Вихідні поняття, що використовуються для характеристики ризику

Вивчення ризику потребує чіткого розмежування таких понять, як «планові витрати», «планові збитки» і «втрати».

Планові витрати – це передбачувані витрати живої та уречевленої праці, пов’язаної з виробництвом продукції, її реалізацією або фінансовою діяльністю.

До таких витрат належать витрати виробничих ресурсів, які є неминучими, раціональними, необхідними і зараховуються до собівартості продукції. вони можуть бути плановими і фактичними. Розмір планових витрат встановлюється завчасно, наперед. Фактичні витрати ресурсів можуть бути більшими або меншими, ніж їхній плановий розмір.

Планові збитки – це запланований негативний результат виробничо-господарської діяльності фірми.

Втрати – це додаткові непередбачувані витрати виробничих ресурсів, які призводять до зниження прибутку, доходу, зростання збитків порівняно з очікуваними розмірами.

Розмір планових витрат, так само як і планових збитків, не може характеризувати рівень ризику. Лише порівнюючи їхні фактичні показники з плановими, можна встановити абсолютний розмір перевищення витрат чи збитків, який і є нічим іншим, як втрати.

Отже, ризик характеризується розміром втрат виробничих ресурсів. Планові показники витрат і збитків є вихідною базою, порівняно з якою і визначається розмір втрат (ризику).

Втрати від ризику складаються з трьох основних частин:

- випадкові втрати, які є результатом перевищення фактичних витрат ресурсів над їх передбачуваним розміром. До них належать втрати від пожежі, втрати, пов’язані з хворобою працівників, порушенням умов матеріально-технічного постачання тощо. Окрему групу становлять втрати, зумовлені причинно-наслідковими залежностями між певними подіями – носіями втрат;

- втрати, що виникають унаслідок змін технічного рівня виробництва (впровадження нових технологій, реконструкції цехів), існуючого законодавства, курсів валют, акцій тощо;

- втрати від допущених прорахунків окремими службовими особами. Причинами їх можуть бути:

а) відсутність належного досвіду роботи працівника;

б) недостатній рівень його теоретичної підготовки;

в) відсутність, нестача або неточність інформації;

г) суб’єктивні помилки.

Абсолютний розмір втрат – величина імовірна. Іншими словами, вони можуть бути насправді більшими або меншими від очікуваних. У зв’язку з цим розрізняють максимальні, очікувані (середні), мінімальні втрати. Максимальні втрати можуть виникати при найбільш несприятливих умовах, якими характеризуються ризикові ситуації. Очікувані втрати – це найбільш можливі втрати, розраховані на основі факторів ризику, поява і дія яких є найбільш імовірною. Мінімальні втрати виникають при найбільш сприятливих умовах, коли негативний вплив окремих факторів виявився найменшим.

Відповідно до величини втрат їх можна поділити на: малі (до 5% додатково відносно очікуваних витрат чи доходів), середні (в межах 5—25%), великі (25—75%), катастрофічні (більші за 75% додатково відносно очікуваних доходів).

За причинами виникнення усі втрати класифікують як прямі і непрямі. Прямі є безпосереднім наслідком реалізації ризику і охоплюють: втрати нерухомості і майна; втрати здоров'я і безпеки працівників; збитки, пов'язані з відповідальністю товаровиробників; збитки, пов'язані з відсутністю провідних спеціалістів і керівників.

Непрямі втрати також є наслідком реалізації ситуації ризику, але опосередковано. Непрямим втратам обов'язково передують прямі (наприклад, у разі невчасного постачання сировини прямими втратами будуть часові і фінансові, пов'язані з простоєм обладнання і робітників, а непрямими можуть бути втрачений дохід або штрафи, при невчасному виробництві продукції з даної сировини, додаткові витрати на оплату праці за позаурочну роботу працівників тощо).

Рис. 6.1 Класифікація втрат

 

 

Залежно від конкретного виду ресурсів втрати поділяють на:

1) матеріальні – непередбачені додаткові витрати або прямі втрати виробничих фондів (обладнання, площі, вироблена продукція, сировина,

енергія тощо);

2) трудові – втрати робочого часу, спричинені випадковими, непередбаченими обставинами або неефективною (порівняно із запланованою) організацією виробничо-господарських процесів;

3) фінансові – прямі грошові збитки, пов’язані з непередбаченими виплатами, штрафами, додатковими податками, неодержання або недоодержання коштів (неповернення заборгованості, неоплата товарів), зменшення виручки через падіння цін.

4) спеціальні втрати, поділяють на: соціальні (нанесення шкоди здоров’ю і життю людей); збутові або репутаційні (зміна відношення реальних чи потенційних покупців до продукції підприємства); екологічні (забруднення навколишнього середовища); морально-психологічні (плинність кадрів внаслідок нездорового психологічного клімату в колективі тощо).

Оцінка величини втрат, як правило, проводиться в абсолютному вираженні.

Матеріальні і трудові втрати спочатку визначають у натуральному (кг, одиниць, м, м² тощо) і трудовому (людино-години, людино-дні) вимірах в розрізах окремих видів ресурсів. Надалі одержані результати перемножують на відповідні одиниці ресурсів.

n m

∆ В^м = ∑ В_і^м ∙ u_і^м, або ∆ В^т = ∑ В_і^т ∙ u_і^т (6.1)

і =1 і =1

де ∆ В^м, ∆ В^т – матеріальні і трудові втрати, грн.;

В_і^м, В_і^т − додаткові витрати (прямі втрати) і-го виду матеріальних ресурсів або робочого часу (кг, одиниці, м, м², люд.-год., люд.-дні);

u_і^м, u_і^т – ціна одиниці ресурсу, або робочого часу, грн.

Втрати, а отже, і ризик можуть вираховуватись як в абсолютному (різниця між фактичними і плановими показниками), так і у відносному виразі (зіставлення абсолютного розміру втрат з відповідними плановими показниками).

Збільшення прибутку підприємств завжди асоціюється з більш високим

ризиком «прогоріти». Перед підприємцями постають два основних можливих варіанти:

4) або ризикувати і одержувати високі прибутки;

5) або вкладати кошти в менш ризиковані справи з відносно меншим прибутком і, відповідно, доходом. У цьому разі, втрачаючи певну його частину, фірма забезпечує собі більш стійкі фінансові позиції.

Перш ніж оцінювати ризик, що обумовлений дією сугубо випадкових факторів, украй бажано відокремити систематичні втрати від випадкових. Це необхідно і з позицій математичної коректності, тому що процедури дій з випадковими величинами істотно відрізняються від процедур дій з детермінованими величинами.

Розглядаючи випадкові втрати, укажемо на деякі специфічні їхні джерела і фактори що впливають на їх виникнення. До них варто віднести втрати від дії непередбачених політичних факторів. Такі втрати породжують політичний ризик. Він виявляється у формі несподіваних, обумовлених політичними розуміннями і подіями змін умов господарської діяльності, що створюють несприятливий для підприємця фон і тим самим здатні привести до підвищених витрат ресурсів і втрати прибутку. Типові джерела такого ризику - збільшення податкових ставок, введення примусових відрахувань, зміна договірних умов, трансформація форм і відносин власності, відчуження майна і коштів за політичними мотивами. Величину можливих втрат і ступінь ризику в цьому випадку дуже важко передбачати. Досить близькі по непередбаченості втрати, що обумовлені стихійними лихами, а також злодійством і рекетом.

Дуже специфічні можливі втрати, викликані недосконалістю методології і некомпетентністю осіб, що формують бізнес-план і здійснюють розрахунок прибутку і доходу. Якщо в результаті дії цих факторів величини очікуваних значень прибутку і доходу від підприємницького проекту будуть завищені, а реально одержані результати виявляться нижче, то різниця сприймається як утрати.

Особливе місце займають утрати підприємця, що обумовлені несумлінністю чи неспроможністю компаньйонів. Ризик виявитися обманутим у угоді чи зштовхнутися з неплатоспроможністю боржника, безповоротністю боргу, на жаль, досить реальний

Розглянемо більш детально структуру втрат у залежності від виду підприємницької діяльності, тобто виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Знання факторів ризику дозволяє вживати завчасних заходів, що послабляють їхню дію.

До основних втрат у виробничому підприємстві відносяться:

1. Зниження намічених обсягів виробництва і реалізації продукції внаслідок зменшення продуктивності праці, простою устаткування чи неповного використанням виробничих потужностей, утрат робочого часу, відсутності необхідної кількості вихідних матеріалів, підвищеного відсотка браку веде до недоодержання запланованої виручки.

2. Зниження цін, за якими намічається реалізувати продукцію, у зв'язку з недостатньою якістю, несприятливою зміною ринкової кон’юнктури, падінням попиту, ціновою інфляцією приводить до ймовірних утрат.

3. Підвищені матеріальні витрати, обумовлені перевитратою матеріалів, сировини, палива, енергії на одиницю продукції, ведуть до втрат.

4. Інші підвищені витрати, що можуть виникнути унаслідок високих транспортних витрат, торгових витрат, накладних і інших побічних витрат.

5. Перевитрата наміченої величини фонду оплати праці внаслідок перевищення розрахункової чисельності або виплати більш високого, ніж заплановано, рівня заробітної плати окремим працівникам.

6. Сплата підвищених відрахувань і податків, якщо в процесі здійснення бізнес-плану ставки відрахувань і податків зміняться в несприятливу для підприємця сторону.

7. Не слід упускати з виду і можливості втрат у виді штрафів, природних збитків, а також утрат, обумовлених стихійними лихами, хоча врахувати такі втрати розрахунковим образом не представляється можливим.

Причинами, що призводять до втрат внаслідок ризику підприємства, що займається комерційним видом підприємництва є такі:

1. Несприятлива зміна (підвищення) закупівельної ціни товару в процесі здійснення підприємницького проекту і не блоковане умовами договору про закупівлю приводить до ймовірних утрат.

2. Непередбачене зниження обсягу закупівлі в порівнянні з наміченим викликає зменшення обсягу реалізації, тобто масштабу всієї операції. Утрата прибутку (доходу) обчислюється як добуток зниження обсягу закупівлі на величину прибутку (доходу), що приходиться на одиницю об'єму реалізації товару. Слід враховувати, що зменшення обсягу закупівлі і реалізації може супроводжуватися зниженням витрат, тому що крім умовно-постійних рас-ходів існують витрати, пропорційні обсягу операції.

3. Утрати товару в процесі обертання (транспортування, збереження) чи втрати якості, споживчої цінності товару, що приводять до зниження його вартості. Рівень такого збитку встановлюється як добуток кількості загубленого товару на закупівельну ціну чи добуток зіпсованої кількості товару на зниження відпускної ціни.

4. Збільшення витрат обертання в порівнянні з наміченими приводить до адекватного зниження доходу, прибутку. Серед можливих причин підвищення витрат можуть бути непередбачені мита, відрахування, штрафи, додаткові витрати.

5. Зниження ціни, по якій реалізується товар, у порівнянні з проектною викликає втрати в розмірі обсягу реалізації, помноженого на зменшення ціни.

6. Зниження обсягу реалізації, обумовлене непередбачуваним падінням попиту чи потреби в товарі, витисненням його конкуруючими товарами, здатне викликати втрати доходу і прибутку, вимірювані добутком об'єму непроданої продукції на відпускну ціну.

Фінансове підприємництво по суті це те ж комерційне підприємництво, але товаром тут є гроші, цінні папери, валюта. Отже, утрати, у цілому характерні для комерційного підприємництва, притаманні і фінансовому підприємництву.

І все-таки при оцінці фінансового ризику необхідно враховувати такі специфічні фактори, як неплатоспроможність одного з агентів фінансової угоди, змінювання курсу грошей, валюти, цінних паперів, обмеження на валютно-грошові операції, можливі вилучення певної частини фінансових ресурсів у процесі здійснення підприємницької діяльності. Форма функції розподілу витрат, їх середні і граничні характеристики відіграють важливу роль для вироблення стратегії, управління ризиком на підприємстві. З цих позицій розглянемо; різні несприятливі події, що можуть виникати на підприємстві.

Події, що характеризуються невеликими і частими витратами, можуть виникати як наслідок дрібних неполадок чи поточних коливань фінансових показників. Такі витрати, як правило, легко передбачувані, і їхня величина в конкретний рік досить близька до середнього значення. Тому кошти на їхню компенсацію можуть бути зарезервовані в бюджеті підприємства на черговий фінансовий рік у розмірі їхнього середнього значення.

Події, які характеризуються середніми і відносно рідкими витратами, виникають істотно рідше. До випадків такого роду зазвичай приводять серйозні, але тимчасові і переборні ушкодження технічних систем чи, наприклад, невиконання договірних зобов'язань згідно контрактів.

При стратегічному плануванні розвитку фірми на 5-10 років уперед для урахування таких витрат також може бути використана їхня середня величина. Однак при поточному плануванні необхідно зробити виправлення і на їх максимальну величину, що коли-небудь, мала місце чи може бути передвіщена теоретичними методами.

Звичайно, сказане не заперечує того факту, що у разі здійснення невдалих ризикованих справ підприємство несе втрати, причому негативний вплив ризику на доходність підприємств може бути значним.

Виникає питання, чому і коли зростання ризику приводить до збільшення доходів? При здійсненні ризикованих операцій доходи можуть зростати тому, що, ризикуючи, підприємець при цьому діє. У цьому разі результат таких дій може бути позитивним (фірма одержує прибутки) або негативним (фірма несе втрати). Не ризикувати – це означає не братися за справу. Результат неризикування один – недоодержання прибутків.

Рис. 6.2. Варіанти можливого співвідношення прибутку і ризику

 

Отже, чим частіше підприємець ризикує, тим вища ймовірність одержання

вищих прибутків. Між прибутком і ризиком можуть складатися різні співвідношення, варіанти яких наведено на рис. 6.2.

Точка Е₁ показує розмір прибутку, який може бути, якщо ризик встановлено точно. Він є вихідним моментом при розгляді можливих варіантів залежності прибутку від розміру підприємницького ризику.

Зона ІV характеризується невеликим ризиком і високим прибутком. При цьому ризик є наслідком здійснення фірмою заходів щодо його попередження. Однак тут витрати на проведення превентивних заходів є меншими, ніж можливі втрати. Тому і прибуток Е₂ у зоні ІV буде максимальним, тобто Е₂ ≥ Е₁.

Для зони ІІ характерним є високий ризик і низький прибуток. у цьому разі вкладені ресурси, що мають на меті попередження ризику та зменшення втрат від нього, не дають бажаного результату. Тому і розмір прибутку Е₅ буде меншим від аналогічного вихідного показника: Е₅ ≤ Е₁.

У зоні І і прибуток Е₃, і ризик малі. Для цього варіанту характерним є проведення попереджувальних заходів щодо зниження невисокого рівня ризику, які потребують великих втрат. Тут Е₃ ≤ Е₁. Такий варіант для фірми невигідний.

У зоні ІІІ і прибуток Е₄, і ризик високі, тобто Е₄ ≥ Е₁. Така ситуація можлива, наприклад, унаслідок зміни дій ринкових чинників.

Прямі І₁ та І₂ характеризують стиль поведінки підприємців щодо ризику. Зокрема, пряма І₁ відображує нерішучі дії, що призводять у зоні І до зменшення прибутку. І навпаки, пряма І₂ показує, що дії підприємця є агресивними, тому і прибуток у цьому разі вищий від Е₃.

Отже, залежність між розміром прибутку і ризиком може виявлятися у таких варіантах:

- невеликий ризик і високий прибуток;

- великий ризик і високий прибуток;

- великий ризик і низький прибуток;

- невеликий ризик і низький прибуток.

Можливість виникнення того чи іншого варіанта співвідношення прибутку

і ризику зумовлюється ефективністю дій фірми щодо попередження негативних впливів, які призводять до втрат.

Середньоквадратичне відхилення може слугувати певною оцінкою ризикованості діяльності. Чим більший середньоквадратичний розкид – тим гірше (за інших однакових умов). У свою чергу, чим більший сподіваний прибуток, тим краще. Припустимо, що середньоквадратичний розкид прибутку певної діяльності збільшується. При цьому його корисність зменшується. Для того, щоб зберегти корисність на попередньому рівні, необхідно збільшити сподіваний прибуток. таким чином, сподіваний прибуток може компенсувати величину ризику. Аналогічно поверхня байдужості благ з додатною корисністю можна зобразити поверхню байдужості у просторі «сподіваний прибуток – ступінь ризику (середньоквадратичний розкид прибутку)».

Поверхня байдужості «сподіваний прибуток – ступінь ризику» - це лінія, яка об’єднує еквівалентні (з точки зору певної особи) комбінації «сподіваний прибуток – ступінь ризику».

Характерний вигляд таких поверхонь байдужості зображено на рис. 6.3. Позначимо сподіваний доход через μ;, а середньоквадратичне відхилення доходу (ступінь ризику) через σ;.

 

 

В

Рис. 6.3. Поверхні байдужості у просторі «сподіваний прибуток – ступінь ризику»

Звернемо увагу на точку А. у області 1 міститься заздалегідь кращі комбінації «сподіваний прибуток – ступінь ризику», оскільки у цій області сподіваний прибуток більший, а ступінь ризику нижча. Аналогічно область 3 містить заздалегідь гірші комбінації, оскільки сподіваний доход тут менший, а ступінь ризику – вищий. Звідси поверхня байдужості, яка містить еквівалентні сполуки, повинна проходити через область 2 та 4. користуючись цими ж міркуваннями, можна з’ясувати, що поверхня байдужості U₃ містить сполуки з більшою корисністю, ніж U₂ та U₁, а U₂ – з більшою, ніж U₁.

Цікаво порівняти рис. 5.2 з класичними поверхнями байдужості для благ з достатньою корисністю (рис. 6.4).

Рис. 6.4. Типовий вигляд поверхонь байдужостей для двох благ з додатною корисністю

 

Як і на рис. 6.3, області 1 та 3 містять комбінації споживання товарів заздалегідь відповідно кращих та гірших, ніж комбінація, зображена точкою А. Але розташування цих областей інше. Поверхні байдужості U₃, U₂ та U₁ відповідають зростаючій корисності комбінацій споживання товарів, які відповідають точкам, розташованим на цих кривих.

Як і у випадку з благами, для сподіваного доходу та оцінки ризику (за допомогою середньоквадратичного відхилення) можна запровадити поняття граничної норми заміни.

Граничною нормою заміни ступенем ризику сподіваним доходом (MRS_{σ μ} ) називається величина сподіваного доходу, еквівалентна одиниці зміни ступеня ризику.

Геометрично гранична норма заміни ступеня ризику сподіваним доходом є тангенсом куту нахилу до поверхні байдужості «сподіваний доход – ступінь ризику» (рис. 6.3). На ньому тангенс кута α є граничною нормою заміни ступеня ризику сподіваним доходом.

З того, що ризик є антиблагом, випливає додатність граничної норми заміни ризику сподіваним доходом. Це означає, що кожна додаткова одиниця ступеня ризику повинна компенсуватись додатним приростом сподіваного доходу.

На рис. 6.3 відображена також важлива особливість поверхонь байдужості у просторі «сподіваний доход – ризик». Вона полягає у тому, що кожна додаткова одиниця ризику вимагає дедалі більшої компенсації сподіваним доходом. Тобто йдеться про зростаючу граничну норму заміни ризику сподіваним доходом.