Загальна характеристика видів підсудності

 

Складовою частиною розвитку інституту підсудності є її диференціація на окремі види. Це, в свою чергу, обумовлювалось і історичними факторами, і особливістю становлення процесуальної форми, і обставинами політичного та соціального характеру. Як наслідок - виникнення одних видів підсудності і зникнення інших. В усіх випадках, коли класифікація на види не довільна, а ґрунтується на ознаках, суттєвих для даного явища, висвітлює закони зв'язку між видами, процеси переходу в ході розвитку від одного виду до іншого, її дослідження має цінне пізнавальне та практичне значення. При цьому, завжди слід враховувати, що межи між видами, як правило, мають досить умовний та відносний характер. Останнє нерідко спричиняє в науковій літературі суттєві спори з даного предмету.

Подальше вивчення проблем класифікації підсудності дозволить виробити науково обґрунтовані рекомендації найбільш доцільного, такого, що відповідає потребам розвитку нашого суспільства, розподілу справ між судами. Правильний вибір того чи іншого виду підсудності забезпечує можливість активно впливати на процес розширення правозастосовчої діяльності судів, посилити правові гарантії законності розгляду окремих категорій справ та підвищити правовий захист публічних і приватних інтересів. Нарешті, розробка питання про види підсудності відкриває додаткові можливості для удосконалення законодавства, що регулює підсудність.

Залежно від юридичних ознак (властивостей) кримі­нальної справи, які були визначені КПК 1960 року як такі, що обумовлюють підсудність (зокрема виду злочи­ну, особливостей статусу обвинуваченого, місця вчи­нення злочину, зв'язку кримінальних справ між собою), у доктрині кримінального процесу розрізняли наступні види підсудності: предметну (родову), територіальну (місцеву), персональну (спеціальну) [35, с. 7-11]. Окрім зазначених видів, вчені виділяли також і підсудність за зв'язком справ [36, с. 309-314; 40, с. 351-357; 20, с. 552-556] та альтернативну підсудність [9, С. 96].

При формулюванні поняття підсудності на сучасно­му етапі необхідно враховувати новели в її регламен­тації, згідно з КПК 2012 року, і зокрема щодо її видів.

У КПК 2012 року прямо передбачено два види під­судності - територіальну (ст. 32) та інстанційну (ст. 33). За територіальною підсудністю розмежовується компе­тенція судів однієї ланки щодо здійснення кримінально­го провадження, за інстанційною підсудністю - між су­дами різних ланок.

Визначення цих видів підсудності узгоджується із закріпленими у частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності побудови системи су­дів загальної юрисдикції.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 лип­ня 2011 року № 9-рп/2011 положення частини 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ви­знано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними). При цьому аргументовано, що прин­цип територіальності забезпечує територіальне розме­жування компетенції судів загальної юрисдикції і зумо­влений потребою доступності правосуддя на всій тери­торії України, а також наголошено, що під принципом інстанційності слід розуміти таку організацію судової системи, яка забезпечує право на перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої [15].

Таким чином, у КПК 2012 року з'явилася стаття, що визначає новий для кримінального процесу України вид підсудності - інстанційну підсудність.

Інстанційна підсудність передбачає розмежування компетенції судів різних ланок щодо здійснення кримі­нального провадження.

Судами першої інстанції, які здійснюють криміналь­не провадження, є лише місцеві суди: районні, міські, районні у містах та міськрайонні суди. Ці суди, здійс­нюючи розгляд по суті обвинувачення, уповноважені ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження, про застосування чи від­мову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру, які можуть бути оскаржені до суду апеляційної інстанції.

Судами апеляційної інстанції, які здійснюють кримі­нальне провадження, є апеляційні суди: апеляційні суди обла­стей, міста Києва, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення. В апеляційному порядку переглядаються вироки, ухвали про застосу­вання чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру, інші ухвали у ви­падках, передбачених КПК, постановлені судами пер­шої інстанції, а також ухвали слідчого судді.

Судом касаційної інстанції, який уповноважений здійснювати кримінальне провадження, є Вищий спеці­алізований суд України з розгляду цивільних і криміна­льних справ. У касаційному порядку переглядаються вироки та ухвали про застосування чи відмову у засто­суванні примусових заходів медичного або виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції. Окрім того, об'єк­том перегляду судом касаційної інстанції є ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному по­рядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному про­вадженню, крім випадків, передбачених КПК.

Верховний Суд України є найвищим судовим орга­ном у системі судів загальної юрисдикції (ч. 2 ст. 125 Конституції України). У кримінальному провадженні ним переглядаються судові рішення, що набрали законної сили, зокрема ухвали касаційної інстанції з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо по­дібних суспільно небезпечних діянь (крім питань при­значення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, та судові рішення будь-якої інстанції після встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при ви­рішенні справи судом.

Ще однією формою перегляду судових рішень є здій­снення кримінального провадження за нововиявленими обставинами. У такому порядку можуть бути переглянуті судові рішення суду будь-якої інстанції, що набрали за­конної сили, за наявності нововиявленої обставини. Та­кий перегляд здійснюється судом тієї інстанції, який пе­ршим допустив помилку внаслідок незнання про існуван­ня таких обставин (ст. 463 КПК 2012 року).

Таким чином, правилами інстанційної підсудності у КПК 2012 року визначена чітка відповідність - суди однієї ланки наділені компетенцією щодо здійснення криміна­льного провадження лише як одна судова інстанція.

Оскільки традиційно у науці кримінального процесу поняття підсудності пов'язували із розглядом справ по першій інстанції, запровадження нормами ст. 33 КПК 2012 року інстанційної підсудності слід врахувати при формулюванні нового поняття підсудності у криміналь­ному процесі.

Територіальна підсудність визначається згідно з ст. 32 КПК 2012 року, у частині 1 якої закріплене зага­льне правило: кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кри­мінальне правопорушення.

Перш за все необхідно з'ясувати зміст поняття "тери­торіальна юрисдикція", що вживається у зазначеній нормі.

У Юридичній енциклопедії наведено кілька значень терміну "юрисдикція". Для визначення поняття терито­ріальної юрисдикції доцільно звернутися до розуміння юрисдикції як територіальної межі компетенційної сфе­ри діяльності певних органів державної влади або міс­цевого самоврядування [42, С. 490].

Слід погодитись із В. О. Попелюшком, що юрисдик­ція, юрисдикційна діяльність стосується саме суду і навряд чи виправдано застосовувати ці терміни стосо­вно інших державних органів [44, С. 126]. Вчений дає визначення юрисдикції як встановлену Конституцією України, Законами України та визнаними Україною між­народно-правовими договорами сукупність повнова­жень (компетенцію) судових органів держави та врегу­льовану нормами права, притаманну тільки їм діяль­ність від імені держави з розгляду та остаточного вирі­шення правових питань з приводу всіх правовідносин, що виникають у державі [44, С. 127].

Термін "юрисдикція" вживається також і у значенні "відправлення правосуддя або підсудність" [42, С. 490], тобто фактично поняття "юрисдикція" і "підсудність" ототожнюються.

Враховуючи викладене можна визначити поняття територіальної юрисдикції, в аспекті ст. 32 КПК 2012 року, як встановленої законом компетенції суду щодо здійснення кримінального провадження, що по­ширюється на територію відповідної адміністративно - територіальної одиниці.

Мережа місцевих загальних та апеляційних судів встановлена Указом Президента України від 20 травня 2011 року [13], відповідно до якого можна визначити територіальну юрисдикцію цих судів.

Стаття 32 КПК 2012 року також встановлює правила визначення територіальної підсудності для випадків здійснення кримінального провадження щодо кількох кримінальних правопорушень, які підпадають під тери­торіальну юрисдикцію різних судів. Ознакою, за якою визначається територіальна підсудність у таких випад­ках, перш за все, є тяжкість кримінального правопору­шення, якщо ж вони однакові за тяжкістю, - час вчинен­ня правопорушення. Якщо це правопорушення різної тяжкості, то територіальна підсудність визначається місцем вчинення більш тяжкого правопорушення. Якщо кримінальні правопорушення однакові за тяжкістю, кримінальне провадження повинен здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено остан­нє за часом кримінальне правопорушення.

У КПК 2012 року термін "кримінальне правопорушен­ня" прямо не визначається, проте з аналізу норм Кодексу можна зробити висновок, що це узагальнююче поняття, під яким розуміють злочини та кримінальні проступки.

У зв'язку з цим слід зазначити, що у Проекті Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо запровадження інституту кримінальних проступків" від 28 лютого 2012 року [17] кримі­нальні правопорушення поділяються на види, залежно від ступеню тяжкості, на злочини та кримінальні просту­пки (ст. 11-1 Проекту).

Відомо, що класифікація злочинів, залежно від ступе­ня їх тяжкості, міститься у ст. 12 Кримінального кодексу України, якою встановлено поділ на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Що ж до кримінальних проступків, то за згаданим Проектом їх поділ на види, залежно від ступеня тяжкос­ті, не передбачається.

Також слід звернути увагу, що КПК 2012 року вста­новлено заборону об'єднання в одне провадження ма­теріалів досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину (ч. 2 ст. 217 КПК 2012 року).

Отже, правила визначення територіальної підсудно­сті за тяжкістю кримінального правопорушення поши­рюються саме на кримінальні провадження щодо зло­чинів, ступінь тяжкості яких встановлюється згідно з от. 12 Кримінального кодексу України.

У випадках, якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіа­льної юрисдикції якого закінчено досудове розслідуван­ня (ч. 1 ст. 32 КПК 2012 року).

Дію зазначеного положення можна поширити також і на випадки визначення підсудності кримінального про­вадження щодо триваючих та продовжуваних злочинів. Ці злочини, за місцем їх вчинення, можуть підпадати під юрисдикцію різних судів. Досудове розслідування три­ваючих та продовжуваних злочинів здійснюється згідно з правилами про підслідність (стаття 216 КПК 2012 ро­ку), а місце проведення досудового розслідування ви­значається за статтею 218 КПК 2012 року, а вже залеж­но від цієї ознаки буде з'ясовуватись територіальна підсудність кримінального провадження.

Норми КПК 2012 року дають підстави для виокрем­лення ще одного виду підсудності - персональної. Пер­сональна підсудність визначається за такою ознакою як статус обвинуваченого і передбачена для суддів.

Так, ч. 2 ст. 32 КПК 2012 року містить спеціальне правило: кримінальне провадження щодо обвинува­чення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинува­чений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо за прави­лами територіальної підсудності, визначеними ч. 1 ст. 32 КПК 2012 року кримінальне провадження стосов­но судді має здійснюватися тим судом, у якому обвину­вачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя). Такі ж зміни вне­сено і до частини 6 статті 48 Закону України "Про судо­устрій і статус суддів".

Таким чином, згідно з КПК 2012 року, при визначенні підсудності кримінального провадження щодо судді необхідно керуватися нормами частини 2 статті 32 КПК 2012 року та частини 3 статті 34 КПК 2012 року. Відпо­відно до цих положень закону, питання про направлен­ня кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, а також про направлення провадження з одного суду апеляцій­ної інстанції до іншого вирішується колегією суддів Ви­щого спеціалізованого суду України з розгляду цивіль­них і кримінальних справ, на відміну від попередньої но­рми частини 6 статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка відносила визначення підсудності справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину до компетенції Голови Верховного Суду України.

Отже, з урахуванням наведених наукових поглядів та ана­лізу кримінального процесуального законодавства України і зокрема нового КПК 2012 року можна розгля­дати підсудність як сукупність передбачених криміналь­ним процесуальним законом суттєвих ознак, на підставі яких визначають повноважний суд для здійснення кри­мінального провадження. Залежно від цих ознак можна виділити три види підсудності: територіальну, інстан­ційну та персональну. Нові вимоги кримінального про­цесуального законодавства України, що регламентують види підсудності, потребують подальшого спеціального дослідження для їх вдосконалення та правильного за­стосування прокурорами та суддями.