Тепловий акумулятор із чорної сталі

Дата добавления: 2015-10-15; просмотров: 735

Екологічний бізнес нині складає все більшу частку валового національного продукту країн світу. Темпи його росту становлять приблизно 10% за рік.

ЕКОЛОГІЧНИЙ ЗЛОЧИН – навмисне негативне порушення природного стану середовища, яке суперечить національним законам або міжнародним угодам. У багатьох країнах відноситься до кримінальних злочинів.

ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ - спостереження за станом навколишнього природного середовища та його зміною під впливом господарської та іншої діяльності, перевірка виконання планів і заходів з охорони природи, раціонального використання природних ресурсів, оздоровлення природного середовища, дотримання вимог природоохоронного законодавства і нормативів якості середовища (закон "Про охорону навколишнього природного середовища").

ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ – система спостережень, збору, передачі, обробки, зберігання та аналізу інформації про стан оточуючого природного середовища, прогнозування його змін та розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень з охорони, раціонального використання природних ресурсів та попередження про критичні ситуації, небезпечні для здоров’я людини. Першочергова увага у Е.М. приділяється антропогенним змінам у природі.

ЕКОЛОГІЧНИЙ НОРМАТИВ ЯКОСТІ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ - критерій якості атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий максимальний вміст шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній шкідливий вплив на навколишнє природне середовище.

ЕКОЛОГІЧНИЙ ПАСПОРТ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА - нормативно-технічний документ, який містить відомості про використання підприємством ресурсів (природних, вторинних та інших), визначення ступеню впливу його виробничої діяльності на довкілля.

ЕКОЛОГІЧНИЙ РЕАЛІЗМ - глибоке розуміння складності проблем оптимізації взаємовідносин у системі “суспільство-природа”, поетапність її вирішення у сприятливих соціально-економічних умовах.

ЕКОЛОГІЧНІ ВИМОГИ - обов'язкові вимоги, встановлені в законодавчих і нормативних документах і спрямовані на забезпечення раціонального природокористування, охорону навколишнього середовища, захист здоров'я і генетичного фонду людини.

ЕКОЛОГІЧНІ ЗБИТКИ ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА - фактичні екологічні, економічні або соціальні витрати, що виникли в результаті порушення природоохоронного законодавства, господарської діяльності людини, стихійних екологічних лих, катастроф. Збитки проявляються у вигляді витрат природних, трудових, матеріальних, фінансових ресурсів у народному господарстві, а також погіршення соціально-гігієнічних умов проживання населення.

ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ (ФАКТОРИ) – сукупність чинників середовища, що впливають на той чи інший організм. Діапазон дії Е.Ч. обмежений пороговими значеннями (точками мінімуму та максимуму) певного чинника, за яких можливе існування організму. Е.Ч. мають різну природу та специфіку дії, у зв’язку з чим прийнято поділяти їх на три групи: абіотичні(різноманітні фактори неживої природи), біотичні (форми впливу на організм з боку живих істот), антропогенні (усі форми діяльності людини, які впливають на природу).

ЕКОЛОГІЧНІ ФОНДИ - система позабюджетних державних екологічних фондів, що об'єднує федеральний екологічний фонд, республіканські, регіональні, обласні та місцеві фонди; утворюються з коштів, що надходять від підприємств, установ, організацій, громадян, а також іноземних юридичних осіб і громадян.

ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ - передача з покоління у покоління системи норм і правил, що регламентують бережливе ставлення людей до природи в процесі життя та виробничої діяльності й охороняють природу від руйнування.

ЕКОЛОГІЧНЕ МИСЛЕННЯ - розуміння характеру і сили екологічного впливу господарювання і життєдіяльності людини на природне середовище, уявлення про неминучість обмеженого перетворення природи людством, розуміння того, що розвиток соціально-екологічних відносин йде від суто технологічних та економічних прагнень через розуміння екологічних обмежень до постановки перш за все екологічних цілей (спочатку з економічними обмеженнями, а потім без них).

ЕКОЛОГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ – розрахунок потенційно можливого вилучення або експлуатації природних ресурсів чи територій без помітного порушення екологічної рівноваги, здоров’я, середовища життя людей і без нанесення суттєвої шкоди однією галуззю господарства іншим у випадку спільного використання природних ресурсів. Використовується в економічно розвинених західноєвропейських країнах та включає:

1) територіально-екологічну оптимізацію – підтримання екологічної рівноваги в гео- та екосистемах за допомогою раціонального співвідношення у різному ступені перетворених людиною та природних ділянок (наприклад, лісу та розорених земель). Глобально людство не повинно перетворювати більше 10% площі суходолу. Оскільки виникають острівні ефекти та ефект кумуляції, доцільним є чергування перетворених і природних екосистем;

2) інтенсифікацію природокористування (мініатюризація продукції, її ресурсозберігаюче вдосконалення; маловідходне каскадне, реутилізаційне виробництво; пряма економія природних ресурсів у циклах їх експлуатації);

3) складання кадастру природних ресурсів;

4) інтенсифікацію сільського господарства (скорочення площі оранки, впровадження інтенсивних технологій вирощування аграрної продукції) та лісового господарства (збереження лісових масивів за рахунок вибіркових вирубок);

5) заповідання значних територій (оптимальною площею природоохоронної території у лісостепу та степу – 20-40 тисяч гектарів, а при збереження популяцій мігруючих копитних – мільйон гектарів.

ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ - порушення права, чинних законів, що призвело до шкоди навколишньому середовищу і природним ресурсам. Розглядається в двох аспектах: економічному та екологічному.

ЕКОЛОГІЯ (від грецьк. Oikos - оселя, помешкання, місце існування, logos- наука) – універсальна, фундаментальна, комплексна наука про взаємовідносини живих організмів між собою та з навколишнім середовищем на популяційно-біоценотичному, біогеоценотичному (екосистемному) та біосферному рівнях. Термін “Е.” запропонував у 1866 р. німецький біолог Е. Геккель (1834-1919). Екологія поділяється на загальну(екзоекологію) – науку про закономірності формування, розвитку і стійкого функціонування біологічних систем різного рангу (організменого, популяційно-видового, біоценотичного, біогеоценотичного, біосферного) в їхніх взаємовідносинах з умовами середовища, та ендоекологію (див. РІВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИВИХ СИСТЕМ).

Предмет дослідження Е. – біологічні макросистеми (популяції, біоценози, екосистеми) та їхня динаміка у часі і просторі. Основні задачі екології – вивчення динаміки популяції, біоценозів та їх систем, розкриття закономірностей і механізмів екологічних процесів та оволодіння керуванням ними в умовах неминучої індустріалізації та урбанізації планети.

Методи Е. - експериментальні (спостереження, вимірювання, порівняльний аналіз, опис, експеримент (лабораторний і польовий)); експериментально-теоретичні (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, моделювання); теоретичні (прогнозування, системний аналіз).

ЕКОМОРФА – життєва форма рослин або тварин, визначена певними екологічними умовами та відображена в їхній морфології. Е. відповідає характеристиці пристосувань видів до кожного з елементів екотопу та біогеоценозу у цілому. Е., пристосовані до фітоценозу, називаються ценоморфами, до клімату – кліматоморфами, до родючості грунтів – трофоморфами, до зволоженості –гігроморфами. До Е. належать і типи, виділені К. Раункієром. Система Е. дає можливість глибше вивчити структуру ценозу з екологічної точки зору в конкретних умовах існування та визначає приуроченість екологічних груп рослин або тварин до окремих елементів екотопу та біогеоценозу. Наприклад, стосовно водного режиму виділяють такі екоморфи рослин: гідрофіти, гігрофіти, мезофіти, ксерофіти; в свою чергу, ксерофіти поділяються на сукуленти та склерофіти; відповідно екоморфи тварин – гідрофіли, мезофіли та ксерофіли. За відношенням до тепла: рослини поділяються на психрофіти, мезотермофіти, термофіти; тварини – на психрофіти, мезотермофіли та термофіли.

ЕКОПОЛІС – малоповерхове місто, в якому не менше 50% території зайняте природними каналами садів, парків, лісопарків, водойм.

ЕКОСИСТЕМА (грецьк. oikos – житло, місце помешкання, systema - сполучення, об’єднання), або екологічна система – сукупність спільно проживаючих різних видів організмів та умов їхнього існування, які знаходяться у закономірному взаємозв’язку один з одним, формують взаємно обумовлені біотичні та абіотичні явища і процеси. Такий динамічний комплекс угруповань рослин, тварин та мікроорганізмів, а також факторів оточуючого середовища взаємодіє як єдине функціональне ціле. З точки зору трофічних відносин будь-яка Е. має два компоненти: автотрофний та гетеротрофний. Е. здатна до самопідтримки та саморегуляції.

Термін “екосистема” введений англійським ботаніком А. Тенслі (1871-1955) та позначає відносно стійку систему динамічної рівноваги, в якій організми і неорганічні фактори середовища є повноправними компонентами. Екосистемою є спільно функціонуючі на даній ділянці організми (біотична спільнота), які взаємодіють з фізичним середовищем таким чином, що потік енергії створює чітко визначений кругообіг речовин між живою і неживою частинами. Надалі поняття трансформувалося багатьма авторами, і у функціональній частині близьке до поняття біогеоценозу. Е.- більш широке поняття, яке використовується стосовно природніх, різних за розмірами комплексів (океан, тундра, ліс, калюжа, крапля води) та штучних (акваріум, місто, територія ферми) угруповань. На відміну від екосистеми межі біогеоценозу визначаються сполученням рослинних спільнот однорідного видового складу та будови. Можна розглядати біогеоценоз як один із варіантів екосистеми. Однак суттєвих відмінностей між екосистемою та біогеоценозом немає.

Е. можуть бути різних порядків: від найдрібніших до дуже великих аж до біосфери. Е. - широке поняття, близьке до понять комплекс природний, геосистема, але більш біологічне за сутністю, оскільки центральною концепцією Е. є уявлення про ланцюги харчування і трофічні рівні. Пропонувалися інші терміни, адекватні за змістом Е.: мікрокосм (Форбс, 1887); голоцен (Фрідеріксен, 1931); біохор (Пальман, 1931); біосистеми (Тіннеман, 1941); екотон (Троль, 1950); сайт (Хілс , 1960), але вони не отримали поширення.

Розрізняють Е. за типом живлення – автотрофні (якщо головну роль у системі відіграють продуценти) та гетеротрофні (екосистеми льодовиків, океанічних глибин); за місцем знаходження – наземні та водні; за ступенем перетворення людиною – природні та штучні(аграрні, міські, промислові). Найважливішими природними екосистемами є: тайга, тундра, океани, болота, степи помірних широт, ліси помірних широт, вологі екваторіальні ліси, гори, острови та інші.

Незалежно від ступеню складності Е. характеризується: видовим складом, чисельністю видів, кількістю популяцій видів, чисельністю організмів у складі популяцій, біомасою, співвідношенням окремих трофічних груп, інтенсивністю процесів продукування та деструкції органічної речовини. Виділяють два підходи до вивчення Е.: аналітичний – досліджують окремі частини системи; синтетичний – вивчають всю систему в цілому.

ЕКОТОП – місце помешкання конкретного біотичного угруповання; характеризується комбінацією екологічних факторів та їх режимів в межах певної однорідної ділянки середовища. Ю. Одум наводить таку аналогію: Е. – це адреса, де живе популяція, конкретні умови її існування. Сукупність дії всіх факторів в одній місцевості характеризує Е., або місце помешкання. Е. представляють різноманітні комплекси умов, які залежать від місцезнаходження певної ділянки у тому чи іншому кліматі, від рельєфу, від фізичних та хімічних особливостей субстрату тощо. Розрізняють компоненти грунтового (едафотоп), та наземного середовища (аеротоп, кліматоп). За відношенням до біоценозу Е. є зовнішнім середовищем, тому поняття “місце помешкання угруповання” аналогічне поняттю ”екотоп”. Проте місце помешкання окремих видів організмів не співпадає з Е., оскільки за відношенням до певного біологічного виду усі інші види організмів також стають частиною зовнішнього середовища. Тому поняття “місце помешкання” на відміну від поняття “Е” може включати і живі організми (інколи їх не розмежовують). Серед позбавлених рослинності ділянок слід розрізняти первинні та вторинні. Первинні мають субстрат, який вперше стає придатним для заселення організмами. Наприклад, ділянки грунту, звільнені від льодовиків внаслідок їх танення, утворені осипи, деякі еолові та річкові намиви та інші. Первинні Е. зустрічаються рідко. Частіше зустрічаються вторинні Е. Вони з’являються на місці знищеної рослинності, що залишила певні сліди її впливу на субстрат (розорені та незасіяні поля з залишками насіння у ґрунті). Різниця між первинними та вторинними Е. при їх заростанні проявляється в тому, що первинні повинні отримати зачатки рослин ззовні, а вторинні вже мають їх у своєму субстраті.

ЕКРАН ОЗОНОВИЙ – шар атмосфери (стратосфери), у межах якого концентрація молекул озону (О₃) в 10 разів вища, ніж біля поверхні Землі. Шар розрідженого озону знаходиться на висоті 10–50 км, поглинає значну частину шкідливого для живих організмів ультрафіолетового випромінювання, небезпечного для живих організмів, та відіграє важливу роль у збереженні життя на Землі. Основна кількість озону знаходиться на висоті 15–45 км, а максимальна – на висоті 20–25 км. На Е.о. суттєво впливають фреони, оксиди нітрогену та інші речовини, які руйнують озон та порушують рівновагу в озоносфері.

ЕКТОТЕРМНІ ОРГАНІЗМИ - організми, які отримують тепло з навколишнього середовища. До них відносяться всі рослини і більша частина тварин.

ЕЛЕМЕНТИ ЛАНДШАФТУ [від лат. elementum - початковий, первинний] - найпростіші частини компонентів ландшафту, з комбінації яких складається різноманіття наземних об'єктів, або які визначають максимальну межу їх розчленування (окремий ґрунтовий горизонт, ярус рослинного покриву, запас води в ґрунтовому горизонті і т.д.).

ЕМАНАЦІЯ - виділення радіоактивних газів (зокрема, радону) твердими тілами.

ЕМАНСИПАЦІЯ - незалежність від умов середовища помешкання.

ЕМІГРАЦІЯ - будь-яке переміщення з місця, що вважається звичайним, в інше, яке розуміється як випадкове, незвичне або нове.

ЕМЕП – спільна програма спостереження і оцінки поширення забруднювачів повітря на великі відстані в Європі (Протокол про обмеження викидів легких органічних сполук або їх транскордонних потоків та Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, 1991).

ЕНДЕМІК, ЕНДЕМ (від грец. місцевий) – вид, рід, родина або інші таксони рослин чи тварин, які зустрічаються лише в певній місцевості, ізольованій здебільшого географічно чи екологічно. Розрізняють палеоендеміки – представники флори і фауни, які збереглися з давніх геологічних часів та неоендеміки – прогресивні види чи форми, які недавно виникли, але не встигли поширитися.

ЕНДОТЕРМНІ ОРГАНІЗМИ - організми, що виробляють більшу частину необхідного тепла за рахунок біохімічних реакцій, які відбуваються в ньому. До Е.О. відносяться теплокровні тварини і птахи.

ЕНЕРГЕТИКА ЕКОСИСТЕМИ - сукупність потоків енергії в екосистемі, її перетворення і витрати.

ЕНЕРГЕТИЧНИЙ БАЛАНС БІОСФЕРИ - співвідношення між енергією, що поглинається і витрачається. Потік енергії Сонця і космічних променів засвоюється рослинами в ході фотосинтезу, частина її перетворюється в інші види енергії, решта розсіюється в космічному просторі.

ЕНЕРГІЯ РЕЛЬЄФУ, ступінь розчленованості рельєфу – морфометричний показник потенційної інтенсивності або можливого прояву тих чи інших рельєфоутворюючих процесів, що характеризує вертикальну відстань між вищими і нижчими точками рельєфу даного регіону та його горизонтальну розчленованість.

ЕОЛОВИЙ ЛАНДШАФТ - природний територіальний комплекс, походження якого обумовлене діяльністю вітру (еоловими процесами).

ЕОЛОВІ ПРОЦЕСИ [від гр. Aiolos - повелитель вітрів] - різноманітні ландшафтоутворюючі процеси в природі, пов'язані з діяльністю вітру (наприклад, дефляція).

ЕПІДЕМІЯ - швидке і безперервне поширення інфекційних захворювань в межах будь-якої сукупності організмів або певного регіону.

ЕПІЗООТІЯ - одночасне поширення захворювання серед великої кількості тварин одного чи декількох видів.

ЕРОЗІЙНІ ЛАНДШАФТИ - природні територіальні комплекси, походження, структура та динаміка яких зумовлені діяльністю води (річкові долини, суходоли, балки, яри, еродовані гряди та ін.) Антропогенна діяльність підсилює процеси ерозії та утворення Е.Л.

ЕРОЗІЯ [від лат. erosio - роз'їдання] - процес руйнування гірських порід або будь-яких інших поверхонь, що супроводжується порушенням їх цілісності і зміною фізико-хімічних властивостей в результаті процесів механічного руйнування, різноманітних фізичних та хімічних явищ. У відповідності з останнім розрізняють Е. фізичну, хімічну і біологічну, водну і вітрову.

Е. розрізняється по об'єктах (наприклад, Е. грунту).

ЕРОЗІЯ ГРУНТУ - процес механічного руйнування грунту під дією поверхневого стоку (водна ерозія) або вітру (вітрова ерозія, або дефляція). На думку Ж. Дорста (1968), прискорена Е.Г. сьогодні є серйозним і найважчим наслідком вторгнення людини в природе середовище.

ЕСТУАРІЙ (від лат. кипіння, хвилювання) – розширене віялоподібне гирло річки, що впадає в море або океан. Е. утворюється внаслідок підвищення рівня моря та затоплення нижньої частини річкової долини, а також відпливів, що виносять у море річкові наноси. Е. мають майже усі великі річки обох півкуль.

ЕТОЛОГІЯ – наука про поведінку організмів різних видів в межах екосистем; розділ екології тварин.

ЕХОЛОКАЦІЯ – здатність деяких тварин створювати високочастотні звукові сигнали й сприймати їх відбиття для виявлення здобичі або перешкод.

Є

ЄМНІСТЬ ЕКОСИСТЕМИ – максимальний розмір популяції, який природна система здатна підтримувати невизначено довго.

ЄМНІСТЬ ЛАНДШАФТА ЕКОЛОГІЧНА – здатність ландшафту забезпечувати нормальну життєдіяльність певної кількості організмів або витримувати певне антропогенне навантаження без негативних наслідків (у межах даного інваріанта).

ЄМНІСТЬ РЕКРЕАЦІЙНА – див. Рекреаційна ємність.

ЄМНІСТЬ СЕРЕДОВИЩА – 1) кількість особин або їх спільнот, потреби яких можуть бути задоволені ресурсами даного місця помешкання без помітного збитку для його подальшого існування; 2) здатність природного середовища включати в себе (абсорбувати) різні (забруднюючі) речовини, зберігаючи стійкість.

ЄМНІСТЬ УГІДЬ – частка людей або тварин, які можуть використовувати певну територію без порушення її екологічного стану протягом невизначено тривалого часу (для людей – рекреаційна ємність).

Ж

ЖИВА РЕЧОВИНА – за В.І. Вернадським, "сукупність всіх живих організмів, у даний момент існуючих, чисельно виражена в елементарному хімічному складі, у вазі, енергії". Ж. р. невіддільна від біосфери, є однією з наймогутніших геохімічних сил нашої планети, володіє цілим рядом унікальних властивостей, наприклад, поляризувати світло на відміну від косної речовини (закон Пастера-Кюрі). Загальна маса живої речовини (у сухому вигляді) оцінюється величиною 2,4-3,6 х 10¹² тон.

ЖИТТЄВА ФОРМА – 1) у ботаніці – зовнішній вигляд (габітус) рослини, що відображає пристосованість до умов середовища. Ж.ф. також називають одиницю екологічної класифікації рослин – групу рослин з подібними пристосувальними структурами, необов'язково пов'язаних спорідненістю (наприклад, кактуси і молочаї утворюють Ж.ф. стеблових сукулентів). Ж.ф. у рослин змінюється в ході індивідуального розвитку. Той самий вид рослини в різних умовах може мати різні Ж.ф. Синонім: Біоморфа; 2) у зоології поняття Ж.ф. стало використовуватися лише в XX столітті та ще не досить розроблене. При виділенні Ж.ф. та класифікації за ним організмів використовують наявність схожих морфо-екологічних, фізіологічних, поведінкових та інших пристосувань для проживання в однаковому середовищі. Так, Д.Н. Кашкаров (1944) запропонував наступну систему форм тварин: плаваючі, риючі, наземні, деревні, лазаючі, повітряні.

ЖИТТЄВИЙ ПРОСТІР – середня площа, що припадає на одну особину даної популяції. Стосовно людського суспільства Ж.П. – територія, необхідна для задоволення потреб однієї людини за певних соціально-економічних умов. Для розвинених країн Європи Ж.П. оцінюється в 0,6-0,7 га, для США – 2 га, в тому числі для виробництва їжі – 0,6 га, для вирощування технічних культур – 0,4 га, для підтримки якості середовища і відпочинку – 0,8 га, урбанізації (будівлі, дороги) – 0,2 га.

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ (цикл розвитку) – сукупність усіх фаз розвитку, по завершенню яких організм досягає статевої зрілості і стає здатним давати потомство.

ЖИТТЄВІСТЬ – ступінь стійкості живих істот до змін параметрів навколишнього середовища. Характеризується інтенсивністю розмноження і виживання потомства, конкурентоспроможністю при міжвидових та внутрішньовидових відносинах, пристосованістю до умов абіотичного середовища, величиною річного приросту тощо.

ЖИТТЯ – вища форма існування матерії на нашій планеті, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин, самооновлення, самовідтворення, еволюція, акумуляція та передача інформації.

ЖОРСТКІСТЬ ВОДИ – властивість води, обумовлена присутністю в ній іонів кальцію та магнію.

З

ЗАБОЛОЧЕННЯ – підвищення вологості ґрунту в результаті зарегульованості стоку, утворення плужної підошви, погіршення умов випаровування, інтенсивного випадання опадів, гідромеліоративних робіт.

ЗАБОЛОЧУВАННЯ ГРУНТІВ – процес зміни напряму ґрунтоутворюючого процесу, зумовлений підвищенням вологості ґрунту при застої поверхневих або піднятті ґрунтових вод. За таких умов у ґрунті розвиваються анаеробні (відновлювальні) процеси, внаслідок чого в ньому накопичуються відновні (аміак, метан, сірководень), закисні (залізо, марганець, мідь) сполуки та слабко розкладені органічні рештки.

ЗАБРУДНЕННЯ – занесення у будь-яке середовище або виникнення у ньому нових, не характерних фізичних, хімічних або біологічних речовин, перевищення допустимого рівня концентрації наведених агентів у середовищі. Рівень забруднення контролюється різними нормативами: ГДК, ГДВ, ГДАН. Залежно від походження забруднення класифікують на природне, фонове та антропогенне. Залежно від джерела забруднення розрізняють механічне, електромагнітне, теплове, акустичне, хімічне, радіаційне; за тривалістю дії – постійне або тимчасове; за масштабом поширення – локальне, регіональне, глобальне.

ЗАБРУДНЕННЯ АНТРОПОГЕННЕ – забруднення середовища, що виникає внаслідок діяльності людини.

ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ – надходження в атмосферне повітря або утворення в ньому шкідливих (забруднюючих) речовин у концентраціях, що перевищують встановлені державою гігієнічні та екологічні нормативи якості атмосферного повітря (закон "Про охорону атмосферного повітря").

ЗАБРУДНЕННЯ ВОДИ – спричинені антропогенною діяльністю зміни її фізичних, хімічних, біохімічних властивостей у порівнянні з природним станом, які роблять воду частково або повністю непридатною для використання. Види з.в.:

- хімічне – збільшення загальної мінералізації і концентрації макро- і мікроелементів, поява у воді невластивих їй сполук. Супроводжується появою запаху, забарвлення, підвищенням температури;

- бактеріологічне – поява у воді патогенних мікроорганізмів (бактерій групи кишкової палички), локалізується на незначній площі, є тимчасовим;

- теплове- підвищення температури води, супроводжується зміною хімічного та газового складу води, зменшенням кількості кисню, евтрофікацією, збільшенням вмісту в ній мікроорганізмів;

- радіоактивне– підвищення вмісту радіоактивних речовин. Є дуже стійким, оскільки час напіврозпаду різних радіонуклідів триває від кількох годин до тисяч років. Гірські породи адсорбують радіонукліди, у відкритих водоймах вони осідають на дно.

Основними джерелами забруднення води є промислові підприємства, що утворюють промислові стоки, газопилові викиди (спричинюють кислотні дощі), сільське господарство (отрутохімікати та мінеральні добрива), розвідка та збагачення природних копалин, побутові комунальні стоки, водний (частково наземний) транспорт.

У підземні водоносні горизонти полютанти надходять шляхом: 1) фільтрації рідких стоків підприємств та атмосферних опадів, які промивають тверді відходи; 2) фільтрації з полів, зрошуваних забрудненими стічними водами та оброблених отрутохімікатами та хімічними добривами; 3) проникнення через колодязі, свердловини та карстові порожнини; 4) бокової та вертикальної фільтрації забруднених річкових і озерних вод; 5) інфільтрації забруднених атмосферних опадів.

ЗАБРУДНЕННЯ ВОДНИХ ОБ'ЄКТІВ – скидання або надходження іншим способом у поверхневі і підземні водні об'єкти забруднюючих речовин, а також утворення в них шкідливих речовин, які погіршують якість поверхневих і підземних вод, обмежують (виключають) можливість їх використання або негативно впливають на стан дна та узберіжжь водних об'єктів.

ЗАБРУДНЕННЯ ВТОРИННЕ – утворення забруднювачів у ході фізико-хімічних процесів, що відбуваються безпосередньо в навколишньому середовищі. Не можна розташовувати поблизу один від одного підприємства, викиди яких взаємно посилюють негативний вплив на здоров’я людини, тому що в результаті утворюються ще більш токсичні речовини при хімічних і фізико-хімічних реакціях (можуть утворюватися навіть речовини, близькі до бойових, наприклад, фосген, дифосген та ін.).

ЗАБРУДНЕННЯ ГРУНТІВ – вміст у ґрунтах хімічних сполук, радіоактивних елементів, патогенних організмів у кількостях, які призводять до шкідливого впливу на здоров'я людини, навколишнє природне середовище, родючість грунтів сільськогосподарського призначення.

ЗАБРУДНЕННЯ КОСМОСУ – виведення в навколоземний космічний простір об'єктів з випадковими орбітами і загальне засмічення цього простору космічними об'єктами, що спричинює труднощі у функціонуванні наземних пристроїв (радіотехнічних, астрономічних та ін.).

ЗАБРУДНЕННЯ ЛАНДШАФТУ – збільшення концентрації тих чи інших речовин або енергії понад природних (фонових або допустимих меж норми), а також внесення невластивих для ландшафту речовин, організмів і джерел енергії під впливом як антропогенних, так і природних (вулканізм, природна міграція речовин) чинників. Унаслідок взаємодії компонентів ландшафту забруднення одного з них (наприклад, повітря) спричинює забруднення й інших компонентів (рослинності, грунту), охоплюючи весь ландшафт.

ЗАБРУДНЕННЯ МЕХАНІЧНЕ – привнесення в екосистему різних невластивих їй предметів, відходів, абіотичних наносів, що порушує її природне функціонування.

ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА – надходження в навколишнє природне середовище і (або) утворення в ньому шкідливих (забруднюючих) речовин у концентраціях, що перевищують встановлені нормативи якості довкілля.

ЗАБРУДНЕННЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД – обумовлене антропогенною діяльністю погіршення якості підземних вод (за фізичними, хімічними або біологічними показниками) в порівнянні з їх природним станом, що призводить або може призвести до неможливості їх використання в певних цілях.

ЗАБРУДНЕННЯ РАДІОАКТИВНЕ – присутність радіоактивних речовин техногенного походження на поверхні або всередині матеріалу чи тіла людини, в повітрі або в іншому місці, що може призвести до опромінення в індивідуальній дозі більше 10 мкЗв /рік або в колективній дозі 1 людина-Зв/рік.

ЗАБРУДНЕННЯ ФІЗИЧНЕ – привнесення в екосистему джерел енергії (тепла, світла, шуму, вібрації, гравітації, електромагнітного та радіоактивного випромінювання тощо), що проявляється у відхиленні від норми її фізичних властивостей. Розрізняють радіаційне, світлове, теплове, шумове, електромагнітне З.Ф.

ЗАБРУДНЕННЯ ХІМІЧНЕ – привнесення в екосистему забруднюючих речовин, невластивих її природному стану або в концентраціях, що перевищують фонові. У постійному кругообігу речовин сучасного індустріального суспільства знаходиться близько 65 тисяч хімічних сполук, яких раніше в природі не існувало і по відношенню до яких у тварин, рослин і людини немає засобів захисту. Причому більше 2 тисяч хімічних речовин має здатність безпосередньо впливати на генетичний апарат клітин, прискорюючи мутагенез. З 300 відомих канцерогенів 102 реально присутні в оточуючому середовищі промислово розвинених міст. Більшість відомих і невідомих хімічних речовин, що надходять у довкілля, пригнічують імунітет, сприяють підвищенню захворюваності населення, негативно впливають на фізичний та розумовий розвиток дітей.

Провина медицини в тому, що вона, йдучи на поводу у промислових монополій, замість заборони на використання етильованого бензину та інших канцерогенних і тератогенних речовин, сприяє застосуванню їх продукції шляхом встановлення різних ГДК, ГДР та інших нормативів гранично допустимих концентрацій там, де цього робити не можна.