Г) виключно в судовому порядку.

Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 678

Ґрунт як природний об'єкт досліджень має свої особливості, які й визна­чають методику досліджень і картографування. По-перше, ґрунт має про­фільну будову, тобто набір генетичних горизонтів, сформованих у товщі материнських порід у ході ґрунтоутворюючого процесу. Набір і співвід­ношення генетичних горизонтів у ґрунті залежить від конкретних природ­них умов - факторів ґрунтоутворення. Для вивчення профільної будови ґрунту та відбору зразків за генетичними горизонтами необхідно закласти ґрунтовий розріз, щоб відкрити генетичні горизонти ґрунтового профілю.

По-друге, ґрунт як просторове утворення, що покриває земну поверхню, є континуумом, який штучно розділяють на окремі ареали при картографу­ванні ґрунтового покриву відповідно до прийнятої системи класифікації ґрунтів. Виділені на карті ґрунтові ареали утворюють систему, у своєму формуванні підпорядковану певним законам, які відомі як закони географії ґрунтів. Тому важливим завданням ґрунтознавства є дослідження просто­рової організації ґрунтового покриву та виявлення законів цієї організації.

По-третє, ґрунт та ґрунтовий покрив є важливими компонентами еко­системи і мають вивчатись у нерозривному зв'язку з усіма іншими її скла­довими. У ґрунтознавстві традиційно ця теза реалізується, коли застосову­ють порівняльно-географічний підхід. В останній час як самостійний розділ генетичного ґрунтознавства розвивається екологія ґрунтів (І. П. Герасимов і М. А. .Глазовська, 1960; І. А. Соколов, 1990; Л. О. Карпачевський, 1993; С. П. Позняк, 1999).

По-четверте, ґрунт є об'єктом сільськогосподарського виробництва, зе­мельним ресурсом, і з цієї позиції необхідно вирішувати проблеми його раціонального використання з метою отримання максимальної біопродукції без порушення цілісного стану ґрунту як системи, яка виконує важливі біосферні функції.

1.5.Предмет, метод і задачі курсу «Картографія грунтів»

Ґрунтова карта являє собою наочне зображення географічного розміщення окремих типів грунтів на обстеженій території.

Повноцінна грунтова карта є незмінною науковою основою для державного планування сільського господарства, для організації окремих сільськогосподарських підприємств а також для розробки і застосування різноманітних агротехнічних і агро меліоративних заходів з метою постійного підвищення родючості грунтів і збільшення урожайності сільськогосподарських культур.

Результати робіт науково-дослідних інститутів та сільсько-господарських дослідних станцій по розробці методів підвищення родючості грунтів можуть бути повністю використані у виробництві тільки при наявності точних ґрунтових карт. Агротехнічні та меліоративні заходи можуть використовуватись тільки у відповідності з особливостями грунтів, про місце розташування яких дає повне уявлення крупно масштабна ґрунтова карта.

Велике практичне значення ґрунтовій картографії придавав академік В. Р. Вільямс, який писав: «Картографія, блискуче розвинута працями академіка Л. І. Прасолова, має виробниче значення, як основного засобу виробництва, яким є грунт».

Грунтові карти мають важливе значення не тільки для практичного використання ґрунтового покриву в сільському і лісовому господарстві, але і для теоретичного вивчення грунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва.

Творець наукового ґрунтознавства і ґрунтової картографії В. В. Докучаєв так оцінював грунтові карти: «тільки з ґрунтовими картами в руках мислимо поставити, а зачасту і вирішити таке дуже цікаве питання: чому ми зустрічаєм не тільки в межах великих областей, але і в районах, часто в одному і тому ж господарстві, на полях одного і того ж села, грунти зовсім різні і по кольору, і по складу, і по структурі, і по запасу поживних елементів. На кінець після детального знайомства з географією грунтів, можна вирішити питання і про їх походження, а в зв’язку з цим, і про їх властивості, родючість і т. ін.

Вперше найбільш повно питання ґрунтової картографії були викладені в першому російському підручнику генетичного докучаєвського ґрунтознавства, складеному професором М. М. Сібірцевим і виданому в 1900 р. В цьому підручнику, крім розділу «Методи дослідження грунтів в полі» є окремий розділ «Картографування грунтів» ,в якому наведено відомості про зародження ґрунтової картографії та її розвиток. Закінчується цей розділ параграфом «Складання ґрунтових карт і планів» в якому наводяться вказівки по складанню ґрунтових карт на основі польових досліджень.