Завдання

Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 649

Питання

Суспільство розглядають як історично обумовлену сукупність форм спільної діяльності людей, конкретно- історичний тип соціальної системи. Воно не може зводитися лише до держави або певної сукупності людей. Це складна система соціально-національних, економічних, політичних ті інших відносин, яка може розглядатися в багатьох контекстах: історичному, просторовому, цивілізаційному, структурному, функціональному і, що особливо важливо, в культурному. Історія становлення взаємовідносин громадянина і суспільства не може бути зрозумілою поза культурою, тобто поза людським змістом існування соціуму. Йдеться про соціокультурний підхід до вивчення суспільства як єдності культури і соціальності в їх конкретно-історичних формах, адже в реальному історичному житті культура і соціальність не розведені – вони сутність двох сторін нерозривної єдності. Вивчення проблеми громадянства неприпустимо відривати від вивчення соціальних умов існування індивіду, в яких відбувалися його виховання і соціалізація. Людина не народжується членом суспільства та громадянином, вона ним стає в результаті тривалої взаємодії з оточуючим світом. Як зауважив відомий історик Арон Гуревич (1924–2006), «найважливіша функція сучасних гуманітаріїв полягає в розкритті людського змісту світової історії». Суспільство можна поділяти на чотири сфери, в яких найбільш рельєфно проявляється специфіка життєдіяльності людини та громадянина. Це: економічна, соціальна, політична та культурно-духовна. Економічна сфера – певною мірою визначальна по відношенню до інших сфер. Вона включає промислове та сільськогосподарське виробництво, відносини людей у процесі виробництва, обміну та розподілу тощо. Залежно від характеру відносин власності формується певний господарчий механізм, який детермінує систему суспільних відноси, а відповідно і ступінь свободи індивіду. Так, у системах з централізованою командною економікою, пануванням державної форми власності, за відсутності її приватної форми (тоталітарні режими) ступінь свободи індивіду мінімальна. Соціальна сфера включає великі й малі соціальні групи, класи, верстви, сім’ю, представників різних національностей, характеризує відносини між ними. До соціальної сфери входять також установи та організації освіти, виховання, дозвілля, соціального захисту та соцзабезпечення. Держава, яка гарантує громадянам максимальний соціальний захист і створює сприятливі умови для життя та розвитку, називається соціальною. Політична сфера включає сукупність політичних інститутів та процесів і в цілому охоплює сферу владних відносин, забезпечує певний рівень прав та свобод громадян, їх участь у державному та суспільному житті. Культурно-духовна сфера охоплює царину світогляду та науки, мораль, релігію, мистецтво, а також установи та організації, що спрямовують і забезпечують відповідну діяльність людей. По суті, культура – це все те, що люди, як члени суспільства, роблять, в який спосіб здійснюють зв’язок між собою та оточуючим світом, як думають, чим володіють, що залишають для прийдешніх поколінь. У своєму розвитку суспільство пройшло довгий еволюційний шлях: від суспільства мисливців і збирачів до сучасного індустріального (постіндустріального) суспільства. За свідченням соціологів, неіндустріальні, або традиційні, цивілізації існували починаючи від 6000 р. до н. е. і до ХІХ ст. Зараз їх не залишилося зовсім. У другій половині ХХ ст. – з 1970-х років на Заході і з 1990-х у посткомуністичних країнах – починається інтенсивний перехід до суспільства нового типу, яке визначається деякими вченими як «постсучасне». Зважаючи на те, що всі країни розвиваються нерівномірно і мають суттєві відмінності у рівні економічного, соціального і суспільно-політичного розвитку, їх можна класифікувати і групувати за певними ознаками. Перший світ. Час його існування датують з XVIII ст. і до наших днів. Основою таких суспільств є промислове виробництво і вільна конкуренція. Більшість населення проживає в містах і мегалополісах, і лише незначний відсоток його зайнятий у сільському господарстві. Таким суспільствам притаманна значна соціальна нерівність, хоч і не така гостра, як у менш розвинених країнах. До них відносяться держави Заходу, а також Японія, Австралія і Нова Зеландія. Другий світ існує з 1917 р. (коли відбулася Жовтнева революція в Росії) і до початку 90-х років того ж століття. У більшості цих країн панувала марксистська ідеологія, а керували ними комуністичні партії. Відповідно економіка цих країн базувалася на централізованій плановій економіці промислового типу. Значну частку населення становили міські жителі, хоча зберігався й великий відсоток сільських мешканців. Після 1989 р. країни Другого світу – СРСР і держави Центральної та Східної Європи – під впливом соціальних і політичних чинників почали трансформуватися в системи того ж економічного типу, який превалює в суспільствах Першого світу. Перехід до демократії в країнах Центральної та Східної Європи, а також колишнього Радянського Союзу набував специфічних ознак, які в кожному окремому випадку відрізнялися у своєму розвитку від західноєвропейських демократій, маючи водночас певні спільні наслідувані риси. Деякі закордонні дослідницькі установи, зокрема «Дім свободи» (Freedom House), серед посткомуністичних країн вирізняють консолідовані та напівконсолідовані демократії, гібридні, напівконсолідовані авторитарні і авторитарні режими. Україну, разом з Македонією, Албанією, Боснією і Герцеговиною, а також Грузією, відносять до країн з перехідним урядуванням, або гібридним режимом. Окрему групу становлять суспільства, що розвиваються (Третій світ). Початок їх виникнення відносять до XVIII ст. (як колонії індустріальних держав Європи). Більшість населення таких країн працює в аграрному секторі, використовуючи традиційні методи виробництва. Частина сільськогосподарської продукції продається на світових ринках. Деякі з них мають планове господарство, інші живуть в умовах вільної конкуренції. До них відносяться Китай, Індія і більшість країн Африки і Південної Америки. Нові промислові країни (НПК). Їх виникнення датується початком 1970-х років. У минулому вони належали до суспільств Третього світу. Зараз у них активно розвивається промислове виробництво в умовах вільного ринку. Більшість населення проживає в містах і мегалополісах, і лише незначний відсоток зайнятий у сільському господарстві. Велика соціальна нерівність є значнішою, а середній дохід на душу населення істотно нижчий, ніж у країнах Першого світу. До числа НПК входять Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Бразилія і Мексика.

Питання

Навчання, орієнтоване на «середнього» учня, що спрямоване лише на засвоєння і використання знань, умінь та навичок, не може задовольняти потреби сьогодення. Люди, які вміють вчитися самостійно, здатні ставити перед собою цілі і досягати їх, шукати і знаходити необхідну інформацію для вирішення тих чи інших проблем, використовуючи для цього різноманітні джерела, більше пристосовані до життя в суспільстві. Такій людині буде набагато легше самій підвищувати свій професійний рівень, змінювати кваліфікацію, поповнювати знання. Зважаючи на це провідним стратегічним напрямом розвитку системи шкільної освіти є вирішення проблеми особистісно-орієнтованої освіти, у центрі якої знаходяться особистість та діяльність учня. Провідним чинником у вирішенні цих завдань постають освітні технології. Слово «технологія» запозичене з латинської мови і складається з двох слів techne – мистецтво, ремесло, наука і logos – поняття. Історично поняття «технологія» виникло у зв’язку із технічним прогресом і відповідно до словникових тлумачень є сукупністю знань про способи і засоби обробки матеріалів. Технологія включає також і мистецтво опанування процесом, внаслідок чого вона персоналізується. Технологія навчання – обґрунтована дидактична система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спроектованих на розв’язання проміжних цілей і наперед визначених кінцевих результатів. У громадянській освіті навчальні технології дають змогу учням вибудувати необхідні для громадянина громадянські уявлення та набути громадянських компетенцій. Види технологій навчання за масштабом: ♦ загально-дидактичні – такі, що охоплюють весь процес навчання від сукупності цілей, змісту, засобів, методів до алгоритмів діяльності (до них належить технології поетапного формування розумових дій, програмованого, диференційованого навчання тощо); ♦ частково-методичні – близькі до часткових методик, сукупність методів і засобів реалізації певного змісту навчання (технологія розвитку історичного мислення учнів); ♦ елементарні – такі, що стосуються окремих елементів навчального процесу (технології уроку, формування понять тощо). Види технологій навчання за стабільністю компонентів: ♦ жорсткі технології, коли треба неухильно дотримуватися поданої інструкції, тут неприпустимі будь-які зміни та імпровізації; ♦ гнучкі технології, в яких дозволяються деякі заміни і корекція компонентів. Види технологій навчання за метою: ♦ технології, які формують поняття; ♦ технології, що формують компетенцію. Варто пам’ятати, що у громадянській освіті формування понять і компетенцій відбувається у тісному взаємозв’язку і взаємопроникненні. Адже закріплення понять найбільш ефективним може бути в процесі діяльності (під час формування громадянських компетенцій), а при виконанні практичних завдань виникають проблеми, вирішити які можливо лише через засвоєння нових понять. Характерні риси педагогічних технологій: ♦ системність – міцний зв’язок усіх компонентів; ♦ керованість – можливість визначення мети, її коригування, планування етапів, варіювання засобами й методами; ♦ ефективність – гарантованість позитивного результату і оптимальність за витратами; ♦ відтворюваність – можливість застосування в інших однотипних умовах іншим вчителем з іншими учнями. Складові педагогічних технологій: ♦ заплановані результати – складаються на основі орієнтації на випадкові одиничні, локальні, глобальні ознаки; ♦ засоби оцінки для корекції та відбору оптимальних для даної ситуації методів – формуються на підставі критеріїв для оцінки стану учнів та вибору моделі навчання; ♦ набір моделей навчання – комплекс методів навчання, через який здійснюється найкоротший перехід від початкових умов до запланованих результатів. Для запровадження інтерактивних технологій навчання можливе об’єднання учнів класу в пари, малі або великі групи. У парах вони можуть вирішувати практично будь-яку міні-проблему. Мала група формується із трьох – шести учнів для розв’язання нескладної навчальної проблеми. Велика група об’єднується із семи– десяти учнів переважно для вирішення тривалої навчальної проблеми (яка потребує роботи кількох видів) переважно в позаурочний час. Порівняно з малими, великі групи для занять з громадянської освіти використовуються рідко. Критерії об’єднання учнів у великі та малі групи: ♦ випадкової вибірки (коли успішність учнів не має значення, основна складова роботи групи – виявлення власної позиції щодо дискусійного питання, співвідношення її із громадською думкою); ♦ диференційованої успішності (створюються задля залучення учнів із низькою успішністю до навчальної діяльності на основі кількох блоків матеріалу однакової складності); ♦ гомогенної успішності (формуються задля посильного поділу завдань учнями із низьким рівнем компетентності до навчальної діяльності на основі кількох блоків матеріалу залежно від його складності). Розглянемо провідні кооперативні технології навчання. 1. Робота в парах найбільш ефективна на початкових стадіях навчання дітей у малих групах. Саме в такий спосіб усі діти в класі отримують можливість висловлюватись, обмінюватись ідеями з партнером, озвучувати свої думки перед класом. Так розвиваються навички спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, уміння обстоювати власну думку, переконувати й вести дискусію. Використання такого виду співпраці сприяє тому, що діти не можуть ухилитися від виконання завдання. 2. Снігова лавина (два – чотири – всі разом) є похідною від парної роботи, ефективним способом розвитку навичок спілкування в групі, умінь переконувати та вести дискусію. Полягає в індивідуальному усвідомленні проблеми, розв’язанні її спочатку попарно, потім у об’єднаних четвірках, потім у вісімках і всім класом разом. 3. Подвійне коло (карусель) – найбільш ефективна технологія для одночасного залучення всіх учасників до активної роботи з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань. Вона передбачає наявність двох кіл стільців, коли внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє – рухливе: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець праворуч і опиняються перед новим партнером. Мета – пройти все коло, виконуючи поставлене завдання (дискусія прихильників і супротивників певної точки зору, збір інформації з диференційованих питань, взаємоопитування). 4. Потрійне коло (ротаційні трійки) створюється для активного, ґрунтовного аналізу та обговорення нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння. Змінність трійок полягає у рухливості і заміні двох її складових для обговорення нових питань. Так, учасники під номером один рухаються за часовою стрілкою до нових груп, під номером три – проти часової, учасники під номером два є стабільним ядром груп. 5. Команда (робота в малих групах) створюється для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму та розподілу обов’язків: голова, секретар, посередник, доповідач, відповідальний за розв’язання підпроблеми. Результати роботи переважно виносяться на загальний огляд класу. 6. Акваріум ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, удосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, що діти вже мають певні навички групової роботи. Зміст цієї технології полягає в об’єднанні учнів у малі групи для почергового публічного обговорення різних проблем із подальшим аналізом змісту обговорення (одна група в центрі проводить обговорення, а інші за нею слідкують). Розглянемо провідні колективно-групові технології навчання. 1. Обговорення проблеми в загальному колі всім класом триває доти, доки є бажаючі висловитися. Метою цієї технології є з’ясування певних положень, привертання уваги дітей до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація базових знань тощо. 2. «Мозковий штурм» використовується для вироблення кількох варіантів вирішення конкретної проблеми. Мета «мозкового штурму» – зібрати якомога більше ідей щодо неї від усіх дітей протягом обмеженого періоду часу. 3. «Мікрофон» надає можливість кожному висловлювати свою думку чи позицію швидко, по черзі передаючи один одному уявний мікрофон (наприклад, ручку). Модифікацією методу є варіант із пропозицією закінчити відкрите речення. 4. «Броунівський рух» застосовується для навчання учнів обміну інформацією. Для цього вони отримують картки з новими фактами до теми уроку (по одній на кожного), кілька хвилин ознайомлюються з ними, потім ходять по класу і обмінюються інформацією з однокласниками (одночасно можна говорити тільки з однією особою). Протягом відведеного терміну треба отримати якомога повнішу інформацію. 5. «Мозаїка» використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу дітям працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Для цього створюється кілька груп учнів для аналізу окремих тем проблеми, потім з представників кожної з них формуються нові команди для загального аналізу проблеми, після чого їх об’єднують у попередні групи. 6. Аналіз ситуації відбувається на основі життєвої або гіпотетичної спірної ситуації. Прихильники і супротивники дійової особи захищають свою позицію і намагаються спростувати докази опонентів. 7. «Дерево рішень» є технологією розв’язання проблем, яка допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень шляхом їх обговорення у групах за такою схемою: проблема – варіанти рішень – позитивні і негативні наслідки рішень – найбільш прийнятне рішення – висновки. Технології ситуативного моделювання включають рольові ігри. Розглянемо провідні технології опрацювання дискусійних питань. 1. Метод ПРЕС є технологією вирішення проблем за чіткою схемою: «Я вважаю, що... – ...тому, що... – наприклад, ... – отже, таким чином... 2. Обери позицію – технологія початку дискусії, коли учні збираються в групи на підставі власного ставлення до певної проблеми (згоден, не згоден, не визначився) з можливістю змінити групу після дискусії. 3. Зміни позицію – схожа на попередню технологію з додаванням роботи опонентів у четвірках з метою вироблення спільної позиції. 4. Дискусія – широке публічне обговорення якогось спірного питання. 5. Стиль ток-шоу створюється на основі викорис- тання правил проведення телевізійних програм анало- гічного стилю із ведучим, запрошеними фахівцями, глядачами. Сучасні навчальні технології називають інтерактивними. Інтерактивне навчання (комунікативно-діалогове) – різновид проблемного навчання, побудований на діалозі його учасників. У широкому розумінні інтер- активним називають такий аспект спілкування, який характеризується стратегією взаємодії партнерів. Визначимо відмінність традиційного навчання від інтерактивного. Застосовування інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки вчителя й учнів. Вони мають навчитись успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, бути переконливими, толерантними, розуміти інших. Сьогодні є три виміри нової парадигми освіти: глобалізація, локалізація й індивідуалізація. Пропонуємо таблицю, що ілюструє зміну парадигми викладання в напрямі глобальної освіти з індивідуальним підходом. При всьому багатстві інтерактивних технологій навчання слід зважати на те, що найбільшої ефективності вони досягають лише за умови свідомої активності учнів.

Питання

Основною формою організації навчальної роботи в школі є урок. Урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня під готовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу. Урок як «розділ», певна «частина» навчального матеріалу дає можливість у навчальному процесі дотримуватись принципу послiдовностi та неперервності. Він є не лише важливою організаційною, а й передусім педагогічною одиницею процесу навчання і виховання. Саме урок дає можливість формувати в учнів основні складові громадянської компетентності. Кожен урок виконує конкретне, притаманне лише йому завдання. Запровадження навчального предмета «Громадянська освіта» дає можливість здійснити тематичне планування уроків відповідно до мети та очікуваних результатів навчального курсу. З метою досягнення запланованого результату вчитель може застосовувати такі традиційні типи уроків: ♦ урок засвоєння нових знань (головною дидактичною метою уроку вивчення нового матеріалу є набуття учнями нових знань. Реалізація цієї мети передбачає засвоєння нових понять і способів діяльності); ♦ урок формування вмінь і навичок (спрямований на формування, на основі раніше засвоєних знань, умінь і навичок); ♦ урок застосування знань, умінь і навичок (спрямований на застосування на практиці умінь і навичок з метою поглиблення і розширення, формування нових вмінь і навичок, контроль за ходом опанування навчаль ного матеріалу); ♦ урок узагальнення і систематизації знань (проводять після вивчення певної теми або розділу навчальної програми з метою приведення засвоєних учнями знань у систему); ♦ урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок (слугують для оцінювання процесу навчання і його результатів, рівня засвоєння системи понять того або іншого курсу, сформованості в учнів умінь і навичок навчально-пізнавальної діяльності); ♦ комбінований урок (спрямований на формування стійких знань, умінь, навичок та їх систематизацію). Урок як форма організації навчання існує вже сотні років, і постійно були спроби його модернізувати, вдосконалити. Спробуймо узагальнити цей досвід та визначити загальні вимоги до уроку. З-поміж загальних вимог, яким має відповідати сучас ний урок, виділяються такі: ♦ побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу; ♦ оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидак тичних принципів і правил; ♦ забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і по треб; ♦ встановлення міжпредметних зв’язків, усвідомлених учнями; ♦ зв’язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опертя на досягнутий рівень розвитку школярів; ♦ стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості; ♦ логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності; ♦ ефективне використання педагогічних засобів; ♦ зв’язок з життям, особистим досвідом учнів; ♦ формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності; ♦ формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення знань; ♦ діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку. Таким чином класно-урочна система залишається домінуючою у національній школі. Проте на сучасному етапі вона вдосконалюється новітніми підходами до організації навчання – інтерактивними технологіями, які дають можливість вчителю зробити процес навчання цікавим, різноманітним, ефективним.

Питання

Оцінювання якісних досягнень учнів з курсу «Громадянська освіта» не можливо звести до тих загальних підходів, які застосовуються під час вивчення інших дисциплін. Поряд із загальновживаними усним опитуванням, письмовою перевіркою, тестуванням, перевіркою якості виконання практичних завдань у цьому курсі корисними будуть не зовсім традиційні методи оцінювання знань, умінь і навичок, наприклад методи соціологічного дослідження: інтерв’ювання, самооцінка, спостереження за учнем у навчальній ситуації та практичному житті. Сучасні методи оцінювання мають показати рівень оволодіння інтелектуальними уміннями, навичками комунікації, розв’язання складних проблем, використання правових та інших соціальних інструментів, вміння визначати свої ціннісні орієнтири. Традиційні методи оцінювання, спрямовані на перевірку знань і розумінь, тобто засвоєння інформації, часто не підходять для оцінювання наведених вище вмінь, навичок та досвіду. Якісне оцінювання можливе лише за умови оптимального поєднання різноманітних форм та методів. Контроль як родове поняття, що включає перевірку (виявлення, вимір) і оцінювання знань, умінь учнів, використовується на різних стадіях навчального процесу і застосовується у таких формах: ♦ попередній контроль – здійснюється з діагностичною метою перед вивченням нової теми або на початку навчального року, чверті. Він дає змогу вивчити обсяг і рівень знань учнів з окремої теми, розділу, предмета загалом. На основі отриманої інформації вчитель планує й організовує наступну навчальну діяльність у курсі «Громадянська освіта». Доцільно застосовувати: вхідне анкетування, тести, ігрові вправи, спостереження, проблемні ситуації тощо; ♦ поточний контроль – здійснюється протягом повсякденної навчальної діяльності шляхом систематичних спостережень за учнями на кожному уроці. Його мета – оперативне отримання інформації про рівень знань учнів та якість навчального процесу у курсі «Громадянська освіта». Дає змогу педагогу вносити корективи в організацію навчального процесу; ♦ тематичний контроль – здійснюється після вивчення логічно завершеної частини навчального матеріалу – теми або розділу програми. Він дає змогу визначити, наскільки успішно учні оволоділи системою знань та умінь з цієї теми; ♦ підсумковий контроль – здійснюють після завершення тривалого періоду навчання: наприкінці семестру, року. Його мета – встановити систему і структуру знань, умінь і навичок. Ефективність запропонованих форм залежить від методів контролю, які вчитель обирає відповідно до завдань, які перед собою ставить. Педагогічна наука визначає методи контролю як способи перевірки й оцінювання навчальних досягнень учнів, які дають змогу здійснювати зворотний зв’язок у процесі навчання з метою отримання даних про успішність навчання, ефективність навчального процесу. У сучасній педагогіці вирізняють такі методи перевірки: 1. Спостереження – один з основних методів контролю. Планомірне, систематичне спостереження за роботою учнів на уроках допомагає вчителю вносити корективи в організацію навчального процесу; 2. Усна перевірка результатів навчання – бесіда, розповідь, пояснення, читання тексту, схем тощо. Активними формами перевірки є залік та усний екзамен. 3. Письмова перевірка результатів навчання – контрольні роботи (завдання), твір, диктант, реферат, тестування тощо. 4. Практична перевірка – це проведення лабораторного досліду, створення виробів, моделей тощо. При викладанні курсу «Громадянська освіта» широко застосовуються нетрадиційні форми роботи: дискусії, дебати, брейн-ринги, рольові ігри тощо. Під час оцінювання результатів учнів не завжди можна ефективно скористатися запропонованими методами контролю. У цьому разі оцінювання бажано наближати до реального життя. Воно має бути засноване на життєвих ситуаціях чи «ситуаціях з контекстом». Наприклад, учні повинні вміти діяти в умовах громадянського суспільства, беручи участь у рольових іграх, навчаючись у співробітництві, аналізуючи газети, критично переглядаючи телевізійні програми тощо. Саме тому американські науковці Мак Брайд, Д. Дрейк, М. Левінські пропонують використовувати альтернативні і комбіновані методи. Учитель не може покладатися тільки на усні опитування і контрольні роботи, щоб з’ясувати, як багато матеріалу учні спроможні відтворити за певний проміжок часу. Щоб оцінити виконання завдань, учителю доводиться використовувати різні методи. Тепер учні мають не тільки сприймати інформацію, а й розвивати навички аргументування і спілкування. Саме в цьому значенні використовується визначення «альтернативне оцінювання». Логіка така: виконання завдань розраховане не лише на оволодіння матеріалом, а й на навички більш вищого рівня – аргументування і спілкування. Це готує учнів до справжнього життя активних громадян. Традиційні усні опитування та письмові контрольні роботи не відповідають новим вимогам. Таким чином, мають бути знайдені нові форми оцінювання. До альтернативних методів оцінювання можна віднести такі: ♦ участь у випуску газети; ♦ участь у тематичних сценках; ♦ написання твору (есе); ♦ змагання між учнями у формі КВК, брейн-рингу; ♦ участь у рольових іграх, диспутах; ♦ підготовка виставки чи зібрання матеріалу з якоїсь теми (портфоліо). Критеріями таких методів оцінювання можуть бути: уміння виділяти головне; робити порівняння; визначати інформацію, що стосується справи; ставити відповідні запитання (хто? що? де? коли? чому?); послідовно розповідати про проблему, відокремлювати факти від суб’єктивного судження, розрізняти хибну та істинну інформацію, виявляти причинно-наслідкові зв’язки, знаходити і наводити аргументи, робити висновки, бачити варіанти вирішення, перевіряти висновки на практиці, передбачати наслідки рішень, демонструвати логічно зумовлені судження. О. Пометун пропонує на уроках з «Громадянської освіти» використовувати такі альтернативні методи оцінювання: ♦ тестування як сукупність ретельно обраних завдань (або питань) складене з метою оцінити рівень здібностей учня у чітко визначеній частині стандарту освіти у такий спосіб, щоб отримані резульзтати можна було використати певною мірою; ♦ експрес-опитування у вигляді стислих усних або письмових відповідей типу «продовжити речення» (наприклад, за картками на знання основних понять), заповнити таблицю, намалювати діаграму, скласти схему тощо; ♦ розширене опитування, під час якого вчитель пропонує учням усно або письмово дати повну відповідь на поставлене запитання з поясненнями окремих положень, з наведенням аргументів, прикладів (варіантами цього методу є усний «екзамен» з білетом, письмова контрольна робота, домашнє есе); ♦ контрольна вправа або творче завдання, наприклад виступ у суді, підготовка аргументів, виконання завдання в групі, упорядкування документів, написання доповіді, есе-твору, реферату, упорядкування портфоліо тощо; ♦ спостереження, як один із головних методів оцінювання під час інтерактивних методів викладання – педагог вибирає для себе показники, які він відслідковуватиме протягом заняття, а також учнів, яких треба оцінити; ♦ самооцінка як оцінка самими учнями власної роботи (своєї особисто або своїх колег), а також заняття в цілому є важливим методом оцінювання (у разі застосування цього методу педагог може багато чого дізнатися про себе й учнів, а також про якість навчального процесу). Оцінювання альтернативної оцінної діяльності становить особливу складність для вчителів не тільки громадянознавчих, а й інших суспільних дисциплін. Для забезпечення надійного, справедливого і всеосяжного оцінювання необхідно розробити його чіткі критерії, які вимагають постійного контролю діяльності. Чіткі критерії допомагають уникнути не стосовної до справи інформації і суб’єктивної думки в оцінюванні. Нарешті, самі учні мають знати його критерії, щоб мати розуміння, чого від них очікують. Спектр підходів до оцінювання може бути у вигляді бального оцінювання (1–12 балів), рейтингового, бально-рейтингового, оцінювання за системою «зараховано– незараховано», вербального заохочення. Таким чином, діагностика навчальних досягнень учнів на уроках з громадянської освіти є важливою складовою процесу формування в них громадянознавчих знань, умінь та навичок. Учитель на своїх уроках може застосовувати як традиційні форми та методи контролю, так і нетрадиційні, альтернативні, що ставлять перед собою завдання не стільки оцінити рівень громадянознавчих знань, умінь і навичок у формі числового балу, скільки проаналізувати рівень їх засвоєння учнями, внести корективи в організацію навчального процесу та сприяти застосуванню отриманих учнями знань та умінь у конкретних ситуаціях.