При локальних ураженнях ми можемо натрапити на такі найтиповіші порушення

1. Ураження ліво-скроневих ділянок кори головного мозку призводить до порушення смислової сторони мовлення: фонематичного аналізу та синтезу, пору­шень читання та письма у зв'язку з цими розладами. При ранньому (в перші роки життя) ураженні цих відділів у дитини спостерігається недорозвиток мови різного рівня. При пізніших ураженнях руйнується вже сформована мова.

2. Ураження право-скроневих ділянок кори головного мозку спричинює порушення інтонаційної структури мови, недостатність у сприйнятті ритму, тональності. емоційного забарвлення.

3. Ураження потиличних ділянок призводить до недостатності зорового сприйняття. При нормальній гостроті зору в дитини порушується процес аналізу та синтезу зорових образів, особливо якщо ця діяльність не може бути підкріплена рухом (обмацуванням предмета, обведенням контуру).

4. Ураження передньотім'яних ділянок спричинює порушення мимовільних рухів дитини, уповільнення формування рухових стереотипів та навичок.

Таким чином, виявивши будь-які часткові пору­шення функцій, бажано або самостійно провести нейропсихологічне обстеження, або направити дитину до відповідного спеціаліста.

Загальні порушення функцій головного мозку пов'язані з діяльністю регуляторних систем. Порушен­ня на підкірковому рівні призводять до зниження рівня бадьорості, постійного чи фазового зниження розумо­вої працездатності, можуть викликати порушення простих потягів (посилення чи послаблення статевого, харчового рефлексів). На цьому рівні уражень трап­ляються порушення елементарних емоцій — безпри­чинні вибухи люті, відчуття загальної туги, тривоги і т. д.

При порушенні на рівні кори головного мозку виникає специфічна зміна інтелектуальної діяльності:

недостатність функцій цілепокладання та контролю.

Ураження лобних відділів головного мозку веде до порушення довільності, цілеспрямованості діяльності (особливо інтелектуальної). Дитина відчуває труднощі при плануванні виконання ряду завдань, спостері­гається несталість довільної уваги, втрачається функ­ція контролю та критичної оцінки результатів діяль­ності.

Загальні й часткові порушення виявляють певну ієрархію. Недостатність регуляторних систем тією чи іншою мірою впливає на всі сторони психічного розвитку і, залежно від ступеня ураження, знижує здатність дитини вести цілеспрямовану інтелектуальну ДІЯЛЬНІСТЬ.

Порушення часткових функцій є більш парціальни­ми, за сприятливих умов можуть компенсуватися діяльністю інших збережених аналізаторів та регуля­торної системи. Так, при недостатності фонематично­го аналізу й синтезу багато дітей навчаються письма та читання за рахунок синтетичного зорового та моторного запам'ятовування правильного написання слів.

При вивчення будь-яких відхилень у розвитку дитини необхідно встановити наявність часткових та загальних порушень, а також з’ясувати механізми їхньої компенсації та по можливості причини й час виникнення. При виявленні порушення бажане повторне дослідження для уточнення органічного або функціо­нального характеру розладів.

При функціональних розладах кори головного мозку можливе значне поліпшення результатів при повторних дослідженнях. Швидке ж погіршення по­казників свідчить про необхідність екстреного направ­лення дитини до лікаря.

За відсутності порушень функцій головного мозку в дитини може спостерігатися нерівномірність розвит­ку різних функцій та систем. Наприклад, дитина вже наприкінці першого року життя досить успішно сприймає навколишній світ. Її аналізаторні системи розвиваються з певним випередженням. Проте регуля­торні системи дозрівають значно пізніше і продов­жують формуватися в молодшому шкільному віці.

Успішне, своєчасне дозрівання кіркових аналізато­рів сприяє розвитку лобних регуляторних систем. Водночас слабкість підкіркових, активуючих структур може значною мірою загальмувати або спотворити розвиток часткових функцій.

Наступний параметр порушень психічного розвит­ку пов'язаний з часом ураження. Оскільки дитина перебуває в процесі розвитку, то однакові ушкоджую­чі фактори виявляють різний вплив, якщо вони роз­несені в часі. Чим раніше сталось ураження, тим віро­гіднішими будуть прояви недорозвитку психіки. При пізніших ураженнях відбуваються порушення та роз­пад раніше сформованих функцій.

Кожна функція в ході свого розвитку проходить сенситивний період з найбільшою інтенсивністю роз­витку, але в цей самий період ця функція є найуразливішою для шкідливих впливів. Так, періодом фор­мування фразового мовлення є вік від 2 до 3 років. У цей час відбуваються бурхливе нагромадження слов­никового запасу, засвоєння основних лексико-грама­тичних конструкцій. Водночас психічні травми, а іноді й соматичні захворювання, які дитина перенесла в цей період, можуть викликати заїкання.

У віці від 5 до 7 років відбувається формування основних морально-етичних орієнтацій (див. праці П. Якобсона). Дитина протягом цього періоду за­своює навички довільної регуляції емоцій, і впливи шкідливих факторів у цей період можуть сприяти виникненню органічної психопатії. Тоді в дитини проявляються психопатичні особливості характеру: злостивість, дратівливість, схильність до раптових ко­ливань настрою.

У молодшому шкільному віці відбувається станов­лення логічного мислення. У дитини формуються поняття про збереження числа, маси, об'єму, автома­тизуються навички читання та письма (Л. Виготський, Ж. Піаже, Л. Венгер та ін.).

Недорозвиток якої-небудь часткової функції, що унеможливлює засвоєння даного обсягу знань, соці­альна та педагогічна занедбаність тощо можуть при­звести до недостатності або затримки формування логічного мислення, функції прогнозування.

У підлітковому віці відбувається складна гормо­нальна перебудова організму і разом з тим розвиваєть­ся ряд досить істотних функцій. У сфері мислення — розвиток логічно-абстрактного мислення, здатність установлювати віддалені зв'язки. У сфері емоцій — проходження стадії платонічного кохання, розширен­ня кола почуттів та емоцій. У сфері мотивації — зміна головних мотивів діяльності, формування самостійної оцінки, шкали цінностей, вирішення проблем спілку­вання з ровесниками та встановлення дорослого стереотипу стосунків з батьками.

У фізіологічному плані підлітковий вік характери­зується більшою інтенсивністю потягів, сильним впливом гормонального фону на діяльність головного мозку.

Внаслідок значної різноманітності функцій, що бурхливо розвиваються в підлітковому віці, несприят­ливі соціальні впливи та соматичні захворювання в Цей період призводять до різноманітних відхилень. Це можуть бути значні зміни та викривлення мислення, що виступають як початок шизофренічного процесу. Порушення емоцій та потягів закладають фундамент майбутніх сексуальних девіації. Недостатня допомога від дорослих при формуванні світоглядних установок може призвести до тяжких особистісних криз утрати сенсу життя, „метафізичної інтоксикації” (О. Лічко). Труднощі у спілкуванні з ровесниками чи надлишкові реакції групування теж можуть накласти свій відбиток на подальше життя людини в суспільстві. Можлива поява характерних для підліткового віку невротичних реакцій у вигляді нервової анорексії, дисморфоманії (див. розд. 7).

Корисними для нормального розвитку особистості є певний розрив зв'язків з батьками, перегляд їх цін­ностей, установлення індивідуальних стереотипів сто­сунків з оточуючими. Затримки чи порушення цього етапу ведуть до формування інфантильної, недостат­ньо соціальне адаптованої особистості.

Слід ураховувати також, що, крім сенситивних пе­ріодів розвитку окремих функцій, існують етапи, які мають велике значення для розвитку дитини в цілому. В ці моменти більшість психофізичних систем перебу­вають у сенситивному стані й загальний баланс функ­цій організму нестійкий.

До таких основних сенситивних періодів дитинства належить вік 0—3 роки та 11—15 років. У ці періоди особливо великою є вірогідність прояву психічних по­рушень, які до цього були приховані. Необхідно зна­ти, що виявлення психічного порушення в якомусь віковому періоді не завжди означає, що цей розлад з'явився щойно. Це може бути і реалізація генетичних програм при деяких генетичне детермінованих психіч­них аномаліях, і виявлення в умовах нової діяльності недорозвитку якого-небудь психічного процесу, кот­рий існував з моменту народження.

Класичним прикладом є дискалькулія (порушення здатності до лічби). Найчастіше вона пов'язана з урод­женим недорозвитком певних ділянок кори головного мозку, але діагностувати її можна тільки після марних намагань навчити дитину рахувати (тобто у 8— 9 років).

Шкільному психологу необхідно знати сенситивні періоди розвитку різних функцій для забезпечення їх прогресування під час навчальних занять та спеціальних тренінгів, ураховувати це при відборі в спеціалізо­вані класи й т. д. Бажано також інформувати педагогів та батьків про особливості вікових криз і необхідність максимально дбайливого ставлення до дитини в цей період.

Зазначимо, що в дитячому віці психічні функції ще не стабільні. Недостатня стабільність психічних функцій може зумовити явища регресу — поверненні функцій на більш ранній віковий рівень. Можливі явища тимчасового регресу. Різного роду чинники, ще викликають стрес та мобілізацію зусиль організму на боротьбу за виживання, призводять до явищ регресу тимчасової втрати сформованих раніше навичок. Так при деяких тяжких соматичних захворюваннях діти перших років життя можуть утратити навички ходьби. охайності, перестають вимовляти слова. Аналогічний вплив справляє і психологічний стрес, особливо роз­рив з матір'ю (при влаштуванні в ясла, в лікарню тощо).

У дітей старшого віку, школярів, явища тимчасово­го регресу насамперед зачіпають інтелектуальну та мотиваційну сферу особистості. Так, у дітей, що за­знали шокових психічних травм (після землетрусів, транспортних катастроф), спостерігалися повернення до більш примітивних форм малювання, втрата потреб та інтересів, властивих їхньому віку, та поява емоцій­них форм реагування, характерних для більш молод­шого віку: боязнь темноти, самотності, гіпертрофована потреба у фізичному контакті з матір'ю тощо.

Подібні явища тимчасового регресу можливі також у дітей, які перенесли тяжкі соматичні захворювання, особливо якщо лікування було пов'язане з тривалим перебуванням у лікарні та ізоляцією від ровесників. У результаті цього можливі тимчасова втрата інтелек­туальних інтересів, сформованих раніше навичок, по­вернення до примітивніших ігор та форм прояву емоцій. У такого стану бажані поступове, повільне збіль­шення її інтелектуального навантаження, роз'яснення педагогам і батькам ситуації, що склалася. Психологу необхідно проводити повторні дослідження функцій мислення в такої дитини з метою спостереження за процесом відновлення. Можливі також тимчасові, функціональні зниження результативності окремих психічних процесів передовсім уваги та пам'яті.

Стійкий регрес – це тривале повернення до більш раннього вікового рівня, пов'язане з істотним ураженням функції. Такий стан найчастіше пов'язаний з тяжким психічним захворюванням на ранню дитячу шизофренію. Частіше регресу зазнають функції менш дозрілі, ті, що недавно з'явилися. Так, вірогіднішою є втрата навичок читання та письма, ніж навичок ходьби чи приймання їжі.

Явища регресу слід відрізняти від явища розпаду психічних функцій — грубої їх дезорганізації та випа­дання. Розпад психічних функцій часто призводить до нерівномірної глибокої втрати раніше сформованих навичок. Трапляється цей стан при органічних ура­женнях головного мозку (пухлинах, дистрофічних процесах). У ході патопсихологічної діагностики од­ним із завдань може бути розрізнення явищ розпаду і регресу психічних функцій. Діагностичними критерія­ми в даному випадку є параметри:

1) вікової відповідності даної функції. Якщо те, що в даний момент спостерігається в дитини, було влас­тиве їй у більш ранньому віці, —ймовірніше регрес. Якщо зараз дана функція не справляється зі своїм завданням на жодному рівні — ймовірніше розпад;

2) рівномірності порушення: регресу зазнають більш чи менш рівномірно всі недавно засвоєні функ­ції, а при розпаді можливе цілковите руйнування однієї-двох функцій при збереженні всіх інших. При патопсихологічному дослідженні ми вкрай рідко спостерігаємо рівномірне, однорідне відставання в розвитку. При загальному ураженні нервової системи передусім зазнають змін ті функції, що перебувають у цей час у сенситивному періоді розвитку. Можливі також явища регресу та розпаду психічних функцій.

Тому результати патопсихологічного дослідження дитини з відхиленнями у психічному розвитку будуть відображати збережені, уражені та різною мірою за­тримані функції психічних процесів.