Використання статистичних даних

Від доцільного та правильного використання статистичних даних іноді залежить безпека й психологічний стан читачів, глядачів та слухачів. Проте журналісти досить вільно викорис­товують ті чи інші відомості.

Чорнобильська катастрофа призвела до зростання наукових матеріалів у пресі, коментарів учених на радіо та телебаченні, використанню наукових даних усіма засобами масової інформації. На жаль, матеріали журналістів мають іноді серйозні помилки. «Забруднення плутонієм дуже плямисте, але середнє значення приблизно 4 кюрі/кв. км», – повідомила про рівень забруднення в місті Коростені газета «Факты» в матеріалі І.Осипчука «Радио­активность «неуязвима»?» 26 листопада 1997, аналізуючи в ма­теріалі конфліктну ситуацію між фахівцями та населенням.

Після виходу публікації, за даними житомирського журналіста О.Ігоніна, черговий Міністерства з надзвичайних ситуацій терміново надіслав до цього населеного пункту групу швидкого реагування, яка виїхала з метою оголосити надзвичайний стан. Чому так сталося?

Подивимося підручник «Основи екології»: «Саме плутонієве забруднення ґрунту вважається найнебезпечнішим з усіх видів радіонуклідного забруднення після Чорнобильської катастрофи, а радіус зони відселення був обраний за попередніми даними про відстань поширення плутонію від решток реактора. Активність 35 тис. Бк пилового осаду на поверхні легенів підвищує ймовірність виникнення раку до 5 % (одна особа з кожних 20 обов’язково захворіє на рак легенів). Нескладні підрахунки показують, що для створення 35 тис. Бк необхідно мати в легенях приблизно 250 крупинок чистого плутонію з радіусом 1 мкм кожна».

Існує дві системи вимірювань: система СІ й загальноприйнята. Журналісти не повинні змішувати їх при підготовці статті. Заста­рілу одиницю. активності «кюрі» введено на початку ХХ ст. Міжнародна система СІ використовує іншу одиницю активності - «беккерель (Бк)». 1 кюрі дорівнює 37 млрд. Бк. Згадані 4 кюрі в матеріалі газети «Факты» відповідно в чотири рази більші. Але й без цієї пропорції вони б були надзвичайно небезпечними для людини. Чи не допущено тут помилки? Її можна було б виправи­ти, якби цей матеріал показали (або хоча б прочитали по телефо­ну) тим, хто надавав цю інформацію. Але з вини журналіста чи редакції цифра могла змінитися, і на це зовсім не звернули уваги.

Кореспондент газети закінчує матеріал таким висновком: «Стіна непорозуміння між фахівцями та мешканцями забрудне­них територій - серйозна проблема, про що свідчить і цей конф­лікт. Поки таке положення буде зберігатися, чорнобильський стрес залишатиметься одним із важливіших факторів негативного впливу на здоров’я людей». Прикро, що саме журналіст своїм непрофесійним ставленням до роботи з науковими даними і додає цього стресу вже й так постраждалим та серйозно хворим людям.

Але й правильно подана журналістом інформація не завжди досягає своєї мети, адже аудиторія сприймає лише прокоменто­вану статистику. Надзвичайно обережно треба ставитися до обся­гів її використання в матеріалі. Цілком зрозумілим є бажання вченого довести, що всі отримані результати є наслідком такої-то кількості дослідів, таких-то співвідношень тощо. Чи все це по­трібно читачеві? Пріоритетні дані можна викласти у вигляді невеличкої таблиці чи діаграми, хоча і вони на сторінках преси - рідкість. Текстові статистичні дані можуть бути представлені декількома засобами.

Приклад 1. Викиди у повітря однієї з отруйних речовин вбивають 1,4 людини з 1000 протягом всього життя. У різних звітах та повідомленнях можливі такі варіанти: «Ризик протягом життя становить 0,0014.»; «Ризик протягом життя складає 0,14 відсотка.»; «Ризик протягом життя 1:710.»; «У місті зі 100 000 населення очікується 140 загиблих».

Приклад 2. Можливість захворіти на рак у зв’язку з викидами діоксину під час спалення сміття становить одну людину за рік: 0,000001; 10-6; 0,0001 %; 1:1000000.

Такі дані варто замінити описом словами та вдалими порів­няннями. Зокрема, співвідношення 1:1000000 відповідає 1 мі­ліграму до 1 кілограма, 1 хвилині до 2 років, 1 сантиметру до 10 кілометрів, 1 копійці до 10000 гривень.

Журналісти іноді забувають, що їх матеріали розраховані на аудиторію з різною фаховою підготовкою та освітою. Коли мова матеріалів наукової тематики стане зрозумілою широкому загалу, засоби масової інформації від цього тільки виграють.

 

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Як правильно подавати екологічні терміни?

2. Чому не можна використовувати суху статистику і як її подавати?

3. Наведіть приклади із преси з правильним і невірним вико­ристанням екологічної термінології та статистики.

Рекомендована література до теми:

1. Бєляков О.О. Екологічна проблематика в засобах масової інформації. – К., 2002.

2. Беляков А.А. Экологическая пресса Украины. – К., 1995.

3. Масова комунікація та екологічна політика – К., 2001.

4. Бугрим В.В. Чорнобильська катастрофа у засобах інформації // Чор­­нобиль і преса: реалії взаємодії: Матеріали Першої Міжнар. науково-практ. конф. «Чорнобиль у засобах інформації», Київ, 15-16 квітня 1991 р. – К., 1992.

5. Фридман М. Шарон и Фридман А. Каннет. Пособие по экологической журналистике. – М., 1998.

6. Адаменко О.М., Періжок Й.І., Пилипчук О.Я. та ін. Основи екології. – Івано-Франківськ, 2000.

Тема 4. Джерела екологічної інформації

(лекція розроблена за посібником Бєлякова О.О.

«Екологічна проблематика в засобах масової інформації» (К., 2002.))

1. Редакційні і позаредакційні джерела.

2. Інтернет-джерела для екологічної проблематики.

3. Способи одержання інформації.

4. Кодекс етики екологічного журналіста.

1. Редакційні і позаредакційні джерела

Що таке інформація, знає кожен журналіст. Це й сировина для роботи журналіста, і результат його роботи. Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі й навколишньому природному середовищі.

Що стосується екологічної журналістики, то тут доводиться мати справу з інформацією особливого роду – екологічною інфор­мацією. Поняття «екологічна інформація» міцно ввійшло в нашу мову, у лексикон працівників засобів масової інформації та різних організацій, що працюють у галузі екології. При цьому, мабуть, говорячи про екологічну інформацію, різні люди мають на увазі зовсім різні речі, і багато проблем і навіть конфлікти виникають саме через різне тлумачення цього поняття.

Згідно з Конвенцією «Про доступ до інформації, участь гро­мадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», екологічна інформація означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про:

a) стан складових навколишнього середовища, таких як по­вітря й атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об’єк­ти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи гене­тично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;

b) фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодав­ство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища, зазначені вище в підпункті a) і аналіз затрат і результатів та інший економічний аналіз та при­пущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища;

c) стан здоров’я та безпеки людей, умови життя людей, стан об’єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або мо­же вплинути стан складових навколишнього середовища або через ці складові, фактори, діяльність або заходи, зазначені в підпункті b).

Екологічною інформацією можна назвати й урядову доповідь про стан навколишнього середовища, і замітку в газеті, і виступ експерта на науковій конференції, чи навіть розповідь сусідки про будівництво гаражів на місці парку. Окрім того, до екологічної інформації відносяться і різного роду результати вимірів, і нау­кові праці, і навчальні посібники. Формами представлення еколо­гічної інформації можуть бути – книги, статті, радіо- і телере­портажі, компакт-диски, відео, бази даних, сайти в Інтернет тощо. Стаття в газеті, протокол визначення якості води в річці, фільм просвіт­ницького характеру, офіційна доповідь про стан здоров’я населення – усе це приклади екологічної інформації. Читача цікавлять насам­перед відомості про те, наскільки те місце, у якому саме ця людина живе і працює, придатне, комфортне і безпечне.

Доступ до інформації є одним із важливих чинників роботи журналіста. Проте отримавши наукову інформацію, варто замис­литися, хто може бути її споживачем, у кого взяти коментар із приводу її практичного використання тощо. Кожен журналіст має власні джерела інформації. Їх необхідно постійно розширювати. Складемо певний перелік усіх наявних інформаційних ресурсів, обираючи з них найкращі для конкретного матеріалу. Урахування різних позицій та об’єктивне висвітлення проблем неможливі без залучення різноманітних, протилежних за оцінкою інформації джерел. Ними є, насамперед, редакційні та позаредакційні.

Редакційні:

· Власні розслідування та ідеї журналіста.

· Інформація, завдання та пропозиції редактора та колег видання.

Позаредакційні:

· Листи, дзвінки читачів та відвідувачів редакції.

· Інформація урядових та державних структур: звіти, доповіді, закони, документи та постанови, промови політиків, заяви урядов­ців, прес-релізи та інші повідомлення офіційних прес-служб.

· Статистичні звіти.

· Партійна інформація.

· Новини та бюлетені інформаційних агенцій.

· Повідомлення та періодичні видання міжнародних організацій.

· Матеріали журналістів інших ЗМІ.

· Організації охорони здоров’я.

· Організації захисту прав споживачів.

· Об’єднання за інтересами.

· Науковці вузів, дослідних інститутів тощо.

· Депутати та матеріали їх передвиборчої кампанії.

· Працівники сільського та інших галузей господарства.

· Туристичні організації.

· Поліція, працівники контролю дорожнього руху.

· Військові, громадська оборона та Служба безпеки України.

· Судові установи.

· Підприємства різних напрямів діяльності, атомні та інші станції.

· Неурядові організації.

· Фонди та організації, котрі займаються розподілом грошей на проекти або благодійницькою діяльністю.

· Церква.

· Дитячі установи та навчальні заклади.

· Наукова література та преса, довідники й спеціальні видан­ня для журналістів з наукових проблем.

· Різноманітні заходи для журналістів: прес-конференції, бри­фінги, поїздки, зустрічі та «круглі столи», робота та засідання клубів спілок журналістів чи інших професійних об’єднань, семі­нари підвищення кваліфікації тощо.

· Інтернет та електронна пошта.

· Заходи для громадськості: науково-популярні доповіді, ви­ступи, конференції та їх матеріали; свята і народні традиції тощо.

· Події – від катастроф і акцій протесту до організації вис­тавок, ярмарок, концертів тощо.

· Населення (наприклад, думка пересічної людини «з вулиці»).

· Особисті знайомства, сім’я тощо.

 

2. Інтернет-джерела для екологічної проблематики

Будь-який перелік адрес чи навіть великий за обсягом довідник не буде повним, бо кожного дня з’являється щось нове. Добре, коли журналіст знає, де шукати та яку саме інформацію. Це потребує певного досвіду роботи. Для першої уяви про те, що саме можна знайти, завітайте на такі українські адреси.

http://www.menr.gov.ua/index.html. На офіційному веб-сайті Мінекоресурсів можна ознайомитись із станом довкілля та еколо­гічними проблемами України. Тут також розміщено інформацію від територіальних органів Головдержекоінспекції та інспекцій Мінекоресурсів України про випадки аварійних забруднень навколишнього природного середовища. Проте під час кризових станів варто завітати насамперед на сайт Міністерства з надзви­чайних ситуацій, а в разі виникнення загрози здоров’ю людей – на сайт Міністерства охорони здоров’я.

http://www.mil.gov.ua/ecol/ekolog2.htm. Тут можна пересвідчи­тись, що думки про довкілля з’явилися вже й у військових. На сайті вміщено інформацію про основні принципи організації та діяль­ності органів екологічної безпеки Збройних Сил України. Цікаво з’ясувати в майбутніх матеріалах – а як проголошене виконується?

http://www.undpsust.kiev.ua. Проект «Програма сприяння сталому розвиткові в Україні», фінансований Агентством міжна­родного розвитку США та Програмою розвитку ООН, розглядає екологічні проблеми в комплексі з іншими.

Програма працює відповідно до конкретних напрямів:

· Енергозбереження та зміна клімату

· Освіта та інформація в галузі охорони довкілля

· Міське управління в галузі охорони довкілля

· Фінансові механізми природоохоронної діяльності

· Екологічно сприятливий бізнес

http://www.climate.org.ua. У Києві функціонує інформацій­ний центр, діяльність якого спрямовано на допомогу уряду Ук­раїни у виконанні зобов’язань відповідно до Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату. У Центрі накопичується, аналізується та впорядковується інформація про програми та проекти міжна­родної допомоги Україні, пов’язані з різними аспектами проблеми зміни клімату. Одним із напрямів діяльності Центру є підвищення інформованості громадськості та промислових кіл з цієї проблеми та визначення шляхів її вирішення в Україні.

http://nature.org.ua/kiev98/u_kiev/index.html. Це довідковий сайт та інші цікаві сторінки про Київ і стан його довкілля. Ним Київська міська рада підтримує проект розміщення в Інтернеті Звітів міст про стан довкілля, започаткований Міжнародною Радою Місцевих Природоохоронних Ініціатив та Програмою Охорони Довкілля ООН. Наведено офіційні доповіді про стан навколишнього середовища у Києві.

http://www.greenparty.org.ua/news.html. «Зелені» вважають, що мета їх руху та інформаційного cуспільства спільна – гармо­нійне та ефективне використання життєвого простору. Саме тому розроблено сайт Партії Зелених України. Він пропонує також прийом у партію через Інтернет. Дизайн сайта виконаний у мод­них «зелених» традиціях. Має інформацію трьома мовами – укра­їнською, англійською, російською. Найоперативнішою рубрикою сайта є новини. Діє і зворотній зв’язок. На сайті постійно прово­диться інтерактивне голосування з актуальних питань.

Особливе ставлення до цієї веб-сторінки Олег Шевчук, заступ­ник голови партії пояснив одразу ж тут: «Увага «зелених» в Україні сьогодні зосереджена на розвитку та впровадженні сучасних інформаційних технологій як запоруки економічного добробуту держави та її громадян. Наші ідеологеми наступні: інформаційні технології є безпечними з точки зору екології, бо забезпечують краще, безболісніше співіснування людини та довкілля; провідники Інтернет-культури змінюють образ мислення і способи взаємодії; інформатизація є водночас і гуманізацією суспільства».

http://www.isar.kiev.ua. Сайт центру ІСАР «ЄДНАННЯ» інфор­мує про зусилля недержавних громадських організацій та окремих громадян в охороні довкілля. Сторінка українською та англійською мовами. Розміщено інтерактивний довідник громадських організацій України, Молдови і Бєларусі, що займаються екологічною діяль­ністю та багато іншої корисної інформації, зокрема про програми ІСАР «ЄДНАННЯ», у тому числі й фінансової підтримки.

http://www.ecopravo.lviv.ua. Сайт зроблено львівською орга­нізацією мережі «Екоправо», яка діє крім Львова ще в Києві та Харкові. Це міжнародна благодійна організація, створена з метою надання допомоги для захисту екологічних прав фізичним і юри­дичним особам, сприяння розвитку природоохоронної справи та розвитку екологічної освіти, науки, культури.

Цілі організації «Екоправо»:

· Правова освіта – підвищення рівня екологічної та правової культури громадян і НУО;

· Підготовка нового покоління юристів-екологів шляхом за­безпечення практичної освіти для підвищення рівня професіо­налізму в захисті громадських екологічних інтересів;

· Підвищення рівня еколого-правової свідомості та ква­ліфікації юристів;

· Створення, координація та розвиток мережі спеціалістів-юристів у галузі екологічного права на території України;

· Захист екологічних прав громадян, підвищення рівня відповідальності державних службовців та «прозорості» діяль­ності органів державної влади.

http://www.dossier.kiev.ua/about/about.html. На цьому сайті саме журналістам пропонує актуальну й оперативну екологічну інформацію з України та світу благодійний інформаційно-видав­ничий центр «Зелене досьє»:

· щоденні новини (українською, російською та англійською);

· архів щоденних новин у дайджесті «ЕкоТиждень» (україн­ською, російською, англійською);

· дайджест «GEновини» – новини генної інженерії (тільки російською;

· докладні відомості про різноманітні екологічні проблеми, доповіді, публікації, контакти для всіх, хто цікавиться навко­лишнім середовищем.

http://www.рroeco.visti.net. Один із давніх, добре розроб­лених сайтів. Має надзвичайно багато корисної інформації, як практичної, так і теоретичної. Новини, дискусійний клуб, наукові статті, фотогалерея та інші цікаві речі привабливі як для академіків, так і для студентів.

http://www.nbuv.gov.ua

3. Способи одержання інформації

Коли журналіст отримав завдання підготувати матеріал з виз­наченої екологічної проблеми, він визначає, яка саме інформація йому потрібна для з’ясування суті проблеми і де взяти цю ін­формацію? Варіантів одержання інформації може бути безліч.

Чому вибір джерела стає проблемою? Одна з причин полягає в тому, що досить багато людей охоче надали б кореспонденту інформацію, однак у них немає належних повноважень і тому отримані від них дані не можуть вважатися достовірними. Жур­наліст насамперед відповідає собі на такі питання: яка організація (департамент, відділ, комітет) дійсно займається питаннями, що його цікавлять.

Найкраща «шпаргалка» для визначення компетентних і пов­новажних персон – телефонні й інші довідники для внутрішнього користування, з яких можна довідатися не тільки прізвища, імена, по батькові потрібних людей, але й назви відділів, департаментів, служб. Деякі фахівці заводять своєрідні досьє на працівників організацій, з якими їм приходиться мати справу, підтримують з ними контакти, щоб у відповідний момент негайно скористатися їх послугами.

До речі, для підтвердження отриманих даних наявності надійного інформатора недостатньо. Коли матеріал з’являється на газетній шпальті, потрібно помістити обов’язкове посилання на джерело. Відсутність посилання свідчить про непрофесіоналізм репортера. Виняток становить ситуація, коли журналіст робить це для забезпечення конфіденційності джерела.

Зрозуміло, найкращий варіант – якщо інформатори не запере­чують проти оприлюднення їх імен. У кореспондента з’являється можливість замість «відомо, що...» сказати прямо, кому відомо, замість «говорять, що...» вимовити ім’я того, хто говорить, замість використання звороту «очікується, що...» пояснити, ким очікується, а замість слів «як мені сказали...» указати на того, хто сказав.

Потрібно враховувати, що іноді співрозмовники журналіста бояться «репресій» з боку свого начальства, стурбовані кар’єрою, не хочуть суспільного розголосу, соромляться. Стаття 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» зобов’язує журналіста зберігати в таємниці джерело інформації і не називати особу, що надала відомості з умовою нерозголошення її імені. Якщо не вдалося умовити співрозмов­ника назвати його в публікації, то слід діяти згідно із законом.

Досить часто журналіста попереджають: «Це не для преси». У такому разі кореспондент може спробувати умовити співрозмов­ника залишити в матеріалі інформацію, котру останній не бажав би поширювати, мотивуючи тим, що без цього матеріал втратить гостроту, і думку буде погано аргументовано.

Окремого підходу вимагають чутки як джерело інформації. Журналісти охоче користуються даними такого роду. Проте це варто робити лише попередньо знайшовши джерело чуток, пере­питавши, чи насправді ступінь вірогідності висока, іноді пересвід­чившись, що в разі, коли після опублікування матеріалу редакції буде пред’явлено позов, особа, що надала інформацію, може з’явитися в суд і підтвердити викладені дані.

У будь-якій іншій ситуації редакція і кореспондент беруть на се­бе всю можливу відповідальність. Іноді чутки стають приводом для журналістського розслідування і зрештою перестають бути такими.

Однак найпоширеніші джерела інформації – представники ор­ганів державної влади. Вони професійно займаються проблемами, про які журналіст хоче довідатися, і можуть йому надати найбільш повні і достовірні відомості, адже до функцій багатьох відомств входить збирання, обробка й нагромадження даних. Проте одержання необхідних даних із державних організацій може стати дуже складною процедурою.

Далеко не завжди зрозуміло, до якого саме відомства звертатися за потрібною інформацією. У результаті журналіста можуть просто відсилати з одного відомства до іншого, від одного чиновника до іншого. На це може піти маса часу і сил, інформаційний привід буде упущений, а інформація так і не потрапить до кореспондента. Якщо ж зрештою і потрапить – то зовсім не та, яка була йому потрібна.

Чому ж так відбувається? Інформація про стан навколишнього середовища надходить до багатьох державних органів. Різні міністерства і відомства ведуть власні спостереження і збирають відомості про стан водного та повітряного басейнів, підземних вод і ґрунтового покриву, мінеральних і біологічних ресурсів, відомості про їх захист, а також про різні види відходів.

Екологічна інформація, що стосується одних і тих самих об’єктів, накопичується в різних організаціях. Може виникнути природне запитання: чи не дублюється інформація? Тому, якщо необхідно зібрати якнайбільше даних про стан того чи іншого об’єкта, то доцільно буде звернутися відразу в кілька організацій, що володіють необхідними відомостями.

Після того, як журналіст визначився з тим, до якого саме відомства варто звертатися, він повинен з’ясувати, організація якого рівня з більшою імовірністю має відповідні дані. Для цього корисно знати, яка структура «державної» інформації.

Кожний державний орган з чітко визначеними повнова­женнями і обов’язками, збирає саме ту інформацію, що необхідна для виконання його функцій, і систематизує її в найбільш зручному для себе вигляді. Екологічна інформація, підготовлена державними органами, зібрана, організована, проаналізована й оформлена відповідно до внутрішніх потреб і вимог відомств, тому нею можна не завжди ефективно скористатися.

Розглянемо загальну схему руху відомостей у вертикальній системі, підлеглій будь-якому міністерству чи відомству. Знизу вгору дані надходять у вигляді цифрового, картографічного, опи­сового, звітного матеріалу. Чим вище інформація просувається, тим більш конкретизується робота, метою якої є аналіз даних, таблиць, схем і одержання на їхній основі висновків загального характеру. У результаті виникає зведений блок даних.

На середніх (регіональних, міжрегіональних) рівнях нерідко публікуються громіздкі аналітичні огляди (такі, як, наприклад, щорічні обласні доповіді чи огляди стану навколишнього середо­вища). На більш високому рівні інформація, охоплюючи все шир­ший спектр територіальних даних, починає втрачати конкрет­ність, а деталі й подробиці іноді опускаються. Більше місце займа­ють звітні дані, наприклад, про використання ресурсів, про викиди, розміщення відходів. Областям і регіонам приділені лише невели­кі параграфи. Таким чином, інформація рухається знизу нагору.

Важливо відзначити, що під час руху інформації «знизу вгору» зникають конкретні деталі. Тому багато проблем місцевого масштабу залишаються поза увагою державних органів, хоча й можуть бути відбиті в первинних даних. Це загальна проблема всіх вертикальних структур.

Отже, в одних випадках журналісту можуть знадобитися первинні дані (якщо, наприклад вивчається проблема конкретної річки), а в інших – зведена інформація. І щоб отримати необхідні відомості журналіст повинен зробити запит.

Запит на отримання екологічної інформації – належним чином оформлене звернення до державних органів з вимогою про надання можливості ознайомлення з необхідними даними й офіційними доку­ментами, з даними про діяльність органів влади з екологічних питань.

У запиті про надання екологічної інформації необхідно за­значити: своє прізвище, ім’я та по батькові; адресу; чітко сфор­мулювати, яку інформацію бажаєте отримати.

Запит може бути подано в письмовій чи іншій зручній для запитувача формі. Він може бути індивідуальним або колек­тивним. Відповідь на нього має бути надано протягом одного місяця, термін вивчення запиту на предмет можливості його задо­волення – 10 днів (Закон України «Про інформацію», стаття 33).

Державний орган може відмовити в наданні такої інформації якщо: державний орган не володіє необхідною інформацією; за­пит про надання інформації сформульовано в загальному вигляді; запит про надання інформації є необґрунтованим.

Порушенням законодавства України при наданні інформації є:

· необґрунтована відмова в наданні інформації про стан навколишнього природного середовища, якість харчових про­дуктів, джерела забруднення;

· надання інформації, що не відповідає дійсності;

· несвоєчасне надання інформації;

· навмисне приховування інформації, зокрема, приховування випадків аварійного забруднення навколишнього середовища (Закон України «Про інформацію», стаття 47).

Не може бути відмовлено ні за яких обставин у наданні наступної інформації:

· стихійні лиха, аварії та катастрофи;

· надзвичайні події, що загрожують життю та здоров’ю громадян;

· стан здоров’я громадян;

· якість харчових продуктів та предметів побуту;

· порушення екологічних прав громадян.

Інформація з екологічних питань надається безкоштовно. Помірна платня вноситься за виготовлення копій документів на вимогу особи, що подала запит.

ЗАПИТ НА ЕКОЛОГІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ

________________________________________________________________________________________________________________

(назва державного органу, установи, організації, підприємства) ______________________________________________________________________________________________________________________

(адреса державного органу, установи, організації, підприємства) ________________________________________________________________________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові запитувача, його повна адреса або назва громадської організації, її адреса згідно з державною реєстрацією)

Прошу Вас надати мені (нам) таку інформацію

________________________________________________

Зазначена інформація:

а) стосується моїх (наших) екологічних прав та інтересів;

б) викликає громадський інтерес і не вимагає необхідності формулювати свою зацікавленість у ній.

Моє (наше) право на одержання зазначеної інформації гаран­тується чинним законодавством України, а саме:

1. Конституцією України, статті 16, 32, 34, 40, 50.

2. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», стаття 9.

3.Основами законодавства України про охорону природи, ст. 6.

4. Законом України «Про забезпечення санітарного та епіде­міологічного благополуччя населення», стаття 4.

5. Законом України «Про відходи», стаття 14.

6. Законом України «Про захист людини від впливу іонізу­ючих випромінювань», стаття 4.

7. Законом України «Про інформацію», статті 9, 35, 47.

8. Міжнародною Конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища», ратифіко­ваною Верховною Радою України 6.07.1999 року.

Інформацію прошу (необхідне зазначити)

а) видати особисто;

6) вислати за адресою;

в) надати можливість ознайомитися.

У разі відмови в наданні інформації прошу дати письмову аргументовану відповідь, яка за необхідності дозволить оскар­жити Ваші дії в судовому порядку.

Дата

Підпис

Примітки:

а) запит направляється листом на замовлення з повідомленням про вручення;

б) квитанція про відправлення листа й офіційне повідомлення про відмову в наданні інформації є необхідними в разі звернення до суду.

У разі відмови в наданні інформації слід апелювати до вищого органу в порядку підлеглості або до суду. Оригінальний спосіб ви­користовують журналісти газети «Аргументы и факты». Спо­чатку вони радять звернутися до вищих посадових осіб в установі. Якщо ваше звернення не було ефективним, варто попросити зро­бити це вашого головного редактора. Якщо це теж не спрацьовує, журна­лісти знов йдуть «брати бастіон», але вже не просячи, а погрожую­чи. Вони кажуть, що надрукують у газеті ім’я, прізвище і телефон посадової особи, яка відмовляє надати інформацію, з тим, аби читачі самі зверталися до цієї людини персонально. Враховуючи мільйон­ну аудиторію, низку важких робочих днів буде забезпечено.

Сьогодні практика офіційних запитів інформації в державних органах поширена досить широко. Проте, так само широко розпо­всюджена і практика відмов держорганів у наданні інформації.

Звичайно, запит не проігнорують зовсім, бо це може призвести до судового розгляду. Але може надійти відповідь, що носить фор­мальний характер. Чи обґрунтування відмови відповіді на запит, зокрема відсутність потрібної інформації в організації або поси­лання на те, що дана інформація становить державну таємницю. Більш складною може виявитися ситуація, якщо журналіст потре­бує не просто інформації про стан навколишнього середовища, а конкретного документа. Крім екологічної інформації, у ньому мо­жуть міститися також і дані, віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом. Наявність таких відомостей може зробити недоступним для громадськості весь документ. У деяких випадках ефективним тут може виявитися компромісний шлях – часткове копіювання даних із документа, завіреного офіційною особою.

Саме з такими труднощами стикається журналіст, звертаю­чись у різні організації. Тому надзвичайно корисні такі поради:

1. Варто з’ясувати як можна точніше, які саме організації ма­ють потрібну інформацію, і в якому обсязі. Це допоможе напра­вити запит потрібному адресату.

2. Не менш важливою умовою ефективності звернення жур­наліста є точність, визначеність формулювань запиту. Необхідно чітко усвідомлювати мету інформаційного пошуку й розуміти специфіку роботи конкретної структури. Це допоможе заощадити час і уникнути непотрібних конфліктів.

3. Дотримуватись правил ділового листування. Тільки пись­мовий запит є тим документом, на який зобов’язана надійти офі­ційна відповідь. Запит, зроблений в усній формі, може бути проіг­норований. Якщо інформація отримана навіть у приватній бесіді з офіційною особою, то слід розуміти, що цю інформацію можна використати, але посилання на неї в публікації може спричинити журналісту іноді великі неприємності, аж до судового розгляду.

4. Усі етапи взаємодії з офіційними організаціями повинні документуватися. Це стане в нагоді при подальшій роботі з ор­ганізацією, при оскарженні її рішень. Журналіст має зберігати як копії звернень, так і отримані відповіді.

5. Іноді запити вирізняються різким, емоційним тоном. Якщо обставини змушують журналіста звертатися з листом, досить від­вертим за змістом, важливо дотримуватись прийнятих правил ввічливості. Мета журналіста полягає в тому, щоб одержати від­повідь на свій запит, тому належить бути коректним навіть у тих випадках, коли немає особливої симпатії до адресата.

Отже, отримання інформації з офіційних джерел перетворюється на досить складну і тривалу процедуру. Але якщо інформація важ­лива для журналіста, він має її пройти. Іноді більш успішним буде шлях отримання інформації через прес-службу чи відділ відомства по зв’язках з громадськістю, а іноді – через налагодження дружніх відносин безпосередньо з чиновником – власником інформації. Однак досвід переконує, що далеко не на всі питання можуть бути отримані відповіді з державних джерел. Тоді журналіст звертається в неурядо­ві екологічні організації, яких сьогодні все більшає. Такі об’єднання прагнуть допомогти суспільству у вирішенні тих проблем, які дер­жавні органи не вирішують чи вирішують не найкращим чином.

На думку відомого канадського журналіста українського похо­дження Віктора Маларека, «стосунки між журналістом та його дже­релом можна розглядати, як емоційний та складний танок, вишука­ний і напружений». Для прикладу наведемо його рекомендації.

«Починаючи роботу з потенційним джерелом, треба залиша­тись якомога більш розпливчастим. Перед тим, як вскочити в річку, перевіряють температуру води. Так можна дуже легко відвернути від себе потенційне інформативне джерело, заявивши одразу: «Як мені стало відомо, населення, що проживає в маленькому містечку у північній частині провінції Онтаріо, п’є радіаційно забруднену воду, про що ви знали протягом багатьох років. Чому така бездіяль­ність?» Такий підхід може перерізати всі нитки, що ведуть до справи й ускладнить ваше розслідування, якщо взагалі його не припинить. Підхід має бути спокійним і дружнім. Почніть фразою: «Я тут оце працюю над питанням якості води в північній частині Онтаріо, і сподіваюся, що ви мені допоможете». Це обеззброює. Це є правдиво. І це відкриває двері для подальшого діалогу.

Я працював за екологічною тематикою в центральній канадській газеті «Глоуб енд Мейл». Якось улітку я полетів до уранового шахтар­ського містечка Елліот Лейк на півночі провінції Онтаріо, щоб погля­нути на гори токсичних відходів, утворених у результаті вторинної пе­реробки руди, які протягом десятиліть звалювалися на околиці міста.

Кружляючи літаком над містом, я побачив бліде знебарвлення води в озері неподалік від місця звалища відходів. Пізніше я дові­дався, що вода з озера з високим ступенем забрудненості проникає також до системи річки Змійки, що протікає через цей регіон. Від­повідаючи на запитання, де жителі беруть питну воду, мер містечка відповів, що вони отримують її по трубах із кристально чистого озера вгорі системою водозбору. Я також дізнався, що нижче по течії Змійки знаходилось селище Спеніш Рівер, яке, на свою біду, брало воду прямо з річки.

Я послав запити у федеральний та провінційні екологічні департаменти про наявність звітів з якості питної води в містах на території північної частини Онтаріо. На цьому шляху інформації не існувало. У своїй записній книжці я розшукав ім’я та телефон технолога з проблем питної води, який працював у провінційному уряді Онтаріо. Він виявився напрочуд корисним джерелом інфор­мації, і чим довше я з ним розмовляв, тим глибшою ставала моя повага до нього, як до порядного й небайдужого громадянина. Тож я запитав його про рівень радіації в питній воді, на що отримав пораду прочитати один із документів для громадського користу­вання, які, як правило, нікого не цікавлять, збираючи пил на бібліо­течних полицях. Документ засвідчував, що радіаційний рівень у річці Змійці втричі перевищує допустимі норми для питної води в про­вінції Онтаріо. Я також переконався, що в селищі Спеніш Рівер про ці висновки ніхто не чув. Не знали там, і на яку небезпеку вони наражаються, п’ючи воду.

Мене турбував ще один факт. Це була початкова школа для дітей з слабкими розумовими здібностями, яких привозили туди на автобусах. Побачивши дітей, що пили воду в школі, я вирішив негайно привернути до цього увагу уряду Онтаріо. Мій матеріал вийшов на першій сторінці «Глоуб енд Мейл». Реакція міністра з питань захисту навколишнього сер