Тема 15. Звітність

Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 566

Теорія соціального управління надає великого значення виробленню стратегії та розгляду цілей як системоутворюючої ознаки будь-якої організації. Оскільки організації є цільовими системами, остільки мета є їхньою основною ознакою, яка відрізняє дану систему від іншої.

Формування та вибір цілей є початковим пунктом управління. Будь-який вид соціального управління тим і відрізняється від управління в технічних та біологічних системах, що вплив суб’єкта управління на об’єкт відбувається насамперед шляхом визначення мети діяльності. Формування цілей та завдань соціального управління виходить із глибокого та всебічного аналізу розвитку суспільства, його конкретної сфери та певної системи. Соціальне управління втілюється в системі цілей: перспективних і теперішніх, організаційно-технічних та соціально-економічних, господарчих, галузевих, регіональних. При цьому воно покликано планувати, організовувати, координувати, стимулювати, контролювати діяльність колективів та окремих людей, спрямовану на досягнення поставлених цілей.

Ще Арістотель у своїй "Політиці" вказував, що благо геть усюди залежить від Дотримання двох умов:

1) правильного визначення кінцевої мети всякого роду діяльності та 2) відшукування відповідних заходів, які ведуть до кінцевої мети².

Якщо соціальні системи (наприклад, сім’я, територіальна спільність) не мають визначеної мети, то керування ними в традиційному вигляді стає неможливим; воно трансформується в різноманітні форми непрямого стимулювання, з урахуванням впливу на вказані системи різного роду факторів і т.п. Однак і таке управління реальне лише за умови, що суспільство в цілому виробило уявлення про бажаний стан стихійно виникаючих соціальних підсистем, тобто сформулювало мету їхнього розвитку.

"Мета є найважливішою характеристикою процесу управління, його змістом. Власне задля досягнення певних цілей і здійснюється процес управління. ... Оскільки змістом управлін-

² Див.: Аристотель. Соч. в 4-х томах. – М.: Мьгсль, 1983. Т. 4. - С. 619.

ня є його мета, остільки зміст цілей управління становитьйогосутність"³.

Треба відмітити, що з позицій науки управління правильне визначення та формулювання проблеми і на підставі цього вироблення ясної, чіткої та реальної мети складає 50% успіху відповідної організації.

Мета завжди виступає як єдність мотивів, засобів та результатів. Це положення потребує деяких пояснень. Під мотивом, як відомо, розуміється прагнення задовольнити ту чи іншу потребу. Для набуття визначеності мотив повинен бути підкріплений наявністю засобів, використання яких може привести до бажаного результату. Таким чином, мета формулюється при з’єднанні мотиву із засобами (ресурсами, умовами, можливостями). Тут і вирішується питання про спосіб задоволення потреби.

Слід мати на увазі, що в соціальному управлінні мета ніколи не може бути тотожною результату. ҐЇри взаємодії із засобами, навіть при досягненні мети, в результат привносяться інші наслідки, які не збігаються із початковим передбачуваним результатом". Це означає, що при формулюванні мети необхідно враховувати можливі наслідки, до яких приведе діяльність по її досягненню.

Так, одним із способів досягнення мети щодо скорочення п’янства та алкоголізму було обмеження продажу спиртних напоїв. Хід міркувань суб’єкта прийняття рішення, імовірно, був таким: чим менше буде спиртного в роздрібній торгівлі, тим нижчий буде рівень його споживання, а отож, скоротяться і масштаби пияцтва, кількість захворювань на алкоголізм. Однак досягнення найближчого результату – скорочення обсягів продажу населенню спиртних напоїв – автоматично не привело до бажаного скорочення їх споживання, оскільки стали діяти такі фактори, як збільшення масштабів самогоноваріння, споживання населенням різного роду сурогатів і т.п.

Оскільки мета визначається суб’єктом управління свідомо, то поряд з раціональним моментом вона містить і суб’єктивний, ціннісний орієнтир (настановлення, ваблення, інтереси). Тому "нераціональний" елемент завжди присутній в меті. Таким чином, мета не існує в об’єктивній дійсності в "готовому вигляді", її треба визначити і належним чином сформулювати. На цей процес впливають минулий досвід, наявні засоби, найбільш актуальні потреби і т.п.

^Див.: Цвєтков В. В. Державне управління: основні фактори ефективності (політико-правовий аналіз). – Харків: Право, І996. – С. 31.

⁴ Див.: Пригожий А.И. Социология организации. – М., 1980. – С. 45.

Існує три види цілей, загальні для всіх організацій: 1) цілі-завдання; 2) цілі-орієнтації; 3) цілі власно системи.

Цілі-завдання ставляться вищестоящим суб’єктом управління і, як правило, нормативне закріплені. В них відображається призначення системи в зовнішньому світі, тобто те, заради чого вона створена (охорона громадського порядку, підготовка тих чи інших фахівців і т. н.). Для теорії соціального управління цей вид цілей являє особливий інтерес, їх визначення та обґрунтування складають зміст встановлення мети в соціальному управлінні.

Цілі-орієнтації відображають загальні інтереси колективу, призначеного здійснювати поставлену ціль-завдання. Визначення змісту цілей даного виду вельми складне, тому що мотиви діяльності можуть бути досить різноманітними і важко піддаються виявленню.

Проте сам факт існування цілей-орієнтацій сумнівів не викликає, якщо тільки включення індивіда в колектив не відбувається поза його волею (наприклад, поміщення в установу виконання покарань). В останньому разі навіть при повній відсутності будь-якого бажання людина змушена займатися призначеним їй видом діяльності. Але в звичайній ситуації, тобто при наявності права вибору членства в тому чи .іншому колективі (організації), людина завжди намагається задовольнити якусь свою потребу, а саме: здобути засоби до існування, поліпшити житлові умови, реалізувати творчі здібності і т.п. Не прямо характер цілей-орієнтацій може бути визначений шляхом аналізу ступеня ефективності різних стимулів, тих чи інших змін в умовах праці, які необхідні для підвищення престижності членства в даній організації.

Наприклад, якщо підвищення заробітної плати істотно скорочує плинність кадрів (і при цьому вся решта умов практично не змінювалась), то це дає підстави припустити, що цілі-орієнтації членів колективу насамперед пов’язані з розміром винагороди. В інших випадках домінуючими можуть виявитися характер праці, можливість просування по службі, режим робочого часу та інші фактори.

Цілі власно системи як відносно автономного утворення відображають її прагнення зберегти свою стабільність та цілісність, рівновагу у взаємодії із навколишнім середовищем. Саме в цьому виді цілей виявляються зусилля системи, які спрямовані на удосконалення її структури, забезпечення необхідними ресурсами і т.д.

Всі вказані види цілей не перебувають у відносинах підпорядкування. Вони можуть бути такими, що взаємодоповнюють одна одну, і такими, що суперечать одна одній. Зв’язки між ними мають надто складний характер. Якщо цілі-завдання абсолютно адекватно відображатимуть цілі-орієнтації (що практично не можливо), а також забезпечуватимуть усі умови для збереження

та упорядкування організації (що теж малоймовірно, оскільки остання створюється суспільством для розв’язання своїх завдань, а не заради самого факту існування даної організації), тоді зміст усіх трьох видів цілей буде однаковий. В будь-якій інший ситуації між ними існує своєрідна конкуренція. Це природно, оскільки кожна конкретна організація зорієнтована не тільки на досягнення цілей, які визначені "зверху" але й на виконання внутрішніх завдань.

Ця обставина нерідко ігнорується суб’єктом управління, якому властиво вважати, що організація, яка є об’єктом його впливу, прагне досягти лише цілей-завдань. Разом із тим при їх постановці та здійсненні можуть і повинні враховуватися і цілі-орієнтації, і цілі власно системи. На жаль, в багатьох випадках це практикується лише для усунення факторів, які заважають досягненню цілей-завдань.