Студопедия Главная Случайная страница Задать вопрос

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Характеристика сировина трав, мохів і грибів





Звіробій звичайний (Hypericum perforatum) - це багаторічна трав'яниста рослина висотою до 1,5 м. Сировина має різні народні і місцеві назви. Віночок п'ятипелюстковий, пелюстки видовжено-овальні, 12-15 мм завдовжки, золотисто-жовті, тупі, з чорними крапочками і рисочками по краю. Тичинок багато, зібрані у три пучки. Звіробій цвіте з червня до вересня місяця з 2 або 3 року життя. Квіти під час розтирання забарвлюють руку у жовто-пурпурний колір. Плоди - багатонасінні тригранні коричневі коробочки довжиною 6 мм з жовтими поздовжніми лініями і рисками, які розкриваються трьома стулками. Дозрівають у вересні-жовтні. Насіння дрібне, темнокоричневе, продовгувате.

Поширення. Росте по всій території України на відкритих сухих місцях, розріджених лісових галявинах, серед чагарників, у старих садах тощо. Промислові заготівлі проводять у всіх областях України, крім Запорізької, Одеської і Херсонської областях.

Хімічний склад. Трава містить дубильні речовини (10-12%), алкалоїди (1%) флавоноїди (гіперозид, кверцетин, рутин, мірицетин), глюкозид гіперин (0,5-0,7%), холін, сапоніни, смолисті речовини (17%), органічні кислоти, ефірну олію (0.3%), барвники (до 0,5%), антоціани, гі­перицин, азулен, вітамін РР, С (0,1%), каротин, фітонциди. Звіробій згубно діє на бактерії.

Використання. Препарати звіробою застосовують як в'язкий і протизапальний засіб (у стоматології) і для лікування абсцесу, флегмонів, інфікованих ран, опіків. Народна медицина використовує препарати звіробою звичайного для лікування захворювань дихальних шляхів, стравоходу, печінки і ниркових хвороб, маткових кровотеч, а також як глистогонний засіб. Сировина широко застосовується при лікуванні невралгії, паралічу, істерії, епілепсії, при виснаженні центральної нервової системи. Відваром цієї сировини купають дітей при діатезі й стафілококовому подразненні шкіри. Звіробій придатний для лікування анацидного, гіпоанацидного й атрофічного гастриту, для попередження й профілактики маститу, при радикуліті, невриті, поліартриті, подагрі, нервовому виснаженні, у стресових ситуаціях, перед складними операціями.

Заготівля. Заготовляють траву під час цвітіння до появи незрілих плодів, зрізаючи ножицями, секаторами або серпами вкриті листками верхівки з суцвіттям довжиною 20-30 см без грубих частин. Сушать на відкритому повітрі у затінку, в добре провітрюваних приміщеннях, на горищах або під навісами, розкладаючи шаром 5-7 см на папері, тканині чи ґратках і час­то перемішуючи. Часом траву зв’язують у невеликі пучки, які сушать підвішеними у затінку. Сировину вишушують у сушарнях за температури 40°С. Сушіння вважають закінченим, коли стебла ламаються. Вихід сухої сировини – 25%.

Вимоги до якості. Сировина складається із стеблевих верхівок дов­жиною до 30 см з листям, бутонами, квітами і частково незрілими плода­ми. Колір стебел і листків сірувато-зелений, пелюстки віночка яскраво-жовті. Запах пряний, слабковиражений, бальзамічний. Смак терпкий, гіркувато-солоний. Вологість - не вище 13%, масова частка загального попелу - не більше 8%, екстрактивних речовин - не менше 25%, стеблових частин (основні стебла і бокові гілки) - не більше 50%, подрібнених частин, які про­ходять через сито з отворами діаметром 2 мм - не більше 10%, органічних домішок - не більше 1%, мінеральних домішок - не більше 1%.

Сировину пакують, пресуючи у тюки масою нетто 50 кг. Різану сировину укладають в мішки по 20 кг. Зберігають у добре провітрюваних приміщеннях на стелажах до 3 років. Природні втрати становлять під час сортування 1,5%, пакування – 0,5%, зберігання - 1,5%.

 

Хвощ польовий(Equisetum arvense L.) - це багаторічна трав'яниста рослина родини хвощевих Equisetaceae заввишки 15- 40 см. Має бурувато-чорне розгалужене кореневище, у вуз­лах якого утворюються кулясті бульбочки. Сировина має стебла двох типів: весняні - спороносні і літні – безплідні. Спороносні пагони ро­жево-бурі, соковиті, членисті, нерозгалужені, з'являються на­весні.

На верхівках пагонів розміщені яйцевидно-циліндричні колоски з спорофілами, у спорангіях яких утворюються спори. Після виси­пання спор спороносні пагони відмирають і рослина розвиває яскраво-зелені кільчасторозгалужені безплідні стебла з 6 - 12 ребрами і косо догори спря­мованими багатогранними, зде­більшого нерозгалуженими гілоч­ками. Листки лусковидні, розмі­щені кільцями, зростаються у піхви. Піхви листків розміщені на спо­роносних стеблах дзвоновидно потовщені, з 8-12 чорно-бурими зубцями, а на безплідних стелах - вузькодзвоновидні, знизу світло-зелені, зверху - з темно-бурими трикутноланцетними зубцями і білою облямівкою на них, зубці піхов на бічних гілочках у кіль­кості 4-5 штук, відігнуті. Спороно­сить у березні – квітні місяці.

Поширення. Хвощ польовий рос­те по всій території України як бур'ян на полях, луках, лісових розсадниках, лісосіках.

Хімічний склад. Трава хвоща містить до 25% кремнієвої кис­лоти, флавоноїди; еквізетрин, лютеолін-7-глюкозид, ізокверцитрин, лютеолін, кемпферол-7- диглікозид, кемпферол-3-глікозид, сапонін еквізотонін (близько 5%), алкалоїди, дубильні, смолисті й гіркі речовини, ситостерол, диметилсульфон, органічні кислоти (аконітова, щавлева, лінолева), вітамін С (190 мг%) і каротин (4,7 мг%).

Фармакологічні властивості. Галенові препарати хвоща польового виявляють ба­гатобічну терапевтичну дію: сечо­гінну, кровоспинну, протизапаль­ну та ремінералізуючу. Завдя­ки великій кількості силікатів він викли­кає активну проліферацію спо­лучної тканини, стимулює про­цеси петрифікації туберкульоз­них вогнищ, особливо у ле­геневій і нирковій тканинах, утримує в сечі рівновагу між колоїдами та кристалоїдами і тим самим заважає утворенню сечових каменів. Важливе зна­чення має хвощ польовий як кровоспинний засіб, його використовують і в гомеопатії.

Використання. Як сечогінний засіб хвощ польовий застосову­ють в складі сечо­гінних чаїв при застійних яви­щах серцевого походження (по­роки серця, серцева недостат­ність), При захворюваннях сечо­вивідних шляхів і ексудативному плевриті. Добрий тера­певтичний ефект одержують при лікуванні атеросклерозу судин серця і головного мозку, сечо­кам'яної хвороби, вражень ка­пілярних судин, а також тубер­кульозу легень і шкіри в про­цесі їхньої хіміотерапії. Як ре­мінералізуючий засіб хвощ польо­вий призначають людям похилого віку (кількість кремнію в ор­ганізмі зменшується прямопропорційно старінню). Препара­ти хвоща застосовують при гострому і хро­нічному отруєнні свинцем і дизентерії. Заслуговують на ува­гу й відомості про те, що хвощ стимулює функцію кори над­ниркових залоз і тому його корисно вживати при аддісоновій хворобі. Широко використо­вують препарати хвоща польо­вого в народній медицині. Їх вживають при жовчнокам'яній хворобі, подагрі, рев­матизмі, запаленні сідничного нерва, підвищеному тиску крові, при цукровому діабеті. Примочки із сировини використовують при хворобах шкіри (лишай, екзема), гнійних ранах і фурункулах; ванни і припарки - при виразці гомілки; сидячі ванни - при нирковокам'я­ній хворобі і болях у ділянці сечового міхура; а також для протирання обличчя при жирній і пористій шкірі. Рослина входить до складу багатьох косметичних кремів, як цінна сировина.

Заготівля. З лікувальною метою використову­ють траву хвоща, яку заготовляють у чер­вні - серпні, зриваючи її ру­ками, зрізуючи ножем, серпом або скошуючи косою. Сировину перед сушін­ням перебирають, відкидаючи до­мішки, в тому числі й не лікарські види хвоща. Сушать тра­ву в затінку на свіжому по­вітрі, розстилаючи тонким (5 - 7 см) шаром на папері або тканині.

Вихід сухої сировини становить 20%. Її упаковують в щільно закриті ящики або мішки.

Готову сировину зберіга­ють у сухому добре провітрю­ваному приміщенні. Строк при­датності до використання - 4 роки.

 

Буркун (лікарський, жовтий, високий, білий, зубчастий) (Melilotus officinalis pall) – це двохрічна трав'яниста рослина родини бобових, висотою до 1 м, зі стрижневим гіллястим коренем.

Стебло прямостояче, розгалужене, майже кругле в нижній частині й злегка кутасте у верхній. Листочки чергові, трійчасті, голі, видовженоланцетні із цілісними шиловидними прилистками. Листочки оберненояйцевидні або ланцетні, пиловидно-зазубрені. Квітки дрібні, жовті, неправильні, двостатеві на коротких квітконіжках, зібрані в довгі пазушні китиці. Плід - голий, поперечно-зморшкуватий, одно- або двонасінний біб. Рослина цвіте з червння по серпнень місяці.

Поширення. Росте на всій території України. Зустрічається на солонуватих, і суходільних лугах, схилах ярів, балок, на лісових узліссях, як бур’ян у садах серед чагарників у лісостеповій і степовій зонах.

Хімічний склад. Трава буркуну лікарського містить глікозиди, при розщепленні яких утвориться кумарин (безбарвна, кристалічна речовина із заходом свіжого сіна), мелілотол, цимарин, мелілотову й кумарову кислоти, дубильні й жироподібні речовини (4,3%), похідні пурину, холіну, ефірну олію (0,01%), білок (17,6%), флавоноїди, аскорбінова кислота, токоферол, каротин, цукри, слиз. У загниваючій рослині знайдений дикумарол (дикумарин), що перешкоджає згортанню крові.

Фармакологічні властивості. Кумарин рослини пригнічує центральну нервову систему, володіє протиспазматичною дією. У хворих лейконією внаслідок променевої терапії кумарин викликає збільшення кількості лейкоцитів і лімфоцитів. Трава рослини входить до складу пом'якшувальних зборів для припарок і приготування зеленого пластиру. Для лікувальних цілей використовують листові верхівки рослин із квітками. Стебла майже не містять біологічно активних речовин.

Використання.Буркун застосовують при безсонні, істерії, кардіоспазмах, мігрені, клімактеричних скаргах, як відхаркувальний засіб при зппаленнях органів дихання, проносного препарату. У народній медицині водний настій трави застосовують при підвищеному нервововому збудженні, бехзсонні, головній болі, неврастенії, істерії, меланхолії, бронхіті, водянці, болях у кишечнику й сечовому міхурі, метеоризмі, як засіб, що стимулює виділення молока. Зовнішньо настій і відвар буркуна, а також мазь із квіток буркуна застосовують для лікування фурункульозу, гнійних ран, маститу. Буркун рекомендують застосовувати як протиспазматичний і серцево-судинний засіб. Припарки із сировини використовують для пластирів.

У народній медицині відвар із трави буркуна використовують як відхаркувальний засіб при захворюваннях дихальних органів. Він входить до складу м'якшувальних зборів, чаїв і рекомендується як заспокійливий засіб при безсонні й метеоризмі. Подрібнені листки прикладають до пухлин і використовують як ранозаживляючий засіб, засіб, що заспокоює нервову систему, при головному болі, неврастенії, нервових розладах, як засіб, що регулює менструальні цикли, при діареї, фурункулах, гнійних ранах і підшкірних крововиливах, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі.

Завдяки високим споживним властивостям буркун використовують у харчовій промисловості. Він є хорошою кормовою рослиною. Мед із квіток буркуна запашного світло-бурштиновий, має високі смакові властивості. Листки буркуна використовують для приготування зеленого сиру, як прянощів кулінарії і барвник в кондитерській промисловості.

Заготівля.Високі споживні властивості має трава, зібрана під час цвітіння рослини. При зборі сировини зрізають верхівки довжиною 30 см і бічні пагони. Її сушать на сонці або під наметом. Суху траву обмолочують і просівають через дротяне сито, з метою відділення товстих стебел.

Вихід сухої сировини - 25-28%. Строк придатності до використання - 2 роки.

 

Грицики звичайні (бiлочник, бордюжок, воробине око, ворожка, гнидник, дика гречка, гречка псяча, зозульник, калитник, мішочки, очки, тобольочник, ярутка) (Capsella bursa pastoris) - цеоднорітна трав'яниста рослина висотою 50-60 см з усіма ознаками родини капустяних (хрестоцвітних). Стебло прямостояче, одиночне, просте або розгалужене. Прикореневі листки в розетці, перисторозсічені, із зубчастими частками. Стеблові листки чергові, сидячі, частіше цільні, зменшувані до верхівки. Віночок квітки білий. Квітки дрібні, двостатеві знаходяться у верхівкових китицях. Плід - сильно сплюснений, двостулковий, зворотньотрикутний стручок на довгій плодоніжці, з вузькою перегородкою, тому рослину називають "сумкою" або "балалайкою". Насіння овальне, сплющене, коричнево або коричневувато-жовте. Цвіте у квітні – вересні місяці. Плоди дозрівають із травня до початку заморозків.

Поширення. Росте по всій території України як бур'ян на полях. Утворює розріджені зарості. Росте у сирих місцях, частіше серед просапних культур, у парках, біля доріг, у дворах, садах.

Хімічний склад. Трава містить вітаміни. Найбільша їх частка у фазі цвітіння: аскорбінової кислоти – 1050 мг%, вітаміну K - до 11 мг%, каротиноїдів - до 23 мг%. Крім того, рослина містить рамноглікозид гіссопін, флавоновий глікозид діосмін, органічні кислоти (бурсова, лимонна, фумарова, яблучна й винна), дубильні речовини, інозит, амінокислоти (холін, ацетилхолін), тирамін, гістамін, солі калію (у золі до 40%) і з'єднання, що містять сірку. У насіннях знайдене жирну олію (до 28%) і невелику кількість ефірної, аліл-гірчичної олії.

Фармакологічні властивості. Галенові препарати грициків звичайних мають кровоспинні властивості: знижують кров’яний тиск, стимулюють моторну функцію мускулатури матки, а також перистальтику кишечника, що зв'язують із ацетилхоліном. Галенові форми рослини розширюють периферичні судини, роблять гіпотензивну дію. Листки рослини володіють фітонцидною властивістю.

Використання. Рідкий екстракт і настої трави грициків звичайних застосовують при маткових кровотечах після абортів і пологів, у клімактеричний період, при кровотечах на ґрунті фіброміоми матки, запальних і дисгормональних процесів. Їх застосовують також у вигляді відвару з дубовою корою при туберкульозі легенів із крововідхарканням, при шлунково-кишкових кровотечах, особливо при кровотечах, пов'язаних з порушенням функції печінки й недостатнього вироблення протромбіну, при передозуванні антикоагулянтів непрямої дії, для зниження артеріального тиску.

Заготівля. Влітку у фазі цвітіння траву косять, зрізують або виривають. Відокремлюють корінь, пожовтіле листя, або забруднене ґрунтом. Сировину сушать у тіні при гарній вентиляції. Сировину розкладають тонким шаром 3-5 см. Закінчення сушіння визначають по ламкості стебел. Вихід сухої сировини - 26-28%.

Вимоги до якості. Трава грициків повинна мати зелене листя, жовтуваті квітки й зелені плоди довжиною 10-40 см. Не допускається збір рослин зі зрілими плодами й рослин, уражених грибком. Запах слабкий, смак гіркуватий. Якість сировини знижується при подрібнені, коли є залишки кореня, пожовтіле листя, наявні органічні і мінеральні домішки. Вологість сировини не повинна перевищувати 13%. Основною ідентифікуючою ознакою грициків є наявність плодів трикутної форми. Сировину зберігають у прохолодному сухому місці, захищеному від світла, упакованими в тюки або мішки. Строк придатності до використання - 3 роки.

 

Череда (трироздільна, промениста, поникла) – (Bidens tripartita L.) – це однорічна трав'яниста рослина з розгалуженим стеблом висотою 30-100 см із трироздільними листками родини айстрових (складноцвітних).






Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 488. Нарушение авторских прав

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2017 год . (0.01 сек.) русская версия | украинская версия