Класно-урочна форма організації навчання

 

Ідея класно-урочної системи навчання належить видатному чеському педагогу Я.А.Коменському. Класною вона зветься тому, що всі учні поєднуються в окремі класи, групи відповідно їх віку та рівню знань (у групі постійний склад учнів); урочною – тому, що учбовий курс з будь-якого предмету поділяється на розділи, підрозділи, теми, які послідовно вивчаються на окремих уроках відповідно з розкладом.

Урок – це цілісний, логічно завершений, обмежений рамками часу основний елемент навчально-виховного процесу. В сучасних умовах під впливом науково-технічного прогресу, розвитку педагогічної науки та практики, класно-урочна система удосконалюється; трансформується в класно-кабінетну систему. Форма навчання характеризується не стільки спільним перебуванням учнів в одному приміщенні, скільки їх пізнавальною діяльністю в спеціально обладнаних предметних кабінетах, майстернях.

Уроки мають структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас. До них відносяться:

8. Побудова уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу.

9. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.

10. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб.

11. Встановлення міжпредметних зв’язків усвідомлених учнями.

12. Зв’язок з раніш засвоєними знаннями й уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учнів.

13. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості.

14. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності.

15. Ефективне використання педагогічних засобів.

16. Зв’язок з життям, особистим досвідом учнів.

17. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.

18. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.

19. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.

Класифікація типів уроків здійснюється відповідно головній дидактичній цілі або задачі уроку. Така класифікація дає можливість викладачеві планувати свій предмет цілеспрямовано, виділяючи тип уроку, виходячи з певної системи учбових задач. Найбільш поширена в системі профосвіти наступна класифікація типів уроків:

1. Урок засвоєння учнями нових знань.

2. Урок формування умінь та навичок.

3. Урок закріплення та застосування знань, умінь та навичок.

4. Урок повторення матеріалу, узагальнення та систематизація знань.

5. Урок перевірки, оцінки та корекції знань, умінь, навичок.

6. Комбінований урок.

Кожний тип уроку має свою, характерну тільки для нього, структуру, яка відображає особливості організації учбового процесу щодо виконання певного дидактичного завдання.

Розглянемо структуру уроків різних типів.

Урок засвоєння нових знань може включати такі елементи:

1) організаційна частина;

2) вивчення нового матеріалу;

3) закріплення знань учнів;

4) домашнє завдання.

Практичні уроки включають такі елементи:

1) організаційна частина;

2) перевірка знань учнів;

3) постановка практичних задач;

4) інструктаж;

5) самостійна робота учнів та поточний інструктаж;

6) підсумковий контроль виконання роботи учнями;

7) домашнє завдання;

8) заключна частина уроку.

Структура уроків повторення та узагальнення знань звичайно включає такі елементи:

1) організаційна частина уроку;

2) перевірка домашнього завдання з повторенням і узагальненням знань;

3) домашнє завдання;

4) заключна частина.

Урок контролю та корекції знань має у своєму складі такі елементи:

1. організація уроку;

2. повідомлення завдань учням;

3. робота учнів над завданнями;

4. перевірка знань;

5. аналіз помилок;

6. підсумкова частина.

Комбінований урок може включати в свій склад такі елементи:

1. організаційна частина;

2. перевірка домашнього завдання та актуалізація попередніх знань;

3. викладання нового матеріалу;

4. закріплення знань;

5. домашнє завдання.

В залежності від конкретних умов уроки одного й того ж типу могуть не мати у своєму складі вищезазначені елементи структури.

Додержуючись структурних елементів уроку, викладач спрямовує учнів на певний вид учбової діяльності відповідно до дидактичної схеми уроку. Учні весь час поінформовані, чим вони повинні займатись кожну наступну частину уроку.

Поглянемо на зміст кожної структурної частини (елемента) уроку.

Організація уроку. Основна мета цієї частини уроку – створити робочу атмосферу з самого початку уроку та робочу дисципліну, перевірити наявність учнів і їх готовність до виконання учбових завдань. Тривалість цієї частини уроку – 2-3 хвилини.

Перевірка домашнього завдання має мету перш за все привчити учнів до систематичної самостійної учбової роботи. При цьому важливо не тільки перевірити виконання завдання всіма учнями, але й виявити варіативність виконання домашнього завдання, повідомити про більш раціональні способи рішення завдань усій групі. Перевірка виконання домашнього завдання здійснюється методом фронтальної бесіди або програмованого контролю.

Повторення раніш вивченого матеріалу проводять з метою закріплення та поглиблення знань усіх учнів групи, уточнення незрозумілих питань з пройденого матеріалу. Під час повторення знань треба контролювати їх наявність у кожного учня. Це привчає учнів до систематичної учбової роботи. Більш ефективним є ущільнене опитування, коли викладач викликає до дошки одночасно 2-3 учнів і кожному дає індивідуальне завдання, а з іншими учнями він веде бесіду. Потім бесіда проводиться з кожним учнем у дошки. З питанням викладач звертається до усієї групи, хоча відповідає на нього той, хто знаходиться у дошки, а якщо він не дає правильної відповіді, то викладач запрошує на поміч інших учнів. Важливо те, що викладач концентрує увагу усієї групи на кожному питанні, що повторюється. Та й учні, що готуються у дошки, мають час підготувати більш змістовну відповідь.

Повторення матеріалу за допомогою програмованого контролю дозволяє охопити опитуванням усіх учнів та економить час.

Викладання нового матеріалу. Ця частина уроку потребує певної підготовки. По-перше, учні мають актуалізувати попередні знання, які становлять підґрунтя до нових знань. Це здійснюється у попередній частині уроку, а якщо не було повторення, то треба провести фронтальну бесіду по відновленню у пам’яті певних понять, уявлень тощо. По-друге, спрямувати активну увагу учнів на сприйняття нового матеріалу за допомогою певних психологічних прийомів (мимовільна увага, мотивація та інше). Неодмінно треба мобілізуватись не тільки учням на сприйняття, але й педагогу на викладання нових знань. Важливо підтримувати стійкість уваги у учнів, використовуючи активні методи навчання, застосовуючи різні технічні засоби, наочність та інше.

Оволодіння знаннями нового матеріалу на уроці може бути організовано у вигляді самостійної роботи учнів з підручником або іншою спеціальною літературою.

Головна мета викладання нового матеріалу – організація сприйняття та осмислення учнями цього матеріалу таким чином, щоб вони свідомо засвоювали нові, а також розширювали та поглиблювали раніш сформовані поняття, уміння, навички.

Закріплення знань учнів. Закріплення знань необхідно проводити на уроці відразу, як їх повідомлять, бо більш пізнє повторення немає такого ефекту. Первісне закріплення матеріалу проводять після викладання кожного з основних питань теми уроку. Наприкінці уроку викладач проводить закріплення системи понять, які викладались на протязі усього уроку, таким чином, організується вторічне закріплення. Закріплення знань проводять методом бесіди та різних вправ, використовують наочність, учбове кіно, а також програмоване опитування. Недостатній рівень засвоєння знань впливає на процес подальшого навчання.

Найбільш ефективне закріплення, поглиблення і систематизація знань при груповій формі організації навчання. Вона дозволяє учням за короткий час актуалізувати теоретичні знання, оперативно перевірити засвоєння навчального матеріалу кожним членом групи, здійснити систематизацію знань.

Групова навчальна діяльність учнів може бути:

Ø однорідною, коли всі підгрупи, на які поділена група, виконують одне й те саме письмове чи практичне завдання;

Ø диференційованою – різні підгрупи в групі виконують різні завдання;

Ø кооперативною – кожна підгрупа працює над виконанням частини спільного для всієї групи завдання;

Ø парною – навчальна діяльність відбувається в мікрогрупах у складі двох учнів;

Ø індивідуально-груповою – коли кожен член групи виконує частину завдання усієї групи.

Успіх роботи в групі залежить від уміння педагога комплектувати підгрупи, організовувати роботу в них, розподіляти свою увагу так, щоб кожна підгрупа і кожен її учасник відчували зацікавленість педагога у їх успіху, в нормальних і плідних міжособових взаєминах.

Домашнє завдання. Завдання додому – це продовження учбової роботи, яка почалась на уроці. Необхідно всебічно обдумувати домашні завдання та визначати їх об’єм, щоб учні могли їх виконувати по кожному учбовому предмету. Для домашньої роботи необхідно давати учням завдання, які потребують осмислення. Такі завдання могуть бути у вигляді системи питань, включаючи такі, на які немає прямих відповідей у підручнику. В.Ф.Шаталов пропонує систему опорних зорових сигналів, за якими слід усно повторювати матеріал, що вивчають.

Необхідні такі завдання, виконання яких зобов’язує учнів систематично згадувати увесь пройдений матеріал предмету.

Додаткову літературу дають для усієї групи у формі рекомендацій. Учням, що добре навчаються, пропонують додаткові завдання, щоб стимулювати їх розумовий розвиток.

Індивідуальні завдання та постійний контроль за їх виконанням позитивно впливають на слабких учнів.

Домашні завдання привчають учнів до самостійності в учбовій роботі, сприяють вихованню навичок культури розумової праці.

Заключна частина уроку – це підсумок діяльності учнів та викладача на уроці, організоване завершення уроку.

З метою пробудження й утримання інтересу учнів до навчальної праці педагоги використовують нестандартні уроки. Нестандартний урок – це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нетрадиційних уроків у ПТНЗ є: уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп’ютерні уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-“суди”, уроки пошуку істини, уроки-ролеві ігри, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації профосвіти.