Головна сторінка Випадкова сторінка КАТЕГОРІЇ: АвтомобіліБіологіяБудівництвоВідпочинок і туризмГеографіяДім і садЕкологіяЕкономікаЕлектронікаІноземні мовиІнформатикаІншеІсторіяКультураЛітератураМатематикаМедицинаМеталлургіяМеханікаОсвітаОхорона праціПедагогікаПолітикаПравоПсихологіяРелігіяСоціологіяСпортФізикаФілософіяФінансиХімія |
КОЛГОТКИ ТЕПЛЫЕДата добавления: 2015-10-15; просмотров: 598
Біологічним варіантом Г. є також отримання біогазу, а також швельгазу, який утворюється при термічній обробці (піролізі) органічних побутових відходів у спеціальних установках, де відходи в анаеробних умовах нагріваються до температури 400-7000С. У цьому випадку витрачається певна кількість теплової енергії із традиційних джерел. ГЕЛІОТРОФ (АВТОТРОФ) – організм, здатний синтезувати з неорганічних сполук органічні речовини, використовуючи енергію Сонця (фотосинтетик) або енергію, що вивільняється при хімічних реакціях (хемосинтетик). ГЕМЕРОБІЯ [від грец. hemeros – ручний, культивований и bios – життя] – результат сумарного впливу людської діяльності на екосистему. З метою класифікації сучасного стану екосистем Г. можна оцінити за інтенсивністю, тривалістю і діапазоном антропогенних впливів. Відповідно до класифікації Д. Яласа і Г. Зукоппа, cтупінь Г. екосистеми може бути оцінена за площею (в %), позбавленою рослинного покриву: природна (антропогенний вплив не проявляється; оголеність ґрунту 50%); метагемеробна(повністю урбанізовані території, напр., фундаменти будівель, асфальтовані дороги). ГЕНЕЗИС ЛАНДШАФТУ [грец. genesis – народження, виникнення, походження] – сукупність процесів, в т. ч. антропогенних, що обумовили виникнення, еволюцію та сучасний стан ландшафту. ГЕНЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ – будь-який матеріал рослинного, тваринного, мікробного або іншого походження, що містить функціональні одиниці спадковості (гени). ГЕНЕТИЧНІ РЕСУРСИ ТВАРИННОГО СВІТУ – складова біологічних ресурсів, включає генетичний матеріал тваринного походження, який містить функціональні одиниці спадковості. ГЕНОТОКСИЧНІСТЬ ГРУНТУ – здатність забрудненого грунту впливати на структурно-функціональний стан генетичного апарату грунтової біоти, включаючи мікроорганізми, рослинність і грунтову фауну. ГЕНОФОНД, або генетичний фонд [від грец. genos – рід, походження і лат. fondus – підстава] – спадкова інформація, представлена в генах будь-якої групи особин. Іноді під Г. розуміється вся сукупність видів живих організмів. ГЕОБОТАНІКА (Г.) – наука про закономірності зв'язку рослин і рослинних угруповань (фітоценозів) з умовами середовища. Термін отримав поширення в кінці минулого століття, нині використовується як синонім більш сучасного терміну «наука про рослинність». До складу Г. входять декілька дисциплін: фітоценологія – наука про природу фітоценозів, ботанічна географія – наука про закономірності розподілу на планеті видів і сукупностей видів рослин визначених територій (флор), тобто географія рослинності. Як розділи Г. існують вчення про життєві форми рослин і оцінка умов середовища за типом рослинності (так звана індикаційна геоботаніка). ГЕОЕКОЛОГІЯ (геологічна екологія) – розділ географії, що вивчає геосистеми різних ієрархічних рангів до біосфері включно; закони взаємодії літосфери і біосфери з урахуванням діяльності людини, в т.ч. роль геологічних процесів у функціонуванні екосистем. У широкому трактуванні Г. – ландшафтна екологія (географічна екологія). ГЕОЕКОСИСТЕМА – окрема природна геологічна система; керована чи контрольована людьми територіальна система, яка є відносно однорідною ділянкою географічної оболонки Землі з однотипними фізико-географічними умовами, певною сукупністю організмів, характерним для неї речовинно-енергетичним обміном та певним видом господарського використання (сюди належить і заповідний режим). ГЕОЛОГІЧНИЙ КРУГООБІГ РЕЧОВИН – кругообіг речовин, пов'язаний з утворенням і руйнуванням гірських порід та наступним переміщенням продуктів руйнування –уламкового матеріалу та хімічних елементів. Значну роль у цих процесах відіграють термічні властивості поверхні суходолу та води: поглинання та відбиття сонячних променів, теплопровідність і теплоємкість. Нестійкий гідротермічний режим поверхні Землі разом із планетарною системою циркуляції атмосфери обумовив Г.к.р., який на початковому етапі розвитку Землі, поруч із ендогенними процесами, був пов'язаний із формуванням континентів, океанів та сучасних геосфер. Із становленням біосфери у великий кругообіг включені продукти життєдіяльності організмів. Г.к.р. постачає живим організмам елементи живлення та багато в чому визначає умови їхнього існування. Головні хімічні елементи літосфери: оксиген, сіліціум, алюміній, ферум, магній, натрій, калій та інші беруть участь у Г.к.р., проходячи від глибинних частин верхньої мантії до поверхні літосфери. Магматична порода, що виникла при кристалізації магми, надходячи на поверхню літосфери з глибин Землі, підлягає розкладанню, вивітрюванню в області біосфери. Продукти вивітрювання переходять у рухливий стан, зносяться водами та вітром у низинні частини рельєфу, надходять у ріки, океан та утворюють потужні товщі осадкових порід, які з часом, занурюючись на глибини в областях з підвищеною температурою та тиском, підлягають метаморфозу, тобто “переплавляються”. При цьому виникає нова метаморфічна порода, яка знову надходить у поверхневі горизонти земної кори та знову залучається у кругообіг речовин. ГЕОМАГНІТОСФЕРА – магнітне поле Землі, затримує частинки високих енергій, які надходять з Космосу. ГЕОМАТИЧНІ ПРОЦЕСИ [від грец. ge – Земля і лат. -omat – закінчення, що означає сукупність] – сукупність абіотичних процесів у межах ландшафту (геоморфологічних, геологічних, тектонічних, гідрокліматичних тощо). ГЕОСФЕРИ – геологічні концентричні, суцільні або переривчасті оболонки Землі, що відрізняються фізичними властивостями та хімічним складом. Розрізняють магнітосферу, атмосферу, гідросферу, літосферу, мантію, ядро і ін.; особливо виділяється біосфера. ГЕОТЕРМАЛЬНА ЕНЕРГЕТИКА (Г.Е.) — отримання теплової чи електричної енергії за рахунок тепла земних глибин; один з варіантів нетрадиційної енергетики. Економічно ефективною є Г.Е. в районах, де гарячі води наближені до поверхні земної кори – в районах активної вулканічної діяльності з численними гейзерами. Нині геотермальна енергія в широких масштабах використовується в США, Мексиці і на Філіпінах. Частка Г.Е. в енергетиці Філіпін становить 19%, Мексики – 4%, США (з урахуванням використання «напряму» опалення, тобто без переробки в електричну енергію) – близько 1%. Сумарна енергія всіх геоТЕС США перевищує 2 млн кВт. Геотермальна енергія забезпечує теплом столицю Ісландії Рейк'явік. Вже у 1943 р. там були пробурені 32 свердловини на глибині від 440 до 2400 м, по яких до поверхні піднімається вода з температурою від 60 до 130 0 С. Дев'ять з цих свердловин діють донині. Розвиток Г.Е. стримується обмеженістю кількості регіонів, де вона є економічно ефективною. Крім того, екологічну небезпеку становлять сильно засолені води, що з’являються після конденсування гарячої пари. ГЕРБІЦИДИ (Г.) – хімічні препарати, які використовуються для контролю щільності популяцій бур'янів. Число Г. в даний час перевищує 100. Створюються нові Г., які мають високу ефективність (що дозволяє зменшувати їх дози) і такі, що швидко розкладаються в природних умовах. Вони є менш небезпечними для навколишнього середовища і здоров'я людини. Розрізняють Г. суцільної і вибіркової дії (тобто знищують всі бур'яни або тільки деякі), контактні (діють на рослини приблизно так само, як окріп) і системні (порушують метаболізм у рослин). У США широкого поширення набули грунтові Г., які вносяться після збирання врожаю. Це дозволяє відмовитися від агротехнічних заходів контролю забур’яненості посівів і використовувати мінімальну або нульову обробку грунту. Екологічна безпека Г., про яку повідомляють у рекламі їх виробники, є відносною, оскільки екологічні наслідки використання Г. можуть бути непередбачуваними. ГЕТЕРОТРОФИ [від грец. heteros – інший і trophe – їжа] – мікроорганізми, тварини, деякі рослини і гриби, які харчуються готовими органічними речовинами; для цього вони використовують, трансформують і розкладають складні сполуки. У харчових ланцюгах екосистем гетеротрофи складають групу консументів. ГЕТЕРОТРОФНА ЕКОСИСТЕМА (Г.е.) – екосистема, що використовує переважно речовину та енергію органічних сполук, накопичених в інших (автотрофних) екосистемах. Існують природні Г.е. – спільноти океанічних глибин, до яких не досягає сонячне світло. Ці Г.е. як джерело енергії і ресурсів використовують «поживний дощ» детриту з освітлених сонцем шарів океану. Аналогічно на принесеній з інших місць органічній речовині функціонують екосистеми, що розвиваються на снігу високо в горах. Антропогенні Г.е. – це міські екосистеми, ферми з розведення дощових черв'яків, теплиці, де вирощуються печериці або інші їстивні гриби; риборозвідні ставки; басейни біологічних очисних споруд, де органічна речовина споживається і розкладається тваринами-фильтраторами (найчастіше дрібними планктонними ракоподібними). Г.е. можуть виступати в якості блоків (підсистем) більш великих автотрофних екосистем. В якості Г.е. можна розглядати труп померлої тварини і навіть гній тварини разом із капрофагами. ГИРЛО РІЧКИ – місце впадіння ріки в море, озеро або іншу річку. Для річок України, в цілому, властиві прості, нерозгалужені на рукава або лиманні гирла (Дніпро, Дністер, Південний Буг). ГІГІЄНІЧНЕ НОРМУВАННЯ (вмісту шкідливих речовин у навколишньому середовищі) – див. Нормування санітарно-гігієнічне. ГІГІЄНІЧНИЙ КРИТЕРІЙ ЯКОСТІ ВОДИ – критерій якості води, що враховує токсикологічну, епідеміологічну та радіоактивну безпеку води і наявність корисних властивостей для здоров'я живих організмів і наступних поколінь людей. ГІГІЄНІЧНИЙ НОРМАТИВ – встановлене дослідженнями допустиме максимальне або мінімальне кількісне та / або якісне значення показника, що характеризує той чи інший фактор середовища помешкання з позицій його безпеки та / або нешкідливості для людини. ГІГІЄНІЧНИЙ НОРМАТИВ ЯКОСТІ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ – критерій якості атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий максимальний вміст шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній шкідливий вплив на здоров'я людини (Закон "Про охорону атмосферного повітря"). ГІГРОФІТИ – вологолюбні суходольні рослини, що зростають в умовах надмірного зволоження грунту та повітря. ГІДРОБІОЛОГІЯ (від грец. вода, життя і слово, вчення) – наука, яка вивчає організми, що живуть у воді, їхні взаємозв’язки між собою та навколишнім природним середовищем, біологічну продуктивність водойм, а також екологічний стан води і живих організмів у ній. Визначення науки гідробіології дав В.Г. Глушков (1915). Основними проблемами сучасної гідробіології є дослідження кругообігу води в природі, вплив на неї діяльності людини та контроль режиму водних об’єктів і водного режиму території. Практичне значення гідробіології полягає в оцінці сучасного стану водних ресурсів, прогнозі майбутнього стану та визначенні напрямків їх раціонального використання. ГІДРОЕНЕРГЕТИКА – отримання електричної енергії за рахунок енергії руху води. Найбільші ГЕС світу побудовані у Венесуелі (гребля Гурі, 10 млн. кВт, що відповідає 10 середнім АЕС), в Бразилії на річці Парана (ГЕС «Ітайпу», 12,6 млн кВт). У Китаї розпочато будівництво ГЕС потужністю 13 млн кВт. Великі ГЕС переважають в Г. РФ. Приклад – каскади ГЕС на Волзі і річках Сибіру (Шушенська, Ангарська, Братська, Красноярська). Найбільш розвинена Г. в США, однак там переважають невеликі ГЕС. Джерела енергії для Г. можуть бути невичерпними (на річках чи озерах, де відтік води через турбіни компенсується впадаючими річками і струмками). Однак ГЕС становлять небезпеку. Будівництво рівнинних ГЕС не тільки виводить з використання величезні масиви родючих земель (як сталося при будівництві каскаду ГЕС на Дніпрі), а ще й повністю порушує життя екосистеми річки. На дні водойм накопичуються тисячі тонн осаду (як правило, отруйного за рахунок промислових та побутових стоків у річки). Це практично назавжди виводить територію з подальшого використання навіть у випадку, якщо вода з водосховища буде спущена. Ліквідація таких водосховищ ускладнена також тим, що сучасні судна пристосовані до більших глибин, ніж у річках з незарегульованим стоком, і заміна їх на судна з меншою осадкою буде коштувати величезних грошей, потребує додаткового будівництва залізниць і шосейних доріг. ГЕС на гірських річках зручні тим, що не потребують затоплення великих територій, але вони можуть бути небезпечними через досить високу ймовірність аварій, зважаючи на сейсмічну активність цих районів. Землетруси призводять до величезних жертв. Так, в Італії в Вайоне в 1993 р. при прориві греблі загинули 2118 чоловік, а в Індії від прориву греблі Гуджерате – 16 тис. чоловік. За сучасними уявленнями, у великих ГЕС немає перспектив. Будівництво ГЕС має сенс лише в обмежених масштабах, на малих річках або ж на великих, але при особливому варіанті вільно-проточних ГЕС потужністю від декількох десятків до декількох сотень Вт, що дозволяє обходитися без будівництва гребель. Крім того, споруджуються рукавні мікроГЕС потужністю в кілька десятків кВт. Мала Г. відноситься до складових нетрадиційної енергетики. ГІДРОМЕЛІОРАЦІЯ (Г.) – поліпшення гідрологічного режиму агроекосистем шляхом зрошення або осушення. Обидва прийоми Г. представляють екологічну небезпеку. Осушення боліт веде до зміни загального гідрологічного режиму території та перетворює їх з екосистем, фіксуючих карбон, в території, які виділяють диоксид карбону при мінералізації торфу. Цей процес відбувається при осушенні торфовища за рахунок аеробних мікробіологічних процесів. Осушення торфовищ завдало великої шкоди Нечорноземній зоні європейської частини Росії: там зникли тисячі річок і струмків і почалося загальне осушення території, знизилася врожайність польових культур і лугів. У ряді випадків рілля на осушених торфовищах виявилася малопродуктивним. Розширення площі зрошуваної ріллі призводить до збільшення водоспоживання з річок, що порушує їх гідрологічний режим і викликає руйнування екосистем на значних територіях (в степовій і пустельній зонах відбувається опустелювання). Нині роботи з відновлення зрошуваного землеробства у степовій зоні України тривають, але необхідно створювати невеликі поливні поля площею в сотні (не більше 200-300) гектарів; водозабір проводити зі штучних водойм, де накопичуються весняні снігові води. Заборонене вилучення води для зрошення з озер, де втручання в гідрологічний режим є особливо небезпечним, оскільки може призвести до незворотних змін в озерних екосистемах (наприклад, зникнення риб і цвітіння води внаслідок масового розвитку ціанобактерій). ГІДРОСФЕРА – водна оболонка Землі; складається з наземної і підземної частини (20%), мантійної води Землі (80%). Наземна частина Г. вкриває більше 70% поверхні земної кулі (океани, моря, річки, озера, підземні води, льодовики). Підземну частину Г. складають грунтові, підгрунтові, між пластові безнапірні та напірні води, тріщинні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах). На 94% Г. представлена солоними водами океанів і морів, а внесок річок у водний бюджет планети в 10 разів менше, ніж кількість водяної пари в атмосфері. Для потреб людини придатна прісна вода з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Прісні води складають менше 3% всього обсягу Г. Обсяг доступної для використання води на планеті складає приблизно 200 тис.км3 (1,8%). Три чверті прісної води недоступні організмам, тому що законсервовані в льодовиках гір і полярних шапках Арктики й Антарктиди. Ресурси прісних вод належать до відновлюваних завдяки глобальному кругообігу води в природі, який охоплює атмосферу, поверхню Землі, літосферу. Щороку поверхня планети випаровує 500 тис. км3 (океан – 430 тис. км3) води, назад в океан у вигляді опадів повертається 390 тис. км3, над континентами випадає 110 тис.км3. Різниця між випаровуванням з континентів і опадів над ними врешті-решт надходить в океан шляхом поверхневого і підземного стоків. Швидкість повного оновлення окремих елементів гідросфери залежить від їхньої рухливості та коливається від кількох днів до мільйонів років. Щорічна сучасна потреба води людства становить 4 тис.км3, причому розподіл питної води на планеті нерівномірний – у Канаді забезпеченість питною водою на одну людину складає 120 000 м3, на Мальті – 70 м3. В Україні забезпеченість населення питною водою з річок мала, тому переважно використовуються підземні грунтові води (щорічно більше 5 км3 з надр). Загальне водоспоживання в Україні становить приблизно 33 км3 на рік. Як і вся біосфера в цілому, Г. відчуває дедалі більшого впливу господарської діяльності людини, яка веде до порушення біосферного кругообігу води внаслідок прискорення процесу танення льодовиків, зменшення кількості прісної води у рідкому стані та збільшення пароподібної води в результаті випаровування меліорованими агроекосистемами. ГІДРОТЕХНІЧНІ СПОРУДИ – греблі, будівлі гідроелектростанцій, водоскидні і водовипускні споруди, тонелі, канали, насосні станції, судноплавні шлюзи, суднопідіймачі; споруди, призначені для захисту від повеней і руйнувань берегів водоймищ, берегів і дна гирла річок; споруди (дамби), огороджувальні сховища рідких відходів промислових і сільськогосподарських об’єктів; пристрої від розмивів на каналах, а також інші споруди, призначені для використання водних ресурсів та запобігання шкідливого впливу вод і рідких відходів. ГІДРОФІТИ – рослини, що живуть у воді (прикріплені до грунту, занурені у воду лише нижньою частиною, цілком занурені у воду, не прикріплені до грунту і ті, що знаходяться на поверхні води або в її товщі). ГІДРОХІМІЧНА ЗОНА (від грецьк. вода, та хімічна зона) – шар літосфери, в межах якого хімічні властивості підземних вод за однією чи кількома ознаками (властивостями) однорідні або змінюються у вузьких, умовно прийнятих межах. ГІДРОХІМІЧНИЙ РЕЖИМ – зміна хімічного складу води водного об'єкту в часі. ГІДРОХІМІЯ (від грецьк. вода, та хімія) – наука про хімічний склад природних вод та його зміни у зв’язку з хімічними, фізичними та біологічними процесами, що відбуваються як у воді, так і в навколишньому середовищі. Гідрохімічний режим водойм пов’язаний з фізико-географічними умовами. ГІДРОХОРІЯ (Г.) – поширення плодів (і насіння) рослин за допомогою води. Г. властива рослинам морських узберіжжь і прісноводних екосистем (німфейні, осоки, рдест), насіння яких здатне витримувати тривале перебування у воді без втрати схожості. Г. сприяє морський прибій, повінь в річкових заплавах і річкова течія. Г. сприяла розселенню по океанічному узберіжжю й островах кокосової і сейшельської пальм. Морським мандрівником-рекордсменом є бобова рослина ентада гігантська, насінини якої зберігаються після 15 років перебування у воді і здатні переноситися з одного материка на інший. У розселенні більшості наземних видів рослин роль Г. порівняно невелика, оскільки у водному середовищі їхнє насіння швидко втрачає схожість. ГІРСЬКІ ЕКОСИСТЕМИ (Г.е.) займають значні площі суходолу і слугують природними перешкодами при переміщенні великих повітряних мас і хмар, що несуть дощі. Особливістю Г.е. є висока біологічна різноманітність за рахунок вертикальної поясності, відмінностей екологічних умов на схилах різних експозицій та їх крутизни, строкатості геологічних порід. У будь-якій Г.е. багатство флори і фауни в кілька разів вище, ніж на оточуючій рівнині. Крім того, у складі рослинного і тваринного населення гір багато видів-ендеміків, які мають малі ареали, зазвичай обмежуються однією гірською системою або її частиною. Всі Г.е. характеризуються слабкою стійкістю до режиму господарського використання. У високогірному поясі їх вразливість до господарського впливу людини, включаючи і вплив рекреації, пов'язана з низькою біологічною продукцією сформованих там спільнот. У середньогірському поясі вона пов'язана з небезпекою ерозії грунтів. Грунти можуть руйнуватися при оранці схилів, вирубці лісів та інтенсивному випасанні худоби. У результаті господарського використання знижується верхня і підвищується нижня межа лісового поясу, а на південних схилах ліс може повністю зникнути і замінитися трав'янистою рослинністю. Під впливом людини можливий розвиток селів і сходження снігових лавин. Г.е. вимагають найощаднішого режиму використання або повного заповідання. Велика частина гірських систем США, Швейцарії, ФРГ, Австрії, Італії та Іспанії перетворена в національні парки і заповідники. Необхідний суворий екологічний контроль у зонах їх рекреаційного використання, оскільки туризм (і навіть гірськолижний спорт у зимові місяці) може викликати незворотні зміни Г.е. – обереги клімату, прісної води і біологічного різноманіття. ГЛОБАЛЬНИЙ – відноситься до всієї планети в цілому. ГОМЕОСТАЗ ЛАНДШАФТУ – здатність ландшафту зберігати в основних рисах свою структуру і характер зв'язків між елементами, незважаючи на зовнішні впливи. ГОМЕОСТАЗ ОРГАНІЗМУ – (грецьк. homoios – однаковий) (фізіологічний гомеостаз) – здатність живої системи протистояти змінам і підтримувати власні фізико-хімічні і біологічні властивості на певному, відносно сталому рівні (сталість складу крові, осмотичного тиску, обводненість тканин тощо). Г. забезпечується взаємодією складних процесів регуляції й координації, які включаються та виключаються в клітині автоматично. У вищих тварин Г. підтримується за допомогою нервово-гуморальної системи. Г. може здійснюватись тільки за певних умов навколишнього середовища: поза межами цих умов автономність порушується, організм гине, а його внутрішнє середовище ототожнюється із зовнішнім. Термін Г. введений У. Кенноном у 1929 р. Пізніше ідея цілісності організму була ефективно розроблена акад. П.К.Анохіним в його концепції функціональних фізіологічних систем (1949). ГОМЕОСТАЗ ПОПУЛЯЦІЙ (від грецьк. незмінний і положення та лат. населення) – здатність популяції підтримувати головні параметри структури (чисельність, народжуваність, смертність, щільність тощо) на певному, оптимальному для даного середовища існування рівні та динамічну рівновагу свого генетичного складу (генетичний гомеостаз). ГОМОЙОТЕРМІЯ (Г.т.) (від грецьк. подібний, однаковий і тепло) – здатність тварин підтримувати постійну температуру тіла незалежно від температури навколишнього середовища (гомойотермні тварини – теплокровні тварини). Для Г.т. характерна наявність механізмів хімічної і фізичної терморегуляції, що дає змогу підтримувати сталу температуру свого тіла, незалежно від коливань температури у довкіллі. До Г.т. належать птахи і ссавці (крім однопрохідних і деяких гризунів, в яких температура тіла коливається у певних межах залежно від температури середовища). Окремим випадком гомойотермії є гетеротермія – різний рівень температури залежно від функціональної активності організму. Вона властива тваринам, які в несприятливі періоди року впадають у сплячку (їжак, ховрахи, кажани тощо). У такий період температура тіла значно знижена за рахунок сповільненого обміну речовин. ГРАНИЧНО ДОПУСТИМА КОНЦЕНТРАЦІЯ (ГДК) – максимальна кількість шкідливої речовини на одиницю об'єму або маси водного, повітряного чи грунтового середовища, яка при постійному контакті або дії за певний проміжок часу практично не впливає на здоров'я людини і не викликає негативних наслідків у її потомства. Встановлюється у законодавчому порядку або рекомендується компетентними установами (наприклад комісіями) як норматив. Останнім часом при нормуванні ГДК враховують не тільки вплив забруднювача на здоров’я людини, але й вплив на диких тварин, рослин, гриби та мікроорганізми, природні угруповання в цілому, а також на клімат, стан атмосфери та санітарно-побутові умови життя. ГРІНПІС («Зелений світ») – одна з міжнародних природозахисних організацій. ГРУНТ – самостійне природно-історичне органо-мінеральне тіло, яке виникло на поверхні Землі та внаслідок тривалої взаємодії абіотичних та біотичних факторів утворило верхній родючий шар літосфери, що виявився найбільш придатним для життя рослин і багатьох тварин. Г. складається з мінеральних, органічних, органо-мінеральних елементів, які перебувають у хімічній взаємодії. Без різноманітного світу живих істот, які населяють Г., неможливе було б його формування, а без Г., в свою чергу, був би неможливий розвиток наземних біогеоценозів. ГРУНТИ ВОДНОГО ФОНДУ – грунти, зайняті водоймами, льодовиками, болотами, за винятком тундрової і лісотундрової зон, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також грунти, виділені під смуги відводу (по берегах) водойм, магістральних міжгосподарських каналів і колекторів. ГРУНТИ ЕРОДОВАНІ – порушені в процесі ерозії земельні угіддя, що втратили частину природної родючості. ГРУНТИ ЗАГАЛЬНОГО КОРИСТУВАННЯ – земельні ділянки, зайняті охоронними зонами, дорогами, проїздами, іншими спорудами та об'єктами загального користування. У містах, селищах і сільських населених пунктах Г.з.к. використовуються в якості шляхів сполучення (площі, вулиці, провулки, проїзди, дороги, набережні), для задоволення культурно-побутових потреб населення (парки, лісопарки, сквери, сади, бульвари, водойми, пляжі), полігонів для захоронення неутилізованих промислових відходів, полігонів побутових відходів і сміттєпереробних підприємств, та інші землі, що слугують для задоволення потреб міста, селища, сільського населеного пункту (Земельний кодекс України). ГРУНТИ ЗАПАСУ – всі землі, які не надані у власність, володіння, користування і оренду. До них також належать грунти, право власності, володіння і користування якими припинено. ГРУНТИ ІСТОРИКО – КУЛЬТУРНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ – теріторії, на яких (і в яких) розташовуються пам'ятники історії та культури, визначні місця, в тому числі оголошені заповідними, національними парками, історико-культурними заповідниками (музеями-заповідниками), а також зайняті установами культури і з якими пов'язане існування традиційних народних художніх промислів, ремесел та іншого прикладного мистецтва (Земельний кодекс України). ГРУНТИ ЛІСОВОГО ФОНДУ – землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом грунти, надані для потреб лісового господарства і лісової промисловості (Земельний кодекс України). ГРУНТИ МІСЬКОЇ, СЕЛИЩНОЇ, СІЛЬСЬКОЇ ЗАБУДОВИ – грунти забудовані або такі, що підлягають забудові, житловими, культурно-побутовими, промисловими, релігійними та іншими будівлями та спорудами (Земельний кодекс України). ГРУНТИ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ – земельні ділянки, що мають природні лікувальні фактори (мінеральні джерела, поклади лікувальних грязей, кліматичні та інші умови, сприятливі для організації профілактики та лікування) (Земельний кодекс України). ГРУНТИ ПРИРОДНО – ЗАПОВІДНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ – землі заповідників, пам'яток природи, природних (національних) і дендрологічних парків, ботанічних садів (Земельний кодекс України). ГРУНТИ ПРИРОДООХОРОННОГО ПРИЗНАЧЕННЯ – землі заповідників (за винятком мисливських), заборонних і нерестоохоронних смуг; землі, зайняті лісами, які виконують захисні функції; інші землі в системі охоронних природних територій; землі пам'ятників природи (Земельний кодекс України). ГРУНТИ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ – ділянки, призначені та такі, що використовуються для організованого масового відпочинку і туризму населення (Земельний кодекс України). ГРУНТИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ – грунти, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (Земельний кодекс України). ГУМУС – органічна речовина грунту, яка утворюється в результаті розкладання рослинних і тваринних залишків, продуктів життєдіяльності організмів, синтезу гумусових органічних речовин мікроорганізмами; детрит екосистеми. Г. – основа родючості грунту. Кількість Г. в грунті підтримується двома протилежно спрямованими мікробіологічними процесами: гуміфікацією (анаеробний процес перетворення залишків тварин і рослин в Г.) і мінералізацією (аеробний процес руйнування Г. до простих органічних і мінеральних сполук). У грунтах природних екосистем ці процеси знаходяться в рівновазі. Різні типи грунтів розрізняються за змістом Г. у верхньому шарі, який називається гумусним горизонтом, і потужністю цього горизонту. Найбільш багаті Г. чорноземи, вміст Г. в яких може досягати 10% (в минулому в центральних районах України він досягав 16%), а потужність гумусового горизонту – 1 м. Найбільш бідні Г. підзолисті і каштанові грунти. Потужність гумусового горизонту в них становить 5-15 см, а вміст Г. – 1-2%. Перехідне положення між підзолистими грунтами і чорноземами займають сірі лісові грунти (їх поділяють на світло-сірі, сірі та темно-сірі), а між чорноземами і каштановими - темно-каштанові. Дуже багаті Г. грунти вологих місць – лукові та водно-лукові грунти. Запаси Г. в основних типах грунтів (в однометровому шарі, т / га) складають: тундрові грунти – 73, підзолисті – 99, сірі лісові – 215, чорноземи – 500, каштанові – 160, пустельні сіро-бурі – 40. Збереження Г. – найважливіше завдання адаптивної системи землеробства. На жаль, нині в грунтах триває процес руйнування Г., причому чорноземи втратили за останні 50 років приблизно половину Г. Причиною зниження запасу Г. є ерозія, при якій з грунтів змивається (або здувається) верхній найбільш багатий Г. шар, та дегуміфікація, що активується при глибокій відвальній обробці грунту і при внесенні високих доз мінеральних азотних добрив. Для підвищення вмісту Г. в грунтах використовують органічні добрива (гній, солому, торф, сапропель), вирощують гумусовідновлюючі культури (багаторічні трави та сидерати), відмовляються від застосування високих доз азотних мінеральних добрив. Збереженню Г. сприяє перехід від глибокої відвальної оранки до безвідвальної оранки (найчастіше до мінімальної та нульової обробки грунту).
|