Принцип службового дизайну — своєрід­ний естетичний феномен духовної куль­тури юриста — нині особливо актуальний.

Дата добавления: 2015-10-12; просмотров: 663

Правова свідомість – це усвідомлена правова реальність, життєвий світ людини, відображений з погляду законного і незаконний в ідеях, теоріях, наукових і емпіричних знаннях, звичаях і традиціях, відчуттях і емоціях.

Основним змістом правової свідомості виступає знання про вимоги встановлених норм. Людина завжди має уявлення про зміст потрібного і про наслідки у вигляді санкцій у разі недотримання норми.

У процесі розвитку суспільства виникає потреба у встановленні загальних для всіх членів правил виробництва, обміну, споживання і розподілу матеріальних благ. Ці правила – непорушна умова функціонування суспільства. Поступово в суспільстві формуються знання про ці «загальні правила», тобто вони, загальні правила, усвідомлюються.

За своєю природою правосвідомість ідеальна, будучи віддзеркаленням правової реальності, матеріальних відносин. Проте, будучи відображеним і усвідомленим, вона матеріалізується в практичних вчинках, в діяльності людей. Як свідомість взагалі, правова свідомість суб'єктивна, формується суспільством, залежить від суспільства. В той же час правосвідомість суспільства об'єктивна по відношенню до індивіда або групи людей. Тому у кожного індивіда, у кожної соціальної групи існують елементи власної правосвідомості, що не співпадають з правосвідомістю суспільства в цілому.

Правова свідомість формується на таких фундаментальних людських якостях як відчуття власної гідності, здатність до самозобов’язання і самоврядування, взаємна пошана і довіра людей один до одного, духовна самостійність, волелюбність, взаємність, солідарність.

У структурному відношенні правосвідомість можна розглядати з двох позицій:

1) глибини і точності віддзеркалення правового буття;

2) носія правового буття.

По глибині і точності віддзеркалення правового буття правова свідомість існує на двох рівнях: теоретичному і буденному.

Теоретичний рівень – це система наукових знань про право (наука) і правова ідеологія. Правова наука (юридична наука) вивчає право як особливу систему соціальних норм і різні аспекти правозастосувальної діяльності.

Вона забезпечує науковість процесу формування правової свідомості і самої правової свідомості як віддзеркалення правової реальності, що спирається на знання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку.

Правова ідеологія – це система правових ідей, теорій, переконань, норм, регулюючих поведінку людей в суспільстві, а також система оцінок цих норм громадянами конкретної держави.

У будь-якому суспільстві правова ідеологія виступає захисницею інтересів (перш за все, економічних і політичних) певних соціальних груп – правлячої еліти, класу, етносу, релігійних конфесій. Тому в конкретному суспільстві завжди наявні різні правові ідеології, наприклад, ідеологія можновладців і ідеологія знедолених.

Буденний рівень – це віддзеркалення правової реальності у вигляді емпіричних знань, а також правова психологія.

Емпіричні правові знання – це знання, отримані соціальним суб'єктом на основі власного соціально-правового життєвого досвіду. Таке, наприклад, знання про відплату за скоєний вчинок.

Правова психологія – сукупність правових відчуттів, емоцій, настроїв, переживань, обрядів, звичаїв, навиків і звичок, в яких відбивається життєвий світ людини, її повсякденна правова реальність. На відміну від ідеології, в правовій психології менше групового, політичного інтересу, але більше достовірно людського. Формуючись стихійно, в основному досвідним шляхом, вона консервативніша, ніж ідеологія, і менш схильна до змін у зв'язку з приходом до влади нових правителів.

Правова ідеологія і правова психологія тісно взаємозв'язані і роблять вплив одна на одну.

За носієм правового буття можна виділити суспільну (групову) і індивідуальну правову свідомість.

Суспільна (групова) правова свідомість – це свідомість суспільства (групи), а індивідуальна — свідомість окремої людини.

Індивідуальна правова свідомість суб'єктивна, і іншою для індивіда бути не може, а суспільна виступає по відношенню до нього об'єктивним в тому сенсі, що існує незалежно від його волі та бажання: народжуючись, він застає вже прийняті правові норми, звички, а не створює їх наново. У суспільній і індивідуальній свідомості можуть бути різні ціннісні правові орієнтації: що заохочується суспільством, не завжди так само оцінюється індивідом. З усіх форм суспільної свідомості до правосвідомості ближча етична і політична.