Заступник командира полку (окремого батальйону) з озброєння (інженерно-авіаційної служби) - начальник технічної частини

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 603

Головними видами деліктів римського права у Римі визнали:

1) крадіжку (furtum); 2) грабунок (rapina); 3) протиправне заподіяння збитку (damnum injuria datum); 4) образу особи (injuria).

Поняття крадіжки як протиправного вилучення чужої рухомої речі виникло у Римі досить рано. Але розвиток господарської діяльності у Римі, збільшення кількості речей, які протиправно привласнювали краді, зумовили обліку і переслідування різноманітних правопорушень, пов’язаних з будь-яким майновим збитком. Тому римлянам довелося класифікувати різні види і підвиди делікту крадіжки. Сама крадіжка була замахом на майно приватної особи у вигляді привласнення, неправомірного користування і неправомірного утримання рухомої речі.

Закони ХІІ Таблиць розрізняли відверту крадіжку (furtum manifestum), коли крадія спіймали на гарячому, і потайну крадіжку (furtum nec manifestum). У першому випадку крадія шмагали і передавали до рук господаря вкраденого як раба. У другому випадку за крадіжку належало сплатити штраф у розмірі подвійної вартості вкраденого.

Грабунком вважалося будь-яке протиправне відбирання чужої маєтності, здійснене шляхом використання грубої сили. Тому грабунок вважали кваліфікованою крадіжкою. Це протиправне діяння переслідувалося за позовом, який був введений претором Лукуллом у 76 р. до н.е. Цей позов одержав у римського олігарха назву позову про маєтність, відібрану із застосуванням сили (actio vi bonorum raptorum). Для подання цього позову потерпілій особі надавався аж цілий рік з моменту правопорушення. Штрафна сума дорівнювала чотирикратній вартості відібраної речі. Важливо підкреслити, що, незважаючи на преторський характер позову, грабунок розглядався як цивільне правопорушення.

Протиправне знищення чи пошкодження чужого майна уперше частково було зафіксоване у Законах ХІІ таблиць стосовно вбивства раба або заподіяння йому каліцтва. Римські закони передбачили відповідальність лише за прямі збитки, що стали результатом фізичних дій винуватця. Такі дії іменувалися збитком, який був нанесений одним тілом іншому (damnum corpore corpori datum). За загальним правилом, особа, яка вчинила вказаний делікт, відповідала навіть за найлегшу необережність. Винуватець, що заподіював збитки, мав сплатити потерпілому господарю вбитого або пораненого раба чи тварини і пошкодженого майна найвищу ціну, яка була на ринку протягом останнього місяця.

Образою(injuria) кваліфікувалися неправомірні дії відносно окремої особи. Змістом її були матеріальні дії однієї особи відносно іншої. Закони ХІІ Таблиць фіксували три гіпотези особистої образи: ушкодження членів (membrum ruptum), зламана кістка, тяжке тілесне ушкодження (os fractum) та будь-яка інша особиста образа (injuria).

Згодом преторськими едиктами були кваліфіковані ці та інші образи:

а) закиди, які суперечать добрим звичаям, тобто погрози та брутальні словесні образи (convicium adversus bonos mores);

б) ображена невинність, під якою розумілися напади на жінок та дітей (adtemptata puditicia);

в) дії, що можуть зганьбити будь-яку особу будь-яким чином (ne quid infamandi causa fiat).

9.4. Квазіделікти (quasi ex delicto)

До обов’язків ніби з делікту (obligations quasi ex delicto) Інституції Юстиніана віднесли й гіпотези винної поведінки, що переслідувалися преторськими позовами. Відбір квазіделіктів так і не був здійснений повною мірою. У деяких випадках зобов'язання виникало з недозволеної поведінки особи, проте за таких обставин, які не були передбачені нормами права деліктів. Такі зобов'язання з недозволених дій, що вийшли за межі переліку деліктів, називалися квазіделіктами. До них належала відповідальність:

а) за вилите або викинуте з вікон, що призводило до тілесного ушкодження або навіть смерті постраждалого і мало відшкодовуватися фіксованим штрафом у розмірі 50 солідів (actio adversus iudicem qui litem suam fecit);

б) просте створення загрози перехожим (actio in factum, actio popularis);

в) за дії третьої особи, яка перебувала на службі у господаря готелю або власника судна і скоїла там крадіжку або завдала майнового збитку пасажиру (actio damni adversus nautas caupones stabularios).