань і не ставала дном моря, то кристалічні породи фундаменту можуть виходити на поверхню. Такі ділянки давніх платформ називають кристалічними щитами.

Крім давніх платформ і складчастих областей, у межах суходолу ще представлені ділянки земної кори, які називають молодими(епігерцинськими) платформамиабопли­тами. Вони охоплюють частини колишніх областей каледонської та герцинської областей складчастості палеозойської ери де відбулись такі значні опускання, що старі зруйновані гори ставали дном відносно неглибоких морських басейнів. У них нагромадилась значна товща молодших осадових відкладів, які поховали складчасті споруди. Висхідні рухи пізніше спричинили відступання моря і перетворення звільненої території у виположений суходіл.

Однак складчасті області палеозойської ери впродовж геологічної історії зазнавали не тільки старіння чи опускання. Деякі з них зазнали підняття і омолодження під впливом горотворчих процесів альпійської складчастості.