CHAPTER 20

Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 631

Початком цього етапу стала друга половина XV ст., що характеризується швидким збільшенням кількості генезисних ДС, суттєвим удосконаленням технологій книгодрукування. У 1461 р. відкриваються топографії у німецьких містах Гамберг і Страсбург; у 1465 - в Італії; 1468 р. - у Чехії й Швей­царії; 1469 р. - у Нідерландах; 1470 - у Франції; 1473 р. – в Угорщині; 1474 р. - в Іспанії; 1476 р. - у Польщі; 1490 р. - у Ту­реччині. Протягом п'ятидесятих років засновано понад 1100 типографій, які випустили у загальній кількості 35—45 тисяч назв першодрукованих книг тиражем близько 20 млн. прим. З них понині збереглося близько 500 тис. прим. Книги, надру­ковані раніше 1 січня 1501 р., називають "інкунабулами" (від лат. - колиска, дослівно - "у колисці"); з 1501 -1550 рр. - "палеотипи" (від грецького - стародавній, “Чироз" - відбиток, зразок). За тематикою половина потоку інкунабул - релігійна література, чверть - художні твори, 10% " документи з юриспруденції, 15% - інші галузі знань.

У XVI ст. замість дрібних майстерень виникають великі друкарські мануфактури, зростають тиражі книг - наприкінці століття вони сягали 1000 прим. Внаслідок цього збільшу­ються обсяги ДМ книготорговельних установ, зростають ДФ особистих, публічних та навчальних бібліотек.

Майже половину ДП та М ранніх друкованих видань становила релігійна література. Але поглиблювання спеціалі­зації у книговиданні зумовило появу видавців, що випускали не лише духовну, а й світську літературу, підручники з мате­матики, практичні посібники для ремісників, наукові видан­ня. Зі збільшенням питомої ваги наукової літератури усклад­нюється не лише змістовна, а й видова структура ДП та М - поруч з книгами друкуються нотні, картографічні та ізографі­чні видання.

У XV - XVI ст. у Німеччині почали друкувати для про­дажу брошури з політичними або сенсаційними новинами, які стали прообразом періодичних видань. Найпершою газетою вважається брошура останніх новин, опублікована у Кельні в 1470 р. Як самостійне видання газета вперше почала регуляр­но виходити в 1631 р. у Франції. Найстарішою з газет світу, що існує понині, є шведська офіційна газета - орган Королівської шведської академії, заснована в 1645 р.

Одним із найстаріших журналів світу є журнал "Філо­софські праці Королівського товариства", перший номер яко­го вийшов в світ у 1665 р. в Англії. Одночасно з ним у Пари­жі почав видаватися "Журнал учених", що мав оперативно інформувати наукову спільноту про нові наукові видання. Та­ким чином журнал як вид документа історично виник у вигляді наукових реферативних журналів. Найперший у світі щорічник - "Альманах старого Мура" - виходить з 1697 р.

Подальший розвиток книжкового виробництва в Європі характеризують такі дані: в XVI ст. видано понад 242 тис. на­зв, у XVII ст. - 972300 назв, у XVIII ст. - близько 2 млн., а тиражі в середньому зросли з 300 - 350 примірників у XV ст. до 1000 - 1200 у XVII ст. Твори друку дешевшали та ставали більш доступнішими, що зумовлювало демократизацію кни­жкового ринку. Процес формування типо-видової та жанрової структури ДП та М наукових документів детально висвітлено у працях С.Г. Кулешова.

В Україні у XVI ст. вплив європейського гуманізму від­бився на збільшення інтересу до природничих наук, матема­тики, астрономії, ширилися філософськи твори античних ав­торів. Маєтки крупних магнатів (князів Андрія Курбського, Юрія Слуцького та ін.) ставали культурними осередками, в кожному з яких була школа й друкарня.

Впровадження постійного українського друкарства пов'язують з іменем Івана Федорова, який заснував у 1572 р. друкарню у Львові. Першою загальновизнаною українською друкованою книгою вважається виданий І.Федоровим "Апос­тол" (1574 р.). Однак щодо зародження українського книго­друкування нині спостерігається розвиток іншої версії: є ін­формація, що в Україні, зокрема у Львові друкарні існували ще до І. Федорова. Цю думку намагаються науково обґрунту­вати українські книгознавці - О. Мацюк, Я. Запаско, В. Карпинський, Г. Коляда, П. Плющ, Ф. Максименко та ін.

Так, у фонді василіанських монастирів Центрального Державного Історичного архіву у Львові виявлено документи, які свідчать, що в цьому місті друкарня заснована ще в 1460 р. За документальними архівними джерелами власну друкар­ню подарував монастиреві львівський громадянин Степан Дропан. Звичайно, таке раннє виникнення друкарства в Укра­їні дещо несподівано, але, якщо взяти до уваги високий рі­вень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв'язки з західними, зокрема з німецькими містами, про що є багато свідчень (наприклад, до середини XVI ст. па­пір до Львова постачали майже винятково з німецьких та польських паперових млинів), то стає зрозумілим наявність книгодрукування у Львові раніше багатьох міст Європи.

Дещо пізніше виникли друкарні і в інших містах Украї­ни, зокрема в Києві та Острозі. Типографічний опис Київсь­кого намісництва в розділі "О типографії, або печатному домі Києво-Печерської лаври" свідчить не лише про заснування у 1531 р. першої друкарні в Києві, але й про те, що і в Острозі на той час також була друкарня. Щодо складу ДП України XV - XVI ст., перше місце в ньому належить творам церков­ним, зароджується і релігійно-публіцистична література. У світській літературі було багато літописів, в XVI ст. з'являються перші видатні вірші, епічні пісні (думи). У потоці законодавчих документів з'являються міжнародні договори, привілейні грамоти, земські устави і кодекси законів.

З середини XVI ст. крім Києво-Печерської лаври та Ос­трога на Волині великими центрами книгодрукування в Укра­їні були Львівська братська школа, монастирі Кременця, Чер­нігова, Новгород-Сіверського та ін. Монастирські братства об'єднували вчених, письменників, редакторів, граверів, ко­ректорів, переписувачів, перекладачів. Книги, що видавалися у друкарнях монастирів, поповнювали не лише монастирські, але й приватні замкові бібліотеки гетьманів та князів. Основ­ними способами постачання фондів бібліотек була купівля, дарунки, обмін та переписування.

Наприкінці XVI - початку XVII ст. в Україні швидко поширюються масштаби та репертуар книговидання. Лише в Острозькій друкарні у 1580 - 1612 рр. надруковано 28 видань. У Києві поряд із монастирськими працювали власні українсь­кі та польські друкарні. У першій половині XVII ст. з'являються друкарні: у 1604 р. - Дерманська на Волині та Срятинська біля Львова, 1606 р. - Крилоська під Галичем, 1616 р. - Києво-Печерська, 1619 р. - Рахманінська на Волині, 1628 р.-Луцька.

Найбільше значення мала Києво-Печерська друкарня. За 15 років тут видано понад 40 книг, серед них були книги по 1000 — 1500 сторінок. Крім книг релігійного змісту друкували твори з філософії, історії, і не тільки українською, але й поль­ською та латинською мовами. Щоб забезпечити друкарню папером, архімандрит Києво-Печерський Єлисей Плетенецький заснував у Радомислі біля Києва папірню та ливарню че­ренків.

Внаслідок розвитку українського книгодрукування у ДП та М крім різноманітних літургійних текстів з'являлися під­ручники для братських шкіл, філософські та літературні тво­ри, видані різними мовами. Так, Луцька братська друкарня, заснована в 1626 р., видавала збірки віршованих творів украї­нською мовою та підручники. Бібліотека Луцького братства налічувала на той час майже ЗО друкованих книг українсь­кою, грецькою, латинською, польською та церковно­слов'янською мовами, богослужбові книги, довідкову та на­вчальну літературу, значний масив музичних творів, філо­софські та педагогічні праці, багато архівних документів. Пі­зніше братчики влаштували древньосховище, в якому збері­гались рукописні книги і стародруки.

В Україні кінця XVII ст. діяло 13 друкарень: з них 9 українських, 3 польські, 1 єврейська. Найінтенсивніше пра­цювали українські друкарні в Києві, Новгород-Сіверському та Чернігові. З 20 книжок, виданих Новгород-СІверською друкарнею, 15 належало перу українських авторів, а в одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл.

У XVIII ст. провідними типографіями були Київська ла­врська, Лаврського братства, Почаївська та Чернігівська. У Галичині типографії друкували книги польською, латинсь­кою, німецькою мовами. У Львові в 1749 р. почала виходити перша в Україні газета - "Львівський кур'єр", що видавалася французькою мовою.

Збільшення обсягу ДП зумовило до формування ДМ транзитних документних установ: у XVII ст. функціонували книжкові крамниці Львівської братської. Київської лаврської, Почаївської (XVIII ст.) типографій.

У другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні, що була у складі російської держави, засновані типографії з громадянськими шрифтами " в Єлизаветграді (1764 р.), Києві (1787 р.), Єкатеринославі та Харкові (1793 р.). У першій по­ловині XIX ст. важлива роль у книгодрукуванні належала ти­пографії Харківського університету, заснованій у 1805 р.

У Європі на початку XIX ст. у поліграфічній справі від­булася промислова революція, яка сприяла вдосконаленню засобів, способів та технологій документування інформації. Мануфактурні типографії, основані на ручній праці, замінили промислові підприємства, які використовували друкарські машини. Винахідник першої друкарської машини - німець Фрідрих Кеніг. У 1814 р. її використовували в Англії, де він тоді жив, для друкування газети "Тайм". У 1817р. Кеніг по­вернувся у Германію, де заснував фабрику друкарських ма­шин.

У 1830- х рр. в Америці з'явилися тигельні друкарські машини, які понині використовують для друкування бланків, обкладинок, Ілюстрацій. У 1860 р. Вільям зконструював ро­таційну машину, що дозволяла друкувати на обох сторонах паперового полотна і була особливо зручною для випуску га­зет. У 1866 р. цю машину оздобили різальними та фальцюва­льними апаратами. У 1884 р. в США було винайдено строко-відливну складальну машину (линотип), а у 1897 р. винайшли літеровідливну складальну машину (монотип), що вдоскона­лювала процеси коректури та верстання.

Паралельно відбувалося технічне переобладнання виро­бництва паперу. У 1799 р. француз Луі Робер винайшов пер­шу машину для виробництва паперу. У середині XIX ст. на­вчилися виробляти якісний папір з деревини, що значно оптимізувало виробництво та поширило його масштаби. Опера­тивно опанували виробництво різних сортів паперу (спеціа­льної афішної, газетної, картографічної та ін.). Нині виробля­ється понад 600 різновидів паперу.

Досягнення науково-технічного прогресу сприяли стрі­мкому росту ДП та М. Наприклад, в Англії на початку XIX ст. за рік випускалось близько 300 назв книг; у 1828 р. - 1242 книги; 1857 р. - 5218 книг; 1897 р. - 7516 книг; 1914 р. -11537 книг (збільшення за століття у 35 разів). Темпи росту ДП найвищі у США: випуск книг зростає з 120 назв у 1823 р. до 13470 назв у 1910 р., тобто більше ніж у 100 разів. Поряд із книжковою зростає обсяг газетно-журнальної продукції, створюються документи на новітніх носіях інформації, що зумовлює початок нового етапу еволюції ДП та М.