Порівняльний аналіз психологічних теорій діяльності

У сучасній психологічній літературі існує декілька концепцій взаємозв’язку мотивації діяльності (спілкування, поведінки). Одна з них – теорія каузальної атрибуції. Під каузальною атрибуцією розуміється тлумачення суб’єктом міжособистісного сприйняття причин і мотивів поведінки інших людей і розвиток на цій основі здатності передбачати майбутню поведінку. Експериментальні дослідження каузальної атрибуції показали наступне:

а) людина пояснює свою поведінку не так, як вона пояснює поведінку інших людей;

б) процеси каузальної атрибуції не підкоряються логічним нормам;

в) людина схильна пояснювати невдалі результати своєї діяльності зовнішніми, а вдалі – внутрішніми чинниками.

Теорія мотивації досягнення успіхів і уникнення невдач в різних видах діяльності.Не вдаючись у подробиці цієї теорії, необхідно зазначити, що прямої кореляції між діяльністю і силою мотиву досягнення успіхів і уникнення невдач психологами не виявлено, бо, крім сили і характеру мотиву досягнення успіхів, результати діяльності залежать від складності завдань, що вирішуються, від досягнень будь-яких невдач у минулому і від інших причин. Залежність між мотивацією і досягненням успіхів у діяльності не носить лінійного характеру, що особливо яскраво виявляється в зв’язку мотивації досягнення успіхів і якості роботи. Така якість є найкращою при середньому рівні мотивації і, як правило, гіршає при дуже низькому або дуже високому.

Діяльність – це специфічна форма усвідомленого активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є його доцільна зміна і перетворення.Діяльність – важливе явище в житті людини. З її допомогою можливе не тільки пристосування до умов навколишнього світу, а й внесення в них необхідних змін. У діяльності особистість виступає як суб’єкт взаємодії з навколишнім: виявляє активність, визначаючи мету, обираючи та плануючи способи і засоби її досягнення. В ході діяльності вона засвоює досвід попередніх поколінь, розвиває свої знання, уміння та навички. Розв’язуючи проблеми, які виникають в процесі діяльності, вона знаходить нові рішення, удосконалює себе і саму діяльність. У цьому процесі відбувається розвиток самої особистості. Оскільки вона детермінована як органічними потребами, так і вимогами з боку суспільства, останнє визначає здатність особистості виконувати суспільно значущі дії.

Активність є загальною характеристикою живих істот, що полягає в динамічності їхньої життєдіяльності і є джерелом підтримки життєво значущих зв’язків з навколишнім середовищем. Активністьможна розглядати з двох точок зору. З одного боку – це засіб стримування такого психічного стану людини, як переживання, а з іншого – це енергія, яку використовують у специфічній реакції, що виявляється в бажанні діяти та його реалізації. Тому активність особистості можна розглядати як міру її взаємодії з навколишнім світом. Специфічною особливістю такої взаємодії є здатність особистості виходити за межі заданої ситуації і виявляти надситуативну активність, яка не зумовлена ні внутрішніми потребами, ні зовнішніми вимогами.

В цьому випадку людина націлена на отримання вищого за необхідний нового результату та відповідно претендує на високу оцінку з боку інших людей, формує високу самооцінку. Це свідчить про ціннісну зумовленість особистісної активності, її залежність від життєвих смислів особистості, від її життєвої позиції.

У співвідношенні з діяльністю, активність виступає як динамічна умова її становлення, реалізації та видозміни. Діяльність визначається певними специфічними особливостями:

1) вона має суспільний характер – людина реалізує діяльність, виконуючи дії, що були відкриті та вдосконалені іншими в ході суспільного розвитку.

2) діяльність є цілеспрямованою, тобто усвідомленоюю і реалізується відповідно до заздалегідь визначених цілей, спрямовується на досягнення відповідних цілям результатів.

3) діяльності властива систематичність – вона має довготривалий, повсякденний, повторюваний, тобто систематичний характер.

4) характерною особливістю діяльності є плановість. Дії, з яких вона складається, взаємопов’язані між собою, виконуються послідовно, здійснюються відповідно до певного плану.

Побудова плану діяльності та його реалізації пов’язані з явищами інтеріоризації та екстеріоризації.

Інтеріоризація – це процес мисленнєвого оперування образами предметів. Вона уможливлює перехід від зовнішньої сторони діяльності (фізичної) до внутрішньої – ідеальної (психічної). У ході інтеріоризації людина уявляє свою майбутню діяльність у думці, виконує ідеальні (уявні) операції з предметами діяльності, подумки змінює їх якості. Важливим засобом інтеріоризації є слово. Слово та інші символи (схеми, карти, моделі тощо) дають змогу оперувати інформацією про предмети за умов їх відсутності, регулювати дії, використовуючи знання, ідеали, вимоги, правила, увесь накопичений досвід.

Екстеріоризація – це процес перетворення внутрішньої (психічної) діяльності в зовнішню (фізичну), перенесення мисленнєвих дій назовні.

Діяльність вважають складною системою, яка складається з чотирьох підсистем: потребнісно-мотиваційної, регуляторної, операціональної, інформаційної