Поняття про роботу річки та річкову долину

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1004

Чим більший похил річки, тим більшу роботу вона виконує, розмиваючи і переносячи тверді частинки зруйнованих гірських порід. Дрібний матеріал рухається в потоці води у вигляді завислих частинок, а більший – шляхом перекочування по дні. У верхів’ях річка несе всі види частинок, у тому числі велике каміння та гальку; в середній течії переважають вже дрібніші частинки гірських порід, а в нижній – залишається тільки пісок та глина, що відкладаються у гирлі, утворюючи дельти. Рівнину в гирлі, утворену річковими наносами, називаютьдельтою через подібність її за формою до грецької букви дельта. Вона густо порізана сіткою рукавів і проток, через які води річки пробиваються до моря. Серед річок, що протікають через Україну, добре сформовану дельту має річка Дунай.

Якщо річка впадає в море в тому місці, де бувають високі припливи або вздовж берега проходить сильна течія, дельта не утворюється, оcкільки принесений матеріал виноситься в море. Тоді виникає розширене гирло річки, що називається естуарієм.

Увесь матеріал, який переноситься річкою, називають твердим стоком. Виражають його масою або об’ємом матеріалу, який переносить річка за пев­ний час (наприклад, за рік або сезон). Від об’єму твердого стоку зале­жить мутність води. Її вимірюють у грамах речовини, яка міститься в 1 м³ води. Найбільший вміст твердого матеріалу мають селеві потоки – короткочасні, з високим підняттям рівня і великим вмістом (10-75 %) твердого матеріалу потоки, які мають велику руйнівну силу. Вони формуються здебільшого у результаті випадання дуже сильних зливових дощів. Селеві потоки можуть завдавати значної шкоди, руйнуючи дороги, будівлі, вкриваючи наносами орні землі.

Процес розмивання постійними водотоками гірських порід називається річковою ерозією. У верхів’ях, де похил великий, а течія швидка, річка переважно поглиблює своє русло; у середній течії переносить продукти роз­миву (похил тут менший); у нижній течії річка відкладає пісок і мул.
Він поступово заповнює западини і вирівнює дно річки. У верхній і середній течіях відкладаються грубші частинки – галька, гравій, перемішані з піс­ком та мулом. Процес відкладання наносів називають акумуляцією, а самі відклади річкового походження – алювієм.

Відклавши на графіку висоти дна вздовж її русла від витоку до гирла вертикально, а довжину річки горизонтально, зображають поздовжній профіль річки. За звичай, для відкладання висот беруть більший масштаб. За про­філем річки можна оцінити її падіння та похил на різних ділянках, а також відносний вік та геологічну будову. У молодої річки, що протікає по твердих гірських породах, профіль буде хвилястим і навіть ступінчастим (з водоспадами), а в старої – плавноввігнутим, із поступовим зменшенням похилу від витоку до гирла. Така форма виробленого поздовжнього профілю річки пов’язана з тим, що річка прорізує підняття, а зниження заповнює алювієм. Процеси ерозії і акумуляції зрівноважуються.

Однак тектонічні рухи, зміна клімату порушують рівновагу процесів ерозії і акумуляції. Тому річкові долини мають складну будову. Передусім у річкових долинах крім русла річки є виражені частини днища долини до першого уступу, які під час підвищення рівня води в річці затоплюються водою. Їх називають заплавами. Уступ над заплавою переходить у виположену площадку – річкову терасу. Таких терас на схилі долини може бути декілька. Відраховують їх від русла річки. Саму заплаву можна вважати першою терасою, а площадку над першим уступом вважають першою надзаплавною терасою.

Як же утворилися тераси у долині річки? Більшість науковців вва­жають, що причиною їх є або тектонічні рухи, або зміни особливостей клімату. Так, при тектонічному піднятті території, якою протікає річка, збільшується її похил, а, отже, й швидкість течії річки. У результаті посилюється здатність її розмивати гірські породи і річка починає поглиблювати своє русло. Такий процес називають глибинною ерозією. Він буде посилюватись також при зниженні рівня води в озері, в яке впадає водний потік, та при збіль­шенні водності річки через зростання вологості клімату. Однак, водний потік не може врізатися глибше, ніж рівень водойми, в яку він впадає, а тому цей рівень називають базисом ерозії.

При опусканні території, підвищенні рівня води у водоймі, в яку впадає річка, або зменшенні водності самої річки посилюється процес акумуляції. Русло річки заби­вається алювієм, і вона починає підмивати берег (бічна ерозія). Утво­рюється вигин річки, а нижче за течією річка врізується у протилежний берег. Русло річки стає звивистим, а заплава розширюється.

Вигини русла річки називають меандрами. Інколи, під час паводку, вод­ний потік прориває ділянку заплави між двома меандрами і спрямляє своє русло. Залишені річкою старі русла називають старицями.

Внаслідок нових висхідних рухів території або зростання водності потоку знову посилюється глибинна ерозія. Річка поглиблює русло, а потім вироб­ляє нову заплаву. Залишки старої заплави утворюють першу надзаплавну терасу. Так формується терасована долина річки. Інколи у річкових долинах виділяють до десяти і більше терас.

За розмірами річкові долини можуть бути дуже великі, маючи ширину до кілометра чи й десятки кілометрів, а глибину – від декількох до сотень метрів. Терасовані схили долини можуть бути дуже розлогими або стрімкими. Вузьку долину річки зі стрімкими схилами з обох боків нази­вають каньйоном.