Рух води в Світовому океані. Морські течії. Господарське значення морів

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 4133

Усі типи водних мас океану знаходяться у більш чи менш активному безперервному русі. Завдяки цьому вони сприяють існуванню і розвитку живих організмів, визначають характер протікання геологічних процесів в океані. Серед видів руху вод Світового океану виділяються хвилі та течії. За причинами виникнення хвилі поділяються на вітрові, цунамі та припливно-відпливні.

Причиною вітрових хвиль є вітер, який зумовлює вертикальний коли­вальний рух водної поверхні. Висота хвиль найбільше залежить від сили вітру. Вони можуть досягати висоти 18–20 м. Якщо у відкритому морі вода зазнає вертикальних рухів, то біля берега вона здійснює посту­пальний рух, утворю­ючи прибій. Ступінь вітрового хвилювання оцінюють за 9-бальною шкалою.

Цунамі– це гігантські хвилі, які виникають під час підводних землетрусів, епіцентри яких знаходяться під дном океану. Хвиля, спричинена підземними поштовхами, поширюється з величезною швидкістю – до 800 км/год. Висота її у відкритому океані незначна, а тому вона не є небезпечна для суден в океані. Однак така хвиля, набігаючи на мілководдя, набирає висоти 20–30 м і обва­люється на узбережжя, змітаючи все на своєму шляху.

Припливно-відпливні хвилі пов’язані з притяганням водних мас Світового океану Місяцем і Сонцем. Воно призводить до того, що рівень води із боку небесного тіла і протилежного підіймається порівняно із середнім. Із сторін, які перпендикулярні за напрямком дії сили тяжіння Місяця чи Сонця, рівень океану знижується. Висота припливів залежить від географічного положення, а також від розчленованості і конфігурації берегової лінії. Максимальна висота припливів (18 м) спостерігається у затоці Фанді острова Ньюфаунд­ленд. За добу на Землі, як правило, спостерігається два припливи і два відпливи. Припливна хвиля дозволяє океанським суднам заходити у русла річок на десятки і навіть сотні кілометрів.

Течії – це горизонтальні переміщення води в океанах і морях певними постійними шляхами. Тобто це своєрідні річки в океані, довжина яких досягає декількох тисяч кілометрів, ширина – до сотень кілометрів, а глибина – сотень метрів. Швидкість переміщення вод у морських течіях набагато менша, ніж у річках – у середньому 1–3 км/год.

За глибиною розташування в товщі води розрізняють поверхневі течії, глибинні та придонні. За температурними характеристиками течії поділяють на теплі і холодні. Приналежність конкретної течії до теплих чи холодних визначається не їхньою власною температурою, а температурою навколиш­ніх вод. Теплою називають течію, що приносить тепліші води, а холодною – холодніші від навколишніх. Холодні, як правило, спрямовані з високих широт у низькі, а теплі навпаки – з низьких широт у високі.

Основними причинами виникнення поверхневих течій є вітри, різниця рівнів води в різних частинах океану. Серед течій, що викликані вітрами, виділяють дрейфові (спричинені постійними вітрами) та вітрові (вини­кають під впливом сезонних вітрів).

Різниця в рівнях води може існувати як через її надлишок у певному районі океану, що призводить до виникнення стічних течій, так і недостачу – існування компенсаційних течій.

Вирішальний вплив на формування системи течій в океані має загальна циркуляція атмосфери. Схема течій у північній півкулі утворює два кільця. Пасати спричиняють пасатні течії, що спрямовуються до екваторіальних широт. Там вони набирають східного напрямку і рухаються у західну частину океанів, підвищуючи там рівень води. Це призводить до формування стічних течій, що рухаються уздовж східних узбереж материків (Гольфстрім, Куро-Сіо, Бразильська, Мозамбікська, Мадагаскарська, Східноавстра­лійська). У помірних широтах ці течії підхоплюються пануючими західними вітрами і спрямовуються до східної частини океанів. Частина вод у вигляді компенса­ційних течій рухається до 30-х широт, звідки пасати вигнали воду (Каліфор­нійська, Канарська), замикаючи південне кільце. Основна маса води, переміщеної західними вітрами, рухається вздовж західних узбереж мате­риків у високі приполярні широти (Північноатлантична, Північно­тихоокеан­ська). Звідти вода у вигляді стічних течій, які підхоплюються північно-східними вітрами, спрямовується вздовж східних узбереж мате­риків до помірних широт (Лабрадорська, Камчатська), замикаючи північне кільце.

У південній півкулі формується тільки одне кільце у екваторіальних і тропічних широтах. Першопричиною його існування є також пасати. Південніше (у помірних широтах), оскільки на шляху вод, підхоплених західними вітрами, немає материків, формується колова течія західних вітрів. Тільки незначні її відгалуження повертають воду у тропічні широти (Перуанська, Бенгельська, Австралійська та Західноавстралійська течії).

Між пасатними течіями обох півкуль вздовж екватора формується міжпасатна протитечія. У північній частині Індійського океану мусонна циркуляція породжує сезонні вітрові течії.

Теплі морські течії роблять клімат узбережних частин материків теплішим і вологішим, а холодні – сухішим.