Exercise 1 Read and translate the text.

Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 554

Велике значення для утвердження феодальної держави мало запровадження Володимиром християнства на Русі як Державної релігії (988—989), яке змінило язичницьку (поганську) релігію слов'ян, що виникла в період первісного суспільства. У 960-70-х роках при київському князі Володимирі (980-1015 рр.) була проведена реформа язичницького культу. Був створений пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном. На князівському дворі для відправлення язичницького культу побудували капище та жертовник. За наказом князя Володимира статуя Перуна була поставлена і в Новгороді.

В язичницьку добу зароджується усна народна творчість, яка була узагальненням у художній формі життєвого досвіду народу, втіленням народної мудрості, його уявлень, ідеалів, етичних і естетичних норм. Вона набула традиційного характеру і відома в сучасній літературі під назвою фольклору. Форми прояви усної творчості народу були різноманітними: перекази, легенди, билини, казки, пісні, приказки і прислів’я, загадки, прикмети тощо.

Проте язичництво вже не відповідало соціальним та політичним вимогам класу феодалів, що невпинно зростав. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії - на відміну від західноєвропейських країн - церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.

Володимир хрестився сам ще в Херсонесі, хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх киян і все населення країни. Знать і заможні верстви населення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш прихильними до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. "Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем", - такговорили в той час про воєвод князя Володимира, які хрестили Новгород. Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило - зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) - до Воскресіння Ісуса Христа і т.д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в "нижчі духи". Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.

Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на «біле» і «чорне». Очолював церкву київський митрополит. У великих містах знаходились єпископи, що відали всіма церковними справами єпархій. Митрополит і єпископи володіли землями, селами і містами. Церква мала своє військо, власний суд і законодавство. Християнська релігія сприяла поширенню писемності, розвитку культури й докорінно змінила світосприйняття населення Київської Русі, зблизила давньоруську державу з країнами Європи. Взявши під свій контроль родинне право, церква зміцнювала сім'ю і шлюб.

Введення християнства означало розповсюдження в Київський Русі нової культури в її греко-візантійському варіанті. Існує цікава літописна легенда про вибір віри князем Володимиром. Суть її полягає в тому, що Володимир, після прийому послів-місіонерів від різних церков і релігій та заслуховування своїх посланців до певних країн, зупинився на греко-візантійському православ’ї. Начебто руські посланці до Візантії були враженні пишністю служби та вбранням православних храмів, виразними обрядами. Тому і було вирішено перенести на Русь православ’я як істину віру краси і добра, як багату духовність для народу руського.

Київська Русь прийняла християнську культуру через Візантію, яка до того ж була прямою спадкоємницею античності та перебувала в цей період у розквіті культурного життя. Завдяки цьому церковна організація принесла в Київську Русь деякі досягнення античної культури, синтезованої християнством. Таким чином, Київська Русь прилучилась до загальноєвропейської культурної спадщини і до нових матеріальних та духовних цінностей. Візантійські зразки, попавши на грунт Київської Русі, були творчо засвоєні руськими людьми.

Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Ілларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного.

Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. Зміцнювався новий феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів - церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства.